Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Еталонні відповіді (психологія).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
846.34 Кб
Скачать

5. Гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця.

Демократизація процесу виховання означає: 1) поворот до людини, тобто до об’єкта виховання; 2) подолання формалізму і бюрократизму у виховному процесі; 3) співробітництво суб’єктів і об’єктів процесу виховання, де останній є повноправним його учасником і творцем власного самовдосконалення; 4) колективний аналіз результатів самовиховання вихованців і добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення.

6. Опора на позитивні якості в особистості воїна і військового колективу.

Даний принцип вимагає зосередження основної уваги вихователів на позитивних якостях воїна, їх зміцненні і розвитку з метою творчого вдосконалення позитивних якостей і нівелюванні негативних. Для цього у вихованців слід формувати віру у власні сили та здібності, розвивати активність, ініціативу і самостійність. Головними прийомами та способами у такому випадку є не примус і погрози, а переконання, приклад, які спираються на позитивну мотивацію військової діяльності та досягнення успіхів у майбутньому. Таким самим чином слід працювати і з військовим колективом, який окрім самовдосконалення має міцний виховний вплив на своїх членів.

Умовами виховного впливу даного принципу є:

  • додержуватися почуття міри, педагогічного такту в критиці недоліків підлеглих;

  • вміло використовувати силу позитивного прикладу у вихованні воїнів;

  • залучати воїнів до таких видів діяльності, де вони могли б проявити себе з найкращого боку;

  • спонукати воїнів до цілеспрямованого самовиховання;

- домагатися щирості та конфіденціальності у взаєминах з підлеглими.

7. Поєднання комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності.

Зміст цього принципу полягає у тому, що військовий педагог, виходячи з колективного характеру діяльності військовослужбовців і враховуючи індивідуально-психічні особливості об’єктів виховання, може і повинен застосовувати різноманітні методи та форми виховних впливів як під час здійснення планових виховних заходів, так і непланованих.

Впроваджуючи вимоги цього принципу в процес виховання, військовий педагог повинен мати на увазі труднощі, з якими він буде зустрічатися у своїй діяльності.

1. Процесуальний бік виховання передбачає переважно колективну форму виховних заходів, яка не завжди враховує індивідуально-психічні нахили, здібності, зацікавлення і потреби об’єктів виховання.

2. У військовому підрозділі відбувають службу воїни з різним рівнем освіти, інтелектуальних і фізичних здібностей, різною мотивацією до цієї служби. Досвід свідчить, що в останні роки спостерігається зниження рівня освіти у призовників, послаблення стану здоров’я. У той самий час збільшується кількість призовників, які мають негативне ставлення до військової служби, досвід вживання алкогольних напоїв, наркотиків, приводи до міліції тощо, що, м’яко кажучи, не сприяє їх позитивному ставленню як до навчально-пізнавальної діяльності, так і виховних заходів.

3. Воїни мають різний життєвий досвід і, відповідно, різні мотивації до військової служби, майбутньої цивільної діяльності.

4. Військова діяльність - це колективна форма людської діяльності, де вище ціниться не індивідуальна військова майстерність, а колективна. Цього вимагає характер сучасної війни та використовуваної на ній бойової техніки та зброї. Тому командири повинні намагатися згуртовувати військові підрозділі, формувати в них позитивний морально-психологічний клімат, перетворити їх у справжніх суб‘єктів виховання власних членів.

5. Військово-професійна діяльність - це такий вид діяльності, який вимагає великих інтелектуальних, емоційно-вольових, фізичних зусиль військовослужбовців. Сучасні воєнні конфлікти свідчать про їх велике морально-психологічне навантаження. Тому військові педагоги повинні добре знати духовні можливості кожного воїна, рівень розвитку всіх сфер особистості. Це їм допомагає правильно визначити стратегію виховної діяльності, причини успіхів і невдач об’єктів виховання, вибирати оптимальні прийоми та способи впливу на них.