8.2. Антитерористична діяльність силових формувань: світовий досвід

Слід зазначити, що боротьба з тероризмом точиться протягом не одного століття. Однак тільки після 11 вересня 2001 р. проблему антитерористичних дій почали розглядати не лише з позиції оперативно-розвідувального і правоохоронного реагування – поглибилися спроби комплексного вирішення проблеми. Пріоритетними напрямами цієї діяльності, як вважають експерти, є такі аспекти, як вдосконалення антитерористичної міжнародно-правової бази, активізація боротьби з фінансуванням тероризму (зокрема, перекривання каналів його підживлення за рахунок обігу наркотиків, відмивання брудних грошей), протидія доступу терористів до засобів масового ураження та їх доставки, посилення контролю за обігом звичайних видів озброєння, заходи для забезпечення права людини на захист від насилля.

Проте єдина світова стратегія у боротьбі з тероризмом тільки ще формується. Для США беззаперечним імперативом залишаються воєнні акції, оскільки, як вважають, саме вони сприяють встановленню міжнародного порядку на пріоритеті односторонніх дій та їх спроможності до таких дій.

У європейському підході наголос робиться на певних структурно-організа­ційних перетвореннях, спрямованих на створення безпечного середовища. Саме цим характеризується концепція безпеки ЄС, яка остаточно сформувалася після подій 2004 р. у Мадриді, коли масштабна терористична атака засвідчила, що Європа для міжнародного тероризму стала реальною мішенню. У цілому Рада Європи напрацювала солідну правову базу протидії міжнародному тероризму. Ця база ґрунтується на принципах, згідно з якими з тероризмом необхідно боротися, дотримуючись прав людини, її свобод та верховенства права.

Під егідою Ради Європи діє Європейська конвенція із попередження терактів. З 1977 р. функціонує механізм спільних дій у сфері антитероризму країн Євросоюзу, зокрема в рамках так званої “Групи Треві”. Обговорюється питання про переведення питання боротьби з тероризмом у компетенцію європейського агентства “Європол”.

ЄС розглядає ООН і Раду Безпеки ООН як ключові структури у боротьбі з міжнародним тероризмом. Правові основи протидії тероризму закладено 13 універсальними конвенціями ООН, а також резолюціями Ради Безпеки ООН. Зміцненню міжнародного авторитету організації сприяє прийняття ООН у вересні 2006 р. Глобальної контртерористичної стратегії. Цей документ прийнято у формі Резолюції з додатком Плану дій, у якому викладено заходи як ідеологічного, так і практичного характеру.

Протидія сучасному тероризму потребує винятково системного підходу, де поряд із комплексом державно-правових заходів найважливішим складником має стати активна позиція громадянських інститутів суспільства.

Резолюція визначає такі основні напрями державно-правової контртерористичної діяльності:

• утримуватися від організації, підбурювання, сприяння, участі, фінансування терористичних дій на території країни;

• забезпечити затримання і переслідування або екстрадицію осіб, винних у здійсненні терористичних актів;

• зміцнювати координацію і співпрацю між державами у боротьбі зі злочинністю, яка може бути пов’язана з тероризмом, включаючи незаконний оборот наркотиків у всіх його аспектах, незаконну торгівлю зброєю, зокрема стрілецькою зброєю і легкими озброєннями, у тому числі переносними зенітно-ракетними комплексами, відмивання грошей і контрабанду ядерних, хімічних, біологічних, радіоактивних та інших потенційно смертоносних матеріалів;

• створювати або укріплювати національні та регіональні центри з боротьби з тероризмом;

• активізувати всі зусилля для зміцнення безпеки і захисту особливо уразливих об’єктів, таких, як об’єкти інфраструктури і місця громадського користування, документів, які засвідчують особу.

