19. Види зображень рельєфу на карті:

1) штрихами – коли схил виражають за допомогою штрихів чорного кольору, розділених білими проміжками (за більшого кута нахилу поверхні Землі товщина і густота чорних штрихів збільшується)

2) відмивкою – коли пластику рельєфу передає тональність забарвлення (білим, світло-сірим, темно-сірим кольорами подібно до фотографії рельєфної моделі місцевості за бокового освітлення)

3) горизонталями – лініями, що поєднують точки однакової висоти над рівнем моря (з певною для різних карт висотою перерізу рельєфу)

4) горизонталями з шаровим (гіпсометричним) забарвленням

5) особливими умовними знаками (скелі, урвища, осипи, яри, кургани, інші немасштабні та специфічні форми рельєфу);

Рельєф дна морів і великих озер викреслюють ізобатами – лініями, що з’єднують точки однакових глибин.

Генералізація рельєфу на картах крупних масштабів, як правило, незначна: не відображують лише дрібні деталі, що ускладнюють бачення основних форм.

Для карт масштабу 1:200000 і менше дозволяється суттєве узагальнення елементів рельєфу з підкресленням характерних форм мікрорельєфу (наприклад, видовження-«затягування» горизонталей для показу крутості водостоків і долин чи розширення горизонталей на плавних формах). При цьому дуже важливо передати всі особливості місцевості, зберігши відносну густоту елементів та їх взаємо розміщення.

З метою якнайповнішої характеристики рельєфу його зображення доповнюється необхідними написами. Зокрема, підписують висоти горизонталей у метрах, позначки висот окремих точок місцевості (в середньому 5-8 шт. на 1 дм² карти), позначки урізів водної поверхні рік, озер, водосховищ, назви відомих орографічних об’єктів (гір, низин, плато тощо

20. Розрізняють 2 види рамок:

1) внутрішню – обмежує картографічне зображення (викреслюється у вигляді суцільної тонкої лінії);

2) зовнішню – елемент художнього оформлення карти (викреслюється або в одну чи кілька ліній строгого ґатунку, або у вигляді художнього візерунка).

У проміжку між цими рамками зазвичай подають цифрові позначки паралелей та меридіанів координатної сітки – в градусах або хвилинах.

Для топографічних карт регламентується ще й побудова окремої градусної рамки (поміж зовнішньою і внутрішньою). Це – дві близько розміщені паралельні лінії, формуючі шкалу ділення координатної сітки на градуси чи хвилини.

Форма рамок залежить від особливостей прийнятої картографічної проекції, характеру розграфки карти на окремі аркуші та конфігурації відкартованої території. Найрозповсюдженішими є прямокутна форма рамок, форма у вигляді трапецій (для топографічних карт), а також у вигляді кіл та овалів (карти світу, океанів, півкуль).

Зарамкове оформлення виконується за встановленими в інструкціях зразками і, наприклад для топографічних карт, включає:

- указання номенклатури аркуша згідно з прийнятою номенклатурною розграфкою;

- назву головного об’єкта у межах цього аркуша (зазвичай НП)

- указання адміністративної приналежності території картографування (країна, область)

- рік зйомок чи рекогносцировок матеріалів, за якими складалася карта

- чисельний та лінійний масштаби

- указання номенклатури суміжних аркушів карти

- виходи координатної сітки

- схеми магнітного схилення та зближення меридіанів

- висоту перерізу рельєфу та шкалу закладення

- підписи осіб, відповідальних за складання, редакцію та коректуру карти.