Розвиток соціальної географії у XVIII—XIX ст.

Істотний вплив на розвиток географії у XVIII—XIX ст. здійснив інтенсивний розвиток наук у Західній Європі. У низці університетів і вищих навчальних закладів були створені кафедри географії. Одну з перших кафедр географії — в Берлінському університеті, очолив Карл Ріттер (1779—1859 pp.) видатний німецький географ, який зробив величезний внесок у розвиток хорологічної (просторової) концепції географічної науки. Він тісно співпрацював з не менш відомим німецьким природодослідником і географом Александром фон Гумбольдтом (1769—1859 pp.). котрий вважав географію самостійною галуззю природознавства і цим самим створив ґрунт для поділу географії на універсальну (всезагальну) і хорологічну (країнознавство). Отже, незважаючи на намагання багатьох географів зберегти єдність географії, її розвиток відбувався через спеціалізацію і розподіл на дві основні гілки — фізичну географію та географію людини.

Відомий словацький географ Кол оман Іваничка у праці "Соціально-економічна географія" акцентує на тому, що саме праці Гумбольдта і Ріттера заклали основу для виникнення цікавого парадоксу в розумінні єдності, цілісності земних явищ. Із універсальної географії виділилась систематична географія, яка сприяла розхитуванню ідей цілісності. Водночас у хорології авторитет Ріттера не давав змоги відхилитись від концепції єдності цілого, навіть коли йшлося про конкретну територіальну одиницю. Отже, початкове розуміння цілого збереглося лише в хорологічних концепціях для окремих територіальних одиниць. Парадокс полягав у тому, що частина цілого, яка мала вертикальні та горизонтальні зв'язки, з методологічних позицій була вагомішою, ніж просто одиниця, отримана внаслідок горизонтального (просторового) поділу цілого. Цей висновок дав позитивний поштовх для подальшого розвитку географії^*79.

*79: {Иваничка К. Социально-экономическая география. — С. 17.}

Незважаючи на те, що обидва вчені по-різному сприймали світоглядну картину світу (в Гумбольдта цілісність сприйняття земної природи склалась на основі природно-історичного розуміння походження і розвитку Всесвіту та його частив, а для Ріттера, котрий дотримувався телеологічних уявлень про світобудову, природа була насамперед ареною діяльності людства), вони зуміли створити загальну концепцію і методи географічних досліджень. Вчені намагались доказати єдність світу як єдність множини якісно різних структурних рівнів

79 матерії. Гумбольдт уявляв єдність як результат рівноваги природних сил. При цьому до Людини він ставився як до однієї зі складових частин цього світу.

Людину на планеті Земля й у Всесвіті він розглядав у зв'язку з силами природи, довкіллям. Щоправда, низка особливостей людського буття Гумбольдтом не вивчалась, і, ймовірно, тому сама Людина ним не сприймалась як комплексна творча сила. Ріттер, навпаки, вважав Людину вінцем творіння Всесвіту.

Соціальна географія кінця XIX — першої половини XX ст.

Відомий історик географії П. Джеймс виділяв у розвитку географії три періоди: "класичний", "новий" і "сучасний". Завершенням класичного періоду, головною особливістю якого було накопичення географічних знань, він вважав 1874 p., коли у Німеччині з'явились перші факультети географії, тобто із завоюванням географією самостійного місця в межах університетської освіти. Адже відмінною ознакою наукової дисципліни є її представництво в системі освіти, отже, і забезпечення майбутньому спеціалістові вивчення предмета^*86.

*86: {Джонстор Р. Дж. География и географы: Очерк развития англо-американской географии после 1945 г.: Пер. с англ. / Под ред. Э.Б. Алаева. – М.: Прогресс, 1987. – С. 58. }

"Новий" період тривав близько 80 років і після 1945 р. розпочався "сучасний" період.

Початок нового періоду можна пов'язати з формуванням у перші десятиріччя XX ст. географічних шкіл, які активно виступали проти геополітики, соціального дарвінізму й інших реакційних політичних доктрин. До таких шкіл належала самостійна французька географічна школа "географії людини" Поля Відаля де ля Блаша (1845—1918 pp.). Цей всесвітньо відомий географ трактував географічне середовище на відміну від Ратцеля як сукупність предметів живої та неживої природи, що на певному історичному етапі беруть участь у процесі суспільного життя і стають обов'язковою умовою існування та розвитку суспільства. В унікальній праці "Принципи географії людини" Поль Відаль де ля Блаш сформував концепцію посибілізму, суть якої полягає у тому, що природа дарує людині лише певні можливості, а від суспільства залежить, як їх використати^*87.