2. Особливий пропаґаидист

Перед Зеленими Святами 1946 р. одержали ми повідом­лення, що до села Рокитно приїжджає в неділю большевиць- кий районовий пропагандист, щоб провести під церквою мітинг в справі заложення колгоспу. Священикові доруче­но скоро закінчити Службу Божу, щоб ще перед обідом міг відбутися мітинг.

Ми прийняли запрошення нашої підпільної сітки прибу­ти на мітинг.

В неділю вранці прибув пропагандист в асисті вісьмох енкаведистів. Нас, упістів, прийшло тридцять, перебра­них у цивільне. Ми обережно замішались між людей і пі­дійшли по-троє до кожного енкаведиста, які нічого не пі­дозрівали. Як тільки скінчилось Богослужения, голова сіль­ради повідомив усіх, що зараз відбудеться тут же, на цер­ковному подвір’ю, мітинг в справі колгоспу.

У тому моменті ми, як це було умовлено, вихопили зброю і звеліли енкаведистам підняти руки вгору. Сім ви­конали наказ, восьмий пробував боронитись, але його від­разу зловлено за руки і роззброєно.

Без спротиву віддав свою зброю й пропагандист і — запропонував нам, що він виголосить зараз людям допо­відь на тему, за що бореться УПА. Нам сподобалась про­позиція і ми її прийняли. На диво, — большевицький про­пагандист виголосив дійсно гарну й переконливу промову так, що й наш політвиховник не сказав би кращої! В наго­роду за те ми відпустили його живим, давши ще на дорогу паку нашої пропагандивної літератури.

Ми ствердили опісля, що він ту літературу роздав укра­їнцям красноармійцям.

Але й большевицьким пропагандистом залишився.

2. Через лінію Керзона

Закерзоння, червень 1947 року.

Командування нашим відділом перебрав к-р Бриль, бо дотеперішній наш командир хорунжий Мрія одержав наказ перейти в Сокальщину, щоб обійняти там призначений йо­му пост. Значить, хор. Мрії треба перейти з „людової” По­льщі до УССР, через лінію Керзона.

К-р Бриль призначив для охорони хорунжого Мрії під час переходу через кордон дев’ять стрільців і мене з найно­вішим чеським кулеметом десятого. По обіді вирушили ми з нашого місця постою біля села Мочули і коло півночі до­бились до визначеного місця відпочинку. Тут у лісі прос­пались, а ранком взялись до студіювання того відтинку при­кордонної смуги, де нам треба було проходити кордон. Це — околиця Краківця в Перемищині.

Нав’язання зв’язку з місцевою сіткою ОУН прийшло гладко. Нас переводитиме сам районовий провідник д. Бу- дак. Весь день відпочиваємо в лісі, набираючи сил до важ­кого переходу, а на ніч закватировує нас районовий Будак в селі, бо звідси вигідніше виходити. За дня приглядаємось з лісу недалекій лінії кордону: вона на цьому відтинку „су­ха”, проходить полем, перетинаючи село, у формі свіж'оза- ораної смуги, вздовж якої побудовано в певних відступах бункри для кордонних застав. Районовий усміхається: він знає тут кругом, по обох сторонах кордону, кожну грудочку землі.

В селі кватирує польське військо, а з другої сторони долітають голоси москвинів. Та ми без пригод виходимо опівночі з села і, скрадаючись з найбільшою обережністю, прямуємо до кордону, що його повинні перейти за кілька­сот метрів від села. Ніч була погідна, місячна. Районовий поінформував, що за 150 метрів ліворуч нас — погранична застава, а приблизно 200 метрів праворуч нас — село. Він іде попереду, за ним повземо нескошеною сіножаттю всі ми. Районовий задержується і застромлює в землю лози- новий каблук: тут проходить поміж траву алярмовий ка­бель. Перестерігаючи один одного, ми всі переступаємо йо­го уважно і повземо далі. Ось уже свіжозаорана й заско­роджена смуга, шириною яких десять метрів: кордон. Пеое- ходимо її назадгузь, щоб залишити тут наші сліди так, ніби ми переходили з УССР на Закерзоння. Кругом тиша. Кор­донна смуга за нами, ми вже в УССР.

