Р о з д і л 8. Тероризм як соціально-політичне явище та напрями боротьби з ним

8.1. Тероризм як соціально-політичне явище.

8.2. Антитерористична діяльність силових формувань: світовий досвід.

8.3. Україна у боротьбі з тероризмом.

Двадцяте століття принесло світові безліч проблем, пов’язаних з виникненням нових загроз національній та міжнародній безпеці, в тому числі і проблему тероризму. У ХХІ ст. проблема тероризму та активна боротьба з ним відіграють величезну роль у світовій політиці. Це фактор, на який неможливо не зважати у процесі вивчення новітньої історії.

Зростання небезпеки тероризму визначається такими факторами:

1. Загальне зростання масштабів та активності політичного екстремізму в більшості регіонів планети, поширення у практиці міжнародних відносин, внутрішньополітичної боротьби в багатьох країнах форм і методів тероризму, що призводить до зростання конфліктогенного потенціалу в усіх основних сферах суспільного життя. Багато авторитетних фахівців теріології вказують, що в другій половині ХХ ст., особливо на початку нового сторіччя, на загальному фоні поширення практики політичного насилля у небачених раніше масштабах відбувається зростання, удосконалення проявів нових форм тероризму.

2. Розвиток процесу втягнення дедалі ширших прошарків населення (насам­перед на націонал-екстремістській, релігійно-політичній, а також націоналістичній основі) у різні течії екстремізму, особливо на Близькому і Середньому Сході, у Латинській Америці, Північній Африці, Північно-Східній Азії, Європі.

3. Постійне збільшення руйнівного потенціалу терористичних акцій, який досяг свого апогею 11 вересня 2001 р. у терактах у Нью-Йорку та Вашингтоні. На порозі використання в інтересах масового терору вже стоять хімічні та біологічні засоби ураження, ядерні пристрої, а також сучасні види звичайних озброєнь, що мають підвищені уражаючі якості.

4. Ставка терористів на боротьбу не проти важливих державних або воєнних об’єктів, а на загрозу застосування насилля проти широких мас людей, що не мають відношення до політичних противників суб’єктів тероризму. Тероризм – це метод впливу шляхом здійснення теракту для досягнення певної мети, коли жертва теракту не є об’єктом цього методу впливу.

Події, що відбуваються у світі, безперечно свідчать про вкрай загрозливу, швидко прогресуючу еволюцію тероризму, що вимагає постійного вивчення і осмислення, розроблення дієвого та ефективного механізму боротьби з ним, якого, на жаль, поки що не створено у світі, в тому числі в Україні. Дуже актуальним постає питання щодо визначення місця і ролі військово-силового складника у боротьбі з тероризмом, вивчення принципів і механізмів взаємодії силових структур України у боротьбі з тероризмом.

8.1. Тероризм як соціально-політичне явище

Поняття тероризм походить від слова терор (латин. terror – страх, жах, жахливість). Саме ця обставина і визначає терор як особливу форму політичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і удаваною ефективністю.

Визначень тероризму досить багато. Найбільшу наукову увагу привертає формула англійських дослідників В. Маллісона та С. Маллісона, згідно з якою тероризм – це систематичне використання крайнього насилля і загрози насил­лям для досягнення публічної або політичної мети. Цікавим є також визначення голови комісії з боротьби з тероризмом, створеної у США (1985 р.), Дж. Буша (який був тоді віце-президентом країни): Тероризм – це протиправне викорис­тання або загроза використання насилля проти осіб чи об’єктів для досягнення політичних або соціальних цілей. Як правило, він спрямований на залякування або примушення урядів, груп чи окремих осіб для зміни їхньої політики або дій.

Український дослідник В. Кремень визначає тероризм як метод політичної боротьби, що полягає у систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не зв’язаного з воєнними діями фізичного насилля для досягнення певної мети шляхом усунення політичних противників (убивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, склади зброї, викрадення літаків, автобусів тощо).

