КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ФІЛОСОФСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Кваліфікаційна робота
на тему:
ЕТИЧНІ МІФОЛОГЕМИ НЕОРЕЛІГІЙ “ЗВІЛЬНЕННЯ”:
ІДЕЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ.
на здобуття академічного звання магістра релігієзнавства
студента V курсу
денної форми навчання
спеціальності "релігієзнавства"
Костюка Олександра Васильовича
Науковий керівник:
к.ф.н., доцент
Предко Олена Іллівна
Рекомендовано до захисту на ДЕК
Пр.№ __ від ______________2003 р.
Зав. кафедрою, д.ф.н., професор
Лубський В.І.
Київ-2003
ПЛАН
Вступ .................................3
Розділ 1. Огляд літератури з проблеми та
методологія дослідження ..........................6
Розділ 2. Проблема етичних міфологем
неорелігій “звільнення”
2.1 Орієнталістський екзистенціалізм Ошо .................................32
2.2 Етика воїнів у викладі Карлоса Кастанеди .......................40
2.3 Сучасний варіант етики воїна в інтерпретації Теуна Мареза..61
Етика протистояння лицемірству - Сатанізм ..............77
Розділ 3. Ідейний потенціал етичних міфологем
неорелігій “звільнення” ..................89
Висновки .....................104
Література .....................108
ВСТУП
Актуальність. Складається цілком обгрунтоване враження, що свобода стала єдиною та найвищою цінністю сучасної цивілізації. Країну, що не забезпечує свободу своїм громадянам, можуть, принаймні на словах виключити з міжнародного співтовариства. Дотримання принципів свободи є одним з головних принципів, за якими певні країни приймають у певні міжнародні організації на кшталт НАТО чи Євросоюзу.
У середині країн права людини є культом якому поклоняються та вважають очевидним та незаперечним. Проте щось не так у цьому світі, якщо реально принципи свободи є лише приводом за допомогою якого країни прикривають свої справжні інтереси. Лібералізм, як форма ідеології та ліберальне суспільство як її вияв, що за виразом Фукуями перемогли всі світові ідеології, насправді не існують.
У світі панує не негативна свобода, яка за виразом Ісаї Берліна, і є головною суттю лібералізму( моя свобода закінчується там де починається свобода іншого). Реальністю стала позитивна свобода, головним лозунгом якої є гасло – ми знаємо що вам потрібно, ви цього ще не розумієте, але рішення, що ми приймаємо за вас, приймаються заради вашого ж блага. Наприклад, курдам краще не мати свою державу, хоч вони начебто й мають на це право.
У світі, що проголосив свободу найвищою цінністю, та й до того ж вже втіленою в життя з’являються нетрадиційні релігійні рухи, що звинувачують та критикують особливо розвинуті демократії саме за придушення особистості та відсутність свободи. Бо виявляється свобода ніколи не була етичним принципом за яким могла творчо діяти кожна людина. Зараз вона є етичним принципом, який всі порушують але волають про його захист. Свобода була засобом обґрунтування теодицеї, скинення аристократії та здобуття влади буржуазією, але масово так і не стала етичним принципом, що виявляється у діяльності принаймні більшості індивідів та керівництві тих держав, що вважають себе оплотом свободи. Проте існує нове тлумачення свободи, що надали неорелігії саме у відношенні до моральнісного життя конкретної людини, а не аморфних прав мас.
Отже актуальність дослідження неорелігій, що покладають свободу найвищою цінністю, полягає саме в тому що дається альтернативне поняття свободи, яке просто вимагає свого дослідження. Етичні міфологеми народжені цими релігіями можуть стати визначальними для людства у найближчий час його існування. До того ж деякі з досліджуваних неорелігій вважаються небезпечними для здоров’я людини і тому аналіз їх ідейного потенціалу є вельми актуальним( мається на увазі Ошо-центр та сатанізм). По-третє - це дослідження питання смислу життя під кутом зору неорелігій звільнення, а вічні питання є актуальними вічно. По-четверте, це актуально у світлі масового поширення ідей неорелігій звільнення, але не ними самими, що буде проілюстровано у третьому розділі. І нарешті це те що міфологеми виголошені неорелігіями звільнення стоять в опозиції сучасній моралі, і поступово стають способом буття людини у світі у новому столітті. Це випадок коли релігія на очах переростає у домінуючу міфологему поведінки сучасної людини.
Об’єкт дослідження – неорелігії, їх сутність та ідейні можливості.
Предмет дослідження – етичні міфологеми неорелігій, що стверджують свободу ціллю земного буття людини, їх ідейний потенціал.
Ціль дослідження – з’ясувати ідейний потенціал етичних міфологем, досліджуваних неорелігій та з’ясувати їх вплив на духовне життя людини.
