ГВАРДІЙСЬКИЙ ордена ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ ФАКУЛЬТЕТ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ імені ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
“ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”
Еталонні відповіді з основ воєнної психології та педагогіки
Предмет, завдання та структура військової психології.
Військова психологія – це галузь прикладної психологічної науки, яка вивчає закономірності функціонування психіки воїна і психічних явищ військового колективу за умов військової діяльності та бою.
Основними предметами військової психології є психіка воїна, психологія військового колективу й психологія військової діяльності.
Військова психологія як наукова дисципліна має велике практичне значення в сучасних умовах і спрямована на розв'язання таких основних завдань:
вивчення впливу військової діяльності на психіку воїнів і психологію військових колективів;
складання наукової характеристики психологічних особливостей військової діяльності як в мирний, так і воєнний час;
розкриття психологічних якостей, які необхідні воїну, в залежності від його військової спеціальності, і військовому колективу для успішних дій у сучасному бою;
вивчення соціально-психологічних явищ у військовому колективі.
Вузловими розділами військової психології, які мають першочергове значення для практичної роботи офіцерів, а також для розвитку різних галузей цієї науки, є:
– загальна військова психологія (методологічний і теоретичний її розділи);
– психологія особистості військовослужбовця, яка розкриває закономірності його формування і розвитку як особистості;
– психологія військового колективу, що вивчає динаміку його формування і закономірності цього процесу;
– військово-соціальна психологія, яка досліджує особистість військовослужбовця в системі взаємин з товаришами по службі й вивчає соціально-психологічні явища в малих групах;
– психологія військової діяльності, яка розкриває психологічні аспекти бойової та гуманітарної підготовки, бойової діяльності;
– психологія військово-професійного відбору,
військово-інженерна психологія тощо.
Поняття особистості в психології. Психологічна структура особистості воїна.
Однією з центральних проблем психології XXв. та поч. XXI ст. була і є проблема особистості.
При розгляді проблеми психологічна наука найчастіше використовує такі загальні поняття як: індивід, людина, індивідуальність, особистість.
Індивід - це одинична природна істота, представник виду Homo sapiens (людина розумна), носій індивідуальних своєрідних рис, властивих даній конкретній людині. Індивід – це біологічне визначення людини як представника виду . У цьому понятті зафіксовано факт належності до людського роду. Саме тому індивідом називають будь-яку людину з притаманними лише їй природними особливостями.
Людина – біосоціальна істота, наділена вищими психічними функціями, мисленням. мовою,яка здатна створювати знаряддя праці та використовувати їх за призначенням.
Індивідуальність – своєрідне поєднання індивідних властивостей людини, що відрізняє її від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, у світобаченні, системі знань, умінь та навичок, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, темпераменту.
Особистість – соціально обумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученням людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Вона виявляється і формується в процесі діяльності та спілкування.
Фактори формування особистості:
Біологічний. Сутність біологічного фактора полягає в тому, що він забезпечує генетичні передумови подальшого розвитку людини як соціальної істоти. Становлення людського організму відбувається за конкретною програмою, яка задана в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип також визначає динамічні властивості нервових процесів людини. Але особистістю не народжуються, а стають в онтогенезі відносно пізно.
Соціальний. Тільки в суспільстві можливе формування особистості, за його межами це неможливо. Природні (анатомічні, фізіологічні й інші якості) та соціальні фактори утворюють єдність і не можуть протиставлятись одне одному. Біологічні передумови реалізуються тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються протягом життя через спілкування, виховання, активну діяльність, в процесі яких відбувається соціалізація індивіда.
Соціалізація – це процес засвоєння індивідом знань, соціального досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'язків і взаємин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в певному суспільстві.
Виховання.
Власна активна діяльність.
Найважливішими психологічними характеристиками особистості є її усталеність, цілісність і активність. Усталеність - це послідовність і прогнозованість поведінки особистості. Цілісність - це існування стійкого зв'язку і тісної взаємодії всіх сторін особистості. Активність - це прагнення особистості постійно розширювати сферу своєї діяльності, не тільки пристосовуючись до ситуації, але і змінюючи її.
Професор Костянтин Платонов запропонував динамічну функціональну психологічну структуру особистості. В її основі у властивостях особистості лежать критерії відношення соціального і біологічного, в її психологічній структурі він відокремив чотири ієрархічні підструктури.