Отже, незважаючи на неоднозначне розуміння явища тероризму, можна його визначити як незаконне застосування чи погроза насильства стосовно особистості і майна з політичними чи соціальними намірами. Він має своєю метою залякування чи примус влади, груп людей і окремих особистостей до зміни їх політики чи поведінки.

Безпосередньо терористична діяльність проводиться у вигляді терористичного акту – здійснення злочину терористичного характеру, що є завершальним етапом терористичної операції. Терористичний акт – дія, що набирає різних форм насильства (або загрози його застосування). Її особливістю є те, що об’єкт насильства не може стати суб’єктом у момент здійснення теракту.

Терористична операція проходить тривалий час, включаючи підготовку й здійснення терористичного акту. У проведенні операції можуть брати участь бойова група, групи розвідки, матеріального, пропагандистського забезпечення й забезпечення безпеки.

Терористична група – підрозділ терористичної організації, в обов’язки якої входить діяльність, безпосередньо пов’язана з підготовкою і проведенням терористичного акту. Терористична група характеризується тісною взаємодією між собою членів, об’єднаних конкретними цілями діяльності, і складається з терористів, що беруть участь у терористичній діяльності.

Терористична організація спеціалізується на терористичній діяльності в повному складі або одного зі своїх структурних підрозділів. Відрізняється численністю рядів, порівняно тривалим часом існування, наявністю керівної ієрархії, поділом функцій керування, проведення терористичних акцій, розвідки, пропаганди й фінансування. Можлива наявність філій у різних регіонах країни й на території кількох держав.

Політологічний аналіз проблем тероризму передбачає з’ясування основних суб’єктів тероризму.

Усі суб’єкти тероризму можна поділити на дві великі групи:

1) окремі держави, політичні партії та рухи, які, як правило, підтримують належні їм терористичні організації, використовують їх для досягнення своїх різних цілей;

2) терористичні або інші організації, які безпосередньо здійснюють терорис­тичні акти.

До суб’єктів першої групи можна віднести ряд близькосхідних держав з авторитарним ладом, деякі держави Індокитаю, Північної Америки, а також активні в багатьох регіонах світу екстремістські націоналістичні, релігійно-політичні, крайні праві та крайні ліві рухи. За оцінками держдепартаменту США до числа держав, які спонсорують тероризм, самі причетні до акцій міжнародного тероризму і мають на своїй території бази підготовки терористів, належать Куба, Північна Корея, Іран, Судан, Сирія, Лівія. За твердженнями офіційних осіб США, уряди названих держав безпосередньо беруть участь у терористичній діяльності або допомагають терористам, надаючи їм зброю, сховище, фінансову підтримку та іншу допомогу.

До суб’єктів другої групи та структур, які безпосередньо беруть участь у терористичній діяльності, належать міжнародні та національні терористичні організації, серед яких можуть бути виділені:

• праві терористичні організації профашистської, расистської та подібної їм орієнтації [наприклад, “Сірі вовки” (Туреччина), “Воєнно-спортивна група Гофмана” (ФРН), “Расистсько-національний фронт” (Велика Британія), “Ку-Клукс-Клан”, “Арійські нації” (США)];

• лівацькі ультрареволюційні терористичні організації [“Червоні бригади” (Італія), “Фракція Червоної Армії”, “Антиімперіалістичний осередок опору ім. Наді Шедебах” (ФРН), “Деф-Сол” (Туреччина), “Сендеро Луміносо” (Латинська Америка) тощо];

• націоналістично-сепаратистські [“ІРА” (Велика Британія), “ЕТА” – баскська організація (Іспанія), “Чорний вересень” (Палестина), “Фронт національного визволення Корсики” (Франція), “Тигри визволення Таміл Іламу” (Шрі-Ланка) тощо];

• релігійно-політичні терористичні організації [“Хамас” (Палестина, Ізраїль), “Хезболла” (Ліван), “Збройна ісламська група” (Алжир, Франція) тощо].

