Тема 12. Українські землі у складі російської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

ХРОНОЛОПЧНА ТАБЛИЦЯ*

Дата	Подія
1791р.	таємна місія Василя Капніста до прусського короля
1798 р.	вихід друком трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського
1806— 1812 рр.	російсько-турецька війна та приєднання до Росії Бєссарабії з трьома повітами, у яких жили українці
1812 р.	участь українців у російсько-французькій війні у складі регулярної армії, коза­цьких і ополченських полків
1813—1835 рр.	селянський рух на Поділлі під керівництвом Устима Кармелюка
1816—1851рр.	існування військових поселень в Україні
1816р.	створення в Петербурзі таємної офіцерської організації «Союз порятунку»
1817р.	порт м. Одеси оголошено відкритим (порто-франко)
1818—1819рр.	діяльність полтавської масонської ложі «Любов до істини»
1819р.	повстання військових поселенців у Чугуєві
1821 р.	створення «Малоросійського товариства»; створення «Південного товариства»
1823 р.	створення «Товариства об'єднаних слов'ян»
грудень 1825 — січень 1826 рр.	повстання Чернігівського полку
1828—1829 рр.	участь українців у російсько-турецькій війні, приєднання до Росії земель у гирлі Дунаю; перехід задунайських козаків під проводом Йосипа Гладкого в російське підданство
30-ті рр. XIX ст.	початок промислового перевороту в Україні
1830—1831рр.	польське національно-визвольне повстання проти російського панування
1832—1866 рр.	існування Азовського козацького війська
1835 р.	утворення Харківського, Полтавського і Чернігівського генерал-губернаторства
1845—1847 рр.	діяльність Кирило-Мефодіївського братства
1855 р.	зозгортання масового антикріпосницького руху — «Київської козаччини» під час Кримської війни
1856 р.	похід селян «У Таврію за волею», масове переселення селян Катеринославщини і Херсонщини до Криму під час Кримської війни

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ТЕРМІНИ

Нація — історична спільнота людей, сформована на основі спільної території, мови, культури, звичаїв, економічних зв'язків.

Національне відродження — пробудження національної свідомості народів Європи, зокрема українського народу, які не мали власної державності.

Національна ідея — усвідомлення українцями себе як окремої нації з власною історією, мовою культурою й власними поглядами на майбутнє України.

Декабристи — представники революційного руху російських дворян, які прагнули ліквідації самодержавства, скасування кріпацтва, установлення демократичного ладу шляхом військового переворот

Масонство — релігійно-етичний рух, що ставить за мету морзльве азосковалення й об'єднання людства на принципах свободи, рівності в релігійному братерському союз;

ФАКТИ

Стислий довідник

Включення українських земель до складу Ресійської імперії. Адміністративно-територіальний поділ українських земель

Наприкінці XVIII ст. внаслідок російсько-турецьких війн 1768—1774 рр.. 1787—1791 рр.) і поділів Речі Посполитої (1772 р., 1793 р.. 1795 р.) Правобережна й Південна Україна опинилися у складі Росій­ської імперії, Західна Україна — у складі Австрійської імперії

Рис. 1. Розподіл українських територій між Російською та Австрійською імперіями на початку XIX ст.

Наддніпрянська Україна у складі Російської імперії поділялася на 3 генерал-губернаторства: Мало­російське генерал-губернаторство (Харківська, Чернігівська, Полтавська губернії), Київське генерал-губернаторство (Київська, Подільська, Волинська губернії), Ноеоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії").

Населення Наддніпрянської України складало 7,8 млн осіб (українці й представники інших націо­нальностей — росіяни, євреї, поляки, румуни, молдавани, вірмени). Уряд Російської імперії прагнув зміцнити свій контроль над українськими землями, тому проводив політику денаціоналізації^ (асимі­ляції) щодо українців.

СЛОВНИК Поняття й терміни

Асиміляція — поступове злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, звичаїв і культури.

Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна одиниця в Російської імперії, до скла­ду якої входили декілька губерній.

ФАКТИ

Стислий довідник Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин

Відсутність власної державності спричинила те, що Україна не могла проводити самостійну зо­внішню політику і була змушена брати участь у війнах на боці Російської імперії.

У 1806—1812 рр. українці брали участь у російсько-турецькій війні, у результаті якої за Бухарест­ським мирним договором 1812 р, до Росії відійшла Бессарабія (землі між Дністром і Прутом), де в трьох повітах проживали українці.

У 1812 р. українці у складі регулярної армії, козацьких і ополченських полків брали участь у війні Росії з наполеонівською Францією. Україна займала важливе місце в планах французського імперато­ра Наполеона Бонапарта, який прагнув відокремити українські землі від Російської імперії, частину їх передати своїм союзникам (Правобережжя — Польщі, Волинь — Австрії, Північне Причорномор'я і Крим — Туреччині), а решту території (Лівобережжя і Південну Україну) поділити на військово-адміністративні області — наполеоніди під протекторатом Франції. Перемога Росії не покращила становище України: кріпацтво не було ліквідовано, українські козацькі полки були реорганізовані у військові частини російської армії.