Підструктура |
Елементи, що входять у підструктуру |
Відношення біологічного та соціального |
Види формування підструктур |
1) спрямованість особистості |
переконання, світогляд, ідеали, інтерес, бажання, покликання |
біологічного дуже мало |
виховання |
2) досвід особистості |
знання, навички, вміння, звички |
значно більше соціального |
навчання |
3) особливості психічних процесів |
воля, почуття, уявлення, мислення, сприймання, емоції, пам'ять |
частіше більше соціального |
вправи |
4) біопсихічні властивості |
темперамент, статеві, вікові, патологічні властивості |
соціального дуже мало |
тренування |
Крім цих чотирьох підструктур, у структурі особистості він виокремлює дві загальні інтегративні підструктури: характер і здібності. Ці властивості створюють риси, які є не тільки складовою особливої підструктури, а й можуть компенсувати якийсь недолік у інших підструктурах.
Військові психологи Микола Феденко, Михайло Дьяченко основними компонентами психологічної структури особистості вважають: 1) психічні процеси; 2) психічні стани; 3) психічні властивості; 4) психічні утворення.
3. Сутність та зміст основних психічних пізнавальних процесів, шляхи їх розвитку та активізації у воїнів.
Психічні процеси – динамічне відображення дійсності в різних формах психічних явищ. Психічні процеси забезпечують зв'язок особистості з дійсністю.
До пізнавальних психічних процесів відносять: відчуття, увагу, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уява.
Відчуття - це відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ. Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, що мають нервову систему.
Залежно від місця подразника розрізняють такі види відчуттів:
а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною);
б) інтероцептивні (подразнення від внутрішніх органів);
в) пропріоцептивні (подразнення від м'язів тіла).
Екстероцептивні відчуття, у свою чергу, поділяють на контактні й дистанційні. До контактних належать тактильні, температурні та смакові відчуття, до дистанційних — відчуття світла, звуку, а також запаху. До інтероцептивних належать такі, що йдуть від внутрішніх органів (голод, втома, напруження, біль тощо). Пропріоцептивними є відчуття, що визначають положення тіла, а також відчуття рівноваги та прискорення.
Усі відчуття в залежності від органів, де вони виникають, поділяють також на зорові, слухові, смакові, нюхові, шкірні, органічні, рівноваги, рухові. Це, - так звані, прості відчуття. До складних відчуттів належать тактильні і больові відчуття.
Основні закономірності відчуттів:
а) абсолютна чутливість органів чуття, тобто здатність воїна відчувати незначні подразнення;
б) межа відчуття — мінімальні подразники, за яких виникає відчуття;
в) адаптація — зміна чутливості аналізатора в результаті пристосування органів чуття до наявного подразника;
г) сенсибілізація — підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів.
Основними шляхами розвитку відчуттів у військовослужбовців є:
-розширення знань про різні органи почуттів;
-навчально-бойові тренування із застосування зброї (стрільби з автоматів, пуски ракет і т.д.);
-фізичне загартування організму.
Сприйняття - це відображення у корі головного мозку предметів та явищ, що діють на аналізатори людини, в їх цілісності.
Сприймання характеризується такими основними закономірностями та властивостями: цілісністю, вибірковістю (структурністю), предметністю, константністю, апперцепцією.
Предметність сприйняття - це здатність людини сприймати світ у вигляді відокремлених один від одного предметів.
Цілісність сприйняття - це добудовування предметів за окремими фрагментами до деякої цілісної форми.
Константність сприйняття - це здатність сприймати предмети відносно постійними за розмірами, кольором, формою незалежно від змінюваних фізичних умов спостереження.
Апперцепція - це залежність сприйняття від попереднього досвіду , від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей, а також від професії.
Вибірковість сприйняття виявляється в наданні переваги одним об’єктам, явищам або їх властивостям над іншими.
Сприйняття не завжди дає абсолютно вірне уявлення про предмети оточуючого світу. Неправильне, перекручене сприйняття називається ілюзією.
Вони виникають під впливом настанов людини, цілісності сприймання. До таких належать, наприклад, ілюзії перспективи, відстані. Через це однакового розміру фігури здаються нам неоднаковими, паралельні лінії — такими, що збігаються, вертикальні — довшими від горизонтальних тощо. Природу деяких ілюзій досі не вивчено. Ілюзія широко застосовується у військовій справі для маскування військ.
Увага - це процес свідомого чи несвідомого відбору однієї інформації, що поступає через органи почуттів, та ігнорування іншою.
