Етика протистояння лицемірству - Сатанізм
Перед початком викладу сатанізму у формі вчення Ла Вея необхідно привести висловлювання відомого окультиста Алістера Кроулі, на якого часто зсилається Ла Вей, особливо у питаннях, що стосуються церемоній магії. Це необхідно тому що тезу, яку висловив Кроулі у “Книзі Закону” є ідеологічним принципом сатанізму. Кроулі писав: ”Роби, що бажаєш – ось весь закон”(30, с.10). Хоч треба віддати належне Ла вею, який не абсолютизує цей принцип, хоча і робить його ідеалом.
Специфіка віровчення сатанізму у викладі Антона Шандора Ла Вея засновника Церкви Сатани полягає у відсутності будь-якого метафізичного вчення, що вважається абсолютно істинним. Всі питання, що піднімаються Ла Веєм стосуються саме цього світу, і нема жодного слова про інші плани існування. Тому фактично все вчення є саме моральнісним. А свобода ціль не тільки у земному бутті людини, а лише у земному бутті з тієї причини, що інше буття навіть не розглядається.
Якщо буддизму закидають, що він є релігією без бога, то сатанізму можна закинути, що це релігія з богом, вірою, догматами, ритуалами, організацією, проте не релігія.
Власне вчення сатанізму розпочну викладати з відношення Ла Вея до самого поняття релігія. Релігія необхідна людині – так позиція головного сатаніста. Так будь-яка релігія є вигадкою людського розуму, боги також вигадка людського розуму, догмати також вигадка, питання лише в тому наскільки вони відповідають справжнім жаданням людина, яка їх творить. Але не зважаючи на все це релігія необхідна людині. Ла Вей засуджує матеріалістичний гуманізм, що претендує зайняти місце релігії. Оскільки гуманізм це просто образ життя без догм та церемоній. Сатанізм має догми та церемонії тому він релігія.
Отже справа в тому, що релігія це діяльнісна форма втілення своїх бажань. Але найголовніше, що релігія це система яка привносить у людський світ чудо та фантазію, яких сучасну людину позбавила психіатрія, зробивши людське життя лише безглуздою чи зашкарублою мертвими моральними нормами рутиною. Саме такою вона є для Ла Вея. Де догми це відверте визнання своїх бажань, як вияву справедливості та свободи, а церемонії це практики, що покликані їх втілити в життя. Той же ж таки гуманізм – побудова світу належного, але аж ніяк не відбиття реальних чаянь людини, а його втілення в життя виглядає лицемірством, адже на ділі втілюються ідеали сатанізму. “Так чому ж не називати речі своїми іменами”: запитує Ла Вей.
Передусім у своїй теоретичній частині вчення сатанізму – це протистояння лицемірству, особливо лицемірству породженому християнством. Адже саме воно створило ідеал, що пригнічує природні бажання людини, та за своєю суттю є антисправедливою. Власне не треба виловлювати аксіоми з яких виходить сатанізм, так само як і етичні міфологеми, вони не просто лежать на поверхні, як і в інших неорелігіях, а їх систематизовано та вони подаються на початку викладу вчення. Зокрема перша книга “Сатанинської Біблії” містить у формі дев’яти заповідей саме аксіоми сатанізму, які не треба доводити, бо для сатаніста вони очевидність. А початок тієї ж першої книги у формі тез містить етичні міфологеми. Тому на відміну від вчення толтеків, вчення дона Хуана, Ошо, даний підрозділ, я розпочну саме з визначення аксіом та етичних міфологем.
Цікаво чим викликана сама така побудова викладу вчення сатанізму Ла Веєм. А відповідь частково міститься саме у відсутності будь-якого метафізичної складової вчення сатанізму. Адже етичні міфологеми не є засобом просування до певних метафізичних цілей, вони ні в якому разі не інструмент – вони самоцінність. Вони не те що дасть змогу відкрити істинне я людини чи зберегти її свідомість після смерті тіла. Це не те що людині треба відкривати, оскільки суспільство створило абсолютно інші очевидності, виглядають протиприродними для людини. Сатанізм – матеріалістична релігія.
Тут не надається настільки велика сила соціальній обумовленості, щоб вона могла стерти сутність людини. Сатанізм стверджує, що людина знає свою внутрішню сутність, відчуває її тут і зараз, втілює її в життя проте лицемірно ховається за фасадом так званих моральних норм християнства чи гуманізму. А оскільки ці міфологеми всім відомі, то їх треба виголосити, оголосити догмами, та втілювати в життя за допомогою ритуалів. Хоча звісно сатанізм визнає вплив суспільства на людину, через створення моральних міфів, воно прагне зробити з людини раба зацикленого на власні неповноцінності та маніпулювати ним. Проте цей вплив легко подолати, треба лише оголосити свою сутність догмою.
Спочатку автор зазначить аксіому з якої виходить сатанізм і яка є сьомою сатанінсською заповіддю. Власне очевидність цієї заповіді створені задовго до ЛаВея завдяки інститутам освіти, які популяризували основні положення спочаткуАрістотеля про людину, як політичну тварину, потім Спенсера( на якого дуже полюбляє ссилатись ЛаВей) та Дарвіна про еволюцію та її спрямовуючий чинник – природній добір.
Отже аксіома: людина всього навсього є лише ще однією твариною, іноді кращою частіше навіть гіршою ніж ті хто ходить на чотирьох лапах; твариною котра внаслідок свого “божественного, духовного та інтелектуального розвитку” стала найнебезпечнішою з усіх тварин.
Далі слідують етичні міфологеми похідні від цієї аксіоми:
треба слідувати своїм бажанням, а не стримувати їх та жити в сфері нездійсненних мрій. Життя відбувається в реальності а не лише у мріях.
людина повинна брати на себе відповідальність за свої вчинки та бути справедливою – проявляти милість до тих тих хто цього заслуговує та мстити за заподіяне зло
не треба слідувати жодній догмі, що придушує мою суть, необхідно звільнитись від всіх умовностей, що не ведуть до земного благополуччя та щастя
сумнів у всьому а особливо у моральних нормах – ось лейтмотив людського існування.
все що веде до фізичного, розумового та емоціонального задоволення повинно здійснюватись людиною без зволікання
Отже це основні етичні міфологеми або їх можна ще назвати метаміфологеми оскільки саме виходячи з них сатаніст має будувати своє моральнісне життя а всі інші положення сатанізму базуються та втілюють в життя саме ці метаміфологеми. Крім цього існують інструментальні міфи, які конкретизують попередні положення. Власне інструментальні міфи є реакцією на існуючу мораль, що придушує здоровий почуттєвий розвиток людини. Щодо метаміфологем зазначу що вони власне відбивають загальне розуміння свободи людини, яке полягає в слідуванні своїм бажанням, волінням, почуттям.
Отже інструментальні міфологеми, що є реакцією на лицемірство тих, хто дотримується християнських цінностей та банальностей породжених розвитком гуманізму, які роблять з людини раба нежиттєвих та ефемерних моральних міфів:
ненавидь ворогів своїх всім серцем, якщо хтось дав тобі ляпаса в одну щоку, нанеси йому в сто разів сильніший удар в іншу його щоку, бо самозбереження є найвищим законом.
людина сам собі повелитель та звільняє себе своїми власними руками
сила, могутність, сміливість, прагнення до перемоги на противагу слабкості, скромності, покірливості є найбільшими чеснотами людини, що відповідають її природі
відносьтесь з презирством до смерті, руйнуйте брехливі надії та втішання християнства, шукайте собі ворогів, бо все це робить вас сильним.
замість того щоб молитися та на щось надіятись необхідно діяти, оскільки на дії залишається все менше часу
Ось це і є етичними міфологемами сатанізму у викладі Ла Вея. Тепер з’ясуємо як вони безпосередньо втілюються у вченні сатанізму. Тобто розглянемо практику, що складається з викриття несвободи сучасної людини та магічної практики сатанізму. Все це необхідно розглянути для з’ясування шляхів якими сатанізм вважає за необхідне втілювати в життя свої етичні міфологеми. Останнє є надзвичайно важливим для даного дослідження, оскільки це впритул наближає до розкриття ідейного потенціалу цих міфологем.