У 1828—1829 рр. українці брали участь у російсько-турецькій війні, у результаті якої за Андріанопольським мирним договором до Росії відійшли землі в гирлі Дунаю, де проживали українці.

У 1828 р. козаки Задунайської Січі під проводом кошового отамана Йосипа Гладкого перейшли на бік російських військ, поселилися на узбережжі Азовського моря і поклали початок Азовському козацько­му війську. „

Рис. 2. Вплив міжнародних відносин на розвиток українських земель у першій половині XIX ст,

СЛОВНИК Поняття й терміни

Азовське козацьке військо — українське військове формування, створене російським урядом із козаків Задунайської Січі після російсько-турецької війни 1828—1829 рр.

ФАКТИ Стислий довідник

Економічний розвиток Наддніпрянської України. Промисловий переворот та зародження ринкової економіки

У першій половині XIX ст. в Україні домінувала феодально-кріпосницька система господарювання, заснована на власності поміщиків на землю, панщині та їх особистої залежності селян від пана. Осо­бливістю економічного розвитку був занепад кріпосницьких і зародження ринкових відносин.

Економічний розвиток Наддніпрянської України в першій половині XIX ст.

Галузь економічного „ Стисла характеристика розвитку'
Сільське	Збільшилися посівні площі, поширилося вирощування -технічних культур (бу-
господарство	ряків, льону, коноплі, тютюну, соняшнику), формувалася сільськогосподарська
	спеціалізація регіогів (Південна Україна — зернові культури, Правобережжя
	й частково Лівобережжя — технічні культури), з'явилися нові галузі вироб-
	ництва (цукрове бурякосіяння, тонкорунне вівчарство), виникли переробні
	підприємства в поміщицьких господарствах (цукрові, винокурні, суконні), за-
	стосовувалися вільнонаймана праця та сільськогосподарські машини (сіялки,
	віялки, косарки, молотарки)
Промисловість	Почався промисловий переворот — перехід від дрібного товарного виробни-
	цтва й мануфактури до великого машинного виробництва й заводу та фабрики,
	формувалася фабрично-заводська промисловість, виникли нові галузі вироб-
	ництва (кам'яновугільна, металургійна, машинобудівна, текстильна, цукрова),
	застосовувалася вільнонаймана праця, формувалися верстви промислової бур-
	жуазії та найманих робітників
Торгівля	Розвивалися внутрішня {зовнішня торгшля: з України вивозили сільськогос-
	подарські продукти й сировину (хліб, сало, риба, сіль, цукор, худоба, шкіри),
	до України ввозили промислові товари (одяг, взуття, чай, кава, какао, вина,
	пряності), зростали морські порти (Одеса, Миколаїв, Херсон), розвивалися яр-
	маркова торгівля (у Харкові, Києві, Полтаві, Ромнах) і чумацький промисел
	(транспортування зерна, солі, риби)

СЛОВНИК Поняття й терміни

Промисловий переворот — перехід від дрібного товарного виробництва й мануфактури до вели­кого машинного виробництва й заводу та фабрики.

Буржуазія — соціальна верства підприємців, формування якої пов'язане з розвитком фабрично-заводської промисловості.

Пролетаріат — соціальна верства найманих робітників, формування якої пов'язане з розвитком фабрично-заводської промисловості.

Кооперативний рух — створення добровільних об'єднань людей — кооперативів для здійснення спільної господарської діяльності на пайових засадах.

для допитливих Додаткова інформація

Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Росії першої половини XIX ст.

Кріпосницькі відносини, які панували у цей період у суспільно-економічному житті, накладали свій негативний відбиток на розиток економіки українських земель. Поміщикам належало близько 70% усі­єї землі і 60% загальної кількості селян. Державні селяни складали на Лівобережжі 50% населення, на Правобережжі — 13%, на Півдні України — 37% сільського населення цих районів. Засноване на феодально-кріпосницькій системі, сільське господарство було малопродуктивним. У землеробстві па­нувала відстала трипільна система сівозміни, часто з неправильною черговістю озимих, ярових і пару. Рутинна техніка, нестача в селян тягла, стихійні лиха й інші причини обумовили низьку врожайність. У результаті основними постачальниками хліба на ринок залишалися поміщицькі господарства, що давали до 60%, а селянські господарства давали лише 40% хлібних надходжень на ринок.

Пануючою формою експлуатації кріпаків залишалася панщина. Офіційно вона обмежувалася трьо­ма днями на тиждень, але поміщики давали селянам такі обсяги робіт, які виконувалися і за 5, і за 6 днів.

Поміщик мав право продати селянина, відібрати в нього майно, худобу. Посилення експлуатації під­ривало і поміщицькі, і селянські господарства, і взагалі всю систему, засновану на примусовій праці.

Значного розвитку в цей період набув чумацький промисел. Чумаки-підприємці з багатих селян володіли десятками хур і мали по череді волів. Фурманами до них наймалися найбідніші, доведені до злиднів селяни. Чумацький промисел сприяв соціальному розшаруванню селянства і був основним джерелом первісного нагромадження капіталу.

