Орієнталістський екзистенціалізм ошо
Ощо-центр відносять до релігій орієнталістського напряму. Мається на увазі орієнтація на східну культуру( Індія, Китай...) Конкретно це виявляється у зв’язку доктрини Ошо з дзен-буддійським віровченням та місцем народження та здобуття освіти самого Ошо( Індія).
Саме з дзен запозичене центральне для обох вчень поняття – не-розум. Та й такі книги Ошо як “Майстер: роздуми про преображення інтелектуала у просвітленого”, “Білий лотос” написані у формі бесід Ошо на тему дзен-буддизму.
Почнемо з того питання, яке є коренем інших, що будуть розглянуті у подальшому (свобода, не-свобода, свідчення, соціальна обумовленість та інші). Власне й сам Ошо наголошує на тому, що це питання “ ... повинно слугувати відправною точкою для шукачів”, тобто для тих хто стає на шлях прийняття його вчення[ 55, с.14]. Це питання поте чим є розум(ум), а дослівно:” Що таке розум Будди?” Питання про розум Будди є фундаментальним бо знання саме цього питання обв’язково призводить до нового народження абсолютно іншої свободної людини. За Ошо цікавитися раєм чи пеклом означає запитувати про вторинні пересічні речі, які аж ніяк не ведуть до свободи людини.
По-перше зазначається, що розум будди – це не-розум. Мається на увазі, що звичайні люди живуть у межах розуму, а будда вийшов за ці межі. Словами Ошо:” ... розум будди означає не чийсь визначений тип розуму, а просто означає тренсенденцію переважання розуму”.
Щоб провадити дослідження етичних поглядів Ошо далі необхідно зазначити наступне: Ошо вважає себе істинним екзистенціалістом. Він вказує на те що спочатку людина повинна з’ясувати саму основу існування. Ошо вказує на те, що його прагнення полягає в тому щоб реально жити, а не займатись умовиводами екзистенціальної філософії, яка може призвести навіть до заперечення життя. Судячи з усього маються на увазі Камю та Сартр, які вказують на важливість пограничних ситуацій для з’ясування нашої суті, мається на увазі в тому числі і самогубство. Повторюючи ще Августина автор твердить: майбутнього ще не має, минуле вже було. Але саме там нас примушує жити наш розум. Людина живе мріями, що ніколи не наважується втілити вжиття, спогадами про минулі звершення чи щасливі миті свого життя, але реально все її життя це лише галюцинації розуму. Тобто людина, за Ошо, постійно знаходиться у світі вигаданих ілюзій, а не у світі реальності. Сучасна людина не вміє жити тепер - у теперішньому часі. І саме розумова, ментальна діяльність заганяє людину в цю клітку і охороняє всі виходи з неї.
Отже саме розум є джерелом нещастя та не-свободи людини. Тому цілком зрозумілим є те що розум будди, який звільнився від ілюзій цього світу, - є чистою свідомістю. Ошо його уподібнює дзеркалу, яке не здійсню проекцію, перебудовуючи отриману інформацію, а просто відбиває існуюче. Така відомість не має ні ідей, ні думок, ні пам’яті ні уяви. Цей розум Ошо іменує і порожнечею, якщо мати на увазі світ людського розуму, і повнотою, якщо мати на увазі істину.
Автор підкреслює. Що не-розум – це аж ніяк не поняття не ще одна категорія, які так плекає раціоналізована свідомість, це стан(процес), який може набути реального існування. І головним у практичній діяльності послідовника вчення Ошо є реальний досвід досягнення стану не-розуму. “Розум будди – це передусім ваш розум”: стверджує Ошо. Саме не-розум є справжньою сутністю людини. Лише ця сутність і лише вона є незмінною природою кожної людини. Ця сутність є частиною Всесвіту, вона нізвідки не приходить та нікуди не йде, можуть змінюватися лише маски під якими люди її бачать. Власне автор досліджуючи поняття персони, вказує на те що в перекладі з латини це слово означає маска, личина. Отже і те що людина вважає своєю персоною та власною сутністю насправді лише маска, створена соціальністю, для того щоб приховати свою справжню суть.
