Проблеми та перспективи

Проблеми:

1. Ліквідація наслідків на ЧАЕС.

2. Господарська реабілітація територій, що найбільше постраждали. (Радіоактивного забруднення зазнали 850 населених пунктів: Житомирська 530, Чернігівська - 220, Київська - 100; еродованість земель - 30% заселеність, заболоченість 15%).

3. Проблема екологічної безпеки району в цілому. Так у районі близько 82% - промислових викидів в атмосферу с неочищеними; 28% стічних вод забруднені, не очищені.

4. Проблема ефективного використання виробничого і особливо НТП, яка зумовлена несформованими ринковими механізмами господарювання.

5. Несприятливий інвестиційний клімат і т.д.

6. Наростаючі соціально-демографічні проблеми: - від'ємний приріст природний, - висока смертність, - загальне падіння та погіршення умов життя, - скорочення кількості робочих місць, - ріст безробіття (3,4% до 6,7%).

Вирішення всього комплексу проблем району можливе тільки на основі загального поліпшення соціально-економічної ситуації в країни.

Перспективи: Формування в районі спеціальних економічних зон (СЕЗ) певних типів та функціонального призначення. 18.06.1998 р. вийшов Указ Президента України «Про соціальну економічну зону України “Славутич”. Розробляється ідея створення СЕЗ “Коростень” – створення Міжнародного наукового дослідного центру вивчення наслідків ураження населення та місцевості малими дозами радіації.

Додаткова інформація

Район розміщений у північній частині України, в басейні Дніпра. Тут розташована столиця України - м. Київ. У Столичному економічному районі 70 адміністративних районів, в Його межах 50 міст, 106 містечок, 1712 сільських рад, які об'єднують 4354 сільських населених пункти.

Київ як столиця держави зумовлює сучасне транспортно-географічне положення району. До неї сходяться залізниці, автомагістралі, річкові шляхи. Позитивно впливає на економічний розвиток району також наявність спільного кордону з Російською Федерацією та Білоруссю.

Займаючи 15% території України. Столичний економічний район посідає

вагоме місце в її господарському комплексі. За валовою сільськогосподарського продукцією та ефективністю ЇЇ виробництва район займає передові позиції в державі. Частка його у виробництві промислової продукції України становить 10,5%, в тому числі м. Києва - 4,2%,суспільного валового продукту -- 13,1%, національного доходу - 13,8%.

Тут зосереджено 15% вартості основних фондів. Район надає майже 1/3

інформаційно-обчислювальних послуг в Україні.

Населення, трудові ресурси і проблеми їх ефективного використання.

У Столичному районі проживає 14,4% населення України. Його чисельність

поступово зменшується внаслідок погіршення демографічної ситуації. Це виявляється передусім у зниженні показників природного приросту населення. В І999 р. він був найнижчим у Чернігівській (- І0,8%о);Київській та Житомирській областях відповідно мінус 7,7 %о (без Києва)та мінус 5,9 %а. Це наслідок значного зменшення показників народжуваності та збільшення смертності людей, особливо в сільській місцевості, що поступово призводить до депопуляції сільського населення.

Коефіцієнт природного приросту сільських жителів у районі найнижчий в

Україні. У 1998 р. він коливався від мінус 18,5 "ті у Чернігівській до мінус 13,8 ‰ у Київській та мінус 10,0 ‰ у Житомирській областях. Від'ємними також є показники природного приросту міських жителів (від 3,2%о до 5,2 %о), хоча воли дещо вищі, ніж у цілому по Україні.

У віковій структурі населення частка окремих вікових груп майже така

сама, як у середньому по Україні: працездатного віку 57,0%, молодших за працездатний вік 19,9%, у пенсійному віці 23,1%. Проте існують значні відмінності у цій структурі в різних частинах Столичного економічного району. Висока частка працездатних людей у районі досягається за рахунок високої їх частки (63,1 %)у м. Києві, де найменше осіб пенсійного віку (17,8 %). Процес «старіння населення» найбільш характерний для Чернігівської області(людей пенсійного віку тут 29,6%), хоча і в інших областях району ці показники виші, ніж у середньому по Україні (у Київській - 23,8 %.Житомирській -- 25,3 %). Така вікова структура негативно позначається на формуванні потенціалу трудових ресурсів.