Для кращого розуміння сутності і причин тероризму важливим є дослідження мотивації терористичної діяльності.

Якщо раніше домінував підхід, за якого мотиви у терористів могли бути виключно політичні, то нині можна стверджувати про наявність цілої гами таких мотивів. Водночас слід констатувати, що дедалі набуває поширення інша позиція, за якої пропонується безліч можливих мотивів вчинення актів тероризму: фундаменталістські або сектантські; релігійні; націоналістичні; психопатичного характеру; прагнення до самоствердження; молодіжної романтики та героїки; ідейного абсолютизму; соціального фанатизму; помсти; некрофілія тощо.

Вітчизняний дослідник тероризму В. Ф. Антипенко звертає увагу на такі риси мотивації тероризму:

• тероризм здійснюється, як правило, під впливом вагомих політичних мотивів, які до того ж часто освячені національно-ритуальними, релігійними та іншими ідеалами;

• мотив формується, як правило, не на стадії підготовки до вчинення конкретного терористичного акту, а заздалегідь;

• тероризм базується не на епізодичних, а на усталених почуттях, виникнення та формування яких має охоплювати значні проміжки часу;

• мотивації тероризму притаманна не розбіжність особистих і суспільних інтересів, як злочинності взагалі, а “конфлікт” суспільних інтересів різного рівня, де перемагають інтереси суспільного утворення, до якого належать терористи;

• світогляд як мотив тероризму відповідає особливому політизованому світорозумінню екстремістського руху, до якого належить терорист;

• у структурі мотивації тероризму важливе місце посідає ідеал як ключовий складник світогляду;

• для тероризму як складного виду злочинної діяльності більш прийнятна модель мотивації, яка розрізняє мотиви і цілі однієї дії та мотиви і цілі злочинної діяльності у цілому, на відміну від подібних злочинів (бандитизм, розбій), де таке “підсумовування” можливе.

Мета терористичної діяльності

Під метою у найбільш загальному плані розуміють передбачення у свідо­мості того результату, на який спрямована діяльність. У тероризмі як складній поведінці відокремлюються кілька видів мети: найближча, проміжна та кінцева.

Як основну кінцеву мету тероризму можна виділити:

• зміну поведінки об’єкта, насамперед зміну політики, яка проводиться у державі з тих чи інших питань;

• збудження та притягнення уваги громадськості до тієї справи, за яку ведуть боротьбу терористи.

Багато дослідників вважають, що за основну кінцеву мету тероризму обирається зміна статусу об’єкта, його поведінки, порушення недоторканності національних та наднаціональних інститутів. Метою ж першого рівня вважають залякування населення чи певних груп; привертання уваги громадськості до певних проблем; обґрунтування серйозності намірів терористів; підрив та послаблення протилежної сторони; провокування до дії чи бездіяльності; помста за дії опозиційної сторони .

За сучасних умов “залякування” вже стає не тільки методом, але й метою терористів: шляхом впливу на людський фактор підірвати стійкість систем національної безпеки, у тому числі через відмову країн від своїх фундамен­тальних демократичних цінностей. При цьому можуть ставитися такі завдання: з одного боку, паралізувати волю людей, внести дезорганізацію, зруйнувати соціа­льний мир, а з іншого, – продемонструвати свою безкомпромісність і рішучість, довести свою психологічну перевагу, підірвати довіру громадян до органів влади через нібито їх неспроможність ефективно протистояти терористам.

