6.2. Рівні та алгоритм оцінювання воєнно-політичної обстановки

Як воєнно-політична обстановка має свій геополітичний простір, то також і її воєнно-політичний аналіз може здійснюватися на 3 основних рівнях: глобальному, регіональному, локальному.

Глобальний рівень оцінки воєнно-політичної обстановки передбачає визначення стану воєнно-політичних відносин, що є визначальними або домінуючими для розвитку світового співтовариства в цілому на цей час.

У нинішніх умовах під час оцінювання воєнно-політичної обстановки на глобальному рівні головна увага повинна бути зосереджена на аналізі чотирьох основних проблем.

Перша проблема – стан і тенденції розвитку воєнно-політичних відносин між основними геополітичними центрами сили. Такими основними центрами могутності сьогодні, на погляд спеціалістів у галузі геополітики, виступають: США; Європа, що об’єднана в Європейський Союз; Китай; Японія; Росія та Індія, які ще зберігають свій вагомий вплив на різні регіони планети.

Друга проблема – це воєнно-політичні процеси та відносини, що розвиваються на безформному півмісяці мусульманських держав, який охоплює країни так званого ісламського фундаменталізму у Північній Африці, на Близькому та Середньому Сході, Туреччину, Ірак, Іран, Пакистан, Афганістан, центральноазіатські держави до кордонів Китаю і формує, на думку відомого американського стратега геополітики Зб. Бжезінського, “дугу кризи”.

Третя проблема – це воєнно-політичні відносини, що розвиваються на пострадянському просторі в контексті розв’язання територіальних і міжетнічних проблем. За висловом того ж дослідника Зб. Бжезінського, цей пострадянський світ є регіоном “максимальної небезпеки”.

Четверта проблема – це аналіз так званих “гарячих точок” планети та тенденцій їх розвитку. Кожна така точка несе в собі потенційну небезпеку, загрозу розгортання повномасштабної війни. Такими “гарячими точками” у світі сьогодні є Близький Схід, Ірак, Іран, певні африканські держави, в яких йдуть постійні громадянські та міжетнічні війни. Усі ці проблеми повинні аналізуватися та оцінюватися у комплексі й взаємозв’язку.

Регіональний рівень оцінки воєнно-політичної обстановки фіксує не тільки геополітичне положення певних сукупностей держав, а й відповідний соціокультурний тип взаємовідносин, який проявляється в утворенні певної системи воєнно-політичних відносин. Можна досить упевнено розрізняти такі різні за соціокультурними ознаками регіональні угрупування держав, як Західноєвропейське, Східноєвропейське, Північноамериканське, Латиноамери­канське, Південноафриканське, Центральноафриканське, Близькосхідне, Пів­денноазіатське, Далекосхідне.

Основними проблемами дослідження воєнно-політичної обстановки на цьому рівні є такі.

1. Аналіз воєнно-політичних відносин у регіоні з погляду наявності чи відсутності систем колективної безпеки, двосторонніх або багатосторонніх договорів з метою підтримання миру і регіональної безпеки, їх впливовості та можливостей. Наприклад, під час оцінки воєнно-політичної обстановки в Європі неможливо не враховувати діяльність та вплив на регіональну безпеку таких об’єднань держав та їх міждержавних політичних і воєнно-політичних інституцій, як ЄС, ЗЄС, ОБСЄ, НАТО.

2. Друга проблема цієї оцінки – визначення потенційного чи реального джерела війни (воєнного конфлікту) у регіоні, явних або прихованих суперечностей, що можуть призвести до використання збройного насильства. Особливу увагу слід приділити дослідженню процесів, що відбуваються у “гарячих точках” регіону.

3. Третя проблема полягає у формуванні вихідних позицій для стабілізації воєнно-політичних відносин у регіоні, визначенні засобів і шляхів нейтралізації загрози переростання соціально-політичних суперечностей у воєнно-політичне протистояння. Особливу роль у цьому відіграють системи колективної безпеки регіону (ОБСЄ – в Європі, СЕАТО – у Південно-східній Азії та ін.). Важливо проаналізувати воєнно-політичні можливості цих систем безпеки, наявність механізмів урегулювання та нейтралізації суперечностей і конфліктів.