Основні властивості уваги
Усталеність уваги - це здатність людини на протязі тривалого часу зберігати стан уваги на будь-якому об'єкті, предметі чи явищі дійсності.
Зосередженість уваги - це ступінь концентрації уваги на одних предметах при одночасному ігноруванні іншими.
Переключення уваги - це переведення уваги з одного об'єкту на інший, з одного виду діяльності на іншу.
Розподіл уваги - це здатність людини паралельно виконувати декілька різноманітних дій. Рівень розподілу уваги залежить від освоєння людиною діяльності, автоматизації дій.
Обсяг уваги - це кількість інформації, що одночасно зберігається в зоні підвищеної уваги людини. Якщо сприймається новий матеріал, свідомість воїна одночасно усвідомлює не більше одного об'єкта. Коли увагу спрямовано на знайомі речі, він може одночасно утримувати в пам'яті кілька предметів. Як правило, у природних умовах свідомість воїна відображає 7±2 предмети.
Основні види уваги:
Мимовільна увага виникає ненавмисно під впливом зовнішніх подразників і не вимагає вольових зусиль. Триває доти поки діє зовнішній подразник.
Довільна (навмисна) увага виникає і розвивається в результаті вольового зусилля і напруги людини і відрізняється цілеспрямованістю, організованістю, підвищеною стійкістю.
Післядовільна увага виникає із довільної. Спочатку людина змушує себе зусиллям волі зосередитись на чомусь. А потім вже увага концентрується на предметі діяльності сама собою.
Основні прийоми керування увагою воїнів у процесі бойової та гуманітарної підготовки, формування уваги та уважності:
а) чітка постановка мети певного заняття і визначення його завдань;
б) створення чіткого уявлення про кінцевий результат;
в) організація навчального матеріалу (його структуризацію, добір яскравих прикладів тощо);
г) використання технічних засобів навчання;
д) організація діяльності воїнів на занятті (темп, ритм, зміна видів діяльності тощо);
е) організація діяльності офіцера як педагога (методи педагогічного впливу, виразність мови офіцера та ін.);
є) застосування прийомів, що активізують увагу солдатів;
ж) формування у бійців навичок і умінь оптимальної навчально-пізнавальної діяльності;
з) формування мотивації військової служби, розвиток стійкого інтересу до обраної військової спеціальності.
Уявлення це відтворений образ предметів реального світу. Джерелом уявлень завжди є об’єктивна дійсність.
Уявлення це суб'єктивні образи конкретних предметів або явищ, які раніше впливали на органи відчуттів, але у цей момент безпосередньо не сприймаються. Завдяки уявленням, людина більш ефективно використовує раніше придбаний досвід, який зберігається у вигляді образів.
Розрізняють такі види уявлень як: зорові, слухові, нюхові, дотикові й рухові (кінестезичні) уявлення.
У кожної людини звичайно розвинуті всі види уявлення, але є люди, в яких переважає той або інший вид уявлень. У художників найчастіше переважають зорові уявлення, в музикантів слухові. В одних людей уявлення завжди яскраві й чіткі, в інших розпливчасті й дуже неясні.
В діяльності воїнів різних спеціальностей велику роль грають один або декілька яких-небудь видів уявлень. Наприклад, в роботі радиста особливо важливе значення мають слухові уявлення, у сапера рушійні; у воїна радіолога фізика зорові. Чим повніше у воїна уявлення, що потребує його спеціальність, тим успішніше він виконує свої службові обов'язки.
Пам’яттю називається здатність людини зафіксовувати, зберігати і відтворювати інформацію, навички, уміння та досвід.
Пам’ять складається з трьох процесів: запам’ятовування інформації (фіксація), збереження інформації (ретенція) і відтворення інформації (репродукція). Ці процеси тісно пов'язані один з одним, і поділ їх до певної міри умовний.
Серед процесів пам'яті основне місце належить запам’ятовуванню. Якість і міцність запам'ятовування обумовлені:
1)інтересом до того, що запам'ятовується (для чого?);
2)установкою на час;
3)орієнтацією на міцність;
4)застосуванням спеціальних прийомів для запам’ятовування;
5)потребами і мотивами особистості;
6)психофізіологічним станом організму.
Основні види пам'яті.
За об'єктом запам’ятовування виділяють образну, словесно - логічну, рухову та емоційну пам’ять.
За засобом вольової регуляції виділяють довільну та мимовільну пам’ять.