Певні зміни відбуваються і в промисловості. Розробка вугільних багатств Донбасу значною мірою здійснювалася з ініціативи заможних селян-підприємців. Щорічний видобуток вугілля в Донбасі зріс протягом 1796—1860 рр. із 146 тис. пудів до 6 мли пудів. Приблизно в середині 40-х років фабрична продукція активно витискає мануфактурну з ринку. Помітно зросла роль в економіці важкої промисло­вості. Наприкінці 50-х років в Україні діяло 11 чавуноливарних і 16 технічних заводів. Продуктивність праці, що зростала, у промисловому виробництві на Україні дала поштовх промисловому перевороту, що почався широким упровадженням у 40-х роках нового обладнання на цукрових заводах, у зв'язку з чим виробництво цукру досягло 3 млн пудів за один сезон.

Наприкінці 50-х років на Україні діяло 2,5 тис. винокурень, більше 40 тис. млинів, 254 шкіряних і 160 сукняних підприємств, 218 цукрових заводів. 54 миловарні і т. д.

Найбільшими містами були: Київ — 70 тис, Харків — 50 тис, Житомир — 34 тис; Херсон — 34 тис; Катеринослав — 19 тис. жителів.

Ріст на ринках збуту сільськогосподарської і промислової продукції сприяв зростанню торгівлі на Україні. Значну роль відігравали ярмарки. З 13 ярмарків, що мали всеросійське значення, — 10 знахо­дилися на Україні: 3 харківських ярмарки, Ільїнський Масляний (Ромни), Контрактовий (Київ), Онуфріївський (Бердичів), Георгієвський (Єлизаветград).

Крім того, існувала величезна кількість місцевих ярмарків, базарів і торгів, яких нараховувалася 12 тис. Наявність їхньої широкої мережі, а також великого товарообігу, постійної торгівлі в містах — усе це говорило про зростання товарно-грошових відносин, поглиблення суспільного поділу праці, підрив основ кріпосницької системи.

ФАКТИ Стислий довідник

Соціальні рухи в Наддніпрянській Україні. Повстання під проводом У. Кармалюка. «Київська козаччина»

Занепад кріпосницьких і зародження ринкових відносин призвели до посилення антикріпосницько­го селянського руху, основними формами якого були скарги, втечі від поміщиків, відмова виконувати панщину й сплачувати оброк, підпали поміщицьких маєтків, убивства поміщиків, управляючих та прикажчиків, масові збройні повстання.

У Наддніпрянській Україні й 1813—1835 рр. тривало селянське повстання під проводом Устими Кармалюка на Поділлі, Волині та Київщині. У 1819р. відбулося повстання військових поселенців Чу­гуївського уланського полку. У 1855р. під час Кримської війни (1853—1856 рр.) спалахнуло повстання на Київщині під назвою «Київська козаччина», яке було викликане чутками про звільнення від крі­пацтва селян, що запишуться до ополчення й вирушать на війну. У 1856 р. відбувся похід «У Таврію за волею» селян Катеринославщини та Херсонщини, приводом до якого стали чутки про звільнення з кріпацтва селян, що заселять зруйновані під час війни місцевості в Криму. Повстання були приду­шені царськими військами.

Кріпацтво — особиста залежність селян від феодала, яка передбачала прикріплення селян до землі й виконання повинностей (панщина, оброк).

Військові поселення — елементи організації частини військових сил Російської імперії, коли вій­ськова служба поєднувалася із сільськогосподарськими роботами з метою зменшення витрат на утри­мання війська.

«Київська козаччина» — селянське антикріпосницьке повстання на Київщині у 1855 р. під час Кримської війни.

Похід селян «У Таврію за волею» — масове самовільне переселення селян Катеринославщини й Херсонщини до Криму під час Кримської війни 1853—1856 рр.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з історичним джерелом

За Сибіром сонце сходить (Українська народна пісня)

За Сибіром сонце сходить...

Хлопці, не зівайте:

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах

А все ж не на волі.

Хоч, здається, не в кайданах

А все ж не на волі.

Маю жінку, маю діти,

Та я їх не бачу!

Як згадаю про їх долю —

Сам гірко заплачу!

Як згадаю яро їх долю —

Сам гірко заплачу!

Куди піду, подивлюся —

Скрізь багач панує,

У розкошах превеликих

І днює, й ночує.

У розкошах превеликих

І днює, й ночує.

Убогому, нещасному —

Тяжкая робота,

А ще гіршая неправда —

Вічная скорбота!

А ще гіршая неправда —

Вічная скорбота!

Зібрав собі славних хлопців...

Що ж кому до того?

Засідаєм при дорозі

Ждать подорожнього.

Засідаєм при дорозі

Ждать подорожнього.

Чи хто іде, чи хто їде,

Так час нудно ждати,

Що не маю пристанища,

Ані свої хати.

Що не маю пристанища,

Ані свої хати.

Асесори, ісправники

За мною ганяють, —

Більше ж вони людей вбили,

Як я гріхів маю!

Більше ж вони людей вбили,

Як я гріхів маю!

Зовуть мене розбійником,

Що людей вбиваю, —

Я багатих убиваю,

Бідних награждаю.

Я багатих убиваю,

Бідних награждаю.

З багатого хоч я візьму,

Убогому даю;

А так гроші розділивши,

Гріха я не маю.