Почнемо з розкриття несвободи сучасної людини. Власне в даній частині розгортання свого вчення Ла Вей розкриває лицемірство спочатку тих, хто вважає себе адептами християнства. Зокрема це виявляється у тому що загалом відбувається прикриття суто сатанинських почуттів та дій християнськими термінами, що звісно породжує відчуття неповноцінності людини та веде в прірву слабкості. Зокрема послідовники навіть близьких за духом течій християнства звинувачують один одного у невірності шляху, яким ті прямують до бога. Насправді ненавидять один одного проте відкрито не можуть висловити свій гнів і тому моляться за своїх ворогів, бо за Ла Веєм молитися за свого ворога означає проявляти душевний гнів причому найпритензійнішого та напускного лицемірного характеру.
Сатанізм не просто та огульно закликає здійснювати те що є гріхом для християнина, він схвалює їх тільки якщо ті ведуть до фізичного, духовного та емоційного задоволення, тобто відповідають етичному метаміфу. Зокрема жадоба означає просто прагнення більшого ніж має людина, без цього прагнення неможливі будь-які досягнення людини. Гординя – прагнення зберегти відповідну зовнішність та зберегти самоповагу. Сексуальний потяг – засіб відтворення людства, задоволення потреб у щасті.
Цікаво що світ змінився і вже ніхто серйозно не розмірковує над тим як знищити сексуальний потяг, ініціативність тепер заохочується, церкви модернізують своє вчення і приходять врешті решт до сатанинських догм. Проте Ла Вею незрозуміло чому люди все ще називають себе християнами, а не сатаністами; навіщо себе вводити в оману. Та все ж вони ніколи не зможуть відверто йти в ногу з часом, бо в суті цієї релігії лежить не увага та знецінення плотських ата земних потреб людини. Все це просякнуто лицемірством – людина робить антихристиянські вчинки, але виправдовує їх так, що виявляється в своїх очах та очах одновірців істинним християнином. Наприклад церковні пікніки, як стверджує головний сатаніст, незважаючи на посилання на свято врожаю Господнього, є всього навсього приводом для недільного обжорства.
Обгрунтовучи свої етичні міфологеми, Сатанізм показує шкідливість та безглуздість для людини моральних міфів християнської цивілізації, що завершуються лицемірством. ,обґрунтовуючи вибірковість любові, Ла Вей виголошує: “...в історії світу не було ще рухів любові, котрі не закінчувались вбивством немислимої кількості людей заради того, щоб довести їм настільки коханими вони є “[36, с.33]. власне останнє теза є доволі резонною, досить згадати лише хрестові походи, протестантські війни, колонізацію Нового Світу та інші. У всіх цих випадках було застосовано ненависть під прикриттям любові. Сатанізм прагне називати речі своїми іменами, тому сатанізм відчуває як відверту ненависть так і відверту любов.
Цікавим є тлумачення Ла Веєм сексуальної свободи. Цікаве воно тим, що вказує межі розуміння свободи, що наближаються до вираження негативної свободи лібералізмом( принцип твоя свобода закінчується там де починається свобода іншого). Сатанинська біблія наголошує на тому, що сексуальна діяльність, яка виражається у сексуальних оргіях, поза шлюбних відносинах, сексуальних зв’язках з тими для кого це не є природною схильністю. Сексуальна свобода в сатанинському розумінні означає здійснення тих сексуальних потягів, які притаманні людині. Це можуть бути моносексуальні відносини з одним партнером, колективні оргії, гомосексуалізм, традиційна орієнтація. Тобто сатанізм не заохочує показної сексуальності, коли людина демонструє свою сексуальність тим самим показуючи звільнення від комплексу вини за вільне сексуальне життя. Це лише нова форма сексуальної несвободи, коли людина примушує себе щось робити, і горда за те що вона таки змогла себе примусити. Справжня сексуальна свобода повинна йти від серця.
Сатанізм мириться з будь-якою формою сексуальної діяльності, якщо вона не втягує в данні відносини інших, що не бажають брати в цьому участь. Це стосується і тих хто не усвідомлює змісту сексуальних дій – дітей. Сатанізм засуджує порушення сексуальної свободи інших – зґвалтування, секс з тваринами, малолітніми. Головне це не спричинити нікому своїми діями шкоди. Однак це не відноситься до випадків коли сексуальні вподобання людини суперечать переконанням інших людей. Тобто не треба свої схильності обов’язково приховувати, щоб тільки цим фактом не травмувати інших.
Отже сатанізм це не вчення вседозволеності, а адаптація ідей лібералізму в поєднанні з критикою лицемірства моралі та моральних дій, що процвітають в сучасному суспільстві.
Що стосується критики західної цивілізації то вона є непримиренною та тотальною і спрямована на звільнення людини від рабства неповноцінності, комплексу вини, та лицемірних банальностей у які людей примушують вірити їх рабська не критична свідомість, сформована існуючим суспільством. Зокрема, незважаючи, на те що сатанізм пропагує земне щастя, він не є вульгарним накопиченням земних благ. Бо головне слово яким ЛаВей характеризує західну цивілізацію, а конкретно американське суспільство є споживацтво. Сучасне суспільство примушує людину купувати речі, які їй не потрібні, маючи на меті, лише розширення ємності ринку збуту, що має призвести до процвітання економіки. Ла вей пише: “Особистість будь-якої людини ґрунтується на визнанні, розумінні - коротше кажучи, на знанні того, що в нього чи в неї є сенс існування. Ми знаємо, що юрба існує тільки для циркуляції грошей. Те, що люди юрби можуть придбати, дає їм відчуття їхніх ілюзорних особистостей. Людина юрби звичайно купується на твердження про те, що вона має значення”[36, 68]. Причому критика стосується всіх сфер життя де проявляється конформізм та споживацтво.
Світ постає витвором людей з недорозвиненою чуттєвістю, які на жаль і створюють мораль, що справляє враження заборон що нівечать природну свободу людини. У світі панують банальності про існування яких всі стверджують, проте насправді все відбувається навпаки. Зокрема Ла вей зазначає наступне: “Багаті багатіють, а бідні убожіють. Багаті і справді багатіють, але бідні, котрим немає чого чи мало чого втрачати, можуть тільки розбагатіти. Якщо цього не досягти завзятістю, то на те є добродійність. Увесь світ любить того, хто закоханий. Начальники не люблять закоханих, тому що вони не можуть зосередитися на своїй роботі. Ті, хто не люблять, ненавидять закоханих із заздрості. Навіть закохані не особливо церемоняться з іншими закоханими. Вони вважають чужий вибір об'єкта любові збитковим у порівнянні зі своїм. Усе краще в житті – безкоштовно. Речі можуть нічого не коштувати для вас, але хтось іншої платить за них. Чесність - найкраща лінія поводження. Варто читати - "Довіра - краща політика". Краса поверхова. Бальзам для виродків, яким нічого не залишається, як таїти на всіх злість через свою власну зовнішність. Непримітні і некрасиві люди часто ховають ворожість за єлейним і увічливим фасадом, що приймається іноді за "внутрішню красу". Якщо не вийшло з першого разу, пробуй і пробуй ще. Незаперечний спосіб зробити із себе паразита. Краще: "Якщо не вийшло в перший раз, почекай і подивися, що вийшло. Якщо нічого не виходить, спробуй інший підхід. Якщо знову не домігся успіху, спробуй когось чи щось інше". Ніщо не замінить важку працю. Якщо ви уваляєте з себе те, що від вас очікують інші, не має значення, як чи багато як мало ви працюєте”[37]. Світ погруз у міфах якими його годують засоби масової інформації. Причому це зазвичай погані новини, жахливі випадки з життя, що дають змогу людям, які виховані неповноцінними особистостями, думати, що їх життя не таке вже й погане, якщо хтось страждає більше ніж вони. Ті ж засоби масової інформації, а особливо телебачення створює психози загрози нової війни, біологічної зброї, підвищення цін, нездорового харчування, якихось змов у середині уряду. Ла Вей все це іменує безумством та нагнітанням, вказуючи, що ще невідомо скільки людей загинуло від розмов про пестициди чи холестерин у продуктах харчування а скільки від самих шкідливих речовин. Все спрямовано на те щоб показати людині в якому небезпечному світі вона живе та вказати моделі поведінки, якими вона має користуватись від робочого місця до того як треба відпочивати. Єдиний шанс вийти з цієї зони програмування це зрозуміти, що все відбувається є колективним феноменом, уникати загальноприйнятих розваг( особливо телебачення та поп-музики), що зайняті тим щоб підтримувати психоз та формувати поведінку споживачів, а якщо потрібні скандали то шукати їх в минулому, в історії.
