1.3. Предмет мікроекономіки, її суб'єкти та об'єкти

Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими суб'єктами ринку (домогосподарствами, під­приємствами, державними і приватними організаціями), які прагнуть досягнути своєї мети шляхом використання обмеже­них ресурсів, що мають альтернативне використання. Іншими словами, предметом мікроекономіки є обгрунтування вибору, який роблять окремі економічні одиниці, використовуючи обме­жені економічні ресурси, з метою досягнення своїх цілей.

Цими економічними одиницями виступають споживачі, працівники, інвестори, землевласники, окремі підприємства, які виконують певну роль в економіці.

Мікроекономічна теорія пояснює як фірма приймає рішення про ціну на свій продукт та обсяг його виробництва, при якому одержує максимальний прибуток, як обирає оптимальну кількість ресурсів (сировини, праці, капіталу), яка дозволяє випускати бажаний обсяг продукту з мінімальними витратами виробництва та максимальним прибутком; вона досліджує як домогосподарство здійснює свій оптимальний вибір, витрачаючи свій дохід на певні товари і послуги, і при цьому максимізує своє задоволення; вона досліджує як працівник приймає рішення про те де йому працювати і який обсяг робіт виконувати.

Економічний вибір, який роблять окремі суб'єкти ринку, відбувається не у вакуумі. Тому іншим важливим аспектом мікроекономіки є вивчення взаємодії окремих економічних одиниць, яка відбувається в контексті ряду соціальних інститутів, важливішими з яких є ринок та уряд (держава).

Ринок являє собою місце чи організацію, яка використовується людьми для купівлі-продажу. Завданням ринку є забез­печення взаємовигідної торгівлі. Торгівля вигідна для покупця, коли задоволення, яке він одержує від придбання певного товару, є не меншим від задоволення, яке би він одержав придбавши інший товар, потративши на нього ту ж саму суму грошей. Для виробника торгівля є вигідною в тому випадку, коли ціна, яку він одержує за проданий товар, по величині покриває принаймні альтернативну вартість його виробництва. Під альтернативною вартістю товару чи послуги розуміють вартість, оцінену з точки зору втраченої можливості займатись найкращою з доступних альтернативних діяльностей, яка вимагає таких же затрат часу чи ресурсів.

Під впливом попиту і пропозиції на ринку формується рівноважна ціна, тобто ціна, яка задовільняє і покупця, і продавця. Ринкова, рівноважна, ціна є тим орієнтиром, який дозволяє економічним одиницям зробити свій вибір. Крім того, ринкова ціна відіграє роль координуючого механізму, який дозволяє привести до спільного знаменника різні інтереси суб'єктів ринку. Цей механізм координації рішень економічних одиниць можна проілюструвати за допомогою моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходів (схема 1).

Грошові доходи: зарплата,

Ринок ресурсів

Витрати рента,процент, прибуток

Ресурси Економічні ресурси:

земля, праця, капітал,

підприємницькі здібності

Підприємства

Домогосподарства

Товари і Споживчі товари і

Ринок продуктів

послуги послуги

Виручка від Споживчі видатки

продажу

Схема 1. Модель кругообігу ресурсів, продуктів і доходів

Дана модель ілюструє взаємозв'язок між двома суб'єктами ринку - домогосподарствами і підприємствами, які взаємодіють на ринках ресурсів і продуктів. На верхній половині схеми представлений ринок ресурсів, на який, з однієї сторони, домогосподарства постачають економічні ресурси, які знаходяться у їх власності (землю, працю, капітал, підприємницькі здібності) і створюють їх пропозицію, а, з іншої сторони, підприємства купують ці ресурси, створюючи таким чином, попит на них. Взаємодія попиту на кожний з цих ресурсів та їх пропозиції встановлює ціну цих ресурсів. За цими цінами, встановленими ринком ресурсів, підприємства їх купують, несучи при цьому грошові витрати, а домогосподарства їх продають, одержуючи, таким чином, грошові доходи у вигляді заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

На нижній половині схеми представлений ринок продуктів. На ньому, з однієї сторони, виступають підприємства, які використовують куплені на ринку ресурсів ресурси для виробництва товарів і послуг, і постачають ці продукти на ринок продуктів, створюючи їх пропозицію. З іншої сторони, домогосподарства, одержавши доходи, їх витрачають, купуючи товари і послуги на ринку продуктів, створюючи попит на них. При взаємодії попиту на товари і послуги та їх пропозиції на ринку продуктів встановлюється ціна на них. Ціни на товари і послуги, встановлені на ринку продуктів, формують, з однієї сторони, виручку від продажу продукту підприємства, а, з іншої сторони, споживчі видатки домогосподарств.

Схема кругообігу показує різні, однак взаємопов'язані процеси прийняття рішень суб'єктами ринків, узгодження інтересів яких забезпечує ринкова ціна.