А так гроші розділивши,

Гріха я не маю.

1. Про кого складено історичну пісню?

2. Які факти біографії народного героя висвітлено у творі?

3. Героя пісні називають українським Робіном Гудом, а ще вказують, що він «трохи запізнився на­родитися». Чи поділяєте ви ці точки зору? Чому?

ФАКТИ Стислий довідник

Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні. Розвиток українського визвольного руху

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у Наддніпрянській Україні розпочався суспільно-політичний рух, у якому існували українська, російська й польська течії, що відбивали інтереси укра­їнського, російського та польського населення Російської імперії.

Український національно-визвольний рух виник одразу після ліквідації автономії України і був пов'язаний із діяльністю козацької старшини. Прагнення відновити автономію, а в майбутньому створити незалежну Українську державу виявилося в діяльності патріотичного гуртка в Новгород-Сіверському (А. Гудович, Г. Долинський, Г. Калинський та ін.), появі історико-літературних творів («Записки о Малоросії» Я. Марковича, «Енеїда» І. Котляревського, «Історія Русів»), поширенні ідей Просвітництва й Французької революції, утворенні масонських лож у Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших містах.

У 1791 р. Василь Капніст за дорученням козацької старшини здійснив таємну поїздку до Берліна, щоб обговорити з прусським канцлером план відокремлення України від Росії та приєднання її до Пруссії. У1818—1819рр. в Полтаві існувала масонська ложа «Любов до істини» (Іван Котляревський), на базі якої в 1821—1825 рр. діяло «Малоросійське товариство» (Василь Лукашевич). Члени масонських лож І. Котляревський, П. Капніст, В. Лукашевич проповідували ідеї свободи, рівності, братер­ства й сприяли пробудженню національної свідомості української інтелігенції.

У 40-х рр. XIX ст. український суспільно-політичний рух був пов'язаний із діяльністю різночин­ців — вихідців з сімей дворянства, купців, міщан, селян. У грудні 1845 р. у Києві виникла таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство», до складу якої входили 12 осіб (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш та ін.). Участь у засіданнях то­вариства брав Тарас Шевченко.

Програмні документи «Книга буття українського народу» і «Статут слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія» передбачали ліквідацію самодержавства, установлення республіканської фор­ми правління, створення федерації рівноправних слов'янських республік, скасування кріпосного пра­ва, надання населенню громадянських прав і свобод. Головною метою товариство вважало досягнення державної незалежності України.

Члени Кирило-Мефодіївського товариства поширювали твори Т. Шевченка («Кобзар», «Гайдама­ки»), складали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), займалися просвітництвом народу, установили контакти з російськими й польськими революціонерами.

У березні 1847р. члени товариства були заарештовані й після суду заслані в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення в Україну. Т. Шевченка віддали в солдати рядовим Оренбурзького окремого корпусу на десять років із забороною писати й малювати. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національ­ний розвиток України.

СЛОВНИК Поняття й терміни

Суспільно-політичний рух — рух, учасники якого висували ідеї змін у житті суспільства і спря­мовували свою діяльність на їх досягнення.

Автономія — самоврядування певної частини держави, право населення самостійно вирішувати справи внутрішнього управління.

«Малоросійське товариство» — таємна громадсько-політична організація в Лівобережній Укра­їні (м. Полтава), метою якої було обмеження самодержавства, ліквідація кріпацтва, здобуття незалеж­ності України.

Кирило-Мефодіївське товариство — таємна політична організація в Києві, метою якої було по­валення самодержавства, установлення республіканського правління, об'єднання всіх слов'ян у феде­рацію, скасування кріпацтва.

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Іван Котляревський (1769—1838)

Письменник, драматург, перший класик нової української літератури Іван Котляревський народив­ся 9 вересня 1769 р. у Полтаві, у родині дрібного чиновника. Пізніше Котляревським було «пожалува-но» дворянське звання.

З 1780 р. Іван навчався в Полтавській духовній семінарії.

У 1789 р., після смерті батька, він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом учителює в поміщицьких родинах. Саме під час учителювання, з 1794 р., розпочинається творча робота пись­менника над славнозвісною «Енеїдою». Протягом 1794—1796 рр. І. Котляревський працює над першими трьома частинами поеми.

З 1796 р. по 1808 р. І. Котляревський перебуває на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі укра­їнського козацького полку, брав участь у російсько-турецькій ві­йні, особливо відзначившись у битвах під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу й хоробрість І. Котляревського було відзначено кіль­кома нагородами. Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петро­вич продовжує працювати над «Енеїдою». Спочатку І. Котлярев­ський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 р. три її частини видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура.

З годом, у 1808 р., книговидавець І. Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами. У 1808 р. у чині капітана І. Котлярев­ський виходить у відставку і намагається влаштуватися на цивільну службу в Петербурзі. У 1809 р. з'являється друком його знаменита поема в чотирьох частинах «Вергилиева Знеида, на малороссийский язьік переложенная И. Котляревским».