Локальний рівень оцінки воєнно-політичної обстановки передбачає оцінку стану воєнно-політичних відносин між двома-трьома сусідніми країнами і можливого характеру їх розвитку у зв’язку із загостренням суперечностей між ними.

Проблема оцінки воєнно-політичної обстановки на локальному рівні особливо актуальна для нових незалежних країн, що утворилися на посткомуністичному просторі. На цьому просторі сьогодні практично не існує країни, яка сама або до якої сусіди б не мали територіальних претензій. Перехідний характер розвитку політичних процесів у посткомуністичних (особливо у пострадянських) країнах приховує небезпеку швидкої актуалізації проблеми територіальних претензій при зміні політичних еліт на вищих щаблях державної влади.

Які ж основні критерії і механізми оцінки воєнно-політичної обстановки, що працюють незалежно від рівня такої оцінки?

Критерії можуть бути кількісно-якісними і у своїй сукупності обумовлювати воєнну (оборонну) могутність держави; одночасно вони, а також показники, що їх визначають, надають можливість чітко і достатньо впевнено робити висновки про переваги в цьому відношенні тієї чи іншої сторони.

Ці критерії логічно об’єднати у п’ять груп відповідно до кількості потенціалів, що становлять воєнну могутність держави (коаліції держав).

По-перше, здійснюється зіставлення воєнно-економічних потенціалів, якими характеризуються суб’єкти воєнно-політичної обстановки. При цьому аналізі важливо звернути увагу на оцінку таких показників:

• національний прибуток держави;

• національний прибуток на душу населення;

• розвиток промисловості і продуктивність праці у промисловості;

• розвиток сільського господарства і продуктивність праці у ньому;

• динаміка промислового і сільськогосподарського виробництва (спад, стабілізація чи піднесення).

По-друге, оцінюються і порівнюються соціальні потенціали країн. Під час його аналізу необхідно звернути увагу на оцінку таких показників, як:

• характер відносин між соціальними групами, класами, верствами у соціальній структурі суспільства;

• особливості стосунків між етнічними спільнотами;

• широта соціальної бази державної влади, наявність та організованість опозиції;

• рівень підтримання населенням внутрішньої політики держави;

• наявність у країні сепаратистських сил та їх готовність до активних дій;

• стан міжконфесійних відносин.

По-третє, оцінюються та порівнюються наукові потенціали й можливості їх використання у воєнно-політичних цілях. Основними показниками стану наукового потенціалу є:

• рівень розвитку фундаментальної науки, стан прикладних наукових розробок;

• кадровий потенціал науки, в тому числі воєнної науки;

• інформаційне забезпечення наукових досліджень та освіти;

• матеріально-технічне і технологічне забезпечення науки та ін.

По-четверте, розглядаються і оцінюються морально-політичні потенціали суспільства та збройних сил, звертається увага на аналіз таких показників, як:

• стан духовного розвитку суспільства, основні моральні цінності й загальна система цінностей і ціннісних орієнтацій населення;

• морально-психологічна готовність населення, особливо молодого покоління, захищати вітчизну зі зброєю в руках.

По-п’яте, аналізується і оцінюється власне воєнний потенціал. Його оцінка передбачає порівняння:

• кількості і якості стратегічних і оперативно-тактичних наступальних озброєнь;

• якості підготовки особового складу збройних сил;

• професійної підготовки і досвіду командного і керівного складу;

• кількості і якості озброєння і бойової техніки;

• якості, стійкості і надійності управління військами.

На завершення розгляду проблеми аналізу воєнно-політичної обстановки необхідно з’ясувати алгоритм дій суб’єкта оцінки. Цей алгоритм полягає у такому:

1. На основі наявної інформації виявляються і визначаються центри (полюси) сили в світі (регіоні, локальному просторі), тобто найбільш могутні у воєнному відношенні держави та їх коаліції. Виявляються основні інтереси, напрямки і пріоритети зовнішньої і воєнної політики цих держав і коаліцій, наявність суперечностей між ними.

2. Визначаються головні суб’єкти воєнно-політичної обстановки в світі (регіоні або локальному просторі), суперечності між якими вирішально впливають на розвиток воєнно-політичної обстановки.

3. Аналізується і оцінюється конкретне співвідношення потенціалів, що становлять воєнну могутність держав – суб’єктів воєнно-політичної обстановки, передусім співвідношення сил між реальними центрами сили у даному регіоні (локальному просторі).

