3 Вопрос

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких наділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами конституційно-правових норм. Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості: 1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. Решта суспільних відносин є підпорядкованими конституційним відносинам. 2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. Звідси їх особливий, імперативний характер, провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких — забезпечити суверенітет народу України. 3. Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб’єктів, які діють на паритетних, рівноправних засадах. 4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин. В одних випадках такі права і обов’язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших — через норми інших галузей права, які конкретизують ці права й обов’язки. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права. 5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує в собі інститути безпосередньої демократії і діяльності представницьких органів влади.

4 Вопрос

Конституція України – один з найважливіших різновидів джерел конституційного права, крім Конституції (Основний Закон) України є – конституційні і звичайні закони та інші акти Верховної Ради України, укази Президента, акти безпосередньої демократії (насамперед, референдуму, сільських сходів); інтерпретаційні акти ( акти  тлумачення); санкціоновані державою правові звичаї, традиції; акти, що є результатом імплементації норм міжнародного права; угоди, договори, конвенції та інші акти, що заключає Україна з іншими державами; спільні акти державних органів і органів громадських організацій; акти делегованого законодавства, регламенти, конституційний договір; акти Конституційного Суду України; судові прецеденти (насамперед, — Конституційного Суду). Це — перелік Д.к.п., які виробила світова практика і багато з яких у нас не набули поширення. Нарешті, треба мати на увазі, що Д.к.п. є не всі правові акти, а лише ті із них, які містять норми конституційного права. Суттєвою характеристикою Д.к.п. є їх юридична природа, елементами якої є нормативність актів; їх юридична сила; форма і структура; дія актів у часі, просторі та за колом осіб; юридичні засоби забезпечення реалізації таких актів. Особливе місце в характеристиці  Д.к. п.,.п. має їх творення та прийняття, законодавчий процес в рамках Верховної Ради та всеукраїнського і місцевих референдумів, опублікування (оприлюднення),в результаті якого такі Д.к.п. стають загальновідомими і безпосередньо виконують функції правового регулювання найважливіших суспільних відносин, що виникають в сфері здійснення основ повновладдя українського народу. Поняття і елементи системи галузі конституційного права; конституційно-правові норми та їхні особливості; конституційно-правові інститути.