З 1810 р. і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський жив у Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян — навчально-виховного закладу, у якому навчання від­бувалося за програмою гімназії. З 1827 р. — попечитель «богоугодних закладів» Полтави. І. Котлярев­ський зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу. Проте весь цей час письменник не пориває з творчою діяльністю, захоплюється театральною справою. У 1818 р. його призначають директором Полтавського театру.

Саме з метою збагачення репертуару театру Котляревський створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 р. Стараннями І. Котляревського було випущено з кріпацтва М. Щепкіна, який згодом успішно виступав у п'єсах свого покровителя.

У 1821 р. поет завершує роботу над останньою частиною «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з'явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.

У 1835 р. за станом здоров'я І. Котляревський виходить у відставку, але не пориває з культурним і громадським життям того часу. До нього постійно зверталися за підтримкою і порадою представни­ки найширших верств населення. Тому звістка про його смерть 10 листопада 1838 р. була зустрінута з величезним сумом і болем.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з історичним джерелом

Із «Книги буття українського народу»

97.1 пропала Україна. Але так здається.

98. Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе це псовали своїми губами мерзенни­ми української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам'ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було преждє, так і тепер зосталось.

99. 1 Слов'янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов'янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одна­че він не слов'янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевєртуються або в німця, або в француза, а істий слов'янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам'ятує одного бога Іісуса Христа* царя над небом і землею. Так воно було преждє, так і тепер зосталось.

100. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

101. Бо голос м, голос, що звав усю Словіянщнну на свободу і братерство, розійшовся по світу сло­венському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того.

1. Як називалася організація, уривок із програмного документа якої наведений? На який період при­падає її діяльність? Хто входив до її складу?

2. Які програмні положення були проголошені цією організацією?

3. Чим вони відрізнялися від вимог інших організацій, створених у першій половині XIX ст. на українських землях?

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Микола Костомаров (1817—1885)

Видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч Мико­ла Іванович Костомаров народився 4 (16) травня 1817 р. у с. Юрасівці Острогозького повіту Воро­незької губернії. Він з'явився на світ до укладення шлюбу місцевого поміщика Івана Петровича Кос­томарова з кріпачкою і за законами Російської імперії ввжався кріпаком власного батька, аж доки мати, по смерті чоловіка відступивши його родичам частину спадщини, домоглася звільнення сина з кріпацького стану.

У 1833—1837 рр. М. Костомаров навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету.

Після закінчення університету Костомаров деякий час (уліт­ку 1837 р.) служить юнкером у драгунському полку, що стояв в Острогозьку, але невдовзі звільняється «по неспособнрсти».

На початку 1838 р. він створив трагедію «Сава Чалий», а протягом 1839—1840 рр. виходять з друку його віршові збірки «Українські балади» і «Вітка». У 1841 р. була опублікована його друга історична трагедія «Переяславська ніч».

У вересні 1844 р. він стає викладачем історії в Рівненській гімназії. 1845 р. М. Костомаров був переведений до Києва на по­саду вчителя історії Першої київської гімназії; у червні 1846 р. обраний ад'юнкт-професором кафедри історії Київського уні­верситету.

Ще з 1843—1844 рр. Костомаров був знайомий із П. Кулішем, М. Гулаком і В. Білозерським, а працюючи в університеті, зій­шовся з О. Марковичем. У бесідах про загальнослов'янські про­блеми, які зі сфери науки і літератури дедалі більше переходили у сферу політичну, виникла ідея федерації вільних слов'янських народів на зразок давніх грецьких республік або Сполучених

Штатів Північної Америки. У цих бесідах брав участь і Т. Шевченко. З метою реалізації своїх політич­них ідей у грудні 1845 — січні 1846 рр. вирішено було утворити Кирило-Мефодіївське братство, статут якого написав М. Костомаров. Програмні засади товариства, крім «Статуту Слов'янського товариства Св. Кирила і Мефодія», були викладені в «Книзі буття українського народу» та у відозвах «До братів українців», «До братів росіян», «До братів поляків».

Ідеологія діячів Кирило-Мефодіївського братства, що генетично була зв'язана з програмою дека­бристського «Товариства об'єднаних слов'ян» та з «Книгами польського народу і польського пілігрим­ства» А. Міцкевича, виражала позицію, що мала своє коріння в легендарній історії християнства і ви­ходила з просвітительських уявлень про природну рівність людей. Вона передбачала мирний шлях по­кращення суспільного життя: усунення самодержавства, скасування кріпосного права, запровадження демократичного суспільства, соціальної рівності, утворення федерації рівноправних слов'янських на­родів. «Книга буття...» стала першим «містичним маніфестом прогресивної української інтелігенції, декларацією соціальних і національних прав слов'янських народів.

Товариство внаслідок доносу наприкінці березня 1847 р. було викрите, а М. Костомарова разом із Т. Шевченком та іншими його членами заарештовано. Після річного ув'язнення в Петропавловській фортеці М. Костомаров був засланий під нагляд поліції до Саратова із забороною «служить по ученой части». У Саратові він перебував упродовж 1849—1858 рр.: працював секретарем статистичного ко­мітету, перекладачем при губернському управлінні, був (до 1856 р.) редактором неофіційної частини «Саратовских губернских ведомостей», брав участь у роботі губернського комітету із селянських пи­тань. Поряд із цим він працював над дослідженнями «Богдан Хмельницкий», «Бунт Стеньки Разина», «Очерки домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII столетиях».