Для досягнення цілі необхідно виконати такі завдання:
- з’ясувати специфіку неорелігій “звільнення”;
- проаналізувати базові етичні засади, виокремивши етичні міфологеми;
- оцінити дієвість застосування та втілення в життя цих міфологем.
- з’ясувати ступінь поширення етичних міфологем неорелігій “звільнення” у сучасному світі.
Наукова новизна полягає у обґрунтуванні та введенні терміну неорелігії “звільнення” у науковий вжиток; виокремленні етичних міфологем цих релігій та дослідженні їх ідейного потенціалу.
РОЗДІЛ 1
Огляд літератури з проблеми та методологія дослідження Поняття ідейного потенціалу. Перед тим як з’ясувати поняття, що посідає головне місце в цілях даного дослідження, буде з’ясовано розуміння понять етика та мораль. Оскільки саме ці поняття є стрижневими для оцінки ідейного потенціалу. Власне саме етичні та моральні вчення і буде проаналізовано в роботі.
Що стосується розрізнення понять етика та мораль, то я загалом притримуюсь позиції Рикера, яка висловлена у його збірці “Мораль, етика та політика”. Відповідно до неї мораль виступає системою загальноприйнятих норм, яких змушений дотримуватися індивід що живе у суспільстві, бо саме вони забезпечують його стабільність. Наприклад морально вчитися, працювати, бути сім’янином.
Етика ж відноситься до царини особистої частіше свідомої дії, що виокремлює людину з морального загалу, проте не є обов’язково запереченням цієї моралі.
Розвиваючи основу цієї думки, автор схиляється до того, що в даному дослідженні під поняттям мораль необхідно розуміти сукупність загальнообов’язкових норм, прийнятих у певному суспільстві, що надають йому стабільності та можливості здійснювати репродукцію загальних сценаріїв поведінки людини у даному середовищі. Моральною – є та дія яка несуперечить традиціям та звичаям, що склалися у суспільстві. Тобто морально чинити означає чинити так як прийнято, використовуючи, шляхом копіювання, здобутки далеких чи близьких попередників. Роби як всі робили до тебе й роблять зараз – ось міфологема, що визначає мораль та є її суттю. Мораль розпочинається з абсолютно несвідомого повторення дій які встановленні традицією. Далі вона реорганізується в ідеологію, коли людина приймаючи ці норми свідомо обґрунтовує їх істинність та необхідність, а їх дотримання є визнанням приналежності людини до певних суспільних утворень. Потім виникає мораль закону, коли моральні приписи закріплюються формально, та фактично є нормами співжиття, позбавленнями ореолу святості.
Етика ж не містить у собі системи суворо визначених норм, що контролюють людину у всіх царинах її життя. Власне етика це взагалі не збірка приписів, які успадковуються від попередників. Якщо мораль є сталим утворенням, а моральна дія є копіюванням, то етика взагалі не вписується в подібну парадигму сприйняття феноменів. Бо етика це не стале утворення, а творчий процес, що відбувається у конкретної людини з приводу оцінки своїх дій та продукування своїх власних вчинків. Етика не розвивається до вимоги повторення конкретних приписів, вона має лише спрямування чи загальний ідеал. Адже якщо певну норму, скажімо не вкради чи вкради легко втілити в життя своєю дією, то ідеал відрізняється тим що його втілення не можливе, оскільки він є принципом, що народжений ментальним світом та міститься лише у ньому. Це напрям, спрямовуюча сила, посередництвом якої рухається людина. Наприклад э ідеал сміливої людини, який стверджує, що сміливою людиною є та людина, що при появі труднощів, що є загрозливими для неї, не звертає з обраного шляху, а бореться з ними. В даному випадку немає конкретних приписів діяльності, тобто не треба чинити чи не чинити чітко окреслені дії, дається лише принцип, а людина обирає, як його втілити в життя. Вона не отримує наказу можна брехати чи ні, можна вступати поза шлюбні відносин чи ні. Ці конкретні дії залишаються на її розсуд, головне дотримуватись ідеалу, тобто бути сміливим.
Зокрема закон Мойсея це мораль, бо він складається з конкретних приписів та заборон, що описують конкретні ситуації та явища, присутні у житті. Нагорна проповідь Христа – це етика, як ідеал. Бо по-перше, принципи проголошені Ісусом не є забороною та спираються на абстрактні цінності, а не на конкретні буденні життєві акти. Адже проголошення абсолютного принципу любові(навіть до ворога), є лише принципом яким людина повинна користуватись у різних життєвих ситуаціях, це вихід за межі конкретності. По-друге ідеалом для християнина є Ісус та його життя, але не в сенсі копіювання до подробиць всіх перипетій його життя, а як ідеал, який знову ж таки людина має використовувати за своїм розсудом. По-третє принципи проголошені у нагорній проповіді є виходом за межі існуючої моралі, це власне подвиг. Це етичний міф про ідеал, що дає людині право на вибір та варіативність мислення.