Ла Вей стверджує, що індивідуальність людини в небезпеці, з людини роблять одиницю стада, що підкоряється моді у всьому: одязі, думках, навіть способах вияву своєї так званої унікальності. Створено тип пересічної людини що є клубком розчарувань від нереалізованих бажань, які втлумачуються їй споживацькою пропагандою з екранів телевізорів, та яка має надію віднайти щастя лише в раю, після смерті.
Одним з прикладів промивання мозку громадян, лицемірства та проворства є образ доброго хлопця створений у США – це політик чи бізнесмен, який займається благочинністю та виголошує промови в яких піклується про звичайних громадян. Християнство заохочує допомогу ближнім, проте втілення цього принципу в реальному житті є аж ніяк не відвертим та чистим від корисливості. Адже гроші жертвуються благодійним фондам не тому що треба допомагати ближнім, а тому що таким чином гроші зберігаються від великих податків. Стало загальноприйнятим, що розумні та високоморальні в лапках люди платять гроші у благодійні фонди, а простаки платять податки. А самі фонди використовують левову частку коштів на накладні витрати пов’язані з функціонуванням фонду. Ці люди показують себе надзвичайно морально чистими і разом з тим наживаються на своєму бренді. Саме це і є проявом лицемірства сучасного суспільства. Будь-яка людська трагедія обертається в наживу. Як каже Ла Вей: “Немає жодного нещастя настільки великого, щоб хтось до нього не примазався”[37 ].
Одною з головних проблем, що покликали до життя цей стан речей є відсутність культури чуттєвості у сучасної людини – вона не здатна віддатися відверто своїм вподобанням, а тому вигадує лицемірні вигадки, що роблять з неї неповноцінну особу, обтяжену почуттям вини та частиною стада, що рухається від себе, замість того щоб жити в гармонії з собою. Люди позбавлені відвертості – не зможуть безрозсудно кохати, ненавидіти, прагнути задоволень що складають їх сутність, обирають те що є найлегшим та простішим, а чинять так як всі, пливуть за течією. Адже бути лайном легко, роби як всі, роби як легше. Сатаніст не шукає легкий шляхів він відкритий почуттям, а почуття відкриті йому: “Набагато легше випробувати всепоглинаючий біль. Це не вимагає зусиль, критеріїв і не накладає обмежень. Щоб бути коханим, почуття потрібно стримувати. Щоб любити, потрібно широко розгорнути двері істерії, фантазії і шаленості. Вибравши собі ідола, відчуйте приниження і страждайте в екстазі. Після чого ви будете четирьохкратно идолізовані іншими. Переконаєтеся лише в тім, що об'єкт вашої любові обраний не занадто раціонально, тому що примус і раціональність рідко співіснують разом. Набагато легше любити тирана, незначність, аномалію, чим досконалість, тому що мазохізм любові вимагає приниження, недосяжного через бездоганні джерела”[37].
Закінчити доречно словами головного сатаніста, що назвав західний світ гігантським блошиним ринком інтересів, що протирічать один одному та намагаються продати своє барахло.
Тепер автор розгляне принципи сатанинської магії, що визначається, як зміна ситуацій та подій відповідно з волею людини. Для розгляду етичних міфологем найбільш цікава не ритуальна магія, що являє систему хитрощів та пасток за допомогою яких можна маніпулювати реальністю відповідно до волі людини. Методи можуть здатися психологічними прийомами проте насправді це магія, бо маніпулює світом за допомогою заклинань, хоч їх основа багато в чому раціоналістична. Зокрема є три методи магії, що дають змогу впливати на людей: 1) використання сексу; 2) співчуття( коли людині допомагають з-за солідного віку, красивих розповідей тощо); 3)подиву, коли людина добивається результату завдяки своїй неординарній зовнішності, якої люди бояться. Ритуали є як благотворними, коли маг допомагає комусь так і руйнуючи. Окремим є ритуал привернення сексуального інтересу.
Далі при виконанні ритуалу необхідно враховувати складові частини ритуалу. По-перше, бажання – необхідно відверто бажати кінцевого результату, тобто впевненість та віра в певні речі впливають на зовнішній світ, маніпулюючи ним. По-друге необхідно вибрати час ритуалу – коли людина розслаблена та відключені захисні механізми свідомості( стан сну, відчуття розслабленості у обраного об’єкта, у жінок до та перед менструацією). По-третє, образ – необхідно живо уявляти ціль та обраний об’єкт маніпуляцій. По-четверте, напрям – необхідно ні до ні після ритуалу мріяти про його результати чи з надією чекати, треба просто його з бездоганністю виконати і забути, щоб енергія необхідна для результату не розсіялась у просторі без результату. Ла Вей зазначає: “Ціль ритуалу – звільнити мага від думок, що можуть його поглинути, якщо він постійно з ними перебувати у взаємодії. Роздуми та марення щодо можливих варіантів подій спалюють емоційну енергію”[36]. Власне навіть психологи підтверджують, що більше людину виснажують думки про їх діяльність ніж сама діяльність. По-п’яте, фактор рівноваги – не слід розчаровуватись у своїй силі та ганьбити себе через невдачі чи часткові невдачі, необхідно прийняти ті можливості , якими людина володіє на даний момент.
Отже сатанізм являє собою специфічне вчення, що пропагує свободу, цінність індивідуальності з елементами лібералізму, цінність волінь та бажань людини, що базуються на її відвертій почуттєвості. Це релігія світу існуючого в противагу світу належному, визнаючи егоїзм людською природою, вона надає йому відвертий характер, пропагуючи боротьбу за виживання, але й обмежуючи його, оскільки покладає на людину відповідальність за свої дії. Зокрема засуджуючи ритуальне вбивство, зґвалтування, вандалізм, культуру споживацька, сатанізм у викладі Ла Вея доводить, що його сутність не обмежується протистоянням, але протистояння є єдиним методом, що може врятувати індивідуальність людини від стадності та лицемірства сучасного світу.
Саме це багато в чому й визначає ідейний потенціал, який у висловлених етичних міфологемах базується на практиках, що розбивають рутинність людського життя кидаючи людину в сферу чудесного.
Розділ 3
Ідейний потенціал етичних міфологем неорелігій “звільнення”
Розкриття потенціалу етичних міфологем виокремленних у другому розділі буде здійснюватись шляхом виокремлення етичних міфологем чи ідей неорелігій звільнення у сучасній культурі, особливо масовій культурі для з’ясування застосування цих міфологем у реальному духовному житті сучасної західної цивілізації. Таким чином ми не лише з’ясуємо поширеність даних міфологем чи ідей, а й впритул підійдемо до їх застосування конкретною людиною, що належить до нашої цивілізації. Це перший шлях.
Другий шлях полягатиме у аналізі дієвості застосування досліджуваних міфологем за допомогою практик відповідних неорелігій. Що дасть змогу оцінити потенціал цих міфологем відповідно до способу їх втілення в реальне життя конкретної людини.
Загалом обидва шляхи мають вказати на потенціал етичних міфологем відносно їх застосування людиною, спрогнозувати їх поширення у певних формах.
Розпочнемо з першого шляху, з’ясувавши наявність аксіом та етичних міфологем неорелігій “звільнення” у масовій культурі сучасного суспільства. Адже саме масова культура зараз великою мірою формує моральну та етичну свідомість сучасної людини. До масової культури я відношу телебачення, кіно, літературу, музику, систему освіти, які беруть активну участь у соціалізації людини на протязі всього її життя.