Необхідно консолідувати різні громадські течії для підтримки глобальної стратегії з протидії тероризму й екстремізму, створити багатофункціональну систему антитерористичних дій. За такого підходу Міжнародна громадська організація “Міжнародна антитерористична єдність”, метою функціонування якої є протидія світовій загрозі номер один – тероризму, виступає за об’єднання громадських зусиль, щоб максимально сприяти формуванню і розвитку недержавної системи національної безпеки. Серед її завдань найбільш принциповими є: проведення моніторингу й аналізу загроз національній безпеці, що зароджуються, виявлення джерел напруженості і конфліктогенності; участь у формуванні ідеології безпеки і на її основі сприяння забезпеченню соціального миру, підвищенню громадянської відповідальності, розвитку правової і патріотичної самосвідомості; організація і здійснення громадського контролю за діяльністю як недержавної, так і державної систем безпеки, сприяння їх погодженому функціонуванню як єдиного організму; розроблення і реалізація проектів, спрямованих на забезпечення національної безпеки (інформаційно-аналітичних, експертно-правових, організаційно-прикладних, пропагандистських та ін.), залучення широких верств населення до процесу забезпечення життєдіяльності держави, підготовка кадрів для недержавної системи безпеки.

Дуже важливим є культурно-цивілізаційний вимір протидії міжнародному тероризму. Мова йде про культивацію у громадському середовищі (школа, ЗМІ, освіта) толерантності до інших культурних, релігійних, політичних цінностей, налагодження міжцивілізаційного діалогу народів і культур, впровадження новітніх інформаційно-суспільних технологій подолання насильницьких стереотипів у суспільстві.

Силовий складник у боротьбі із міжнародним тероризмом

Великий досвід антитерористичної боротьби мають збройні сили США, Великої Британії, Іспанії, Франції, ряду інших європейських країн, де досить активно діяли і діють терористичні групи різної спрямованості. Багато в чому таке широке залучення армії в антитерористичну боротьбу пов’язане з тим, що саме збройні сили досить часто стають об’єктом терористичних атак.

Як свідчить досвід Ізраїлю – країни, найбільш обізнаної у питаннях боротьби з політичним терором, організованим державним структурам поза їх межами для підвищення ефективності антитерористичної діяльності необхідно координувати зусилля усіх силових структур і спеціальних підрозділів.

Так, в Ізраїлі боротьбу з тероризмом очолює оперативний штаб, до складу якого входять представники армії, поліції та органів державної безпеки й навіть служби зовнішньої розвідки “Моссад”. Завдання штабу – координувати всі дії, спрямовані проти терористів, включаючи спецоперації поза межами держави. При цьому головну увагу приділяють розвідці, що дозволяє попереджувати теракти та знищувати керівні структури терористичних організацій. Розвідку ведуть високомобільні й добре підготовлені спецпідрозділи, орієнтовані на виконання завдань особливої складності. За допомогою численних інформаторів як серед єврейського, так і арабського населення антитерористичні підрозділи виявляють і таємно знищують терористичні угруповання, їхнє керівництво та окремих фанатиків.

Для США беззаперечним імперативом залишаються воєнні акції, оскільки, як вважають, саме вони сприяють встановленню міжнародного порядку на пріоритеті односторонніх дій та їх спроможності до таких дій.

Для проведення антитерористичних операцій силами збройних сил США передбачається насамперед використання спецвійськ. До їх складу входять “Дельта”, “Рейнджери” і “Зелені берети” (армія), СІЛС (ВМС). Однак двома головними антитерористичними формуваннями є “Дельта” і СІЛС.

У “Дельті” основною структурою для виконання такого роду операцій є “Команда 6”. Усі спецназівці, стверджує газета “Бостон глоб”, проходять два роки більш тривалу підготовку, ніж звичайні солдати: вони вивчають іноземні мови, стають фахівцями з якогось конкретного району світу, одержують не одну, як звичайно, а відразу кілька спеціальностей, як мінімум три. “Дельта” була сформована за рішенням Пентагона в листопаді 1977 р. Квартирується вона у віддаленій частині військової бази Форт-Брагг (штат Північна Кароліна).

