З карпат у перемищину

Гірськими потоками стікають весняні води з Карпат до річки Волосянки, що випливає зі села Волосатого і впа­дає до Сяну. Господарі приготовляються до весняних праць на ріллі. В кожному селі тих гірських теренів видно людей зі зброєю в руках, убраних у різні військові уніфор­ми. Тут і там стоять на шпилях гір військові стійки. Це добре вишколені вояки УПА стережуть населення і своїх друзів перед несподіваним наскоком ворога. Бо треба зга­дати, що в тому часі погран-застави НКВД дуже часто пе­реходили через ріку Сян і грабували в населення худобу, одяг, харчі тощо. При тій нагоді звичайно забирали зі собою господарів і включували їх в ряди Червоної Армії, або заповняли ними тюрми Самбора, Дрогобича та інших українських міст-

Між відділами УПА, що оперували на цьому терені, і большевиками приходило часто до збройних зударів. Наші відділи відбирали від тих бандитів у круглих шапках пограбоване майно й повертали його лемкам. Господарів, забраних енкаведистами в московсько-большевицький по­лон, бійці УПА визволяли, як колись козаки татарських бранців, і визволені лемки повертались до своїх хат, щиро дякуючи братам з УПА за визволення.

На гірських полянах за кожним селом видно гурти мо­лоді та молодших господарів, що переводять військову муштру. Це інструктори УПА, або як їх називало місцеве населення „вишкільники”, вишколюють членів Самообо­ронних Відділів. Одним словом, — куди не глянеш, скрізь видно озброєних людей. Ці терени перейшли в висліді польсько-московських торгів українськими землями у склад польської держави, але польського поліцая з МО („Мі­ліція Обивательска’') або з УБП („Уржонд Безпєченьст- ва Публічнеґо”), як і вояка з ВП („Войско Польске”) тут у тому часі ще не було видно. Напади на цивільне насе­лення робило тоді польське комуністичне шумовиння та московські большевики, що переходили для того сюди з СССР.

Тут оперували наші три відділи УПА к-рів Бурлаки, Біра і Ластівки. Весною 1945 р. почали творитися на цих теренах нові відділи УПА, головно з місцевого населення, і к-р Бурлака одержав наказ перейти зі своїм відділом у Перемищину, бо там розгулялися банди МО та УБП.

Маршуємо в напрямі Перемишля. Першою нищимо станицю МО в с. Тиряві Сальній, пов. Ліско. Міліція з цієї станиці залюбки займалася грабунками та мордуванням місцевого українського неселення і тому місцевий провід ОУН рішив покінчити з цією бандою. Тут здобули ми зброю, амуніцію та інші трофеї.

Зі здобутими трофеями повернули ми до села Завад- ки, а потім до Тростянця, пов. Перемишль. Місцеве ук­раїнське населення приймало нас з великою прихильністю і радістю. Стрільцями й командирами піклувались усі, як рідні батьки. Селяни оповідали нам про свої останні пере­живання та про терор польських комуністів. З появою зб­ройних відділів УПА їхнє положення виразно змінилося- Польські грабіжники та горлорізи з МО, УБП і ВП пере­стали нападати на українські села, бо де лише вони появля­лись, приходилось їм зустрічатися з українськими повстан­цями, а це вже їм зовсім не смакувало.

В селі Тростянці перебули ми, відпочиваючи, два дні. 1 червня 1945 закватирувались ми в селі Лівка, пов. Пере­мишль. Наша інтендантура зайнялася організуванням хар­чів для відділу, а стрільці й командири розмістились на відпочинок по хатах. З господарями нав’язалась відразу щира приязнь: пішла жива виміна інформації!, товариська гутірка з дівчатами, співи. Увечорі, коло 6-ої години, наша застава придержала двох вершників на конях: один з них був у польському старшинському мундурі, озброєний ав-