Фізико-хімічні властивості глини

Глини — продукт вивітрювання вулканічних порід, мінеральні тонкодисперсні осадові відкладення різного складу. Маленькі розміри кожної часточки глини (до 2 нм) створюють величезну адсорбційну поверхню. На цій поверхні відбуваються численні фізичні, хімічні, обмінні адсорбційні процеси при взаємодії з навколишнім середовищем. Цим пояснюється здатність глин поглинати різні шкідливі для організму речовини, що особливо важливо у випадку ендогенних інтоксикацій.

З водою глина може утворювати пластичну масу, що добре прилягає до тіла. Унаслідок малого утримання вологості глини (навіть після додання води при приготуванні глинистої маси для процедур) характеризуються великою теплоємністю, малою теплопровідністю і як наслідок цього — великою утримуючою здібністю (при накладанні на шкіру глина повільно віддає тепло).

Глини являють собою полімінерали. Обов’язковими складовими глини є окис кремнію (SіО2 — 40–70 %) та окис алюмінію (Аl2О3 — 5–37 %) [21].

За поширеністю в природі кремній стоїть на третьому місті (після кисню та водню), і на його частку припадає 16,7 % числа атомів земної кори.

В організмі людини кремній міститься практично в усіх тканинах, хоча його біологічна роль до кінця не з’ясована. Найбільший вміст кремнію мають лімфатичні вузли коренів легенів, кришталик ока, гладкі м’язи кишечника й шлунка, підшлункова залоза. Вважають, що 60 % кремнію, що міститься у крові людини, хімічно пов’язані з білками, 30 % — з ліпідами, а 10 % являють собою водорозчинні сполуки кремнію.

Зауважують, що присутність кремнію в стінках кровоносних судин перешкоджає проникненню ліпідів у плазму крові і відкладанню їх у стінках судин. Кремній сприяє біосинтезу колагену (фібрилярний білок, що становить основу сполучної тканини тварин і забезпечує її міцність) та утворенню кісткової тканини. Кремній відіграє в організмі людини важливу захисну роль. Почасти це обумовлено тим, що сполуки кремнію полегшують виведення із сечею метаболітів (проміжні продукти обміну речовин у живих клітинах), чужорідних і токсичних речовин. Дуже суттєва та обставина, що обмін кремнію й обмін кальцію тісно пов’язані між собою. Наприклад, старіння організму пов’язане з порушенням рівноваги між цими елементами, а саме із зниженням вмісту кремнію та підвищенням кількості кальцію в сполучних тканинах. Порушення метаболічної рівноваги між кремнієм і кальцієм спостерігають і при ревматоїдних артритах.

Глина — сильний абсорбент. Завдяки високій дисперсності вона поглинає рідкі й газоподібні токсини, запахи, гній, мікробів та ін. Наприклад, ті щури, яким до їжі крім сильної отрути — стрихніну додавали глину, виживали, а ті, що харчувалися тією ж їжею з отрутою, але без глини, гинули.

Відзначаючись антисептичними (стерилізуючими) властивостями, глина добре загоює й зарубцьовує рани, а також сприяє відновленню біогенетичного потенціалу при запаленнях.

Глина зазвичай має невелику радіоактивність — від 55 до 230 Бк. Головний радіоактивний елемент глини — радій (Ra), хімічний елемент ІІ групи періодичної системи Менделєєва з атомним номером 88, належить до лужноземельних металів. Історично це перший елемент, радіоактивні властивості якого знайшли практичне застосування в медицині та техніці. При глинолікуванні радій надходить до організму в чистому вигляді, природному стані і саме в тій дозі, якої потребує організм. Також глина має слабколужні властивості, рН її складає від 7,8 до 8,0, отже, вона може нормалізувати кислотно-основний баланс в організмі, що особливо важливо при збільшенні в ньому кількості вільних радикалів, які мають кислотні властивості. Поряд із цим відбувається селективний іонообмін: організм отримує необхідні неорганічні елементи й віддає ті, яких у ньому надмір і які не потрібні йому.