СІЛС (абревіатура від англ. Sef – Air – Land “море – повітря – земля”) з’явилася у 1962 р. з метою здійснення місії, що виходить за рамки традиційної війни, антипартизанських дій і таємних операцій насамперед на морях і ріках. Спецназівці зі складу “тюленів” виконують певні завдання практично у всіх регіонах світу. З 1987 р. усі спецвійська знаходяться під контролем єдиного командування спеціальних операцій, штаб-квартира якого дислокується на авіабазі Макділл у Тампе (штат Флорида). Загальна чисельність спецвійськ відносно невелика – біля 45 тис. осіб (за іншими даними до 50 тис.).

Однак, незважаючи на досить розгорнуту систему антитерористичної боротьби, саме на території США відбулися вересневі теракти. Це змусило внести зміни в систему контртерористичної боротьби. У США приступила до роботи нова спецслужба, створена колишнім президентом Дж. Бушем – Управління національної безпеки (УНБ) США (Office of Homeland Security). Керівництво УНБ протягом найближчого часу повинно вибудувати єдину контртерористичну структуру численних міністерств і відомств: ЦРУ, ФБР, міністерств оборони і юстиції (усього в цьому списку більше сорока організацій тільки федерального рівня). Глава нового відомства за статусом є членом уряду і включений до складу Ради з національної безпеки, якою керує особисто президент США.

Французькі спецслужби мають давній досвід боротьби з терористами. У Франції боротьбою з тероризмом займаються:

• у національній поліції – дивізія з боротьби з тероризмом (Division Nationale Anti-Terroriste - D.N.A.T.), центральне управління загальної розвідки (DCRG) і центральне управління судової поліції (DCPJ);

• також до її складу входить UCLAT – центр координації боротьби з тероризмом;

• служба зовнішньої розвідки (DGSE);

• служба держбезпеки (DCRG);

• контррозвідка (DST);

• жандармерія (Gendarmerie).

Воєнні санкції, спрямовані проти проявів державного тероризму, можуть передбачати різні форми військових дій. Здійснюється завдання превентивних ударів по терористичних угрупованнях і районах їхнього зосередження з використанням авіації, кораблів і спецпідрозділів: морської піхоти, десантних військ, сухопутних підрозділів. У цьому разі спецслужби повинні заздалегідь виявляти об’єкти удару. Удари завдають зненацька по території держави, що підозрюється у зв’язках з терористами або в їхній підтримці, та по встановлених розвідкою об’єктах, які використовуються терористами.

Об’єктами ударів можуть бути керівники терористичних організацій, їх органи управління, місця дислокації бойових підрозділів, груп виконавців, бойової техніки, а також склади озброєння. У ряді випадків удари завдають по наукових центрах, що підозрюються у зв’язках із терористами, промислових підприємствах, які є базами виробництва і ремонту техніки та озброєнь терористів.

Несподіване використання високоточної зброї зі звичайним бойовим спорядженням – новий тактичний прийом проведення антитерористичних операцій. При дальності стрільби, що досягає для крилатих ракет понад 1500 км, усі ймовірні бази терористів постійно перебувають у зоні ураження. Перевагою є також те, що високоточна зброя є майже безпечною для антитерористів і тому вважається більш ефективною, ніж бомбардування з використанням авіації.

Нарешті, для завдання превентивних ударів по потенційних базах тероризму може бути використано і пряме вторгнення збройних сил однієї або кількох держав (з подальшою окупацією і зміною керівництва, іноді й політичного ладу, чинної адміністративної системи) до країни, що надає допомогу і забезпечує підтримку тероризму. Прикладом таких операцій можна вважати антитерористичну війну в Афганістані, спрямовану проти терористичного угруповання “Аль-Каїда” та контрольованого ним військово-релігійного формування “Талібан”. Фактично ця антитерористична операція стала локальною війною, до якої тим чи іншим чином було втягнуто багато країн, а про підтримку курсу США заявила переважна більшість держав планети.