Розпочнемо з кіно що зараз найбільш ефективно штампуючи різноманітні міфи, робить їх стилем життя значної кількості людей. Звісно не можна взяти будь-який фільм знайти там необхідні етичні міфологеми та оголосити що вони присутній в масовій культурі. Звісно він буде присутній, проте про ступінь сприйняття його широкими верствами населення не можна говорити. А мане цікавить саме остання ситуація. Тому будемо розглядати лише ті фільми, що справляють значний вплив та посідають визначне місце у масовій культурі. Такими фільмами є так звані культові стрічки, які можуть комусь подобатись чи не подобатись, проте вважається що знати їх вважається правилом хорошого тону.
Розпочнемо з пошуки аксіоми чи констатації факту, які присутні у всіх досліджуваних. Це зокрема твердження про те, що світ є зовсім не таким, яким здається і наші очевидності насправді є лише ілюзіями. Тут можна розпочати зі стрічки Матриця, яка є безумовно культовою, та такою, що справді поставила для багатьох людей питання про те чи живуть вони в реальному світі. Звісно не можна сказати, що вони вірять в сюжет фільму, проте раціонально в уяві припускають таку можливість. А у фільмі власне стверджується, що людина використовується роботами, що запанували на планеті, як джерело електроенергії. Причому люди про це не знають, оскільки в спеціальних камерах, де їх вирощують знаходяться у стані активного сну. За стану цього сну, комп’ютер, що під’єднаний до мозку людини генерує електромагнітні імпульси, що створюють для людини ілюзію реального життя, з усіма його перипетіями. І людям навіть в голову не приходить, що насправді все це лише електромагнітні імпульси, а вони все життя в нерухомому стані перебувають в спеціальних камерах. Машина, що генерує людські життя, створюючи їх ілюзії називається матриця. Всі мрії, соціальний устрій, вчинки, переконання – це лише робота цієї машини.
Отже світ не такий яким він здається, все в точності так як стверджують неорелігії звільнення. Тут власне й присутній головний ворог цих неорелігій – соціальна структура, що спотворює сприйняття людини, закріплюючи його сталим у ілюзорному вигляді( Кастанеда та Марез). Матриця – це також уособлення соціальної структури, що зовнішнім чином задає стилі поведінки людини, будує сітку понять в яких людина приречена блукати все життя, не підозрюючи, що це лише видимість( така позиція Ошо, Кастанеди, Мареза, Ла Вея). За сценарієм фільму вихід з матриці можливий за допомогою тих, хто знаходиться поза нею. Проте людині надзвичайно важко зрозуміти правду про своє минуле існування, вона не вірить в це. І вихід з матриці може бути надзвичайно згубним навіть смертельним. Тут по-перше прослідкується ідея про тяжкість позбавлення від стереотипів нашого мислення – тих образів себе та світу, що закріпились в нашій свідомості. Такі ідеї присутні у всіх досліджуваних неорелігій. Ідея проте що руйнація ілюзорної картини світу може призвести до смерті воїн присутня лише у Кастанеди.
Далі за сюжетом фільму той хто знаходиться в матриці і знає про це, може творити будь-які речі якими б неймовірними вони не здавались: літати, ухилятись від куль і т.д.. Проте якщо розум людини помирає в матриці, то вона помирає і в реальності. Власне ідеї про неймовірні можливості людини в матриці, якщо вона в них вірить присутні у вигляді наміру та віри у Кастанеди та Мареза, бажання у сатанізму, дають змогу маніпулювати оточуючим середовищем відповідно до потреб людини. Проте в даному разі це не етичний міф а лише ідея присутня у фільмі; що ж до неорелігій то це частина морального міфу у Мареза, що ж до інших то це опис певної метафізичної сили за допомогою якої людина може досягти будь-чого і є інструментом, зокрема як у Кастанеди та ЛаВея.
Єдиний етичний міф, що міститься у і у всіх неорелігіях звільнення і у фільмі “Матриця” – це міф про свободу як найвищу ціль людини. Коли головний герой виголошує звертаючись до матриці: ”Я їм(людям) покажу новий світ без тебе – світ без правил, без контролю, без кордонів – світ де все можливо і куди йти далі ми вирішимо самі”. Ось це справді етичний міф присутній саме у такій формі у вченні сатанізму, а у першій частині у Ошо, Кастанеди, Мареза.
Наступний культовий фільм у якому присутні ідеї неорелігій звільнення – “Бійцівський клуб”. Фільм що є розповіддю про людину, у якої внаслідок кризи її свідомості породженої цивілізацією стається роздвоєння особистості. З’являється нова особа, що втілює образ тієї людини якою він завжди хотів бути – сміливою, рішучою, без комплексів та вільною від надбань цивілізації, свободою людиною дії. Разом вони створюють організацію, що дає вихід їх енергії та ставить на меті знищення банківської системи, для того щоб економіка розпочалась спочатку. Загалом фільм є нищівною критикою споживацької культури Сполучених Штатів, коли людина стає рабом речей. Цю думку лаконічно висловлює головний герой кажучи: ”Ти(людина) не твій автомобіль, не твоя квартира, не рахунок у банку, не робота не ключі від машини ти співаюче танцююче лайно центр цього Всесвіту”. Власне це ідея критики культури споживачів, що у розробленому вигляді присутня в сатанізмі. Також ідея людина, як істоти, що аж ніяк не краща за тварину, висловлення знову ж таки Ла Веєм. Здійснюючи свою діяльність головний герой каже, що ми стали людьми без ніякого страху, без відволікань, робити лише те що треба, все інше не має значення, текти(скользить). Власне це і є міфологемою сатанізму, Кастанеди, Мареза, коли включаючись в діяльність людина не відволікається більше ні на що, навіть на страх, вона ніби йде повз все що робить, тому що є бездоганною та економною у цих діях. Плюс в фільмі культивується ідея про життя тут і зараз, без відволікань на марення нашого самозадоволеного его, притаманна всім неорелігіям звільнення.
Також масова культура постаралась над культивуванням міфу про смерть та сміливість пов’язану з нею. Зокрема візьмемо німецький фільм “Достукатись до небес” де двоє смертельно хворих, знаючи про невідворотність своєї смерті нарешті здійснюють всі свої мрії, незважаючи на страх, комплекси, забобони. Підсумком фільму є фраза одного з головних героїв: “Я зрозумів, боятися безглуздо”. Так боятися безглуздо коли тобі в шию дихає смерть неважливо чи вона прийде за мить чи за століття, часу занадто мало щоб зволікати. Необхідно приймати рішення та діяти. Це справді етичний міф, характерний для Кастанеди та Мареза.
Цю ж тему розвиває культовий, зараз, бразильський письменник Паоло Коельйо у романі “Вероніка вирішує померти”, де лише відчуття смерті повертає Вероніку до сприйняття життя великим щастям, яким не можна зволікати дарма й миті.
Далі розвиток чуттєвості на якій наполягають всі неорелігії притаманна майже всім фільмам про кохання. Де основна теза звучить так – необхідно бути собою, та не стидатись виявляти свої почуття. Дана ідея особливо притаманна сатанізму та Ошо. У а Кастанеди та Мареза виступає у вигляді концепції шляху х серцем.
Ідея про людину творця своєї долі, сміливу сильну, діяльнісну також розповсюджена масовою культурою. Людина є одночасно і мисливцем і тим на кого полюють теж доволі поширено пропагується. І тут немає навіть потреби доводити це на прикладах.
Власне цей короткий аналіз масової культури не мав на меті довести, що всі проголошені вище ідеї запозичені у неорелігій звільнення я лише показав їх широку присутність у свідомості, що виховується масовою культурою. І головне, треба винести з цього аналізу це те що ці ідеї докорінно відрізняються від ідей неорелігій звільнення тим, що у перших це лише романтичні ідеали якими годують обивателя, а в останніх етика, якій навчають послідовників за допомогою практик на їх власному досвіді в реальному житті.
Отже перейдемо до дослідження дієвості застосування досліджуваних міфів за допомогою практик відповідних неорелігій. Розпочнемо з етичних міфологем Ошо. Спочатку ще раз перерахуємо їх:
свобода – це єдине, що варте людського прагнення.
жити треба тут і зараз, а не минулому чи майбутньому, вигадуючи ілюзії.
