7. Поняття про дидактику. Основні категорії дидактики. Дидактика і методика викладання окремих предметів.

Дидактика – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання. Предметом дидактики є: 1) визначення мети і завдань навчання; 2) окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства; 3) виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу; 4) обґрунтування принципів і правил навчання; 5) вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання; 6) забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання, які може використати вчитель, щоб виконати завдання процесу навчання. Характерна риса дидактики – вона вивчає проблеми навчання для всіх навчальних предметів разом. Особливості викладання окремих дисциплін є предметом їх методики. Методика і дидактика мають спільний об’єкт наукового дослідження – процес навчання. Методика виокремлює в ньому специфічне для навчання, с конкретного предмета зокрема. Дидактика досліджує закономірності навчання з різних предметів. Має категоріальний апарат. Дидактика обумовлена такими елементами навч.вих.діяльності: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, а також закономірності, принципи, форми, методи навчання. Навчання – процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Освіта – процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил, результат – досягнення певного рівня освіченості. Викладання – організація та управління вчителем пізнавальною діяльністю учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів. Учіння – власна навчальна діяльність учнів. Знання – цілісна система нагромаджених людством відомостей, фактів, наукових теорій, законів, понять. Навички – автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії. Уміння – здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань і навичок. Вони є складовою продуктивної діяльності, формуються й розвиваються у процесі її здійснення. На кожного етапі свого розвитку дидактика вирішує завдання вдосконалення освіти і навчання відповідно до потреб суспільства.

8. Основні функції та компоненти процесу навчання

Н а в ч а н н я – це процес взаємодії вчителя та учнів, у результаті якого учні засвоюють знання, набувають уміння та навички. Основними функціями навчального процесу виступають освітня, виховна і розвиваюча.

О с в і т н я функція сприяє перетворенню знань у надбання особистості, яка навчається , виробленню вмінь і навичок використання знань на практиці.

В и х о в н а функція виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь.

Р о з в и в а ю ч а функція спрямована на формування творчої особистості з розвиненими пізнавальними психічними процесами.

Оскільки навчальний процес є системою, то його компонентами можна вважати:

1) м е т у навчання, що визначається умовами розвитку суспільства та набутим досвідом у формуванні підростаючої особистості. Життєва і соціальна компетентність учнів, громадянське виховання є стратегічною метою 12- річної школи, що передбачає розвиток і саморозвиток учнів на основі повноцінного використання внутрішнього потенціалу особистості;

2) з а в д а н н я навчання впливають із мети навчання і дають змогу здобувати знання, вміння, навички згідно з навчальними планами та програмами;

3) з м і с т освіти має своїм стрижнем чітко окреслену систему знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти учень упродовж навчання у школі;

4) м е т о д и навчання являють собою основні способи навальної роботи вчителя та учнів, за допомогою яких здобувають певні знання, вміння і навички;

5) ф о р м и організації навчання сприяють свідомому засвоєнню навчального матеріалу, оволодінню відповідними вміннями та навичками. Основною формою навчання у школі є урок, позакласними формами можна вважати факультативні заняття, гурткову роботу, секційну роботу, різноманітні конкурси, олімпіади, індивідуальні та групові додаткові заняття, домашню роботу.

Більшість науковців відносять до компонентів процесу навчання вчителів та учнів, які вступають у суб’єкт-суб’єктивні відносини в ході організації навчально-пізнавальної діяльності, а також підручники, посібники, комп’ютери, спортивні знаряддя, за допомогою яких учні здобувають знання та вдосконалюють навички.

9. Закономірності процесу навчання.

Зважаючи на те, що дидактичні закономірності відображають стійкі залежності між діяльностями вчителя, учня та змістом навчання, М.М.Фіцула виділяє серед них об'єктивні та суб'єктивні. Перші властиві процесу навчання за його суттю. Другі є залежними від учителя та його діяльності. До об'єктивних закономірностей вчений відносить: 1) виховний і розвивальний характер навчання; 2) зумовленість навчання суспільними потребами; 3) залежність ефективності навчального процесу від умов, у яких він протікає; 4) залежність навчання від вікових і реальних навчальних можливостей учнів; 5) залежність ефективності навчання від рівня активності учня; 6) цілеспрямована взаємодія у процесі навчання вчителя, учня і виучуваного об'єкта.

Суб'єктивні закономірності: 1) поняття можуть бути засвоєні тоді, коли організовано пізнавальну діяльність учнів; 2) навички сформуються лише за умови організації відтворення операцій та дій, покладених у їхню основу; 3) міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичніше організоване пряме й відстрочене повторення цього змісту та його введення у систему вже засвоєного раніше змісту; 4) опанування учнями складних способів діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності, що входять до складного способу, і від готовності учнів визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути використані; 5) залежність рівня та якості засвоєння за рівних умов (пам'ять, здібності) від урахування вчителем ступеня значущості для учнів засвоюваного змісту; 6) використання вчителем варіативних завдань, що передбачають застосування засвоєних знань в істотних для учнів ситуаціях, сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних із ними дій у нову ситуацію (ММ.Скаткін);

залежність методів, форм і засобів навчання від його змісту та завдань;

тісний взаємозв'язок компонентів процесу навчання забезпечує ефективні результати навчання, виховання та розвитку.

Згідно В.М.Галузинським та М.Б.Євтухом, закономірності процесу навчання полягають у тому, що: 1) процес навчання зумовлений потребами суспільства в освічених і всебічно розвинених людях; 2) процес навчання є провідною частиною комплексного навчально-виховного процесу школи; він є єдиним і закономірним; його навчально-інформативна, виховна і розвивальна функції постають як закономірне ціле; 3) процес навчання залежить від реальних навчальних і вікових можливостей школярів; 4) процес навчання також залежить від матеріальних умов школи.

Н.Є.Мойсеюк виділяє загальні та конкретні закономірності навчання. Загальними, на її думку, є закономірності, які охоплюють усю навчальну систему. Конкретними - ті, дія яких поширюється на окремий аспект системи: дидактичний, який узагальнює дидактичні характеристики (ціль, зміст, методи, форми, засоби, способи навчання); гносеологічний- аспект пізнання учнями під керівництвом учителя об'єктивної дійсності, фактів, законів природи й суспільства, самих себе; психологічний, що належить до внутрішньої психічної (пізнавальної) діяльності учнів у процесі навчання; управлінський - аспект управління засвоєнням інформації; соціологічний, що охоплює конкретні взаємодії вчителів та учнів, соціальну спрямованість процесів навчання; організаційний, що відображає організацію навчальної та викладацької праці, її матеріально-технічне оснащення, стимулювання, продуктивність.