Та в тому моменті — з’являється перед нами здоровен­на поліційна собака. З роззявленою пащею кидається вона на нашого провідника, друга Будака. Той, не довго дума­ючи, пускає в собаку серію з свого автомата. Та собака ще жива: вона пробує тікати і зачіпає алярмозий кабель. В мент спалахує зо двадцять ракет і з бункрів починають сік­ти скоростріли. Ми біжимо вперед, обстрілюючи найближ­чу большевицьку заставу. В селі озиваються дзвони, чути вигуки большевицьких бійців. Біжимо в напрямі лісу. Але по дорозі до лісу нам треба перебігти шосе. З правої сто­рони цвинтар, та звідти обстрілюють вже нас большевики. Друг Будак вискакує на шосе, попадаючи під світло реф­лекторів та ворожий обстріл. Він ранений, але не звертає на це уваги. Повертається і показує нам місце ліворуч, де шосе похилюється і творить забезпечення проти ворожого обстрілу. Мов найкращі спортовці, перебігаємо в рекордо- во скорому темпі шосе, разом з нашим районовим, що на­бігу зав’язує пострілену руку.

На мить залягаємо в рові. До лісу треба пробігти ще добрий кілометр чистим полем

— Бігом у ліс, поки большевики ще не зорієнтувались, що ми всі по цей бік шосе, -— радить друг Будак. Та­кої самої думки й к-р Мрія. Отже, — бігом вперед!

Оподалік нас веде до лісу доріжка. Та нам вже блима­ють світла большевицьких авт. Нам треба бігти пасовищем.

Терен міцно моклякуватий. Це утруднює наш біг та з другої сторони захищає нас перед большевицькою пого­нею автами, які тут відразу загрузнуть.

Рефлектори блимають в усіх напрямках. Нас не поміти­ли ще покищо лише тому, що їхня увага скупчена по той бік шосе, на те місце, куди вернувся з шосе Будак. Та ось вони таки побачили нас. Цівки большевицьких скорострілів повертаються в нашу сторону.

На щастя, — ми вже добігаємо до лісу.

З доріжки пробує одно авто завернути в нашу сторону й відтяти нам таки дорогу до лісу. Але воно грузне в болоті, а пішком не пробує перетяти дорогу ніхто з большевиків. Щасливо вскакуємо в ліс. Без втрат.

Про втому не думає ніхто. Прискореним маршем пря­муємо лісом в напрямі села Поморянці, щоб якнайдальше відбитись від місця зустрічі з большевиками.

Сіріло, коли ми входили до села. Село ще спало. Бу- дак привів нас до знайомого господаря. Той запровадив нас до своєї стодоли і, поінформувавши, що скрізь повно большевицьких патруль, сказав нам:

• Мені не шкода ні майна, ні життя, лише ви не здай­тесь живими!

Ми порадили йому взяти на фіру мішок якої городо- вини і їхати до міста, щоб розвідати про ситуацію. Та тіль­ки він виїхав з села, як його завернули большевики до до­му: скрізь розшуки.

Що ж, здаємось на Божу волю. Іти тепер кудинебудь — неможливо. Приготовились до останнього бою і ждемо в стодолі, заглядаючи крізь дірки, що діється кругом нас.

Перед обідом зайшло на подвір’я сім москалів.

• Чи є в вас „бандьори”? — спитав один господаря, а другий зараз же звернувся до господині:

• Мамаша, давай кушать!

І пішли в хату. Господиня дала їм їсти. Вони забрали ще після їжі два баняки та сирої картоплі в наплечники і відійшли, не заглядаючи до стодоли. Під вечір розшуки В селі закінчились.

Ніччю перейшли ми до села Наконечного, де сконтакту- валися з місцевим кущовим і одержали від нього нового провідника. На відпочинок задержались у лісі.

Та о 10-ій годині ранку кущовий повідомив нас спеці­альним гінцем, що на наш ліс іде облавою із 50 больше- виків. Ми постановили прийняти їх боєм. На краю лісу зробили засідку і, підпустивши ворога на зовсім близьку віддаль, привітали його скорострільним вогнем. Шість большевиків упало мертвими, решта кинулась в переполоху до втечі. Вони втекли аж до села, мабуть по підмогу. Ми не ждемо, і вирушаємо поспішно в дальшу дорогу в напрямі Янова.

По двох днях ми прибули в призначене місце. Кілька днів відпочивали. Передали до Головної Команди УПА і до Проводу ОУН пошту з Закерзоння. А тоді, одержавши пош­ту для Закерзоння, попрощались з нашим колишнім коман­диром Мрією і вирушили в поворотну дорогу.

Тиждень пізніше ми були вже знову на Закерзонні. К-р Бриль зразу не вірив, що дійсно були аж під Львовом. Щойно коли ми передали йому пошту від Головного Коман­дування УПА і від Проводу ОУН та окрему записку від к-ра Мрії, переконався, що дане нам завдання ми дійсно вико­нали як слід.

Виконали, без сподіваних втрат в людях. Бо серед бе­зустанних небезпек, де щокроку чигала на нас смерть, ми навчились ходити поміж усі небезпеки, як лис поміж нас­тавлені скрізь пастки.

Л. Футала-Лагідний