7 Вопрос

Права людини і міжнародне право

Чинні нині міжнародні акти не містять прямого визнання індивіда суб’єктом міжнародного права. В тих особливих випадках, коли це питання піднімається, індивід розглядається як бенефіціар (користувач) відносно норм міжнародного права, що ж стосується самих прав і свобод, то індивід, безумовно, є їх суб’єктом, для нього вони створені та існують.

Справа в тому, що загальновизнані норми про права людини є водночас загальними принципами права, що є абсолютною і невід’ємною частиною як міжнародного, так і внутрішньодержавного права. Вони відображають істо-рично досягнутий рівень демократії і цивілізованості суспільства на міжна-родному, регіональному та локальному рівнях.

Саме завдяки цьому вони наділені особливими юридичними ознаками. Ані міжнародний договір, ані внутрішньодержавний (національний) закон не можуть обмежити прав людини. І для обґрунтування такого статусу ви-користовується концепція природних прав людини. В Конституції України вона сформульована так: «Права і свободи людини є невідчужуваними і не-порушними (ст. 21). Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч.2,3 ст. 22).

Це положення стосується також і міжнародних договорів. Достатньо сказати, що Статут ООН зобов’язує усі держави заохочувати і розвивати по-вагу до прав людини. А будь-який договір, що обмежує права людини, буде автоматичний визнаний недійсним згідно ст.103 Статуту, що визначає пере-важну силу зобов’язань за Статутом. Такі договори неправомірні і в силу су-перечності принципу поваги до прав людини.

У сучасній науці міжнарод ного права термін «міжна родний захист прав людини та основних свобод» вжи вається в широкому і вузькому значенні. В широкому сенсі під цим терміном найчастіше розуміють систему міжнародно-правових норм, принципів і стандартів, закріплених у міжнародних догово-рах універсального, регіонального та локального характеру, які визначають права і свободи людини, зобов’язання держав і міждер жавних організацій щодо дотримання, розвитку вказаних прав і свобод, а також міжнародні ме-ханізми забезпечен ня і контролю за дотриманням суб’єктами міжнародного права зобов’язань у цій галузі права і відновленням пору шених прав конкрет-них осіб чи груп населення. Отже, в такому розумінні міжнародний захист прав людини та основних свобод — це галузь сучасного міжнародного права з розвинутою сукупністю інститутів права і належ ними механізмами забез-печення їх функціонування.

Згідно з іншою точкою зору міжнародний захист прав людини та осно-вних свобод є інститутом нової галузі міжнародного права — міжнародного права прав людини (І. І. Лукашук, С. В. Ісакович, Л. М. Шестаков та ін.). В українській науці міжнародного права переважає дум ка, що ’’в міжнародно-му праві склався новий інститут міжнародного захисту прав людини, основні положення якого відображено у Статуті ООН».