Об’єкти тероризму

Під об’єктом тероризму деякі автори розуміють суспільні відносини як зовнішні – між державами, народами, націями, класами, партіями, групами, так і внутрішні. За іншою точкою зору тероризм можна розмежовувати за об’єктом спрямованості на такі види:

• акти тероризму, які вчинюють проти безпеки держави, тобто посягання на вищих посадових осіб, представників правоохоронних органів, на лідерів партійних рухів, релігійних організацій та інших громадських об’єднань; посягання або загроза посягання на об’єкти державного господарства (атомні станції, гідроелектростанції, нафто- та газопереробні заводи, системи водопостачання, сховища нафти та газу, генеруючі електроенергію підприємства, заводи з перероблення токсичних, шкідливих хімічних і радіаційних речовин та деякі інші, які повинні перебувати на особливому контролі у відповідних державних уповноважених органів);

• акти тероризму, які вчинюють проти безпеки суспільства, суспільних організацій, їх майна;

• акти тероризму, які вчинюють проти безпеки осіб (посягання чи загроза посягання на життя, свободу і здоров’я індивіда або близьких йому осіб, посягання чи загроза посягання на майно, що знаходиться у власності чи у володінні індивіда або близьких йому осіб).

Фінансові аспекти сучасного тероризму

Тероризм як суспільне явище неможливий без фанатизму, але він ґрунтується ще і на “госпрозрахунку”. Для організації дій бойовиків і на їх “розкручування” у ЗМІ потрібні великі фінансові витрати. Здавалося б, звідки вони можуть взятися у відомих аутсайдерів? Насправді ж у сучасного тероризму є багато джерел фінансування. Традиційне джерело допомоги для терористів – це допомога яких-небудь країн, що використовують терористів як інструмент для досягнення своїх цілей, що самим терористам можуть бути і зовсім далекими. Як зазначали у 2000 р. автори “Доповіді Ради національної безпеки США”, частина терористичних організацій одержують допомогу від таких держав як Іран, Ірак, Сирія, Лівія, Судан, Північна Корея і Куба. Що ж стосується Північної Кореї і Куби, то їхні спонсорські можливості стосовно “лівого” тероризму досить малі й аж ніяк не безперечні.

Більш важливе джерело фінансування терористів – це спонсорство приватних осіб за посередництвом різного роду земляцтв, суспільств гуманітарної допомоги, релігійних організацій і т.д. У зв’язку з цим багато терористичних організацій і груп мають у своєму розпорядженні значні фінансові можливості. Наприклад, доходи секти “Аум Сенрикьо” на момент здійснення хімічної атаки в токійському метро в 1995 р. становили близько 100 млрд. єн, що дорівнює приблизно 9 млн. доларів США. Річний бюджет “Хамас” (ісламський рух опору, Палестина) оцінюється у 30 млн. доларів США, а щорічні надходження з Ірану на фінансування діяльності організації ісламських фундаменталістів шиїтської гілки “Хезболла” (Ліван) – у 100 млн. доларів США. Лише особистий статок організатора і спонсора міжнародного тероризму Усами бен Ладена обчислюється 300 млн доларів США. Ірландські терористи з “ІРА” витрачають на свої потреби в середньому 12 млн. доларів США на рік. Основну частку фінансів організації баскських сепаратистів – “ЕТА” (“Країна Басків і волі”, Іспанія) становить “революційний податок”, що складає у середньому 1,5 млрд. песет.

На підставі того, що без фінансової підтримки ефективна діяльність терористів неможлива, саме виявлення та блокування фінансових джерел є одним із шляхів боротьби з цією дуже небезпечною хворобою нашого часу.

Типологія сучасного тероризму

У літературі існують різні точки зору на класифікацію тероризму.

1. Із погляду соціально-політичної спрямованості.

“Ліві” прагнуть докорінно перетворити існуючий соціальний лад, аж до знищення існуючого суспільства, використовуючи для цього революційну ідею. Найбільш характерними представниками лівацького напряму є “Червоні бригади” (Італія), РАФ (ФРН) та інші подібні їм угруповання, що є у багатьох регіонах світу.

До “правих” належать різні організації й угруповання фашистської спрямо­ваності, насамперед у Європі. Це “Чорна визвольна армія”, “Чорні пантери” у США, які боролися за громадські права чорношкірих громадян Америки, “Визвольний фронт нового світу”, “Родина червоних партизанів”, що виступали проти війни у В’єтнамі з використанням терористичного акту як засобу боротьби, а також “Сірі вовки” (Туреччина), “Воєнно-спортивна група Гофмана” (ФРН), “Расистсько-національний фронт” (Велика Британія), “Ку-клукс-клан”, “Арійські нації” (США).