На території району проживають люди понад 100 національностей. Переважна більшість з них (82%) - українці. Представники національних меншин

живуть здебільшого у міських поселеннях, серед них найбільше росіян,євреїв, білорусів, поляків. Значна кількість росіян живе в обласних центрах, білорусів - на прикордонних з Білоруссю територіях, поляків – у південно-західній частині Житомирщини.

Населення розміщене на території району нерівномірно. Середня його густота - 79,7 осіб/км2, що дещо менше за середній показник по Україні. Удвічі менша за середню в районі густота населення в Чернігівській області (41 осіб/км2), дещо вища - у Житомирській (48,3 осіб/км2), найвища - у Київській (154,9 чол/км2. Це зумовлено низкою сопіально-економічних, екологічних причин. Зокрема, найвища густота населення в Київській області пов'язана з наявністю на її території столиці держави найбільшого промислового, транспортного, культурного центру. Невисока густота населення

Чернігівської області зумовлена переважно її аграрно-промисловим типом освоєння, а також наявністю на території значних площ лісових масивів, боліт тощо.

Більшість населення району (72,8%) проживає у міських поселеннях.

Найвищий показник урбанізації у Київській області(82,2%), цьому сприяє наявність тут м. Києва (2626.5 тис. жителів на 01.01.99р.). Значно менша частка міських жителів у Чернігівській (58 %) та Житомирській (56 %)областях. Навколо Києва формується міська агломерація, яка охоплює, крім ядра, низку міст-супутників (Бровари, Бориспіль, Біла Церква, Васильків,Боярка, Фастів та ін.). Великими містами району є також Житомир (298 тис. чол.), Чернігів (310 тис. чол.). В усіх містах району, а найбільше - у великих за останні роки зменшилася чисельність населення внаслідок процесу деурбанізації, що виявляється в посиленні міграційних потоків з міст у сільську місцевість, які значно зросли в роки економічної кризи.

Сільське населення проживає у різних за людністю населених пунктах. Вони переважно невеликі (до 300 осіб) у північній (лісовій), середні й великі

(500—1500 осіб) — у південній (лісостеповій) частинах району.

На демографічну ситуацію в районі помітно вилинуло відселення людей з

територій, сильно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи. Із забруднених населених пунктів в інші регіони було переселено близько 127 тис. осіб. В районі найбільшими були переселення в Іванківський та Макарівський райони Київської області та в м. Київ.

Значну частину населення економічного району (60,4 %) становлять трудові ресурси. У їх складі переважають особи працездатного віку, лише 8,7 %

становлять особи пенсійного віку та підлітки. Трудові ресурси відзначаються високим рівнем професійної та освітньої підготовки,особливо в містах. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів невисокий,існує безробіття. На початок 1998 р. в районі було понад 447,2 тис.безробітних, або 11,3%; разом з так званим «прихованим безробіттям» частка незайнятого населення сягає майже 40%. У господарстві району зайнято 14,8% від усього зайнятого населення України, з них майже 64% у м. Києві та Київській області.

Більшість населення району працює у виробничій сфері. В період

економічної стабільності у ній було зайнято понад 70% працівників народного господарства, переважно у промисловості й сільському господарстві. Проте внаслідок зупинки багатьох промислових підприємств чисельність працюючих значно скоротилася. Зміна суспільних відносин на селі, процеси приватизації землі, виникнення нових форм господарювання зумовили значне вивільнення працівників у сільському господарстві.

Останнім часом зросла чисельність працівників управлінського апарату, особливо у столичній області, де розміщена значна кількість установ і організацій загальнодержавного значення. Внаслідок розвитку ринкової інфраструктури збільшується кількість працівників у її установах (банки, біржі, інвестиційні та консалтингові компанії тощо). Намітився відтік працівників з галузей матеріального виробництва у невиробничу сферу.

