13. Загальні понятті про фінанси,податки,бюджетну систему України

Фінанси (від середньовічно-латинського financia - наявність, дохід) - економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і розподілу фондів грошових коштів. Поняття фінанси може включати один з наступних смислів:

• вивчення грошей та інших подібних активів

• управління цими активами і ризиками

• безпосередньо самі грошові ресурси

Фінанси (як управління) — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. На мікрорівні об'єктом акумуляції, використання, розподілу і перерозподілу виступають грошові доходи і фонди окремих підприємств і організацій.

Фінанси як наука

Наукова дисципліна фінанси вивчає гроші і соціально-економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподіленням і використанням матеріальних ресурсів. Фінанси — це прикладна економічна дисципліна.

Традиційно фінанси розділяють на публічні і приватні. До першої групи відносяться: державні фінанси і муніципальні фінанси|місцеві (муніципальні) фінанси. У другій групі виділяють:

• особисті фінанси та сімейні фінанси;

• фінанси малого бізнесу, корпоративні фінанси ( фінанси підприємств, фінанси бізнесу), фінанси банків (банківська справа), фінанси некомерційних організацій.

Для публічних фінансів первинними є видатки, оскільки відбувається фінансування чітко регламентованих задач і функцій публічного утворення. Для приватних фінансів первинними є прибутки, оскільки вся діяльність спрямована на отримання прибутку, який у подальшому використовується особою з власними цілями.

Загальне вміння (а можливо навіть мистецтво) керувати фінансами вивчає наука фінансовий менеджмент. Управління фінансами банку вивчається у рамках науки банківська справа. Фінансові ринки вивчає наука фінансова економіка. Фінансова статистика вивчається у рамках невеликого однойменного розділу статистики. Методи обробки фінансової інформації вивчає математична наука фінансова математика. Контроль за фінансовими потоками вивчається у рамках дисципліни фінансовий контроль.

Основні фінансові концепції

Фінансова активність (діяльність) — це застосування ряду технік і процедур, що приватні особи і організації використовують для управління своїми фінансами. Особливо важливою при цьому є різниця між прибутками і видатками і оцінка ризику інвестицій.

Якщо прибутки перевищують видатки (тобто існує профіцит), то різниця може бути віддана в борг під відсотки або вкладена у якийсь бізнес чи придбання власності. У цьому суть фінансової діяльності — якщо є вільні фінансові ресурси, то вони повинні бути вкладені у справу, щоб приносити додатковий прибуток.

Якщо видатки перевищують прибутки (тобто існує дефіцит), то потрібно відновити фінасові ресурси, яких не вистачає. Це можна зробити шляхом отримання кредиту в банку, або шляхом випуску акцій чи облігацій на біржі. У сучасному світі суб'єкту, що позичає, не потрібно самому шукати кредитора — можна піти в банк чи на біржу, і відповідний фінансовий інститут за певну комісію знайде кредитора. Або навпаки — для кредитора знайде суб'єкт, що потребує позики. Власне вся суть банківської і біржової діяльності полягає у тому, щоб ефективно зв'язувати тих, кому потрібні додаткові фінанси з тими, хто може їх надати. Чим краще працює у країні банківська і біржова система, тим активнішою і стабільнішою є економіка країни в цілому. Це основне макроекономічне правило, що не має виключень. Фінанси підприємств - як складова частина фінансової системи займає визначальне місце у структурі фінансових відносин у суспільстві

Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Податок — обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується органами державної влади різних рівнів з юридичних осіб й фізичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави й (або) муніципальних утворень.

Податки варто відрізняти від зборів ( мита), стягнення яких носить не безоплатний характер, а є умовою здійснення відносно їх платників певних дій.

Стягнення податків регулюється податковим законодавством (див. податкове право). Сукупність установлених податків, а також принципів, форм й методів їхнього встановлення, зміни, скасування, стягнення й контролю утворюють податкову систему держави.

Під податком розуміється примусове вилучення державними податковими структурами коштів з фізичних й юридичних осіб, необхідне для здійснення державою своїх функцій

Основні функції податків

Податки виконують одночасно п'ять основних функцій: фіскальну, розподільну, регулюючу, стимулюючу й контролюючу.

Фіскальна функція оподатковування — основна функція оподатковування. Історично найбільш древня й одночасно основна: податки є переважною складовою доходів державного бюджету. Реалізація функції здійснюється за рахунок податкового контролю й податкових санкцій, які забезпечують максимальне збирання встановлених податків і створюють перешкоди до ухилянню від сплати податків. Простіше кажучи, це збір податків на користь держави. Завдяки даній функції реалізується головне призначення податків: формування й мобілізація фінансових ресурсів держави. Всі інші функції оподатковування — похідні від фіскальної. У всякому разі, поряд із чисто фінансово-фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші, наприклад економічні або соціальні. Інакше кажучи, фінансові цілі, будучи найістотнішими, не є винятковими.

Розподільна (соціальна) функція оподатковування — полягає в перерозподілі суспільних доходів (відбувається передача коштів на користь слабших і незахищєніших категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на сильніші категорії населення).