Отже під етикою автор розуміє процес інтерпретації ідеалів поведінки чи створення нових принципів існування людини у світі. Відповідно синонімом етики є етична дія, що за змістом тотожна етиці, тут лише додається боротьба та відстоювання своїх етичних переконань. Далі етика може існувати у форм ідеалу, коли людина прив’язана лише до принципу а не конкретної діяльності та вчинку. Та етика творчості, коли її творець здійснює етичний подвиг створюючи нові принципи, що можуть суперечити моралі. Зокрема саме етичний подвиг здійснив Христос. Будь-яка новація у моральнісному житті людства виглядає як подвиг та здійснюється етичними героями, яких одиниці, проте саме вони роблять стрибок у моральнісному житті людства.
Тому етична міфологема – це моральнісні принципи які містять в собі елемент творчості для тих хто їм слідує чи створює та є інноваційними у порівняння зі звичною для певної спільноти мораллю, та є цінністю передусім для конкретної людини.
Моральна міфологема – це освячення силою незаперечності та непомильності конкретного моральнісного припису, що стосується конкретного життєвого акту, та визнається і відтворюється всім суспільством як цінність.
Ідейний потенціал – це сукупність можливостей, які надаються людині у сфері її духовного життя, внаслідок використання нею певних етичних міфологем.
поняття міфу Для нашого дослідження є важливими попередні концепції міфу з декількох причин. По-перше вони ґрунтовно розкривають структуру міфів у багатьох аспектах. По-друге дають приклади того як певний теоретичний базис працює над конкретними проблемами. По-третє запобігають винайденню велосипеду, тобто повторень.
Розпочнемо з Фрезера[88, с.163] , який наполягав на тому ,що міф вторинний щодо ритуалу і є його породженням. Проте подальші дослідження засвідчили інше. Звісно зв’язок міфі та обрядів первісної культури очевидний, проте навіть в найархаїчніших суспільствах є багато міфів, що генетично не зводяться до ритуалів і навпаки під час обрядових свят широко інсценуються міфи. Міф – не дія, що обросла словом і не рефлекс обряду. Інша справа, що вони складають певну єдність.
Зокрема Маліновський[45, с. 114] показує, що міф в архаїчних суспільствах має не теоретичне значення і не є засобом наукового чи донаукового пізнання людиною оточуючого світу , а виконує суто практичні функції, підтримуючи традиції та неперервність племінної культури за рахунок звернення до не буденної праісторії. Міф закріплює мораль, передбачає визначені правила поведінки та санкціонує обряди, раціоналізує та виправдовує соціальні установи. Реальність міфу походить з подій доісторичного міфічного часу , але залишається психологічною реальністю для аборигена завдяки відтворенню міфів в обрядах, що мають магічне значення. Саме Маліновський вперше звернув увагу на соціально-психологічну функцію міфу.
Велику роль у розвитку теорії міфу відіграли ідеї Леві-Брюля[38, с.7-554] про специфіку первісного мислення. Колективна свідомість не походить з досвіду, вона ставить магічні властивості речей вище відчуттів і тому є містичним. Емоційні та моторні елементи займають в колективних уявленнях місце логічних включень та виключень. Зокрема не працює закон виключного третього. В колективних уявленнях асоціаціями керує закон партиципації; виникає містична співпричетність між тотемною групою та стороною світу, між стороною світу та квітками, вітрами, міфічними тваринами . лісами... Природа виступає як рухома сукупність містичних взаємодій. Простір в міфології неоднорідний, його напрями означені різними якостями, кожна його частина співпричетна тому .що в ній знаходиться. Що стосується причинності ,то в кожний момент сприймається лише одна її ланка . Колективні уявлення замінюють загальні поняття. За думкою Леві- Брюля містичні елементи є найціннішими в міфах. В них репрезентується співпричетність, котра вже не відчувається безпосередньо ( наприклад співпричетність до культурного героя чи міфічного предка). Він бачить в міфі спосіб підтримки солідарності з групою.
Кассірер[46, с.54-58] визнає пріоритет ритуалу над міфом та первинність інтуїції людини про магічні сили. Міфологія розглядається в ряді з мовою та мистецтвом як автономна символічна форма культури, відмічена особливою модальністю, особливим способом об’єктивації чуттєвих даних, емоцій. Міфологія – це замкнута символічна система, що об’єднується характером функціонування та способом моделювання оточуючого світу. Кассірер зумів поєднати інтуїтивний емоційний початок в міфі та разом з тим раціонально проаналізувати його форму творчого впорядкування і навіть пізнання реальності.
Специфіка міфологічного мислення полягає в нерозрізненні реального та ідеального. Речі та образу, тіла та властивості, начала та принципу, в силу чого схожість та суміжність перетворюються в причинну послідовність. Відношення не синтезуються а ототожнюються; замість законів існують конкретні уніфіковані образи ; весь космос побудовано за одною моделлю посередництвом опозиції священного та профанного, а також зв’язку з орієнтацією за сторонами світу.