Ошо приводить приклад, який показує, як наш категоріальний апарат вводить нас оману та врешті решт марний для справи з’ясування істини. У англійській мові вислів “Бога немає ніде” можна прочитати по-різному: бог зараз тут(now here), або бога немає ніде(nowhere). Саме так по-різному читають цей вислів маленький хлопчик та його батько. Знання, яке дає не-розум не можливо схопити термінах цього світу, бо воно є тим. Що не може бути ілюзією, тоб-то знанням людського Его. Ошо наводить вислів майстра дзен Бодхідхарми: “Той хто пізнає істину не чіпляється за те що пізнається”[ 56, с.45]. Тоб-то це завжди процес пробудження і бачення істини, а не її раціональне пізнання.
Тепер автор визначить, що являє собою людський розум за Ошо. Власне розум – це те що дає нам питання та відповіді на них за які ми чіпляємося, тоб-то важаємо речі пізнаними проте істини не бачимо, і тому справді вимушені чіплятися за відповіді. Ошо пише:” ...ваш розум великий брехун(хитрун)”(58, с.67). Бо саме цей розум ставить питання, які ведуть у глухий кут – хто створив світ, у чому смисл життя, як ми тут опинились. Людина може займатись цими питаннями безкінечно проте істини так і не знайде. “Десять тисяч років філософствування і у підсумку жодного визначеного результату”, саме таку оцінку Ошо дає розвитку людської думки. Отже людський розум те що аж ніяк не є суттю людини, він заважає пробудженню, створює ілюзії в яких ми живемо. Спотворює сприйняття реальності.
Істина - каже Ошо – знаходиться у стані не-розуму. І цей стан досягається лише через досвід. Проте цей досвід має бути “саме твоїм досвідом”. Ошо наполягає:” істина приносить звільнення, але ця істина повинна бути вашою власною”[55, с.86]. Тоді виходить, що те що каже пробуджена людина є істиною, а те що каже не пробуджений є хибою. Лише істина, яку людина відчула на собі є істиною. Наприклад, коли людина хоча взнати хто вона, то відповісти їй не може ніхто, бо така відповідь не дається кимсь. Відповідь міститься у самій людині і лише через її досвід людина може здобути та відкрити знання про свою суть.
Тепер з’ясуємо поняття не-свободи та соціальної обумовленості. Не-свободою – є те що людиною керує розум, тобто те що не є її суттю. Власне, це є віддаленістю від власного я.
Соціальна ж обумовленість є конкретним виявом не-свободи. Ошо вказує, що людина настільки обтяжена застиглими традиціями минулого та тяготами сьогодення, що вона повинна пройти глибокий процес очищення, перш ніж досягти свободи. На людину постійно здійснює тиск соціум, який визначає її поведінку та сприйняття. Причому те що насаджується людині є змінним та не сталим, а отже не може бути істиною. Отже людиною керує не її сутність, щось зовнішнє та чужинне їй.
Власне цим чужинним є его. Саме воно робить людину неповноцінною та залежною від когось чи чогось. Адже саме Его народжує почуття власної важливості, яке є причиною людської жадоби, а отже війн, страждань, ворожнечі, яка існує у суспільстві. Вірити своєму розуму означає вірити у свою важливість. Дослівно:” кожен знає у глибині своєї душі, що він є найвеличнішим. Не тільки Наполеон чи Мохамед Алі вважають себе найвеличнішими; кожен ідіот вважає так. Це сама суть ідіотичного розуму”[56, с.84]. Звідси Ошо робить висновок, що тільки неповноцінна людина( яка не знає власної суті) має претензію на вищість та перевагу над іншими.
Отже Его – це не наше я, воно просто створюється нами, а отже змінюється. Проте за вченням Ошо суспільство заважає відкриттю справжнього я, бо ним не можна буде керувати вести на прив’язі, експлуатувати. Істинне я буде жити виходячи лише з власної природи істинної природи. Воно не буде підкорено совісті, яку створену суспільством, для керівництва та маніпулювання людьми, яких воно перетворило насамперед на членів суспільства і лише потім на людей. Людина тоді взагалі не буде підкорятись закону. І саме тому, що відкриває в собі єдиний закон, що також є законом всього всесвіту. Людина буди слідувати саме йому, бо саме цей закон є її суттю. Підкорення через страх для пробудження не прийнятне. Цьому закону не можливо підкорятися його можна лише зрозуміти.
Ошо стверджує, що суспільство не бажає, щоб людина стала індивідом, воно робить її особистістю(персоною). Але персона є лише маскою та личиною, яку творить саме суспільство. Тобто це фальшива ідея, іграшка за яку людина чіпляється все своє життя.
