Поняття про міжнародний географічний поділ праці та його особливості

Міжнародний географічний поділ праці — поділ праці між країнами, спеціалізація їхнього виробництва на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Для того, щоб виникла подібна спеціалізація, необхідні певні умови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна володіти якимись перевагами (наприклад, багатством природних ресурсів), випереджати хоча б деякі країни у виробництві певного виду продукції; по-друге, мають існувати країни, що потребують таку продукцію; по-третє, затрати на доставляння продукції до місця продажу повинні бути вигідні країні-виробникові.

Господарський облік багатьох країн визначається їхньою міжнародною спеціалізацією. Японія, скажімо, є найбільшим експортером автомобілів, продукції радіоелектроніки і роботів.

Ступінь залучення будь-якої держави до міжнародного поділу праці залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Тому економічно розвинені країни посідають провідні позиції в сучасному міжнародному поділі праці, особливо у випуску наукомісткої продукції. Що ж до багатьох країн Азії, Африки та Латинської Америки, то підвищення їхньої ролі в міжнародному поділі праці відбувається головно за рахунок ресурсопостачання економічно розвинених країн. їхня сировинна спеціалізація, що склалася за колоніальних часів, зберігається й понині.

На участь у міжнародному поділі праці впливають і географічні чинники. Так, Англія значною мірою завдяки своєму пануванню на головних морських шляхах минулого століття реалізувала плоди промислової революції, стала батьківщиною капіталізму. Деякі види виробництва "закріплюються" за певною країною або регіоном з урахуванням багатої ресурсної бази. Саме нафтогазові родовища Близького Сходу дозволил и перетворити цей регіону велику паливно-енергетичну базу світу.

Але й географічне положення, і природні ресурси є лише первинним чинником міжнародного поділу праці. Вирішальну роль тут відіграють соціально-економічні умови.

Якщо міжнародний поділ праці оснований передусім на специфіці забезпеченості країн природними ресурсами, то цілком логічно, що країни Африки спеціалізуються й на виробництві тропічних фруктів, а країни Північної Європи — на вилові північних видів риби, яку самі й споживають. Але значно важливішим є процес міжнародного поділу праці, базований на підвищенні економічної ефективності виробництва тієї чи іншої продукції. В такому разі поділ праці має сенс лише за його послідовної кооперації, яка базується на стійкому обміні між країнами продуктами, що виробляються ними, з найбільшою економічною ефективністю.

Спеціалізація й кооперування в країнах світу

Міжнародне співробітництво в наші дні набуває дедалі більшого значення. Однією з його важливих форм є міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва. На попередніх етапах вони переважали в міжгалузевій спеціалізації, яка виходила передовсім із наявності сприятливих природних передумов. Так, скажімо, виникла спеціалізація Польщі з видобування кам'яного вугілля, Угорщини та Югославії — з видобування бокситів, Фінляндії — з виробництва лісоматеріалів, Данії та Нідерландів — із випуску м м'ясо-молочної продукції. З поглибленням НТР у міжнародному поділі праці чимраз більшу роль уже відігравала внутрігалузева спеціалізація, основана не стільки на природних передумовах, скільки на результатах науково-технічної діяльності. Вона охопила всі галузі, але найбільшою мірою проявляється в провідних галузях НТР, а надто — в машинобудуванні. Своєю чергою, така спеціалізація також виступає в різних формах.

Найпростіша з них — предметна спеціалізація, за якої окремі країни звично спеціалізуються на випуску різних типорозмірів тих чи тих видів продукції. Так, тракторобудування США спеціалізується переважно на виробництві важких колісних і гусеничних тракторів, Великобританії — колісних тракторів середньої потужності, ФРН — малої потужності, а Японії — садово-городніх тракторів.

Складніша форма — подетальна (повузлова) спеціалізація, за якої виникають іще тісніші зв'язки між підприємствами-виробниками різних країн. Вони виражаються в обміні комплектуючими деталями й вузлами, що не мають самостійного значення, а використовуються як частини кінцевого продукту—автомобіля, трактора, верстата, ЕОМ. Така спеціалізація досягла найбільш високого рівня в межах інтегрованих угруповань, насамперед ЄС, де підприємства окремих країн пов'язані між собою багатьма тисячами виробничих ниток. Те саме можна сказати і про посталій ну (технологічну) спеціалізацію, широко застосовувану там, де є можливим розчленування єдиного технологічного процесу на окремі стадії — приміром, у виробництві етилену та інших продуктів нафтохімії.

Міжнародна спеціалізація й кооперування втілюються у спільному виробництві продукції на дво- чи багатосторонній основі, коли окремі країни беруть участь у випуску того чи того виду кінцевої продукції, збирання якого з агрегатів і вузлів відбувається в одній із них. Так, у 80-х роках ФРН, Франція, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Італія та Іспанія спільно здійснили програму створення літака-аеробуса. Кожна з названих країн виробляє частину необхідних деталей і вузлів, а збирання аеробусів здійснюється у французькому місті Тулузі.