Міфічний простір є структурним на відміну від функціонального чистої математики. В міфічному просторі відношення зв’язаності статичні , форма не розбита на гомогенні елементи, і всі відношення фундуються на першопочатковій тотожності. Тому весь космос побудовано по визначеній моделі.
Міфічна концепція часу пов’язана з тим , що міф завжди передбачає генезу, становлення, життя в часі, дію, історію, оповідь. Минуле є причиною речей. Час постає як перша форма духовного виправдання( причина святості). Первинний міфічний час перетворюється на емпіричний за допомогою виразу просторових відношень.
Кемпебелл[24, с.15-244] у праці “Герой з тисячею облич” намагається дати огляд міфології всіх часів та багатьох народів з точки зору психоаналізу, головним чином юнгіанського. Він трактує міфологію як поетичну образність, що породжується “супернормальними” знаковими стимуляторами. Кемпбелл в пошуках біологічного субстрату юнгівських архетипів звертається до гіпотез з царини порівняльної психології та зоопсихології про спадкові відтиски образів , що стимулюють правильну інстинктивну реакцію. Починаючи з фізико-психологічних факторів (земне тяжіння, зміна дня та ночі, ...) дослідник переходить до механізмів породження міфологічних образів характерними (універсальними) враженнями дитинства, зрілого періоду людського життя та старості. Мається на увазі: травма народження , Едипів комплекс, психоаналітичну роль ініціацій, психологію старечої мудрості.
В міфології Кемпбелл бачить відбиття таких цілей, як еротична, жадоба влади, агресія, та їх примирення за рахунок підкорення порядку, закону, моралі, тобто соціалізації. В коло дослідження потрапили, як архаїчні міфи так і індійські , вавілонські , скандинавські та інші.
Міфологія та ритуали виступають функціонально або як ключ до універсально-постійних начал в людській природі , або як вираження культурно-історичного контексту.
Далі зупинимось ретельніше на структуралістській концепції Леві-Строса[39,40,41,42]. Він на відміну від Леві-Брюля не наголошує на виключності та якісній особливості мислення архаїчної людини, а навпаки наголошує на його науковості та логічності. Що власне і знаходить вияв у інтелектуальній гнучкості міфології.
Міфологія – це перш за все поле безсвідомих логічних операцій, логічний інструмент роз рішення протиріч. Вельми промовистою є цитата з першого тому міфологік: “Аналіз міфів не направлений і не може бути направлений на те щоб показати як мислять люди... Ми намагаємося показати не те як люди мислять в міфах, а те як міфи мислять в людях без їх відома” і далі “І можливо варто піти ще далі, абстрагуючись від всякого суб’єкту і розглядати як у відомому смислі мислячі самі себе”.
Міф, як музика є машиною для знищення часу, в ньому долається антиномія не оберненості неперервного часу. Відповідно Леві-Стросу, міф одночасно діахронічний (як історична оповідь про минуле) та синхронічний (як інструмент пояснення теперішнього та майбутнього). Тому міфами являють собою зв’язки відношень між цими двома вимірами. Перше необхідно для читання міфу, а друге для розуміння.
Важливим аспектом міфологічних штудій Леві-Строса є виявлення своєрідних механізмів міфологічного мислення, котрі він вважає по-своєму доволі логічними і навіть науковими. Примітивна логіка при всій своїй конкретності та зв’язку з безпосередніми відчуттями здатна до узагальнень , класифікацій та аналізу. Основу природної класифікації складає тотемізм. Міфологічне мислення користується обмеженим набором засобів, що знаходяться під рукою. Причому елементи, що вже мають символічне значення і використовувались в межах певної міфологічної системи, можуть знову бути пущені в обіг міфологічною думкою. В такому випадку відбувається своєрідна перетасовка, схожа на калейдоскоп. Елементи міфологічного мислення справді конкретні , але вони можуть виступити посередниками між образами та поняттями і в якості знаків знищувати протилежність чуттєвого та ментального. Міфологічна логіка досягає своїх цілей якби не нароком, манівцями, за допомогою матеріалів спеціально для цього не призначених. Це своєрідний інтелектуальний бріколаж.
Міфологічне мислення принципово метафоричне і розкриття смислу має характер безкінечних трансформацій . Виявлення бінарних опозицій найважливіший бік авторської методики, яка багато в чому спирається на принципи структурної лінгвістики. Осмислення в термінах бінарних позицій біологічних відмінностей було важливою стороною в переході від природи до культури. Бінарні опозиції передусім впорядковують данні елементарно-чуттєвого сприйняття. Процес абстрагування відбувається через схожість та несумісність чуттєвих властивостей. Наприклад , міфічна тема походження смерті , у південноамериканських індіанців виражається через опозиції, що відповідають п’яти органам чуттів: смерть приходить з-за того , що герой порушує наказ щось бачити, слухати, нюхати, доторкатись, відчувати смак.