4. Проводиться порівняльний аналіз змісту і характеру воєнних доктрин (їх воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних та інших аспектів) протиборчих держав, а також їх коаліцій.

Підсумки цього порівняльного аналізу дають можливість з’ясувати цілі і характер воєнної політики держав, характер підготовки збройних сил та офіційні погляди на можливі варіанти їх використання.

5. Аналізуються і оцінюються з погляду їх змісту і характеру реальні воєнно-політичні події, процеси, явища, тенденції їх розвитку.

6. Аналізується і оцінюється внутрішня соціально-політична обстановка в Україні і сусідніх країнах на основі показників, що були розглянуті вище. Робиться висновок про рівень внутрішньої загрози національній безпеці і можливості ускладнення воєнно-політичної обстановки на кордонах України внаслідок загострення внутрішніх соціально-політичних відносин у сусідніх країнах.

7. На основі оцінки співвідношення потенціалів воєнної могутності основних центрів сили (див. п. 1, 2, 3) і сусідніх країн (див. п. 4), а також аналізу й оцінки реальних воєнно-політичних процесів і подій (див. п. 5) робиться висновок про рівень зовнішньої воєнної небезпеки і можливості ускладнення воєнно-політичної обстановки на кордонах України, визначаються заходи щодо зменшення і в подальшому зняття цієї небезпеки.

8. Аналізуються і оцінюються склад, розстановка і потенціали можливих союзників (фактичних і ймовірних), визначаються нейтральні в цих процесах сили та можливі варіанти і напрямки припинення їх нейтралітету.

9. На основі аналізу й оцінки воєнно-політичної обстановки розробляється прогноз її розвитку.

Оцінювання воєнно-політичної обстановки здійснюється у єдності її стратегічного, оперативного і тактичного рівнів. До цієї роботи причетні командувачі, командири і начальники, штаби всіх ланок. Результати аналізу й оцінки воєнно-політичної обстановки знаходять відображення у вступній частині основних керівних документів командувача, командира (начальника) і його штабу: у директивах, наказах, розпорядженнях.

Стратегічний рівень оцінки воєнно-політичної обстановки реалізується вищим воєнно-політичним і військовим керівництвом країни і є невід’ємною складовою частиною стратегічного планування та ведення війни в цілому. При цьому не мають значення кількісно-якісні характеристики війни: локальної чи світової, ядерної чи звичайної. Головне полягає у тому, щоб визначити реальний стан воєнно-політичних відносин по можливості у найширшому геополітичному просторі, виявити тенденції їх розвитку на якомога дальшу перспективу в часі і на цих засадах прийняти рішення стосовно початку, припинення чи продовження війни.

Оперативний рівень оцінки воєнно-політичної обстановки збігається із завданнями фронтової або армійської військової операції. З позиції геополі­тичного простору на цьому рівні проводиться оцінювання воєнно-політичної обстановки від стратегічно важливих населених пунктів до цілих регіонів. Через це за змістом і обсягом інформації така оцінка може бути різною. Наприклад, не можна зіставляти зміст і обсяг необхідної інформації під час прийняття воєнно-політичного рішення на визволення Києва (1943 р.), взяття Берліна (1945 р.), проведення операції “Буря в пустелі” (1991 р.) або “Союзницька сила” (1999 р.). Проте спільним для всіх випадків є те, що оцінка воєнно-політичної обстановки на оперативному рівні поєднує у собі як вихідні дані стратегічного рівня, так і фактичний матеріал безпосередньої військової дійсності.

Тактичний рівень оцінки воєнно-політичної обстановки збігається з рівнем бойових завдань батальйону, бригади, дивізії або рівнем їх угрупувань. На цьому рівні головна увага зосереджується на оцінці морально-політичного і психологічного стану особового складу своїх військ і військ противника, соціально-політичних відносин у районі бойових дій, ставлення місцевого населення до війни, своїх військ і військ противника тощо. Це означає, що на цьому рівні оцінювання воєнно-політичної обстановки обмежується дослід­женням реальних соціально-політичних відносин на театрі військових дій.