Так, американо-британське угруповання на момент початку військової фази операції нараховувало 55 тис. військовослужбовців. Кістяк угруповання складали: авіаносці ВМС США “Карл Вінсон” і “Ентерпрайз” (знаходилися поблизу берегів Пакистану). Ще два авіаносці “Теодор Рузвельт” з 80 літаками і “Кітті Хок” рухалися в оперативний район в Індійському океані. Велика Британія мала три атомних підводних човни, озброєних, у тому числі, і крилатими ракетами “Томагавк”. До складу угруповання Великої Британії входив і авіаносець “Іллюстріос” з 15 винищувачами-бомбардувальниками, що був одночасно і командним пунктом британських сил.

Проте боротьба з тероризмом не обмежується виключно прямими діями збройних сил. В умовах мирного часу армія також може брати участь у боротьбі з ним. Це може здійснюватися за трьома напрямами:

а) попередження терористичної діяльності, запобігання здійсненню терористичних акцій;

б) безпосередній захист об’єктів терористичного нападу;

в) ліквідація наслідків терористичного нападу (наприклад, екологічних), відновлення діяльності об’єктів тероризму. Свою антитерористичну діяльність збройні сили будують на законодавчій базі з цього питання, що склалася в країні.

Значний досвід антитерористичної діяльності силових структур накопичений у рамках СНД, її Антитерористичного центру. Цей досвід дозволив сформулювати основні напрями координації зусиль в області боротьби з тероризмом на національному і регіональному рівнях, на яких проводяться конкретні заходи міжнародного співробітництва в зазначеній сфері. Такими напрямами стали: участь у розробленні нормативної правової бази з координації діяльності відповідних національних органів; забезпечення координації і взаємодії держав Співдружності під час проведення спільних антитерористичних заходів; інформаційно-аналітична діяльність у сфері боротьби з тероризмом на основі постійного і повного обміну інформацією між учасниками антитерористичної діяльності на просторі СНД; регулярний обмін досвідом проведення антитерористичних заходів і розслідування злочинів терористичного характеру; організація навчання фахівців антитерористичних підрозділів і проведення спільних антитерористичних навчань.

Практичним інструментом обміну інформацією у сфері боротьби з тероризмом, що дозволяє узгоджено реалізовувати взаємодію компетентних органів під час проведення спільних заходів, служить міждержавна автоматизована інформаційна система – спеціалізований банк даних АТЦ СНД. Накопичені в його інформаційних масивах зведення активно використовуються для аналізу обстановки у різних аспектах міждержавного співробітництва у сфері боротьби з тероризмом.

У рамках спецслужб і правоохоронних органів держав Співдружності створений інститут контакторів, який дозволяє істотно скоротити час доведення інформації до зацікавлених підрозділів і підвищити мобільність проведення антитерористичних операцій.

Велике значення приділяється Центру надання технічної допомоги в навчанні фахівців і інструкторів антитерористичних підрозділів компетентних органів держав – учасниць СНД, включаючи проведення щорічних спільних навчань. Так, при координуючій ролі АТЦ СНД були проведені спільні тактико-спеціальні навчання “Південь – Антитерор-2001”, “Південь – Антитерор-2002” і “Азов – Антитерор-2003”, спільне командно-штабне навчання “Захід – Антитерор-2004” і спільне навчання “Каспій — Антитерор-2005”, “Атом – Антитерор-2006”, “Байконур – Антитерор-2007”, “Бастіон – Антитерор-2008”, у процесі яких на практиці відпрацьовувалися питання координації дій відповідних органів держав – учасниць СНД під час проведення спільних заходів щодо боротьби з тероризмом.