Багато американських експертів виділяють і третю групу терористичних організацій, пов’язаних з виробництвом, доставкою у США і реалізацією на внутрішньому ринку наркотиків, що надходять в основному з країн Латинської Америки, а також Ближнього і Середнього Сходу, Південно-Східної Азії. Це так званий наркотероризм, що поступово перетворився у серйозну проблему для усього людства, насамперед для індустріально розвинутих країн з високим рівнем доходу на душу населення.

2. За сферою дії тероризм може бути внутрішньодержавним і транснаціо­нальним (міжнародним) .

Внутрішньодержавний тероризм пов’язаний як з діяльністю державних структур з придушення інакомислення за допомогою превентивного насильства і насадження страху в суспільстві (можна називати його державним терором), так і з боротьбою опозиційних сил проти існуючого режиму, що переслідують ціль корінної чи часткової зміни економічного чи політичного ладу власної країни. Внутрішньодержавний тероризм характерний тільки для якоїсь окремо узятої країни і не виходить за межі її території.

Міжнародний тероризм визначається державним департаментом США як тероризм, що торкається громадян і території більш ніж однієї країни. Тероризм стає міжнародним, коли: 1) як терорист, так і жертви тероризму є громадянами тієї самої держави чи різних держав, але злочин зроблений за межами цих держав; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом; 3) підготовка до терористичного акту ведеться в одній державі, а здійснюється в іншій; 4) зробивши терористичний акт в одній державі, терорист ховається в іншій, після чого виникає питання про його видачу. Саме міжнародний тероризм набуває сьогодні жахливого характеру. Сучасна глобалізація характерна не тільки для економіки, але й для терористичної діяльності: терористи готуються до ведення терористичних акцій в одній країні, роблять їх в іншій, а ховаються у третій. Такі терористичні організації, як “Аль-Кайда”, “Аль-Джихад”, “Хамас” та інші, охопили мережею своїх терористичних осередків увесь світ.

3. Залежно від ставлення суб’єктів терористичної діяльності до державної влади тероризм підрозділяється на державний терор і недержавний. Різниця між першим і другим полягає у тому, що державним терором є відкрите насильство з боку пануючої еліти, яка спирається на міць державних інститутів, він має санкціонований характер, монополію на легітимність. Недержавний тероризм – насильство і залякування, використовуване угрупованнями, які або не беруть особистої участі в діяльності державних органів, або протиставляють себе суб’єктам державної влади. Основною зброєю державного тероризму є репресії, а тероризму недержавного – терористичні акти.

4. З погляду ідентичності суб’єктів терористичної діяльності тероризм може бути етнічний і релігійний.

Суб’єкти етнічного тероризму являють собою групи, чий статус визначається етнічною належністю. Цей різновид тероризму є прагненням до зміни форми державного устрою, досягнення певних змін у положенні відповідних етнічних утворень аж до започаткування ними власного державотворення. Залежно від політичної ситуації, традицій і соціальної структури вони орієнтуються на ліву (баскська “ЕТА”) чи праву (корсиканські терористи) ідеологію.

Релігійний тероризм складають терористичні організації, об’єднані належністю до однієї конфесії. На початку XXI ст. на Землі християни становлять 33 % (біля двох мільярдів людей), вони представляють більшість населення у двох третинах країн світу на всіх континентах – у Європі, Америці, Австралії, Азії й Африці. Мусульмани становлять 18,9 % населення планети, живуть в основному в країнах Близького і Середнього Сходу, Північній Африці і Південно-Східній Азії. Індуїсти становлять 13,3 %, конфуціанці – 6,6 %, буддисти – 6 % населення планети. Іудаїзм сповідують 0,2 % населення планети, а приблизно 15 % є атеїстами.