Для підвищення ефективності роботи з оцінки обстановки важливо дотримуватися певної послідовності дій, тобто певної методики. Ця методика передбачає такі послідовні етапи діяльності командира (начальника), його штабу:

Підготовчий етап. Він пов’язаний з вирішенням організаційних і методичних завдань та передбачає визначення об’єкта дослідження (світова, регіональна або локальна воєнно-політична обстановка), його цілей і завдань (поточна або перспективна оцінка воєнно-політичної обстановки, призначення оцінки, питання, що потребують особливої уваги); кола виконавців і організаторів цієї роботи; часу на вирішення усіх завдань; форми звіту.

Основний етап охоплює саме процес аналізу, узагальнення воєнно-політичної обстановки, прогнозування її можливих змін у найближчій та віддаленій перспективі, практичне використання результатів оцінки.

Заключний етап реалізується в оформленні результатів аналізу у вигляді воєнно-політичного огляду, докладної записки, пропозицій.

Головними джерелами вихідних даних аналізу й оцінки воєнно-політичної обстановки є:

• офіційні відкриті документи державних установ, у тому числі війсь­кових, а також впливових громадських організацій. Особлива увага звертається на воєнну доктрину, директиви і накази воєнно-політичного керівництва;

• інформаційні і довідкові матеріали з різних сфер суспільного життя, у тому числі з воєнних питань, що відкрито публікуються відповідними відомствами;

• засоби масової інформації, глобальна мережа Інтернет;

• закриті матеріали, які добувають спеціальні служби і військові розвідки.

Методи дослідження воєнно-політичної обстановки

Питання про методи дослідження будь-якого явища є одним з найбільш складних у теорії пізнання. Не є винятком і дослідження воєнно-політичної обстановки як реального стану воєнно-політичних відносин на різних рівнях їх прояву. У зв’язку з цим, розглядаючи проблему методів пізнання воєнно-політичної обстановки, свідомо обмежимося лише деякими з них.

Проблемний метод-підхід загалом передбачає виділення з воєнно-політичної обстановки ключових проблем і зосередження уваги на суттєвому, на головному, абстрагуючись від неосновного, несуттєвого, другорядного. Розрізняють два основні типи проблемного методу-підходу: теоретико-проблемний підхід, у якому проблема визначається потребами глибоких теоретичних та методологічних розробок, і політично орієнтований метод-підхід, у якому проблема обумовлюється конкретним виявом воєнно-політичної нестабільності або конфлікту, а її дослідження викликане необхідністю прийняття термінових воєнно-політичних заходів, які б нейтралізували причину нестабільності або конфлікту. Це означає, що перший тип проблемного методу орієнтований на теоретичне, в основному перспективне, дослідження воєнно-політичної обстановки, а другий – на вирішення безпосередньо практичних її проблем.

Регіональний метод-підхід дослідження воєнно-політичної обстановки є своєрідною конкретизацією проблемного підходу, оскільки кожна проблема воєнно-політичної дійсності проявляється специфічно в кожному з регіонів.

Значущість регіонального підходу полягає у тому, що, якщо вихідні характеристики або типи воєнно-політичних проблем установлені і співвіднесені з відповідними регіональними геополітичними особливостями, то з’являється реальна можливість порівняння воєнно-політичних процесів у межах регіону в контексті загальносвітового рівня їх розвитку. Це означає, що через знання регіональних особливостей пізнання йде від загальних воєнно-політичних проблем до їх реального вияву в конкретному геополітичному просторі.

Інституційний метод-підхід дослідження воєнно-політичної обстановки передбачає вивчення стану, характеру та тенденцій розвитку політичних і воєнно-політичних інститутів реальних держав і їх коаліцій, системи взаємозв’язку та взаємодії між різними політичними інститутами під час прийняття воєнно-політичних рішень та їх реалізації.

Таким чином, проблемний, регіональний та інституційний методи-підходи орієнтують дослідника воєнно-політичної обстановки на необхідність її аналізу з позицій:

• основних проблем, які визначають її розвиток;

• регіональних особливостей її функціонування;

• впливу політичних інститутів на її розвиток;

• розгляду воєнно-політичної обстановки як системи воєнно-політичних відносин.

Ефективна реалізація методів-підходів додатково передбачає використання усього комплексу загальнонаукових методів і спеціальних методів воєнно-наукового пізнання.