лише мій власний досвід вказує мені напрям мого життя, та є мірилом істинності
наше справжнє я не терпить будь-яких кордонів та обмежень, воно лише свідчить і знаходиться поза мораллю, тому необхідно позбавитись почуттів неповноцінності та залежності.
почуття власної важливості, наша особиста біографія складають наше потворне, несвободне та неповноцінне я, тому його необхідно знищити.
Автор розкриє ідейний потенціал етичних міфологем Ошо у світлі застосування практик Ошо. Справа в тому що єдиним методом в общинах Ошо є медитація, завдяки якій людина мала досягти безмовлення а отже і стану свідка звільненого від стереотипів свого я та світу. Власне з досягненням безмовності за допомогою медитативних практик втілювались в життя всі етичні міфологеми Ошо.
Проте ставалося те що й мало статися виходячи з доктрини Ошо. Справа в тому що втілення в життя етичних міфологем є одноразовим. Це пов’язано з тим, що стан свідка якого досягає людина є завершенням його духовного розвитку, оскільки ціль цього розвитку досягнута. І подальше зростання не можливе. По-перше тому людина вже довершена. А по-друге тому, що людина перебуває в такому стані, коли позбавляється самостійності і рішення за неї приймає лише її гуру.
Свобода виявляється статичною та не терпить прогресу. Етичний потенціал за умови медитації вичерпується дуже швидко і остаточно. З точки зору психології відбувається справді руйнація особистості, причому настільки тотальна, що вивести людину з цього стану дуже важко.
Що стосується дослідження міфологем безвідносно практик Ошо то це не має сенсу оскільки ті ж етичні міфи за виключенням концепції свідка містяться в інших неорелігіях звільнення.
Далі розглянемо етичні міфологеми Кастанеди відносно його практик. Спочатку знову їх перерахуємо:
Свобода – це найвища цінність до якої прагне воїн
воїн живе тут і тепер та завжди дивиться у майбутнє а не у минуле
життя воїна – череда битв, що являють собою боротьбу за існування(свободу)
у світі немає сенсу, але воїн діє так неначе він є, бо для воїна головне дія, а не рефлексія над нею; воїн живе дією а не думанням про дію чи думанням про те що він буде мислити по закінченні дії;
воїн – здатен на будь-що, бо йому немає чого втрачати, а його порадник смерть
воїн бере відповідальність за свої дії, які завжди чиняться з певною метою
діяльність з метою возвеличення себе в очах інших чи своїх є марнуванням часу, бо вигода не є метою
оскільки світ та персони це витвори нашого розуму і ніщо не важливіше за щось воїн прагне розбивати звичні стереотипи мислення та діяльності.
воїн нічого не чинить проти своєї волі, його шлях це шлях з серцем
у воїна немає честі, достоїнства, сім’ї, імені, батьківщини. Є лише життя яке треба прожити.
Данні етичні міфологеми тісно пов’язані з відповідними техніками, що відповідають за їх втілення і складають одне ціле. Процес довершення не закінчується земним життям а тим більше бездіяльністю. Етичні принципи є динамічними а тому їх доречно розглянути кожен окремо спочатку у контексті вчення дона Хуана а потім незалежно.
Однак у системі дона Хуана блаженство свободи переростає в щось набагато більш стабільне. Адже справжня свобода за самим визначенням вище будь-якої екзальтації, тому що не прив'язана до неї. Щоб жити у Реальності (а не просто заглядати туди на годинку захопленим туристом), треба бачити її чистим, спокійним і неупередженим поглядом. Вільне переміщення по всьому спектру буття в стані свідомої активності можливо лише при високій безпристрасності сприймаючого розуму.
Друга міфологема. Його застосування забезпечується у системі Кастанеди шляхом стирання особистої історії та подоланням почуття власної важливості. Коли воїн не прив’язаний ні своїми ні чиїмись іншими очікуваннями щодо себе. Тому він не змушений постійно турбуватись проте чи відповідають його минулі вчинки його стереотипному образу. Таким чином він просувається на шляху бездоганності, що має вияв тому що воїн витрачаю свою енергію на корисну діяльність а не на марення про власне его. Це дає воїну мобільність та силу.
Щодо втілення цього міфу безвідносно до материнського вчення, ідейний потенціал криється у збереженні емоційної енергії, утриманні від психічних перевантажень, та у великій мобільності індивіда, що не затримується на пусті справи а спрямований на нові звершення та самовдосконалення
Третя міфологема. Воїн – це мисливець, що полює на виклики, бо кожен виклик, прийнятий та прожитий до кінця – це особиста сила, яку воїн шукає щоб “бачити”. Найбільше щастя для воїна це отримати чи кинути виклик та здійснити битву. Ці битви можуть бути різними: фатальними, які не обирають(виклик смерті), такі яких шукають( битви з дрібними тиранами), але у будь-якому разі, незалежно від масштабів битва для воїна однакова. Саме на характеристиках битви та виклику автор зупиниться детальніше.
Для Кастанеди бути воїном – це найефективніший спосіб жити. Воїн насамперед людина дії, він сумнівається та розмірковує до того як приймає рішення. Але коли воно вже прийнято він діє не відволікаючись на сумніви, побоювання, коливання. Адже попереду ще мільйони рішень, кожне з котрих чекає свого часу. Власне це й є шлях воїна. Причому слід зазначити, що воїн не просто дії він “... приймає відповідальність за всі свої дії, навіть дріб’язкові. Звичайна людина зайнята своїми думками і ніколи не приймає відповідальність за те що робить”(13 55).
Воїн виявляється істотою, яка живе зовсім в іншому вимірі. Його дух не прив’язаний ні до індульгування, ні до скарг, ні до перемог, ні до поразок – він вільний від будь-яких категоріальних тенет ілюзорного людського світу. “Єдина прив’язаність воїна – битва, яку він веде”(13 65), лише вона і тільки вона має право на існування в житті воїна. А оскільки воїн знає про невідворотність свого вірного союзника( смерті), яка може прийти кожної миті, то він відноситься до кожної битви, як до останньої на цій землі(13, 65). Врешті решт Кастанеда визначає битву через ціль а саме:” Битва для воїна - це тотальна боротьба проти індивідуального "я", що позбавляє людини його сили." (11, 146)
Отже воїн – це мисливець, що полює за викликами та відноситься до кожної битви, як до останнього, що робить в своєму житті; головним чим він відрізняється від здобичі це те що він позбавлений будь-яких сталих звичок, він вільний та не передбачуваний. Є найнеобхіднішим елементом бо саме таке відношення до життя не дозволяє опустити руки та сказати годі з мене, мене ніщо не цікавить. Кожна мить життя що проживається як битва допомагає постійно підтримувати себе в тонусі, оскільки кожна мить це підготовка до битви або її здійснення. На котру поставлено виживання тому не можна розслаблятись та втрачати жодного атрибуту бездоганності. Це сама суть воїна що веде боротьбу. Ідейний потенціал полягає у перманентній мобілізації сил людини у кожний момент її життя.
Четверта міфологема. Ця міфологема по-перше справляється з ситуацією абсурдності життя. Адже розбивши всі ілюзії воїн залишається на самоті з нічим. Тому лише діяльність, що базується на вірі утримує його на поверхні діяльнісного життя. Він діє так немовби сенс існує і саме це інструментальне використання віри дозволяє йому жити лише тут і тепер. Власне ту маємо справу не з чистою сліпою вірою, а з вірою як інструментом воїна, що не дає йому бути бездіяльнісним. Власне як неодноразово наголошує Кастанеда воїн не вірить, а повинен вірити.
По-друге, стверджується саме реальна, а не віртуальна дальність людини. Тобто мислительна діяльність використовується до початку реальної дії, далі воїн дії бездоганно і полишає тенета думки, яка як правило хоче пожинати плоди людського вчинку ще до його закінчення, а той початку. Саме така – лише мислительна діяльність, призводить до бездіяльності людини.
Отже ідейний потенціал даної міфологеми полягає в тому, що вона спрямовує людину в русло діяльності, яка не замикається на процесі рефлексії та саморефлексії.