Однією з підстав для виникнення тероризму на релігійній основі є фундаменталізм, що характерний більшою чи меншою мірою усім світовим релігіям. Як результат виникають такі терористичні організації, як “Всесвітній ісламський фронт боротьби проти іудеїв і хрестоносців” Усами бен Ладена, який підтримали “Ісламська група” у Єгипті, “Збройна ісламська група” в Алжирі, “Харкатуль Муджахеддін” у Пакистані, Ісламський рух Узбекистану і ряд інших терористичних організацій.

Фундаменталістський тероризм існує у різних проявах. Для терористів “Аравійської нації” протестантизм слугує світоглядною позицією, що дозволяє формулювати концепцію антиурядової і антиліберальної боротьби. Іудейський фундаменталізм (“Ках”), являючись мобілізуючою ідеєю радикалів, спрямований на забезпечення безпеки євреїв й Ізраїлю. Найпоширеніший і різноманітний у сучасному світі тероризм ісламських фундаменталістів, здійснюваний радикальними ісламістами для затвердження ісламського порядку в населених мусульманами країнах. Об’єктами замахів ісламістів є релігійні меншини в ісламських країнах, громадяни держав, що співробітничають із неісламістськими режимами. Об’єднує фундаменталістів прагнення перебудувати дійсність відповідно до норм релігійного життя.

5. За засобами, які використовують у процесі терористичних актів, можна виділити тероризм із застосуванням звичайних засобів ураження [холодна і вогнепальна зброя, різні вибухові пристрої, складні системи зброї (літаки, танки, зенітні ракетні установки тощо)], тероризм із застосуванням зброї масового ураження (біологічний, хімічний, ядерний тощо). Саме біологічний, хімічний, ядерний тероризм може у майбутньому стати серйозною загрозою.

Біологічний тероризм являє собою використання біологічних засобів ведення війни (бактерії, віруси, рикетсії тощо) проти населення, і його метою є знищення максимальної кількості людей.

Хімічний тероризм припускає використання хімічної зброї як засобу здійснення терористичних актів, яка є найбільш простою і доступною для ведення терористичних операцій порівняно з іншими видами зброї масового ураження.

Ядерний тероризм припускає використання радіоактивних матеріалів як зброї. Це можуть бути: ядерний вибуховий пристрій; зараження місцевості радіоактивними речовинами без проведення ядерного вибуху; напад терористів на ядерний реактор з наміром його зруйнувати і здійснити радіоактивне зараження місцевості.

6. Залежно від середовища здійснення терористичних актів можна виділити наземний, морський, повітряний, космічний тероризм.

Наземний тероризм. Перші терористичні акти пов’язані із землею – місцем існування людини. Основними об’єктами терористичної діяльності у такому випадку є урядові будинки, аеропорти, залізничні вокзали, школи, лікарні, залізничні потяги, автомобілі, трубопроводи, торгові центри.

Морський тероризм має ряд особливостей порівняно з наземним. Однією з них є сам суб’єкт терористичної діяльності. Екіпірування та озброєння морських терористів значно складніше і дорожче, ніж у осіб, що здійснюють терористичні акти на суші.

Повітряний тероризм. Основною метою повітряного тероризму було захоплення повітряного судна, пасажирів та висування політичних і фінансових вимог. Терористи 1960-х рр. не мали навичок керування авіалайнерами. Події 11 вересня 2001 р. стали свідченням кардинальних змін у тактиці повітряного тероризму. Метою терористів було захоплення повітряного судна і перетворення його в смертоносну зброю для тисяч людей на землі, а це вимагало відповідної льотної підготовки терористів.

У майбутньому може з’явитися новий вид тероризму – космічний. Застосування космічного тероризму має на увазі, по-перше, знищення супутників та інших космічних апаратів чи створення перешкод їх нормальній роботі, по-друге, – захоплення і використання космічних апаратів для забезпечення терористів зв’язком чи для використання у бойових терористичних операціях.