М. Костомарова звільнили із заслання восени 1856 р.. однак заборона працювати «по ученой части» не була знята. Він подорожує за кордон, буває в Петербурзі, де відвідує Т. Шевченка. У квітні 1859 р. Костомаров був запрошений очолити кафедру російської історії в Петербурзькому університеті.

60—70-ті роки вважають найпліднішим періодом у діяльності Костомарова. Разом із В. Білозер­ським і П. Кулішем він бере активну участь в організації й виробленні програми першого українського журналу «Основа».

У 70 — 80-ті роки, інтенсивно працюючи в царині історичної науки (у цей час з'являються такі відо­мі його праці, як «Руина», «Мазепа», «Личность царя Йвана Грозного», «Русская история в жизнеопи-сании ее главнейших деятелей» та ін.), М. Костомаров бере активну участь у громадському житті.

Помер Микола Іванович Костомаров 7 (19) квітня 1885 р. в Петербурзі. У труну його друзі поклали найвизначнішу його історичну працю «Богдан Хмельницкий».

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Пантелеймон Куліш

(1819—1897)

Поет і прозаїк, історик й етнограф, перекладач і мовознавець, публіцист і культурно-освітній діяч Пантелеймон Куліш народився 26 липня (7 серпня) 1819 р. у містечку Вороніж на Чернігівщині (те­пер — Шосткинський район Сумської області) у сім'ї досить заможного землевласника. Навчався Ку­ліш у Новгород-Сіверській гімназії, потім (1837—1839 рр.) на правах вільного слухача відвідував лекції в Київському університеті, хоча повного курсу навчання так і не пройшов. Пізніше вчителював у Луць­ку та Києві, де згодом почав працювати як археограф під керівництвом М . Максимовича. Тут він зійшовся з М. Гулаком, М. Костомаровим і В. Білозерським, які стали засновниками Кирило-Мефодіївського братства.

У 1845 р. Куліша, який здобув досить велику популярність завдяки своїй літературній творчості й широкій філологічній ерудиції, було за­прошено до Петербурзького університету на посаду викладача росій­ської мови для іноземних студентів.

1847 р., коли він перебував у Варшаві, його було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства й відправлено на слідство до Петербурга.

У вироку йшлося про чотири місяці ув'язнення (у Петропавловській фортеці) й заслання до В'ятки. Завдяки клопотанню друзів покарання замінили поселенням (під наглядом поліції) у Тулі та забороною дру­куватися. Оскільки ніяких конкретних злочинів йому інкриміновано не було, уже 1850 р. Куліш одержав дозвіл на повернення до Петер­бурга. Він цілком віддався літературній і науковій роботі, розгорнув широку суспільну й публіцистичну діяльність. У 1856—1857 рр. Куліш

видає «Записки о Южнои Руси» у двох томах, потім — перший історичний роман українською мовою «Чорна Рада» (1859 р.).

Наприкінці 50-х років у Петербурзі зібралося багато колишніх членів Кирило-Мефодіївського брат­ства, зокрема М. Костомаров, В. Білозерський і Т. Шевченко. У той час на урядовому рівні постало питання про відкриття початкових українських шкіл, для роботи яких Куліш підготував і видав свою «Граматку» (1857 р.). Тоді ж у Петербурзі він заснував видавництво, де публікував українських пись­менників, минулих і сучасних, а також почав випускати альманах «Хата». Разом із В. Білозерським, М. Костомаровим і Т. Шевченком він створює петербурзьку українську «Громаду», більшість пред­ставників якої стояла на ліберально-демократичних позиціях. Члени цього товариства в 1861—1862 рр. видавали журнал «Основа». Тоді ж, чи не першим серед інтелектуалів Наддніпрянської України, Ку­ліш установлює і підтримує зв'язки із західноукраїнськими народовцями.

Як державний службовець Куліш за призначенням у 1864 р. переїжджає до Варшави. 1868 р. йде у відставку Звільнившись від посадових обов'язків, він вирушає за кордон і безпосередньо знайомить­ся з культурою західних країн, але значну частину часу мешкає у Львові, де співпрацює з місцевими журналами.

Розчарувавшись у цивілізаторських претензіях польських кіл, які дедалі дужче спиралися на лібе­рально настроєний щодо них уряд Австро-Угорщини, Куліш 1871 р. повертається в Російську імперію, де продовжує досліджувати історію українського козацтва, починає прихильно ставитися до укладен­ня українсько-московського договору 1654 р.

Обурений Емським указом 1876 р., який забороняв друкування українською мовою в Російській імперії, він у 1881 р. знову переїжджає до Львова. Як і раніше, він докладає неймовірних зусиль до при­мирення українських і польських кіл у Галичині, але даремно. Галицька національно свідома громад­ськість, як і численні представники Наддніпрянської України та Слобожанщини, не могли пробачити йому помірковано-позитивної оцінки українсько-московського договору 1654 р. Радикальна молодь також не поділяла його поглядів. Навіть давній товариш М. Костомаров ставився до переконань Кулі­ша з явним несхваленням.