Однак в деяких випадках ринок не здатний координувати процеси економічного вибору різних суб'єктів ринку. Це стосу­ється ситуації виникнення зовнішніх ефектів (наприклад, заб­руднення навколишнього середовища), забезпечення суспільними благами (наприклад, національною безпекою), порушення ринково­го механізму недостатньою конкуренцією. У зв'язку з цим держава впливає на вибір окремих економічних одиниць.

Іншим важливим аспектом мікроекономіки є вивчення проблем ефективного використання економічних ресурсів.

Питання ефективного використання економічних ресурсів постає у зв'язку з існуванням двох фундаментальних обставин:

1. безмежності матеріальних потреб суспільства;

2. обмеженості (рідкісності) економічних ресурсів.

Рідкісність економічних ресурсів обумовлює і обмеженість обсягів виробництва благ з цих ресурсів. Обсяги виробництва є завжди меншими від бажаних і необхідних для задоволення всіх потреб суспільства. Тому суспільство повинно ставити за мету добиватись якможливо найбільшого задоволення потреб при ефективному використанні обмежених ресурсів.

Використовувати економічні ресурси ефективно означає одержати максимально можливий обсяг корисних товарів і послуг з наявних ресурсів. Це ж можливо при досягненні повної зайнятості і повного обсягу виробництва.

Під повною зайнятістю розуміють використання всіх наявних і придатних ресурсів (людських і матеріальних) для виробництва благ. Це означає, що працівники не повинні вимушено залишатись без роботи, наявне обладнання не повинно простоювати. Але повністю повинні використовуватись лише придатні ресурси, придатність яких визначається законодавством, звичаями чи технологічним процесом. Наприклад, непридатними ресурсами може вважатись праця дітей і людей похилого віку, земля, залишена під паром, ресурси, законсервовані для майбутніх поколінь.

Повне використання всіх придатних ресурсів проте ще не забезпечує ефективності економіки. Для цього необхідно досягти ще й повного обсягу виробництва.

Повний обсяг виробництва означає, що всі залучені ресурси треба використовувати так, щоб вони максимально задовольняли матеріальні потреби.

Повний обсяг досягається при наявності двох умов:

1. розподільної ефективності;

2. виробничої ефективності.

Розподільна ефективність має місце тоді, коли ресурси спрямовуються на виробництво тих благ та в такому їх співвідношенні, яке є найбажаніше для суспільства. Вона досягається тоді, коли вироблено найліпшу, найоптимальнішу для суспільства структуру продукції. Наприклад, в Україні доцільніше більше ресурсів спрямовувати на виробництво картоплі, ніж рису, борщу, ніж цибуляної зупи.

Виробнича ефективність досягається, коли бажані товари і послуги виробляються з мінімальними витратами. Це дозволяє виробляти необхідну кількість певного продукту з найменшої кількості ресурсів, залишаючи їх більшу кількість для виробництва інших необхідних благ. Для досягнення виробничої ефективності виробники повинні застосовувати найсучасніші високопродуктивні технології, кожний ресурс повинен використовуватись в тих сферах, де він дає найбільшу віддачу.

Отже, розподільна ефективність означає, що ресурси розподілені між галузями і фірмами таким чином, що суспільство одержує найбажанішу структуру продукції, а виробнича ефективність означає, що кожне благо в цій оптимальній структурі виробляється з найменшими витратами.

Оскільки ресурси обмежені, то економіка повної зайнятості та повного обсягу продукту не може забезпечити необмеженого випуску благ. Саме тому люди повинні вибирати, які товари виробляти зараз, а від яких товарів слід відмовитись. Люди повинні розуміти, що збільшення виробництва одних товарів у світі обмежених ресурсів, можливе лише за рахунок зменшення виробництва інших товарів. В цьому полягає зміст проблеми економії.

За ситуації, що розглядається (досягнення ефективності), поведінку суспільства можна проілюструвати, використавши таблицю виробничих можливостей, і графічно за допомогою кривої (межі) виробничих можливостей або, що те саме, кривої трансформації.

Для простоти аналізу припустимо, що :

1. економіка функціонує при повній зайнятості та досягає виробничої ефективності (розподільну ефективність ми розглянемо пізніше);

2. наявні економічні ресурси на конкретний момент часу є постійними за кількістю та якістю; в певних межах їх можна перерозподіляти між різними галузями і виробництвами благ;

3. на конкретний момент часу незмінними є і технології;

4. випускаються лише два блага – благо X ( споживчий товар) і благо Y (товар виробничого призначення).

Оскільки економічні ресурси обмежені, то обмежені і обсяги випуску. Наведені припущення дозволяють стверджувати, що виробництво більшої кількості блага, наприклад, X , можливе лише внаслідок переміщення ресурсів з виробництва блага Y і навпаки. Суспільство не може одночасно збільшувати виробництво обох благ X і Y, оскільки ресурси обмежені і економіка повністю їх використовує. У зв'язку з цим перед суспільством постає питання вибору: яку комбінацію благ X і Y виробляти із цілого ряду існуючих альтернатив?

Альтернативні комбінації кількостей благ X і Y, які можуть бути вироблені в економіці при повному залученні наявних ресурсів і виробничій ефективності, представлені в таблиці 1-1.