П’ята міфологема. Це означає, що вона є єдиним союзником для воїна в цьому світі. Лише вона дає змогу здобути тверезість у практичному житті воїна. Воїн не просто вірить, що помре, він це знає, відчуваючи її подих кожної миті. Власне саме смерть є найсильнішим збудником до діяльності, оскільки воїну немає чого втрачати, бо за спиною є лише смерть та небуття. Смерть як вирішальний факт існування повинен бути шанобливо визнаний, і тільки так досягається справжня безстрашність, високий спокій перед обличчям безодні, що насувається. Ідейний потенціал полягає в тому, що людина позбавляється будь-яких комплексів, які стоять на перепоні її етичного життя. Для воїна все можливо, тому що він зазирнув у очі найнебезпечнішому – смерті. Тому все інше у порівнянні з цим ніщо – не залишається жодних обмежень. Варіативність самих дій та способів їх втілення безмежна, а що як не це і складає поняття свободи у викладі Кастанеди.
Шоста та сьома міфологеми. Вони є логічним продовженням принципів, що закладені у четвертій міфологемі і разом складають те що Кастанеда називає контрольованою глупотою. Тобто людина знаючи, що щось не є важливішим за щось, обирає певну дію та здійснює її так неначе вона має сенс. Хоча воїн знає, що це не так кожна його дія є відвертою, від звичайної людини він відрізняється тим, що може обирати свої реакції, переживаючи їх. Звичайна ж людина з похиленою головою слідує за своїми стереотипними реакціями, наприклад саме емоції керують людиною, а не людина ними.
Потенціал полягає в тому, що людина будучи вільною у своїх вчинках, разом з тим бере на себе відповідальність за свої дії, оскільки це єдине що є в її житті, хоча само по собі воно позбавлено сенсу. До цього ж відповідальність не пов’язана з возвеличенням свого я, оскільки звична вигода не є метою воїна. Ця група міфологем важлива тим, що забезпечує свободу від самого себе. І суть саме в тому, що тепер діяльність нічим та ніким не обмежена і разом з тим не є лише інстинктом, адже воїн відповідальний за все своє життя.
Восьма міфологема є фундаментом всіх інших, бо саме вона вводить людину в царину свободи та веде її через неї. Ту й всі інші міфологеми, крім першої є засобами втілення в життя останньої. Однак у всіх цих іпостасях вона виступає одночасно.
Саме руйнування всіх стереотипів і дає людині омріяну свободу. Людина що пізнала химерність всіх людських витворів а отже всього існуючого, але разом з тим діяльнісна та спрямована до свободи є етичним ідеалом книжок Кастанеди. Навіть свобода є витвором людського розуму, але це не причина зупинитися у своїх духовних звершеннях. Власне воїн не знає свободу. Він її переживає та відчуває і саме в цьому сенсі вона не існує.
Дев’ята міфологема. Стверджує людину як почуттєву істоту, що не повинна нічого чинити проти своєї волі. Заперечення лицемірства та вихолощенності розумної волі – ось в чому полягає зміст даної міфологеми.
Втілення в життя даних етичних міфологем має потужний ідейний потенціал, що має вияв у надзвичайній мобільності духовного життя людини з результатами у практичній діяльності. Це викликано трьома групами факторів, що безпосередньо пов’язані з трьома групами етичних міфологем виділених у третьому розділі. Перша група факторів полягає в тому що людина вважає своє життя чередою постійних викликів та битв, що є відточуванням та перевіркою її бездоганності. Подібна етична настанова не дає людині розслабитись та ставитись легковажно чи з не повагою до життєвих труднощів, що зустрічаються їй на шляху. Це робить можливою постійну динаміку.
Звісно що динаміку необхідно обґрунтувати, щоб вона була цілеспрямованою та стабільною. Саме це забезпечує третя група факторів. По-перше це смерть, що розуміється як неминуча невідворотність, та найкращий порадник людини. Завдяки цьому людині немає часу зволікати, кожна мить на рахунку, оскільки в спину дихає смерть. Також це забезпечує сміливість, скільки людині немає чого боятись, бо в порівнянні зі смертю все інше дитячі іграшки, а воїну треба ще встигти досягти свободи. Саме тому воїн здатен на будь-що, йому нічого втрачати смерть ходить разом з ним по п’ятам. Людині також немає коли дивитись у минуле, у неї й так мало часу тому життя відбувається тепер а погляд звернений у майбутнє. Все це не переростає у розгул бравади, оскільки воїн несе відповідальність за свої вчинки вчинки.
І нарешті третя третя група чинників забезпечує надзвичайну варіативність дій. Адже воїн ні у що по-справжньому не вірить, він лише повинен вірити. Для нього вже зруйновано єдино правильну картину світу і тепер він вільний обирати будь-яку корисну картину світу. Разом з тим варіативність є відвертою та життєвою, оскільки воїн повинен прислуховуватись до своєї чуттєвості тобто йти шляхом з серцем.
Загалом етика воїна дає мобільність, варіативність , відповідальність, спрямованість духовного та практичного життя і разом з тим позбавлена негативних явищ, народжених егоїзмом.
Що стосується Теуна Мареза то це деромантизована етика Кастанеди, що поглинається рутиною сучасного світу та саме з-за цього не є перспективною. Хоча цей висновок зроблений лише по першим двом книгам автора.
Тепер підсумуємо концепцію воїна Теуна Мареза, спробувавши з’ясувати які етичні міфологеми він намагається втілити в життя.
Отже чи присутні у Мареза власне етичні міфи, чи є тут міфи, що показують шлях до подвигу, чи насправді тут присутнє лише моралізаторство, тобто ствердження загальноприйнятого в моральному житті західного суспільства. У Мареза присутні етичні міфологеми, проте вони обґрунтовуються моральними міфами, які принаймні частково спотворюють етичні, прив’язуючи їх до стереотипних умов життя пересічної людини. І саме цим етичні міфи позбавляються варіативності їх втілення у життя конкретними людьми, які таким чином здійснюють подвиг, а це і є сутністю етичних міфологем.
Міфологеми сатанізму:
треба слідувати своїм бажанням, а не стримувати їх та жити в сфері нездійсненних мрій. Життя відбувається в реальності а не лише у мріях.
людина повинна брати на себе відповідальність за свої вчинки та бути справедливою – проявляти милість до тих тих хто цього заслуговує та мстити за заподіяне зло
не треба слідувати жодній догмі, що придушує мою суть, необхідно звільнитись від всіх умовностей, що не ведуть до земного благополуччя та щастя
сумнів у всьому а особливо у моральних нормах – ось лейтмотив людського існування.
все що веде до фізичного, розумового та емоціонального задоволення повинно здійснюватись людиною без зволікання.
Сатанізм являє собою специфічне вчення, що пропагує свободу, цінність індивідуальності з елементами лібералізму, цінність волінь та бажань людини, що базуються на її відвертій почуттєвості. Це релігія світу існуючого в противагу світу належному, визнаючи егоїзм людською природою, вона надає йому відвертий характер, пропагуючи боротьбу за виживання, але й обмежуючи його, оскільки покладає на людину відповідальність за свої дії. Зокрема засуджуючи ритуальне вбивство, зґвалтування, вандалізм, культуру споживацька, сатанізм у викладі Ла Вея доводить, що його сутність не обмежується протистоянням, але протистояння є єдиним методом, що може врятувати індивідуальність людини від стадності та лицемірства сучасного світу.
Саме це багато в чому й визначає ідейний потенціал, що у висловлених етичних міфах базується на практиках, що розбивають рутинність людського життя кидаючи людину в сферу чудесного.
Сатанізм та його етичні міфологеми є міфологемами належного світу. Їх шлях полягає у культивуванні егоїзму, справедливості та відвертої чуттєвості. Власне кожен з названих елементів у поєднанні з іншими здатен вдало мобілізовувати людину, віддаючи саме їй ініціативу у виборі напряму мобілізації. Проте ідейний потенціал понижується з-за відсутності чіткої взаємоузгодженої етичної програми, тобто сатанізм, як етичне вчення виявляється доволі хаотичним навіть у викладі Ла Вея. До того ж егоїстичність може призвести до почуття неповноцінності, що є доволі не стабільним чинником моральнісного життя оскільки може спричинити як застій так і бурхливу діяльність. Автор власне усвідомлює останнє, і намагається це унеможливити певними правилами, при виконанні ритуальної магії. Проте нестабільність все одно залишається.