Регулююча функція оподатковування — спрямована на вирішення за допомогою податкових механізмів тих або інших завдань економічної політики держави. На думку видатного англійського економіста Джона Кейнса, податки існують у суспільстві винятково для регулювання економічних відносин.

Контрольна функція оподатковування — дозволяє державі відслідковувати своєчасність і повноту надходжень у бюджет коштів і зіставляти їхню величину фінансових ресурсів.

Стимулююча функція оподатковування — спрямована на підтримку розвитку тих або інших економічних процесів. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня система оподатковування надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво й добродійну діяльність, і т.д.

Дестимулююча функція оподатковування — спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів.

Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції коштів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду й т.д.

Накопичувальна функція — узагальнення усіх функцій.

Основні поняття

Суб'єкт оподаткування — юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки або платежі.

Доцільно провести чітке розмежування у чинному фіскально-бюджетному законодавстві між визначенням категорії «платник» податку з поняттям «суб'єкт» оподаткування, які значною мірою ототожнюються, конкретизувавши їх в податковому законодавстві:

• платник податку — юридична чи фізична особа, яка володіє певним майном або отримує відповідні доходи і безпосередньо зобов'язана сплачувати податки до бюджетів різних рівнів. Платник здебільшого є транзитною, посередницькою ланкою під час проходження доходів. Він не стільки сплачує податки до бюджету, скільки перераховує туди частину отриманих коштів від покупця;

• суб'єкт оподаткування — один із учасників податкового процесу, який в межах своєї компетенції здійснює певні податкові процедури: держава в особі парламенту приймає податкові закони з питань оподаткування; органи податкової служби впроваджують це законодавство у фіскальну практику; платники податків виконують покладені на них податкові зобов'язання;

• носій податку — кінцевий споживач матеріальних благ; особа, яка виступила реальним платником нагромаджених на всіх стадіях товаропросування податків.

Об'єкт оподаткування — обігові кошти з продажу продукції, товарів, робіт і надання послуг.

Податкова ставка — розмір податку на одиницю оподаткування, встановлений в законодавчому порядку.

В залежності від методів встановлення розрізняють:

• універсальні ставки

• диференційовані ставки

За методом побудови:

• абсолютні — вказана сума

• відносні — у % (постійні, прогресивні, регресивні)

Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта господарювання.

Податковий період — період часу, за який відбувається сплата податку

Податкова система — сукупність податків і зборів, механізмів і способів розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів. Система оподаткування — система форм і методів стягнення різних форм податків з юридичних та фізичних осіб

Види податків

Всі податки підрозділяються на кілька видів:

• прямі

• непрямі

Загалом, податки діляться на прямі, тобто ті податки, які стягуються з економічних агентів за доходи від факторів виробництва й непрямі, тобто податки на товари й послуги, що складаються в самій ціні на предмети споживання. Прямими податками можна назвати такі, як податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток і подібні. До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизи й інші.

Значення цих термінів може вживатися в різних контекстах, що може іноді призводити до плутанини. Економічне визначення, дане Аткінсоном, говорить, що «… прямі податки можуть бути пристосовані до індивідуальних особливостей платника податків, у той час як непрямі податки стягуються за операціями, незалежно від обставин покупець або продавець». Юридичні визначення часто відрізняються від економічного.

В Україні:

прямі — податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

У конституційному праві США термін прямі податки відноситься до податків від особи (англ. tax per head) і податків на власність (англ. property tax), які базуються просто на факті наявності або власності. Непрямі податки накладаються на події, права, привілеї та діяльність[6]. Таким чином, податок на продаж майна буде вважатися непрямим податком, а податок на саме володіння власністю є прямим податком.

Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, інші законодавчі акти.

Визначення концептуальних положень розвитку бюджетної системи і напрямів її децентралізації має важливе значення у формуванні виваженої бюджетної політики. Питання змісту бюджетної системи та її складових розглядалися багатьма науковцями. До них, зокрема, належать С.О. Булгакова, О.Д. Василик, І.О. Лютий, В.М. Опарін, В.М. Федосов, СІ. Юрій, І.Я. Чугунов та ін. Є важливі напрацювання з питань сутності й напрямів розвитку бюджетної системи України. Воднораз ці питання залишаються дискусійними. Спостерігаються досить значні відмінності у трактуванні означеного кола понять. Особливо треба звернути увагу на дефініції децентралізації бюджетної системи. Теоретичне дослідження їх перебуває на початковому етапі й потребує особливої уваги, оскільки має важливе практичне значення.

Бюджетним кодексом визначено структуру бюджетної системи України, до складу якої віднесено державний бюджет та місцеві бюджети. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, до яких віднесено бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. У цьому переліку «втрачено» два види бюджетів, що формуються в Україні, — республіканський бюджет Автономної Республіки Крим (центральний бюджет даної автономії) та міські бюджети (централізовані бюджети міст з районним поділом). У цілому реально функціонуюча бюджетна система України може бути представлена такою схемою.

Як видно зі схеми, бюджетна система України включає чотири рівні, що відповідають її адміністративно-територіальному поділу:

— загальнодержавний;

— обласний та Автономної Республіки Крим;

— районний;

— низовий.