28) МЕТЕОРОЛОГІЯ І КЛІМАТОЛОГІЯ. Метеорологія – наука про атмосферу Землі. Кліматологія – розділ метеорології, що вивчає динамічні зміни середніх характеристик атмосфери за який-небудь період – сезон, кілька років, кілька десятків років або за більш тривалий термін. Іншими розділами метеорології є динамічна метеорологія (вивчення фізичних механізмів атмосферних процесів), фізична метеорологія (розробка радіолокаційних і космічних методів дослідження атмосферних явищ) і синоптична метеорологія (наука про закономірності зміни погоди). Ці розділи взаємно перекриваються і доповнюють один одного. (Див. також АТМОСФЕРА; КЛІМАТ). Значна частина метеорологів займається прогнозом погоди. Вони працюють в урядових і військових організаціях і приватних компаніях, що забезпечують прогнозами авіацію, сільське господарство, будівництво і флот, а також передають них по радіо і телебаченню. Інші фахівці проводять спостереження за рівнем забруднення, роблять консультації, викладають або займаються науково-дослідною роботою. При метеорологічних спостереженнях, прогнозі погоди і наукових досліджень усе більше значення набуває електронне устаткування.

ПРИНЦИПИ ВИВЧЕННЯ ПОГОДИ. Температура, атмосферний тиск, щільність і вологість повітря, швидкість і напрямок вітру – основні показники стану атмосфери, а до додаткових параметрів відносяться дані про зміст таких газів, як озон, вуглекислий газ і т.п. Характеристикою внутрішньої енергії фізичного тіла є температура, що підвищується зі збільшенням внутрішньої енергії середовища (наприклад, повітря, хмар і т.д.), якщо баланс енергії позитивний. Основними складового енергетичного балансу є нагрівання при поглинанні ультрафіолетового, видимого й інфрачервоного випромінювання; остигання за рахунок випромінювання інфрачервоної радіації; теплообмін із земною поверхнею; придбання або втрата енергії при конденсації або випарі води, а також при стиску або розширенні повітря. Температура може вимірятися в градусах по шкалах Фаренгейта (°F), Цельсія (°С) або Кельвіна (°К). Мінімальна можлива температура, 0° по шкалі Кельвіна, називається «абсолютним нулем». Різні температурні шкали зв'язані між собою співвідношеннями:

29)

30)

31) Озо́н (англ. ozone, нім. Ozon n) — Алотропна модифікація оксигену (О₃). В нижніх шарах атмосфери його вміст незначний. Найбільша його концентрація в стратосфері між висотами 10 і 40 км. Озон значно поглинає ультрафіолетове випромінювання.

32) Географічний поділ праці – історично сформована й мінлива в часі спеціалізація географічних таксонів різного рангу (міст, районів, держав й їхніх об'єднань) на тих або інших видах економічної діяльності. Залежить від природних умов і природних ресурсів, населеності, трудових навичок і рівня життя, накопичених капіталів й основних фондів, розвитку інженерної й соціальної інфраструктури суспільства, включаючи транспорт, зв'язок, інформаційне забезпечення, науку, освіту й охорону здоров'я. 

У великому масштабі поняття географічний поділ праці вперше зародилося в античний час (у період становлення імперій стародавності), надалі воно повільно розвивалося в епоху Середньовіччя й різко підсилилося після Великих географічних відкриттів і становлення більших колоніальних імперій, активного освоєння нових земель, работоргівлі й першої промислової революції 18 століття.

Сучасний географічний поділ праці тісно зв'язаний зі зміною провідних галузей виробництва в ході довгих хвиль економічного розвитку (концепція Н. Д. Кондратьєва). На зміну видобутку кам'яного вугілля й чорної металургії послідовно прийшли видобуток нафти і її переробка, автомобілебудування й літакобудування, тонка хімія й штучні матеріали, електроніка, обчислювальна техніка й нові види зв'язку, а на сучасному етапі географічного поділу праці – інформатика, біотехнологія, генна інженерія й наноматеріали. Залежно від об'єктивних можливостей розвитку видів діяльності, особливо в сферах загальних, виробничих і наукових послуг, географічний поділ праці визначає спеціалізацію країн і районів на різних сполученнях видів діяльності. Так, зрушення виробництва трудомістких і масових товарів привело до появи групи «нових індустріальних країн», а концентрація старих галузей, наприклад у вугільно-металургійних басейнах, до формування депресивних районів. У цілому сучасний географічний поділ праці тісно пов'язаний із процесами глобалізації й регіональною економічною інтеграцією.( Див. також Міжнародний поділ праці.)