Леві-Строс бачив у міфі логічний інструмент вирішення фундаментальних протиріч посередництвом медіації. Механізм медіації полягає в тому що фундаментальна протилежність життя та смерті підміняється ,наприклад, менш різкою протилежністю рослинного та тваринного царства, а та в свою чергу більш вузькою травоїдних та плодоїдних. Остання ж опозиція знімається введенням “культурного героя “, зооморфної істоти, що вживає падаль.
Тепер перейдемо до питання про поняття міфу. Дослідимо кілька точок зору на цю проблему та з’ясуємо або створимо адекватне робоче поняття досліджуваного феномена. В даному разі не є ціллю охопити всі основні визначення, необхідно лише вказати на існуючий плюралізм у цьому питанні.
Зокрема, Бородай[28, с.123] у праці “Еротика смерть тубу” дає таке визначення:” міф – це фетишистське опредмечення задумів, що стимулюються ззовні, даної групи людей; задумів спрямованих на майбутнє, а не просто пасивна реакція на комплекс зовнішніх впливів.” Дане визначення постулює те, що людина - це істота спрямована на майбуття таким чином , що її діяльність не вкладається у схему подразнення/відповідь. І міф є виразом потреб людини. Позитивним у даному визначенні є те ,що присутнє розуміння людини, як такої яка виходить за встановлені схеми, але на жаль, міф спрощується до емоційних потреб.
Дьяконов[14, с.14] у праці “Архаїчні міфи Сходу та Заходу” дає інший погляд:” Міф - є зв’язна інтерпретація процесів світу, організація сприйняття їх, людиною в умовах відсутності абстрактних (непредметних ) понять.” Тут міф - це філософія первісної людини. Добре підмічено конкретність сприйняття первісної людини. Сперечатися з цим не має потреби, але поняття зависає у повітрі, бо процес інтерпретації не може існувати сам по собі, йому потрібен субстрат , який власне і визначає особливості цього сприйняття.
Пропп[66, с.29] визначає міф так:”…розповідь про божественні сутності в істинність котрих люди вірять.” Автор вказує на те що міф конструюється в ментальному світі людини, але обмежує його проблематику божественними сутностями та вказує на обов’язковість віри на будь-якому історичному етапі існування міфів.
Абрагам[1, с.59], послідовник Фройда, вказує на те, що міф – це ” відривок пережитого духовного життя народу. Він містить дитячі бажання народу.” Тут міф – це прадавня історія народу пропущена через психоаналітичне тлумачення дитинства і є лише відображенням досвіду.
Даючи своє робоче визначення , я виходжу з того, що міф – є виявом ментального світу та залежить від його характеристик. Далі міф завжди відтворюється та, оберігається суспільством і є центром життя спільнот архаїчного суспільства.
Тому міф – це розповідь, що відтворюється спільнотою людей чи окремими її представниками, як цінність.
Визначення та обґрунтування поняття неорелігії "звільнення”
Власне такого поняття, у релігієзнавчій літературі не існує. Я його ввожу оскільки воно мені необхідне для досягнення конкретного дослідницького завдання. Проте необхідно обґрунтувати, яке я маю право вчиняти подібну дію у релігієзнавчому дослідженні. Власне це буде зроблено, виходячи зі специфіки релігієзнавства.
Таку особливість мають саме так звані гуманітарні науки. У деяких вона доходить до абсурду, принаймні з точки зору позитивістської науки. Наприклад, філософи сперечаються чи є філософія наукою, притому, що вони вже мають наукові звання. Проте головним у таких наук є питання про визначення їх предмету та об’єкту.
Конкретно у релігієзнавстві( я дозволю собі відкинути дискусію про співвідношення предмета та об’єкта, яка зводиться до їх взаємовизначення) дане питання полягає у визначенні поняття релігія. Адже безсумнівним є те, що релігієзнавство займається дослідженням релігії, проте її визначення є проблемним. Це парадокс, оскільки виходить, що ми ще не знаємо що таке релігія але вже її досліджуємо, але - це реальність. Більше того як я покажу далі цей парадокс не є сутнісним та існуючим для релігієзнавства.
Що стосується проблеми понятійного визначення релігії мені імпонує підхід згідно якого історично існували та існують конкретні релігії, “релігії взагалі” ніколи не було і нема[73 с.223). Але для того щоб осягнути багатоманітний світ релігійних явищ у науці розробляється відповідне поняття( їх біля 250), що мають велике евристичне значення. І головне тут те, що це поняття є продуктом тривалого розвитку пізнання, а отже допомагає осмислювати сучасні релігійні процеси[ 73, с.223].
