25 Вересня 1943 року до села вступили бійці 237 стрілецького полку Горбунова 69 Севської Червонопрапорної стрілецької дивізії і визволили населення від фашистсько-німецької окупації.

Ветеранів, свідків тих жахливих днів, з кожним роком все менше й менше. Залишилися лише Борсук Микола Кирилович (1924р.), Бебко Микола Федорович (1926р.) та Жадченко Аркадій Тимофійович (1923р.).

Післявоєнна відбудова

Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни перед жителями постало завдання – швидко відбудувати зруйноване господарство та забезпечити його подальший розвиток. Адже німці замість колгоспу утворили так звану «сільськогосподарську общину», майно і землю оголосили власністю своєї армії.

Відроджувати господарство довелося з нуля, на основі ручної праці. Прискорилось становлення колгоспу, коли до керівництва повернувся Денисенко Г. В., дисциплінований та вимогливий.

У 1947р. у господарстві налічувалось 73 голови великої рогатої худоби (1941р. – 100 голів), засівали 686га землі (1941р.- 767 га).

10 лютого 1948р. М. Хрущов виступив з пропозицією – про необхідність вжиття заходів для поліпшення трудової дисципліни колгоспників. Запропоновано було видати закон про виселення з села паразитичних елементів, на яких не впивали звичайні засоби. В 1948р. в селі Старосілля проводились рейди, збори, щодо організації та посилення трудової дисципліни.

В доповідній записці інструктора оргінструкторського відділу Чернігівського обкому КП(б)У В. Єлохіна секретарю Чернігівського обкому КП(б)У М. Рогінцю про стан трудової дисципліни у колгоспах Городянського району від 27 червня 1948р. йдеться про те, як у селі голова колгоспу Денисенко Г. В. та секретар парторганізації Мисник ходили до селян в будинки і вмовляли їх вийти на роботу. Розпорядок дня був чітко визначений:

1. Підняття о 5 годині ранку (сповіщається рідкими ударами у великий пожежний дзвін на вишці).

2. Робота починається о 6 годині ранку.

3. Перерва на обід з 13.00 до 15.00

4. Закінчення робочого дня із заходом сонця о 20.00, 21.00

Для багатодітних жінок та працівників контори вихід на роботу о 8.00 годині ранку. [16;147-148]

В колгоспі у 1948році не було жодного колгоспника, який би не відпрацював обов’язкову кількість трудоднів. Завдяки відповідальному ставленню людей до відродження села, господарства, колгосп справився з заготівлею сіна на 70%. Навіть члени партійної організації (5 членів ВКП(б) та один кандидат) працювали рядовими. Своїм прикладом вони стимулювали роботу колгоспників.

Велику роль у відбудові відіграло створення тракторного парку, який поповнювався кожного року новою технікою [фото16 ].

Важким для обробітку був коксогиз – ново завезена рослина, з якої виготовляли гуму. Люди, які її обробляли, розповідають, що вона обпікала руки, напевне тому згодом припинили її вирощування. [Фото 22].

Колгоспникам виділяли норми обробітку інших сільськогосподарських культур: льону, кукурудзи, буряка, городовини, картоплі і т. д.

Соціалістичні змагання за високі врожаї зернових та технічних культур сприяли підвищенню продуктивності праці. 1947р. було видано Верховною Радою СРСР Указ «Про присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці і нагородження орденами і медалями СРСР колгоспників, робітників МТС і радгоспів за одержання високих урожаїв».

У різні часи були відзначені та нагороджені орденами, медалями, дипломами, грамотами за високі врожаї, сумлінну працю наші односельці: Баранов Борис Климович (агроном, бухгалтер), Назаренко Микола Тимофійович(комбайнер), Денисенко Степан Федорович(комбайнер), Денисенко Ганна Матвіївна(свинарка), Бебко Параска Савеліївна (доярка), Борисенко Микола Сергійович(тракторист), Борисенко Володимир Миколайович(тракторист), Борисенко Галина Єфремівна(ланкова), Баранов Іван Єфремович(бригадир рільничої бригади), Хименко Валентина Миколаївна(доярка). За свою самовіддану працю були нагороджені й поїздками в Москву на виставку досягнень народного господарства. [Фото17,18]

У перші роки відбудови промисловості постала проблема забезпечення робочою силою. Широкого розвитку набула трудова мобілізація, особливо через оргнабір, на відбудову донецьких шахт і металургійних заводів. Молодь села Старосілля також взяла участь у відновленні промисловості. Серед тих, хто залишив рідну землю згадуються такі імена: Іващенко Валентина Петрівна з дітьми Галиною, Олександрою, Іваном; Верещако Марія Федорівна з чоловіком; брат і сестра - Баранов Сергій Павлович та Ніна Павлівна; Баранова Надія Василівна з братами Миколою, Володимиром; Денисенко Михайло Парамонович.