Таблиця 1-1

Альтернативні можливості виробництва благ X і Y

Виробничі альтернативи	Благо X (млн.од.)	Благо Y (тис.од.)
А	0	12
В	1	11,5
С	2	10
Д	3	8
Е	4	0

К ількість

б лага Y 12 А В

10 С

8 Д М

6

Л

2

Е

0 1 2 3 4 5

Кількість блага X

Графік 1-1. Крива виробничих можливостей (трансформації)

Перехід від альтернативи А до Е вказує, що суспільство прагне зараз більше споживати, за рахунок зменшення капітальних благ, які становлять потенціал збільшення виробництва в майбутньому. Рух же від альтернативи Е до А вказує, що суспільство жертвує поточним споживанням заради більшого споживання в майбутньому. Але в будь-який момент часу економіка, що досягла повної зайнятості та виробничої ефективності, повинна жертвувати певною кількістю блага Y заради одержання більшої кількості блага X. Обмеженість ресурсів створює неможливість одночасного збільшення кількості обох благ.

Суть проблеми економії проілюстрована і на графіку 1-1 кривою виробничих можливостей, яка побудована на основі даних таблиці 1-1. Кожна точка на цій кривій показує на максимальні обсяги випуску двох благ – X i Y. Для виробництва цих різних альтернативних комбінацій суспільство повинно досягти повної зайнятості наявних ресурсів та виробничої ефективності. Всі точки, що лежать всередині кривої (наприклад, точка Л), вказують, що економіка недовикористовує наявні ресурси або не досягає виробничої ефективності. Всі ж точки, що лежать поза кривою (наприклад, точка М), вказують на більшу кількість обох благ, що є бажаним, проте недосяжним, оскільки обмеженість ресурсів, їх повне використання та існуючі технології не дозволяють “витиснути” більшу кількість благ, ніж ті, які демонструє крива виробничих можливостей. Крива виробничих можливостей вказує на те, що суспільство повинно здійснити вибір між альтернативами, беручи до уваги той факт, що збільшення виробництва блага X можливе лише за умови пожертви деякою кількістю блага Y. Кількість іншого блага, від якого доводиться відмовитись або пожертвувати, заради одержання деякої додаткової кількості іншого блага, називають альтернативною вартістю цього блага. В нашому випадку кількість блага Y, від якого доводиться відмовитись, щоб отримати додаткову одиницю блага X, є альтернативною вартістю цієї одиниці блага X.

Так, переходячи від альтернативи А до В, альтернативна вартість першої одиниці блага X становить 0,5 одиниць блага Y (12-11,5). Переходячи від альтернативи В до С, альтернативна вартість другої додаткової одиниці блага X становить 1,5 одиниці блага Y (11,5-10 ) і т.д. З графіка видно, що нарощування кількості блага X на одну одиницю вимагає відмови від все більшої кількості блага Y. Ця закономірність називається законом зростаючої альтернативної вартості, яка на графіку відображається в опуклій формі кривої виробничих можливостей.

Причина дії закону зростаючої альтернативної вартості полягає в тому, що економічні ресурси, які використовуються у виробництві одного блага, в повній мірі є непридатними для виробництва іншого блага. Коли ми намагаємось збільшити кількість блага X, то ми переключаємо для цього ресурси з виробництва блага Y. З нарощуванням блага X придатних для цього ресурсів стає все менше, тому для забезпечення постійного приросту блага X приходиться відволікати все більшу кількість ресурсів, які використовувались у виробництві блага Y, при цьому жертвуючи все більшою його кількістю.

Ця відсутність абсолютної взаємозамінності ресурсів, а отже, і необхідність збільшення кількості ресурсів, що переводяться з виробництва одного блага для одержання більшої кількості додаткових одиниць іншого блага, становить зміст закону зростання альтернативної вартості.

Крива виробничих можливостей демонструє альтернативні комбінації благ X і Y, які може досягти суспільство за умови повної зайнятості ресурсів та виробничої ефективності. Це є різні комбінації, які становлять можливі максимальні обсяги виробництва двох благ – X і Y. Проте залишається не розкритим питання, яка з цих альтернативних комбінацій відповідає розподільній ефективності, тобто відображає оптимальну структуру благ X і Y – їх найбільш бажане для суспільства співвідношення? Яку кількість ресурсів необхідно виділити для виробництва благ X і Y, щоб забезпечити розподільну ефективність?

Дати відповідь на це складне питання може лише застосування специфічного економічного підходу – економічного сприйняття. Будь-яке економічне рішення грунтується на порівнянні граничних вигод і граничних витрат: будь-яку економічну діяльність (виробництво чи споживання) треба розширювати доти, доки граничні вигоди перевищують граничні витрати, і її скорочувати, якщо граничні вигоди є меншими за граничні витрати.

Дія закону зростаючої альтернативної вартості спричиняє зростання граничних витрат додаткових одиниць блага X. Тому криву граничних витрат (ГВ) блага X можна представити висхідною кривою ГВ (графік 1-2).

Г раничні