Несподівана інтервенція

Невідомо хто перервав телефонний провід цієї батерії до села Микуличі, де стояла 2 танкова батерія. Над ранком німці вислали розвідку, але нікого, звичайно, не знайшли. Скликали селян, допитувались, хто це міг зробити. Покли­кали і мене. Командир завважив, що я дуже товаришую з його пуцером, тож став допитувати мене. Я все запевняв, що спав у хаті, ініде вночі не ходив, покликувався на свід­ків. Але це помогло мені лише настільки, що німці не роз­стріляли мене на місці. Вони заарештували мене як підо­зрілого в співпраці з УПА і відіслали на південний Захід. Мій зв’язок з УПА та з українським підпіллям на Рідних землях було перервано.

М. Л. Комар

У ВІДДІЛІ „РІЗУНІВЦІВ”

1. На вишколі

У 1942 р., на заклик революційної УПА, почали т;^во- ритись в Карпатах збройні відділи Української Народ- ньої Самооборони, що опісля прийняли назву, вживану від початку збройними відділами революційної УПА на Поліссю й Волині, — Українська Повстанська Армія. Одним із головних центрів, де збирались відділи УНС і УПА, був великий ключ лісів у Станиславівщині, званий Чорний Ліс. Організатором і командиром тих частин буїв к-р Різун.

У липні 1943 р. к-р Різун вибрав з-поміж своїх „хлоп­ців” 1'80 бійців і відіслав їх під командою к-ра Козака на зорганізований в тому часі військовий вишкіл. Місцем виш­колу мав бути ліс під Чорногорою у Коломийщині; перед­бачуваний час тривання вишколу — три місяці.

Сформована в Ч°рному Лісі група вишкільників ство­рила окремий курінь під назвою „Чорні Чорти”. Нормаль­но вишколюється курсантів спершу теоретично, а тоді щойно практично. Та в наших умовинах воно мусіло бу­ти інакше. Ще не дійшовши до місця призначення, де мав відбуватися вишкіл, наш курінь був змушений звести бій з німецькими частинами „кріпо” (кримінальної поліції), Гестапо та „шуцполіції”. Ворог начисляв 400-500 осіб. Німці застукали нас на постою в селі Кеданче й заатакували з усіх сторін. (Як ми опісля ствердили, нас зрадив перед німцями місцевий війт). Після завзятого чотиригодинного бою нам удалося відкинути атакуючого ворога й відсту­пити до лісу. Ворог зазнав дошкульних втрат, але нам прийшлось заплатити за це всім своїм обозом: він про­пав, бо від куль загорілись стодоли, де приміщувався наш обоз, і, прориваючись під ворожим обстрілом до лісу, ми мусіли залишити його на поталу ворогові.

В останніх днях липня 1943 р. ми були вже на місці. Тут застали ми вже інших учасників курсу. Командантом вишколу став українець з Закарпаття, колишній старши­на чеської армії, Липей. Курсантів поділено на три сотні: 1 — вишкільну, 2 — бойову і 3 — сотню майстрів. Першою була на місці сотня майстрів, зложена з молодих гуцулів, що з запалом взялися будувати бараки.

На другому місяці тривання курсу пробували загляну­ти до нас німці. Та вони або мали злі відомості про наші сили й наші становища, або надто легковажили собі нас, і тому почали наступати на ліс надто свобідно. Наш ку­рінь засівся в кущах і привітав німців цільним скоро­стрільним вогнем. Виглядало, ніби німці умисне стали об’єк­том для нашого практичного вишколу. Під вогнем наших кулеметів вони відступили, залишивши 35 убитими, і заки­нули свій плян дальшого наступу. З нашої сторони згинув кухар Дуб, бунчужний Іскра та зброяр Чернець.

Наприкінці вересня чота „Скоби” зробила на шляху Космач-Коломия засідку і знищила чотири тягарові авта, повні німецьких поліцистїв. Ворога заатаковано так швидко й цільно, що він не мав навіть часу зайняти оборонні ста­новища.. Від наших ручних гранат, що ними закидано з обох сторін авта₎ та від куль скорострілів згинуло коло 70 німців.