ВИСНОВКИ.
У даному дослідженні було виявлено етичні міфологеми сатанізму, вчення Карлоса Кастанеди, Теуна Мареза та Ошо Раджніша та з’ясовано їх ідейний потенціал.
У ході з’ясування ідейного потенціалу було виявлено, що етичні міфологеми присутні в неорелігіях звільнення присутні також у масовій культурі, зокрема в кіно та літературі. Проте там вони лише складають ідеали, що поверхнево пропагуються, але не мають відношення до безпосередньої етичної дії людей, що споживають ці ідеали. А отже данні міфологеми є мертвими без конкретних способів та практик їх втілення в етичне життя конкретної людини. Тому було з’ясовано ідейний потенціал цих міфологем виходячи з практик та вчень відповідних неорелігій.
Зокрема у частині дослідження що стосувалася Ошо Раджніша було виявлено наступне. Справа в тому що єдиним методом в общинах Ошо є медитація, завдяки якій людина мала досягти безмовлення а отже і стану свідка звільненого від стереотипів свого я та світу. Власне з досягненням безмовності за допомогою медитативних практик втілювались в життя всі етичні міфологеми Ошо.
Проте ставалося те що й мало статися виходячи з доктрини Ошо. Справа в тому що втілення в життя етичних міфологем є одноразовим. Це пов’язано з тим, що стан свідка якого досягає людина є завершенням його духовного розвитку, оскільки ціль цього розвитку досягнута. І подальше зростання не можливе. По-перше тому людина вже довершена. А по-друге тому, що людина перебуває в такому стані, коли позбавляється самостійності і рішення за неї приймає лише її гуру.
Свобода виявляється статичною та не терпить прогресу. Етичний потенціал за умови медитації вичерпується дуже швидко і остаточно. З точки зору психології відбувається справді руйнація особистості, причому настільки тотальна, що вивести людину з цього стану дуже важко.
Далі аналіз етичних міфологем, що містяться у працях Карлоса Кастанеди виявив солідний етичний потенціал. Одним з головним чинників, що його забезпечують є певна романтизація вчення поєднана з динамічною концепцією свободи, яка не має точки в якій зупиняється її розвиток, скажімо як це було виявлено у вченні Ошо Раджніша. Данні етичні міфологеми тісно пов’язані з відповідними техніками, що відповідають за їх втілення і складають одне ціле. Процес довершення не закінчується земним життям а тим більше бездіяльністю. Етичні принципи є динамічними а тому їх доречно розглянути кожен окремо спочатку у контексті вчення дона Хуана а потім незалежно. Що й було зроблено у третьому розділі.
Виявилося що втілення в життя даних етичних міфологем має потужний ідейний потенціал, що має вияв у надзвичайній мобільності духовного життя людини з результатами у практичній діяльності. Це викликано трьома групами факторів, що безпосередньо пов’язані з трьома групами етичних міфологем виділених у третьому розділі. Перша група факторів полягає в тому що людина вважає своє життя чередою постійних викликів та битв, що є відточуванням та перевіркою її бездоганності. Подібна етична настанова не дає людині розслабитись та ставитись легковажно чи з не повагою до життєвих труднощів, що зустрічаються їй на шляху. Це робить можливою постійну динаміку.
Звісно що динаміку необхідно обґрунтувати, щоб вона була цілеспрямованою та стабільною. Саме це забезпечує третя група факторів. По-перше це смерть, що розуміється як неминуча невідворотність, та найкращий порадник людини. Завдяки цьому людині немає часу зволікати, кожна мить на рахунку, оскільки в спину дихає смерть. Також це забезпечує сміливість, скільки людині немає чого боятись, бо в порівнянні зі смертю все інше дитячі іграшки, а воїну треба ще встигти досягти свободи. Саме тому воїн здатен на будь-що, йому нічого втрачати смерть ходить разом з ним по п’ятам. Людині також немає коли дивитись у минуле, у неї й так мало часу тому життя відбувається тепер а погляд звернений у майбутнє. Все це не переростає у розгул бравади, оскільки воїн несе відповідальність за свої вчинки вчинки.
І нарешті третя група чинників забезпечує надзвичайну варіативність дій. Адже воїн ні у що по-справжньому не вірить, він лише повинен вірити. Для нього вже зруйновано єдино правильну картину світу і тепер він вільний обирати будь-яку корисну картину світу. Разом з тим варіативність є відвертою та життєвою, оскільки воїн повинен прислуховуватись до своєї чуттєвості тобто йти шляхом з серцем.
Загалом етика воїна дає мобільність, варіативність , відповідальність, спрямованість духовного та практичного життя і разом з тим позбавлена негативних явищ, народжених егоїзмом.
Що стосується Теуна Мареза то це деромантизована етика Кастанеди, що поглинається рутиною сучасного світу та саме з-за цього не є перспективною. Хоча цей висновок зроблений лише по першим двом книгам автора.
Сатанізм та його етичні міфологеми є міфологемами належного світу. Їх шлях полягає у культивуванні егоїзму, справедливості та відвертої чуттєвості. Власне кожен з названих елементів у поєднанні з іншими здатен вдало мобілізовувати людину, віддаючи саме їй ініціативу у виборі напряму мобілізації. Проте ідейний потенціал понижується з-за відсутності чіткої взаємоузгодженої етичної програми, тобто сатанізм, як етичне вчення виявляється доволі хаотичним навіть у викладі Ла Вея. До того ж егоїстичність може призвести до почуття неповноцінності, що є доволі не стабільним чинником моральнісного життя оскільки може спричинити як застій так і бурхливу діяльність. Автор власне усвідомлює останнє, і намагається це унеможливити певними правилами, при виконанні ритуальної магії. Проте нестабільність все одно залишається.
Отже неорелігії звільнення мають досить різний потенціал, від нульового до надзвичайно високого, що має стати не лише вирішальним чинником їх поширення а головне головним чинником поширення їх ідей. Зокрема Ошо-центр навряд чи здобуде широке визнання в наш час. Єдине що вони можуть добре експлуатувати це їх вчення про секс та любов, що й відбувається. Сатанізм навряд чи набуде саме серйозного поширення не зважаючи на непоганий потенціал. Це не відбудеться доки вони не змінять назви. Що стосується вчення Кастанеди, то оскільки рух не має інституалізації, то вчення може робити експансію лише у формі експорту етичних міфологем, що досить не погано виходить, зокрема у літературі(Паоло Коельйо тому яскравий приклад)
Перелік використаної літератури:
Абрагам В. Сон и миф. Спб.: Психея, 1902. 154с.
Академічне релігієзнавство. К.: Академвидав, 2000. 811с.
Балагушкин Е.Г. Критика современных нетрадиционных религий. М.: Политиздат,1984. 184с.
Баркер А. Новые религиозные движения. Спб.: Педагогика, 1997. 354с.
Берлін Ісайя. Негативная и позитивная свобода/ Современный либерализм. М.: Наука, 1991. 237с.
Боас Ф. Ум первобытного человека. М-Л.: ОГИЗ, 1926. 206с.
Бугаев А.Ф. введение в единую теорию мира: путь воина Карлоса Кастанеды. М.: Белые альвы, 1998. 320с.
Вебер М. Критические исследования в области наук о культуре// Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. с366, 368
Время сновидений: мифы и легенды аборигенов Австралии. М.: Наука, 1989. 189с.
Григоренко А.Ю. Сатана там правит бал. К.: Украина, 1991. 168с.
Григулевич И.Р. Пророки «новой истины». М.: Политиздат, 1983. 145с.
Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы.М.: Знание, 1985. 64с.
Гусєв “Західна філософія Нового часу”. К. “Либідь”. 1998.286с.
Дьяконов И.М. Архаические мифы Востока и Запада. М.:Наука, 1989. 237с.
Зиглер Д. Хьел Л. Теории личности. Спб.: Питер, 2000. 608с.
Карлос Кастанеда [Сочинения]. – К.: София, 1995, т.1-2: т.1: Учение дона Хуана: путь знания индейцев Яки, т.2: Отдельная реальность, - 479с.
Карлос Кастанеда [Сочинения]. – К.: София, 1995, т.3-4: т.3: Путешествие в Икстлан, т.2: Сказки о силе, - 479с.