Можна виокремити два підходи до визначення релігії. Перший назвемо системним, він намагається визначити релігію через характерні їй особливості. Причому таке визначення існує лише тоді коли ми визначили всі характеристики релігії. В кінцевому підрахунку виходить, що релігія визначається не стільки наявністю певних елементів, скільки їх специфічним поєднанням, яке й формує таке складне системне утворення, як релігія. Так наприклад згідно такого підходу необхідно визначити структурні елементи, передумови виникнення, функції релігії і лише тоді дати визначення, що акумулює все вище написане.
Другий підхід намагається знайти одну сутнісну характеристику релігії, що визначає її як окремий феномен. Наприклад, релігія – це віра в надприродне. Власне даний підхід, як видно з його дослідницької настанови схильний абсолютизувати певний аспект зневажаючи інший.
Але обидва підходи, з евристичної точки зору, не є антагоністами, і власне невирішуваності проблеми, як такої не існує. Звісно, якщо наша мета полягає у дослідженні феномену релігії, а не у змаганні за найкраще визначення.
Я схиляюсь до позиції згідно з якою існує живе інтуїтивне визначення релігії породжене культурної традицією. Адже народжуючись ми вже з раннього дитинства маємо уявлення, про те що таке релігія, хоча визначень і не вивчали. Ми вже інтуїтивно обираємо предмет дослідження, навіть маючи досвід наукової діяльності, адже все ж таки якимось саме інтуїтивним чином ми обираємо певну релігійну течію, і лише потім згідно зі структурними характеристиками визначаємо, чи є даний феномен релігією.
Щодо визначення релігії через систему структурних елементів, то автор вважає, що історія релігій нам доводить – те що ми називаємо релігією на протязі всієї історії людства не є тотожним у своїх конкретних виявах у конкретний історичний час. Тобто певні структурні елементи відсутні, певні набуваються. Зокрема у первісних релігіях, як правил не існує віри в душі, там існує знання, того що душі існують, тобто випадає віра.
Навіть ідемо далі не існує універсального визначення релігії для всіх культурних регіонів земної кулі. Зокрема на сході не існує відповідника поняття релігія, що є притаманним Європі. Існують лише аналоги, зокрема дхарма. Той же ж таки офіційний Китай не визнає конфуціанство за релігію.
Невже тоді виходить, що ми маємо хаос та морок у цьому питанні. Насправді необхідно просто розрізняти поняття та реальний феномен, та виокремити евристичне спрямування будь-якого дослідження в сфері релігії.
Доречним в даному разі є вчення Макса Вебера про ідеальні типи, згідно якого реально таких феноменів, які відповідають поняттям: середньовіччя, капіталізм, рабовласницький лад ніколи не існувало. Це лише так звані ідеальні типи, що допомагають нам пізнати конкретну сферу діяльності людства. Ці поняття членують реальність класифікують виокремлюють и роблять можливим, те що пізніше ми називаємо знанням, та завдяки чому ми функціонуємо та орієнтуємось у сучасному світі[ 8, с.366,368]. Це і є евристична спрямованість процесу пізнання.
Що ж до релігії, то необхідно зазначити, що як і підкреслював Яблоков релігії взагалі не існує, існують лише конкретні релігії. Але, автор підкреслює, щоб дослідити ці конкретні релігії необхідно визначити ідеальний тип під назвою релігія. Саме тут нам допоможе системний підхід, що дасть повну картину структурного поєднання елементів, що утворюють наш ідеальний тип. Проте необхідно зазначити що дане повне визначення не є мірилом за яким ми визнаємо чи не визнаємо певний феномен релігією, адже певні елементи, як і способи їх поєднання можуть бути відсутні у конкретних релігій. Дане системне визначення є по-перше європоцентричним, по-друге сучасним, тобто таким що виокремлюється виходячи з сучасних розвинутих релігій, по-третє це лише засіб що дозволяє дослідити, те що ми виокремлюємо як певну релігію чи їх сукупність. Це ідеальний тип, що має передусім евристичну цінність. Отже коли ми маємо системне визначення релігії, то ми немовби володіємо евристичною сіткою, що дозволяє здійснювати пізнавальний процес відносно конкретних релігій та їх зв’язків з іншими підсистемами суспільства. Саме виходячи з такого визначення релігії дослідження буде найповнішим, та закінченим з суто логічного та наукового боку.
Однак частіше життя ставить питання, що обмежуються певним аспектом існування індивіда чи спільноти дотичним до релігії. І саме в таких випадках на допомогу приходять так звані робочі визначення релігії, які виокремлюють певний аспект системного визначення. Це може бути віра, соціальна організація, віровчення, культ, релігійна свідомість, будь-який структурний елемент. Відповідно дослідження можуть стосуватись морального впливу на суспільство, психічного здоров’я віруючих, взаємодії релігії, як соціального інституту з іншими соціальними інститутами та інше.