За тривалістю збереження виділяють короткочасну, тривалу, оперативну, миттєву, генетичну пам’ять.
Рекомендуються такі загальні прийоми покращання запам’ятовування того чи іншого матеріалу:
-розуміння тексту, формули, схеми і т.д.;
-ясність мети та зв’язок матеріалу, що запам’ятовується, з попереднім, вже вивченим змістом, при можливості – і практичне виконання;
-активна змістовна обробка матеріалу – складання плану тексту, виділення головної думки, встановлення різних змістовних зв’язків всередині даного матеріалу та його з іншим;
-раціональне використання ілюстративного матеріалу (схем, малюнків і т.д.);
-раціональна організація повторення, наприклад, в перший день – 5-6 раз, в другий день – 4 рази, в третій – ще 2-3 рази; зміна способів повторення – індивідуально, в групі і т.д.;
-введення самоконтролю для виявлення матеріалу, який запам’ятався найгірше;
-використання матеріалу, що запам’ятовується, для рішення різних видів задач та діяльності.
Мислення - це психологічний процес пізнання, який пов’язаний з відкриттям суб'єктивно нового знання, з рішенням задач, з творчим перетворенням дійсності.
У психологічній науці прийнято виділяти такі види мислення: практичне (наочно-дійове, наочно-образне) та теоретичне (понятійне, образне).
Наочно-дійове мислення характеризується тим, що розв’язання задачі здійснюється за допомогою реального перетворення ситуації, зміни властивостей об'єктів, що оточують людину. Цей вид мислення властивий не тільки людині, але й вищим тваринам.
Наочно-образне мислення пов’язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них. Це один з етапів онтогенетичного розвитку мислення.
Теоретичне мислення характеризується використанням понять, образів, логічних конструкцій, та формується в процесі ігрової, навчальної, трудової і громадської діяльності людини.
Основними властивостями мислення є: швидкість, глибина, широта, гнучкість, стратегічність, імпульсивність—обережність, самостійність, рефлексивність.
Розумова діяльність людини складається з таких мисленнєвих операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.
Аналіз - це намагання в процесі пізнання уявно поділити предмет чи явище на складові його частини.
Синтез - процес уявного з'єднання в одне ціле окремих частин предмета чи явища дійсності.
Порівняння полягає у встановленні схожості і (або) відмінності між предметами чи явищами.
Абстракція - це уявне виділення суттєвих властивостей та ознак предметів чи явищ при одночасному ігноруванні несуттєвими.
Узагальнення - це уявне об'єднання предметів та явищ за тією суттєвою ознакою, що була виділена в процесі абстракції.
Конкретизація - це уявний перехід від загального до одиничного.
З поняттям мислення тісно пов’язане поняття інтелекту. Інтелект - це сукупність найбільш загальних розумових здібностей, що забезпечують людині успіх при рішенні різноманітних задач.
Як і усі функції психіки, інтелект знаходиться під впливом, з одного боку, спадкоємності , а з іншого - під впливом оточуючого середовища.
Для оцінки рівня інтелекту використовують так званий коефіцієнт інтелекту IQ. Коефіцієнт інтелекту визначається відношенням розумового віку (логічні, арифметичні дії, довільна пам’ять і т.д.) до хронологічного віку.
Основними шляхами розвитку мислення у військовослужбовців є:
-озброєння воїнів системою понять та знань про труднощі і ситуації можливих дій;
-розвиток військово-професійних способів дій;
-систематична оцінка навчально-бойової підготовки воїнів.
Уява – це процес створення образів предметів і явищ на основі попереднього досвіду.
У людини уява може виникати довільно і мимовільно. Довільна уява виявляється тоді, коли в людини ідеї та образи виникають в результаті поставленої мети або вольових зусиль. Мимовільна уява виникає без спеціальних вольових зусиль.
Психологи виділяють також репродуктивну та творчу уяву. Репродуктивна уява полягає у створенні нових для людини предметів або явищ, що нагадують ті, які вона вже бачила, або у відтворенні образу за словесним описом предмета чи креслення. Репродуктивна уява прагне до точного відтворення образу. На відміну від репродуктивної уяви при творчій людина створює образи предметів, які вона ніколи не бачила.
У процесі побудови образу уяви функціонує кілька прийомів – гіперболізація, применшування, схематизація, вміщення предмета в незвичайну обстановку, комбінація та ін.