Карлос Кастанеда [Сочинения]. – К.: София, 1995, т.5-6: т.5: Второе кольцо силы, т.6: Дар Орла, - 479с.
Карлос Кастанеда [Сочинения]. – К.: София, 1995, т.7-8: т.7: Огонь изнутри, т.8: Сила безмолвия, - 479с.
Карлос Кастанеда. Колесо времени. – К.; София, 1998.- 288с.
Карлос Кастанеда и др. лекции и интервью К.: София,1999.- 256с.
Карлос Кастанеда: Путешествие в неизвестное// Тайны вечности №1, 1999, с11-14
Качурова С.В. соціальна адаптпція НРТ( філос. аналіз). К., 2002, 18с.
Кемпбелл Д. Тысячеликий герой. М-К.: Ваклер, АСТ, Рефл-бук, 1997. 383с.
Кен Орлиное Перо. Тропа толтеков: Руководство по учению дона Хуана Матуса, Карлоса Кастанеды и др. К.: София, 1996. 351с.
Клайв С. Льюис. Человек отменяется. М.: Наука, 1990. 169с.
Косарев А. Философия мифа: мифология и её эвристическое значение. М-Спб.: ПЕР СЭ, Университетская книга, 2000. 304с.
Коэльйо П. Вероника решает умереть. Спб., 2002. 167с.
Кристофер Доусон. Прогрес и религия. Брюсель, 1991. 243с.
Кроули А. Магия в теории и на практике: в 2-х кн. Кн. 1. М.: Локид, Миф, 1998. 386с.
Кроули А. Магия в теории и на практике: в 2-х кн. Кн. 2. М.: Локид, Миф, 1998. 320с.
Ксендзюк А.П. Тайна Карлоса Кастанеды. Анализ магического знания дона Хуана: теория и практика. Одесса: Хаджибей, 1995, 476с.
Кун Н.А. Легенды и мифы Древней Греции. Симферополь: Реноме, 1998. 480с.
Легенды и сказания Древней Греции и древнего Рима. Москва: Правда, 1987. 234-256с.
Ла Вей А.Ш. Сатанинская библия. К.: Пандора, 1996. 115с.
Ла Вей А.Ш. Записная книжка Дьявола./ http://warrax.df.ru;
Леви-Брюль Л. Сверхестественное в первобытном мышлении. Москва: Педагогика-Пресс, 1994. 608с.
Леви-Строс К. Мифологики. В 4-х томах. Том 1. Сырое и приготовленное. М-Спб: Университетская книга, 1999. 406с.
Леві-Строс К. Первісне мислення. К.: Основи, 2000. 396с.
Леви-Строс К. Путь Масок. М.: Наука, 2000.568с.
Леві-Строс К. Структурна антропологія. К.: Основи, 2000.387с.
Лубський В.І. та інші. Релігієзнаввство: Підручник. К.: Академвидав, 2002. 432с.
Мартин Уолтер. Царство культов. Спб., 1992. 267с.
Малиновский Б. Магия, наука и религия. М.: Рефл-бук, 1998.304с.
Мелетинский Е.М. Поетика мифа. М.: Наука, 1976. 407с.
Мистика. Религия. Наука. Класики мирового религиеведения. Антология. М.: Канон+, 1998. 432с.
Митрохин Л.Н. Религии «Нового века». М.: Советская Россия, 1985. 157с.
Мифы и сказки бушменов. М.: Наука, 1983, 318с.
Морозов А. Современные секты. К., 1996. 176с.
Нетрадиційні релігійні та містичні об’єднання України: Курс лекцій з релігієзнавства/В. Петрик( заг. ред.); Експертна лабораторія системної інформації. – К., 2000. 234с.
Новітні релыгійні течії та організації в Україні: Довідник/ Филипович Л.О. К, 1997. 21с.
Нойман Э. Происхождение и развитие сознания. М.: Рефл-бук, 1998. 7-277с.
Ошо Раджниш. Горчичное зерно: Комментарии к пятому Евангелию от св. Фомы. К.: София,2002. 496с.
Ошо. Нео Таро: Комментарии к катрам. М.: Нирвана, 2000. 64с.
Ошо. Белый лотос. К.: Пир, 1993. 245с.
Ошо Раджниш. Мастер: Размышления о преображении интеллектуала в просветленного. К.: София, 1998. 590с.
Ошо Раджниш. Жизнь, любовь, смех, секс; Дар Атиши. К., 1994 267с.
Ошо. Медитация: первая и последняя свобода. Спб.: Чернышев, 1996. 397с.
Ошо. Оранжевая книга; Измерения неведомого. М.: Макет, 1991. 280с.
Ошо. Психология эзотерического: Корни и крылья. Беседы о дзен. М.: АСТ, 1992. 380с.
Павлов С.В. та інші. Географія релігій. К.: Артек, 1999. 504с.
Парнов Е.И. трон Люцифера: Критич. Очерки магии и окультизма. М.: Политиздат, 1991. 302с.
Петрик В.М. Сатанинські секти// Українське релігієзнавство, 1999, №9.
Психологический словарь. М.: Наука, 1996. 386с.
Пропп В.Я. Морфология сказки. М.: Наука, 1969. 168с.
Радугин А.А. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии. М., 1996 280с.
Б. Рассел. Історія західної філософії. К. Основи. 1995. 456с.
Рикер П. Мораль, этика и политика. М.: МГУ, 1995. 223с.
Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. К.: Академвидав, 1996. 312с.
Релігієзнавство: навчальний посібник/ За ред. проф. М.Рибальчука. К., 1997. 265с.
Релігіознавчий словник/ За ред. Професорів А. Колодного і Б. Лобовика.- К.: Четверта хвиля, 1996. 392с.
Религии мира. Энциклопедический справочник. Минск.: Логос, 1994. 532с.
Религиоведение: учебное пособие и Учебный словарь-минимум по религиоведению.( под. ред. Яблокова И.Н.) М.: Гардиника, 1998. 536с.
Религия и общество. Хрестоматия по социологии религии./ Сост. В.И. Гараджа. М., 1996. 194с.
Роменець В.А. Психологія Творчості. К.: Либідь, 2001. 288с.
Сандаулов Ю.А. Тайный мир сатанистов. Спб.: Лань, 1997. 256с.
Санчес Виктор. Учение дона Карлоса: Практическое применение практик Карлоса Кастанеды. М.: Кор, 1996. 351с.
Синнет А.П. Эзотерический буддизм. М.: Лотос, 1992. 194с.
Степовик Д. Релігії, культи і секти світу// Посібник з релігієзнавства і сектознавства. К.: Бібліотека українця, 1997. 345с.
Тенсгирити. Психоенергитические практики Карлоса Кастанеды. К.: София, 1995. 288с.
Теун Марез. Возвращение воинов. К.: София, 1997. 288с.
Теун Марез. Учение толтеков. Том 2. крик Орла. К.: София, 1997. 400с.
Ткачева А.А. Новіе религии Востока. М.: Наука,1991. 214с.
Тимченко О.В. Шапар В.Б. Пленники религиозного экстаза. Харьков.: Прапор, 1998 380с.
Тэйлор Э. Первобытная культура. М.: Соцэкгиз, 1939. 570с.
Фрэзер Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. М.: Политиздат, 1980. 4-78с.
Фрэзер Дж. Фольклор в Ветхом Завете. М.: Политиздат, 1985. 511с.
Фрейд З. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. М-Пг.,1923.
Фукуяма. Конец истории./ Вопросы философии №1, 1990
Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. М., 1997. 331с.
Шахнович М.И. Первобытная мифология и философия. Л.: Наука, 1971. 240с.
Юнг К.Г. Душа и миф: шесть архетипов. К., 1996. 6-45с.
Элиаде М. Аспекты мифа. М.: Наука, 1989.236с.
Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Спб.: Алетейя, 1998. 249с.
Элиаде М. Религии Австралии. Спб.: Университетская книга, 1998. 88-148с.
Энциклопедия Мистических Терминов. М.: Локид-Миф, 1998. 604с.
Яблоков И.Н. Основы религиовединия. М.: Наука, 1995. 456с.