Далі знову ж таки з тих таки евристичних потреб релігії поділяють на певні типи, що в ідеалі мають слугувати практичному пізнанню тих релігій, що до них належать. Звісно, що тепер вже самі типи отримують визначення, які також є ідеальними типами. Зокрема поняття світових релігій передусім вказує на пріоритетність дослідження їх універсальності чи її відсутності, поняття орієнталістських релігій вказує на їх походження та корені, поняття протестантських течій акцентує на їх спротив щодо іншої релігійної течії. Отже кожне поняття типу релігії - це виокремлення ареалу пізнання.
Відповідно з такою ж метою автор вводить поняття неорелігій “звільнення”. Воно є правомірним з точки зору принципу утворення понять типів релігій, а саме евристичного.
Поняття неорелігій у релігієзнавчій літературі є доволі сталим та однозначним. Зокрема релігіознавчий словник дає таке визначення: неорелігії – термін яким позначають оформленні у 2-й половині 20 ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модернові процеси в релігійній сфері, зумовлені зміною світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів, неорелігії водночас виступають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які базуючись на певній релігійній традиції або синкретизмі декількох творять нове віровчення, культ, організацію[ 71, с.212]. Остання вважається самодостатньою та незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник - обраним богом. Класифікуючи численні неорелігії виділяють утворення неохристиянських, неоорієнталістських, неоязичницьких, синкретичних орієнтацій. Як правило неорелігії частина молодіжних рухів, що виникають у середовищі інтелектуалізованих верств населення.
Яблоков[73, с.425] до цього додає, що для нетрадиційних релігій(неорелігій) є характерним крім використання вже існуючих священних книг, своїх власних, які написані їх засновниками. Також у більшості з них існують жорсткі структури управління, суворі правила вступу, обітниці. Богослужіння відрізняються простотою, можуть проводитись як у звичайних приміщеннях так і у храмах. Відрізняються надзвичайно активною місіонерською діяльністю. соціальна орієнтація різноманітна – від повного розриву з гріховним світом до активної участі у економічному та політичному житті. Послідовники неорелігій – це головним чином віруючі “першого покоління”. Їх навернення відбувається відносно швидко та супроводжується різкими змінами у світогляді, способі життя, відношенні до суспільства, до сім’ї. Новонавернених відрізняє стан емоційного підойму, відчуття приналежності до незвичного єдиноістиного вчення. Нетрадиційні релігії зазвичай звинувачують у руйнуванні сімей, обмеженні або позбавлені свободи думки, у моральному розбещенні молоді і т.д.
Власне перед автором не стоїть завдання класифікувати неорелігії заради їх класифікації чи впорядкування їх дослідження. Мане цікавить практичний результат і досягнення можливе шляхом введення нового типу релігії.
Отже, що цікавить автора? Мане цікавить чи присутні етичні міфологеми у сучасному суспільстві та який вони мають духовний потенціал відносно людини. Чи здатні вони вдихнути свіжий струмінь повітря у західну цивілізацію. Власне таким міфом можна назвати свободу, це очевидно настільки, що докази тут не є надто необхідними для переконання когось у вірності цієї тези. Зокрема права людини стали для заходу ідолом, вони пропагуються у засобах масової інформації, діти з дитинства виховуються саме на цьому ідеалі. Саме ідеал свободи є підваленою сучасної західної цивілізації та одночасно її фасадом.
Однак постає питання чи є вона етичним принципом для сучасності. Чи є ті етичні герої, що виходять за межі моралізованої та приборканої лицемірством свободи.
Дивний факт але проти суспільства, яке встановило своїм ідеалом свободу, повстають люди, що звинувачують його саме у відсутності проголошеного ідеалу та поневоленні людини. Отже на сучасному етапі творяться нові етичні міфологеми, і питання в тому наскільки вони спроможні оновити духовне життя західної цивілізації.
Люди що відстоюють ці міфи розпочали свою діяльність у 2-й половині 20-го століття, і їх центральним міфом є міф про свободу. Цими людьми є засновники нетрадиційних релігійних рухів. Прагнучи дослідити їх ідеї та потенціал цих ідей, що не можливо без їх порівняння, мені необхідно виокремити ці неорелігії в окремий клас. Клас, що буде репрезентувати неорелігії, головною проблемою яких є досягнення свободи, через звільнення від моральних міфів, з виразним протиставленням західній цивілізації. Отже з метою дослідження етичних міфологем свободи, у царині неорелігій, автор вводить поняття неорелігій звільнення.