З заперечення Его випливають два наслідки. По-перше суб’єкт повинен бути розчинений у Єдиному, адже істинне я за своєю суттю є тією ж божественною субстанцією, яка у всьому та сутність всього. По-друге, це ствердження індивідуальності та самотності, природи справжнього я. Внутрішня подорож, у яку мусить відправитись людина для здобуття свободи, є подорожжю до абсолютної самотності, до Бога, до істини.
Далі розглянемо ціль, завдяки досягненню якої людина може відкрити свою справжню суть, і на досягненні якої і спрямовані медитативні техніки, за які Ошо-центр і вважають деструктивною організацією. Це безмовність. Саме мова, що проявляється через постійний внутрішній діалог самих з собою заважає, за словами Ошо, пізнати істину. Слова лише заплутують людину, вони створюють образ реальності, тобто ілюзію. Причому це образ постійно підтримується внутрішнім діалогом. За Ошо, якщо його не зупинити “... то він нам не дозволить побачити речі такими як вони є”. Слова не здатні утримувати істину, тільки мовчання може її містити. Отже поняттями не можливо схопити справжню реальність, недоторкану реальність, об’єктивну реальність, а оскільки він прагне саме цього, то людина має досягти безмовності, яка зруйнує ілюзорну картину світу. І після цього народиться “свідок”, саме народиться, бо той хто був лише Его має померти. Саме таким способом має відбутись очищення свідомості.
У стані свідка людина отримує нову реальність, де вже не існує оцінок( чудово, добре, правильно, неправильно т.д.), там є лише свідчення, бачення. “Нічого не треба робити; просто будьте свідком, тим, хто дивиться, хто спостерігає за рухом розуму – нехай повз пропливають думки, бажання. Спогади, видіння, фантазії”[55, с.34]. Саме безмов’я досягається практикою медитації. Медитація є першою та останньою свободою, проте саме за неї і критикується вчення Ошо.
Тепер з’ясуємо як же повинна діяти особа отримавши подібне знання. Тобто виокремимо етичні міфи.
Власне перед цим проаналізуємо деякі практичні аспекти діяльності що пропагує Ошо, щоб зрозуміти його відношення до діяльності людей у принципі, що власне і є етикою у даному випадку.
Отже людина яка слідує даному вченню визнає суспільні норми за небезпечні ілюзії, що спрямовані на придушення її справжньої суті. Проте головним своїм ворогом вважає розум який не тільки робить її рабом минулого та майбутнього, а заковує в сітку питань, які своєю безглуздістю заповнюють все людське життя, заважаючи пробудження, а значить і свободі. Тому людина прагне придушити розумову діяльність, щоб побачити світ таким яким він є і для цього стає свідком, що без моралі переконань, обмежень рухається просторами власного життя.
Цікава позиція Ошо щодо сексу ,який він вважає засобом зупинки внутрішнього діалогу та можливістю споглядання чистої енергії, завдяки якій людина поєднується навіть зі Всесвітом. Він освячує секс ореолом святості та безумовної корисності для здобуття свободи. Власне лише завдяки саме такому відношенню і можлива справжня безшлюбність, а не лицемірне придушення своїх бажань.
Ошо пропагує довіритись своїм бажанням, через свій власний досвід, відкрити свободу, звільнившись від існуючих традицій та моралі, національності, сім’ї, батьківщини; вийти за межі свого світу спробувавши те що людина раніше вважала їй не притаманним; стати людьми тут та зараз, без особистої біографії. Життя позбувається романтики звичної, яка заснована на здійсненні заборонних дій і отримує нову що не детермінована заборонами а немовби тече і переливається назнаючи обмежень та прав, підкоряючись лише свободі. Тут показовим є вислів щодо сексуальності: “Я справжній ворог сексуальності, бо коли вона стане явищем повсякденним, нормальним, то й зникне до неї нездоровий інтерес. Тому що зараз складається враження, що святенники та порновиробники є членами однієї команди і допомагають одні одним”(57, с.67).
Отже етичні міфологеми:
свобода – це єдине, що варте людського прагнення.
жити треба тут і зараз, а не минулому чи майбутньому, вигадуючи ілюзії.
лише мій власний досвід вказує мені напрям мого життя, та є мірилом істинності
наше справжнє я не терпить будь-яких кордонів та обмежень, воно лише свідчить і знаходиться поза мораллю, тому необхідно позбавитись почуттів неповноцінності та залежності.
почуття власної важливості, наша особиста біографія складають наше потворне, несвободне та неповноцінне я, тому його необхідно знищити.