Розчарувавшись у громадській діяльності, Пантелеймон Олександрович на схилі літ повертається до рідних країв і оселяється на своєму хуторі Мотронівка на Чернігівщині, цілком віддаючись творчій роботі.

Куліш скінчив свій вік 2 (14) лютого 1897 р., на 78-му році життя, набагато переживши своїх това­ришів по Кирило-Мефодіївському братству.

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Микола Гулак (1821—1899)

Микола Гулак народився в 1822 р. на Полтавщині в небагатій дворянській сім'ї. У 1843 р. він закінчив юридичний факультет Дерптського (Тарту, Естонія) університету. 16 липня 1844 р. цим університетом йому було присвоєно ступінь кандидата права.

У 1845 р. Микола Гулак переїхав до Києва, де працював пе­рекладачем у Київській археографічній комісії та чиновником при канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора (1845—1847 рр.).

У 1845—1846 рр. разом із М. Костомаровим і В. Білозерським заснував політичну антикріпосницьку і антицаристську органі­зацію — Кирило-Мефодіївське товариство, був одним з авторів його програмних документів, зокрема статуту, причетним до складання «Книги буття українського народу».

М. Гулака прийнято вважати лідером радикального крила Кирило-Мефодіївського товариства, яке виступало за рішучі дії у справі ліквідації російського самодержавства та кріпосництва.

Після викриття Товариства на слідстві він намагався взяти на себе максимальну відповідальність, захищаючи товаришів. За вироком отримав найважче покарання — 3 роки ув'язнення

в одиночній камері Шлісельбурзької фортеці і подальше заслання на 5 років у Перм.

Після відбуття заслання, працював певний час на півдні України, а з 60-х років XIX ст. — на Кав­казі. Займався педагогічною діяльністю, автор ряду праць з історії, філології, філософії, математики, історії літератури, перекладів із грузинської та азербайджанської мов. Зокрема, він написав дев'ять навчальних програм для Рішельєвського ліцею в Одесі з аналітичної геометрії, вищої алгебри, диференційного та інтегрального числення, теорії ймовірності тощо.

Помер 1899 р. у м. Єлизаветполі (Гянджа, Азербайджан).

ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет

Тарас Шевченко (1814—1861)

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 р. в с. Моринці Київської гу­бернії. Його батьки були кріпаками. 1825 р. Тарас залишився сиротою. Деякий час був «школярем-попихачем» у дяка Богорського. Уже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання.

Восени 1829р. Шевченко супроводжує молодого пана Енгельгардта до Вільно. Після початку польського повстання 1830 р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку і переїхати у столицю. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Наприкінці лютого 1831 р. помандрував до столиці і Шевченко.

1832 р. Енгельгардт передає Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гір­кою долею талановитого юнака, вони 1838 р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838 р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів.

Писати вірші Шевченко почав ще кріпаком, у 1837 р. 18 квітня 1840 р. з'являється перша збірка Шев­ченка — «Кобзар». 1841 р. вийшла історична поема Шевченка «Гайдамаки», присвячена Коліївщині.

Новий період творчості Шевченка охоплює 1843—1847 рр. (до арешту) і пов'язаний із двома його подорожами на Україну.

Весною 1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Мар-ковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства і вступає в цю організацію. Його твори мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847 р. товариство

було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.

Революційні твори з відібраного при арешті альбому «Три літа» стали головним доказом антидержавної діяльності Шев­ченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). «За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів» його призначено рядовим до Оренбурзького окремого корпусу із забороною писати і малювати. В Орській кріпості поет написав 21 твір.

У 1848 р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848 р. до травня 1849 р. експедиція зиму­вала на острові Косарал. У цей період Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала до­слідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка з алишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій.

23 квітня 1850 р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Піс­ля слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангиш­лак, куди він прибув у середині жовтня 1850 р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте в ті роки він малював, написав кілька пові­стей російською мовою і розпочав щоденник.

1 травня 1857 р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановлен­ням за ним нагляду і забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. Шевченко виїхав із Новопетровсько­го укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.

У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, ви­ступає на літературних вечорах, стає одним із засновників Літературного фонду, допомагає недільним школам на Україні.

""Влітку'1859 р.""Шевченко відвідав Укрїну. Поет зустрівся з братами й сестрою. Мав намір оселити­ся на Україні: шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

Після заслання Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мисте­цтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби. До активної поетичної твор­чості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859 р. — 11 і велику поему «Марія», а 1860 р. — 32.

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861 р. він тяжко захворів і 10 березня помер.

ФАКТИ

Стислий довідник Поширення на Україну російського та польського суспільних рухів

Російський суспільно-політичний рух був пов'язаний із діяльністю революціонерів-декабристів, які прагнули шляхом державного перевороту знищити самодержавство й кріпосне право. У 1821 р. у Петербурзі утворилося «Північне товариство» (Микита Муравйов, Сергій Трубецькой, Кіндратій Рилєєв, Сергій Каховський), програмний документ якого — «Конституція», розроблена М. Муравйовим, — передбачав установлення конституційної монархії, ліквідацію кріпосного права, надання населенню громадянських прав і свобод, перетворення Росії на федеративну державу (утворення Чор­номорської держави зі столицею в Києві та Української держави зі столицею в Харкові на Лівобережжі та Слобожанщині).

