Досягнення Скоропадського:

1. Розвиток вільного підприємництва громадян.

2. Відновлення права на приватну власність.

3. Утворення функціонального адміністративного апарату. Створення Державного Сенату – вищого судового органу, та Державної Варти – вищого контролюючого органу.

4. Регулювання анархії та боротьба з нею.

5. Державне регулювання всіх сфер – політичної, економічної, суспільної – в умовах гострої економічної кризи.

6. Налагодження грошової системи: нормалізація грошового обігу, формування бюджету держави, відкриття українських банків та бірж.

7. Створення чіткої митної і кордонної служб.

8. Затвердження класу селян-власників як опори гетьманату.

9. Формування сильної армії, морського флоту та гвардійської сердюцької дивізії – національної гвардії. В законодавстві визначався загальний військовий обов’язок.

10. Визнання суверенітету України майже двадцятьма країнами. Навіть радянська Росія визнавала Українську державу як суверенну. Почалися переговори з Кримом про його автономний статус у складі Української держави. Українські посольства та консульства розташувалися більше, ніж у 20 країнах світу.

11. Піклування про освіту та її українізація. В цей період зростає роль української мови в освіті та культурі, засновується Українська Академія наук та українських наукових видань, а також декількох університетів.

12. Розвиток культури проявлявся в розширенні мережі театральних закладів. В період Скоропадського створено Державний народний театр, Державний драмтеатр, Молодіжний драмтеатр, Залізничний театр, Херсонський український драмтеатр, Драматичну консерваторію, Державну драматичну школу та інші культурні утворення. В цей період в Харкові була створена перша оперна школа, а також Музично-драматичний інститут імені Лисенка. Окрім того багато бібліотек, музеїв різного спрямування, хорів та оркестрів було засновано саме в період гетьманства.

13. Розвиток релігії полягав у підвищенні авторитету Української Православної Церкви, яка стала автономною у складі Російської Православної Церкви. В цю епоху розпочався також розвиток Української Автокефальної церкви.

Проте не все гетьман Скоропадський робив правильно. Критики виявляють в його діяльності чимало прорахунків, таких як:

1. Гетьманом були створені каральні експедиції для отримання з селян продуктів. Таким чином можна було розрахуватися з Німеччиною за надану Скоропадському військову допомогу.

2. Після відновлення приватної власності гетьман намагався всілякими способами «вибити» з селян компенсацію за шкоду, задіяну маєткам заможних мешканців.

3. Аграрне питання так і не було вирішено: поміщикам дозволялося насильно використовувати речі селян.

4. Повна заборона страйків на виробництвах.

5. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин.

6. Більшість чиновницьких постів були зайняті росіянами. А місцевого та земського самоврядування більше не було.

7. Великі привілеї заможним прошаркам населення.

8. Провал мобілізації, через що не вдалося створити боєздатну армію.

9. Залежність від німецько-австрійського війська.

10. Велика кількість росіян в Українській державі, в тому числі у владі, які були проти її реальної автономії.

11. Нездатність протистояти більшовицьким силам на території держави.

12. «Акт про федерацію з небільшовицькою Росією».

Політика гетьманського уряду від початку викликала опозицію більшості українських політичних партій. Проти неї виступили селянський та робітничий з'їзди, земський союз на чолі з С. Петлюрою. Курс на анти-гетьманське повстання взяв Український національний союз, очолюваний В. Винниченком.

Восени 1918 р. склалися обставини, які призвели до послаблення гетьманського уряду. П. Скоропадський втратив підтримку Німеччини й Австро-Угорщини, в яких різко загострилися внутрішні суперечності. Посилювалася загроза війни з Росією, У різних місцях України виникли повстанські загони, зокрема Н. Махна, Ю. Тютюнника, Д. Терпяла (Зеленого). Дедалі активніше боролися проти Гетьманату робітники.

У такій вкрай небезпечній обстановці П. Скоропадський вдався до зміни політичного курсу і почав шукати контактів з державами Антанти — Англією і Францією. Знаючи про прихильність їх урядів до ідеї "єдиної і неподільної Росії", гетьман різко змінив ставлення до питання незалежності України. 14 листопада він видав грамоту, в якій ішлося про "відновлення великої Росії".

Проголошення федерації з білогвардійською Росією викликало обурення серед широких верств українства, прискорило початок повстання проти гетьмана. Його очолила Директорія — тимчасовий орган, куди увійшли представники соціалістичних партій: В. Винниченко — голова, члени — С. Петлюра й Ф. Швець, тимчасові члени — А. Макаренко і П. Андрієвський.

За кілька тижнів боїв загони Директорії за активної підтримки селян і міщан та нейтралітету .німецьких військ дійшли до столиці Української Держави. Бачачи безперспективність подальшої боротьби, гетьман П. Скоропадський 14 грудня 1918 р. заявив про зречення від влади. Того самого дня українські війська вступили в Київ.

Отже, ми бачимо, що правління гетьмана Павла Скоропадського викликало неоднозначну реакцію. Він усіляко намагався підняти якість в усіх сферах життя та діяльності Української Держави, робив кроки до встановлення мирних стосунків у зовнішньоекономічній діяльності. Проте це було також його прорахунком, адже покладання «Акту про федерацію з небільшовицькою Росією» фактично означало завершення існування самостійної Української Держави.