Важливо зазначити, що розуміння свободи тут далеке від середньовічного чи новочасового. Це не позбавлений життя принцип свободи волі, до якого більшості людей не має діла, а сам він доводиться для стрункості численних теорій теодицеї. І це не суспільний міф, що для загалу став очевидним, проте очевидним та абсолютним на словах і досить релятивним у реальних справах. У даному разі - це живий принцип, що має пройти верифікацію досвідом кожної людини, що наважиться стати на шлях свободи. Тому це нове поняття необхідне, щоб виокремити, з цієї точки зору, унікальні течії, міфологеми яких можливо тихо пануватимуть принаймні найближче століття.
Разом з тим такий підхід дасть змогу спрогнозувати перспективність розвитку саме цих неорелігій, оскільки питання, якими вони займаються є актуальними для моральності кожної людини, що відносить себе до сучасної цивілізації.
Отже виходячи зі змістовного наповнення деяких неорелігій та задля евристичних цілей, я виокремлюю поняття неорелігії “звільнення”.
Неорелігії “звільнення” – це релігії утворені та оформлені в середині 20 ст., що мають на меті досягнення людиною свободи, та звільнення від соціальних ілюзій, містять конкретні техніки досягнення проголошених принципів буття, а також різко протиставляють себе існуючій цивілізації. Звільнення в цих релігіях являє собою позбавлення від моральних міфів створених сучасною цивілізацією.
Отже дане визначення виокремлює ті нові релігійні течії що використовують принцип свободи, як відповідь на смисложиттєві пошуки. Та дають конкретні настанови діяльності людини у сучасному світі. Виокремлюючи дану групу релігій автор ставить перед собою завдання дослідити їх етичний потенціал відносно конкретної культурної та цивілізаційної ситуації, що склалася на сьогодення. Плюс спрогнозувати розвиток та поширення їх етичних міфологем у майбутньому.
Також насамперед ці релігійні течії цікавлять автора, як відповідь на те що відбувається в духовному житті людства на даному етапі. Адже можливо саме їх(неорелігій “звільнення”) рецепти буття стануть визначальними, принаймні для нового століття.
2. Методологічні засади дослідження
Методи, що використовуватимуться в даному дослідженні будуть відповідні завданням, які необхідно вирішити виходячи з цілі дослідження.
Проте генеральним методом за допомогою якого здійснюється дослідження є структурно-функціональний, який має справу з об’єктами, що являють собою систему та направлений на розкриття їх побудови та функціонування. Його результатом є виділення елементів, котрі співвідносяться з іншими елементами та системою в цілому, виявлення взаємодії цих елементів.
Відповідно було виокремленню один з елементів, що входять в поняття неорелігії, це неорелігії “звільнення”. Їх виокремлення пов’язане з тлумаченням поняття свободи. І цікавить автора у неорелігіях “звільнення” саме тлумачення свободи. Мовою структурно- функціонального методу автора цікавить один з центральних елементів віровчення неорелігій “звільнення” та його взаємозв’язки з вченням про людські дії.
Далі для дослідження поняття свободи було розроблено та обґрунтовано структуру за допомогою, якої буде досліджено обраний елемент. Структура являє собою сітку понять взаємодіючих між собою. Це мораль, моральна дія, моральний міф, етика, етична міфологема, ідейний потенціал. Загалом структура дослідження у функціональній взаємодії понять, що її складають виглядає наступним чином. Спочатку виокремлюються у віровченнях неорелігій “звільнення” моральнісні основи, потім виокремлюються моральні та етичні міфологеми. Коли етичні міфологеми виокремлено провадиться оцінка їх ідейного потенціалу. Такою є структурне розгортання основних понять за допомогою яких досягається ціль роботи.
Проте для розгортання даних понять та наповнення їх безпосереднім змістом необхідне використання інших методів характерних для релігієзнавства. Ось тому можна сказати що структурно-функціональний метод є генеральним, а інші є інструментальними та допоміжними. Адже логіка дослідження вибудовується генеральним методом, а її втілення забезпечується інструментальними.
Ціллю є з’ясування ідейного потенціалу етичних міфологем неорелігій звільнення. Для цього спочатку було з’ясовано специфіку неорелігій звільнення. Тут було використано метод аналізу, який з’ясував утворення понять релігія та неорелігія. Далі було використано метод синтезу, за допомогою якого вдалося виокремити поняття неорелігій "звільнення".
Далі використовуючи феноменологічний метод наведено моральнісні вчення неорелігій звільнення, після чого методом аналізу виокремлено етичні та моральні міфи. Потім для з’ясування поширення ідей неорелігій “звільнення” використано порівняльний аналіз, що полягав у знайденні спільних етичних міфологем у неорелігіях "звільнення" з одного боку та масовій культурі, психології, філософії, літературі з іншого боку.
Після з’ясуваня виявів досліджуваних міфів у житті сучасної людини, просвітлиться проблема ідейного потенціалу неорелігій звільнення. На останньому етапі дослідження застосовується казуальний метод – з’ясовуються, які наслідки для духовного життя людини може мати застосування та втілення в життя досліджуваних етичних міфів.