У 1821 р. на Правобережній Україні в Тульчині утворилося «Південне товариство» (Павло Пестель, Сергій Волконський, брати Сергій та Микола Муравйови-Апостоли, Михайло Бестужев-Рюмін), програмний документ якого — «Руська правда», розроблена П. Пестелем, — передбачав установлення республіканської форми правління, ліквідацію кріпосного права, надання населенню громадянських прав і свобод, збереження «єдиної та неподільної» Росії (невизнання за Україною ніяких державних прав).

У 1823 р. у Новограді-Волинському утворилося «Товариство об'єднаних слов'ян» (брати Андрій та Петро Борисови), програмні документи якого — «Правила» та «Клятва» передбачали визволення слов'янських народів від царського самодержавства, установлення демократичного ладу, утворення федерації слов'янських республік, однак не передбачали створення окремої Української держави.

Повстання декабристів у Петербурзі 14 грудня 1825 р. і повстання Чернігівського полку на Київ­щині 29 грудня 1825 р. — З січня 1826 р. були придушені вірними цареві військами. За вироком суду керівників повстання К. Рилєєва, С. Каховського. М. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна, П. Пестеля було страчено, понад 250 декабристів заслано до Сибіру.

Польський національно-визвольний рух виник після поділів Речі Посполитої. Його учасники праг­нули відновлення державної незалежності Польщі. Під час польського національно-визвольного по­встання 1830—1831 рр. проти російського панування повстанці розраховували на підтримку укра­їнців. Однак українське селянство відштовхнуло небажання польської шляхти скасувати кріпацтво, а українську інтелігенцію — прагнення включити Україну до майбутньої Польської держави. Поразка повстання спричинила ослаблення польського визвольного руху на Правобережжі: повстанців було заслано до Сибіру, дрібних шляхтичів позбавлено дворянства, закрито польські школи, ліквідовано УГКЦ.

Рис. 3. Основні течії національної думки на українських землях на початку XIX ст.

СЛОВНИК Поняття й терміни

«Південне товариство» — декабристська організація в Правобережній Україні (м. Тульчин), ме­тою якої було повалення самодержавства шляхом військового перевороту, ліквідація кріпацтва, вста­новлення демократичного ладу.

Самодержавство — форма абсолютної монархії (необмеженої влади монарха) у Росії в XVI — на початку XX ст.

«Товариство об'єднаних слов'ян» — декабристська організація в Правобережній Україні (м. Новоград-Волинський), метою якої було визволення всіх слов'янських народів від царського са­модержавства, установлення демократичного ладу, об'єднання всіх слов'ян у федерацію слов'янських республік.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з картосхемою «Українські землі у складі двох імперій» Покажіть на картосхемі:

• українські землі, які входили до складу Російської імперії;

• межі губерній, що існували на українських землях у межах Російської імперії;

• території, де зростали площі оброблюваних земель;

• центри кам'яновугільної, металургійної, суконної промисловості;

• найбільші центри ярмаркової торгівлі;

• морські торговельні порти;

• території, охоплені повстанням У. Кармалюка, «Київською козаччиною»;

• міста, де діяли масонські ложі, «Південне товариство», «Товариство об'єднаних слов'ян», Кирило-Мефодіївське товариство;

• міста, де були відкриті університети в першій половині XIX ст.

1. Якими були наслідки російсько-турецької війни 1806—1812 рр. для українських земель?

А приєднання Туреччиною українських земель у гирлі Дунаю

Б повернення козаків Задунайської Січі з турецьких володінь

В перехід до Росії українських земель між Дністром і Прутом

Г остаточна ліквідація російськими військами Запорозької Січі

2. Що свідчило про розвиток ринкових відносин у промисловості Наддніпрянської України в першій половині XIX ст.?

А переважання кустарного виробництва

Б завершення промислового перевороту

В використання примусової праці селян

Г формування фабричної промисловості

3. Якому діячеві належать факти біографії?

«Письменник, драматург, представник нової української літератури, автор поеми «Енеїда». Дирек­тор Полтавського театру, де вперше були поставлені його п 'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Громадський діяч, належав до полтавської масонської ложі «Любов до істини».

А В. Білозерському Б М. Гулаку В І. Котляревському Г П. Пестелю

4. Коли відбулося повстання Чернігівського полку на Київщині?

А 1806—1812 рр. Б 1825—1826 рр. В 1828—1829 рр. Г 1846—1847 рр.

5. Яким бачили майбутнє України представники таємної політичної організації «Кирило-Мефодіївське товариство»?

А входження України до слов'янської федерації

Б проголошення автономії України у складі Росії

В невизнання за Україною ніяких державних прав

Г відродження Гетьманщини на засадах автономії

6. Територію поширення якого повстання заштрихо­вано на карті?

А руху опришків під проводом М. Штолюка

Б повстання селян під проводом Л. Кобилиці

В руху селян під назвою «Київська козаччина»

Г повстання селян на чолі з У. Кармалюком