Білет №1

1. Предмет, метод та система ТП

Предмет трудового права складають не всі відносини, пов'язані із працею взагалі, а лише ті суспільно-трудові відносини, що виникають, розвиваються та припиняються у зв'язку з безпосередньою діяльністю людей у процесі праці.

Традиційно вважається, що предмет трудового права складає широке коло відносин щодо реалізації права на працю, працевлаштування, умов праці, організації та управління працею, професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації на виробництві, забезпечення договірного регулювання умов праці, відповідальності роботодавців і працівників, вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів, нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

Метод трудового права - це сукупність засобів, прийомів, способів юридичного впливу на поведінку учасників відносин у сфері праці.

Найбільшого поширення в трудовому праві набули такі способи правового регулювання, як рекомендація, дозвіл і заборона.

Наприклад, Кабінет Міністрів України з метою створення сприятливих умов для святкування державних свят, а також раціонального використання робочого часу щороку видає розпорядження, якими рекомендує керівникам підприємств, установ та організацій перенести у порядку і на умовах, установлених законодавством, робочі дні для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, на інші дні.

Дозволи надають можливості встановлювати додаткові, порівняно із законодавством, суб'єктивні права і обов'язки. Частіше за все вони використовуються у договірному регулюванні всіх видів і рівнів - від трудового і колективного договорів до генеральної угоди.

Заборони у трудовому праві встановлюються з метою забезпечення прав і реалізації законних інтересів суб'єктів відносин. Поєднання імперативних і диспозитивних засад характерне для регулювання відносин у більшості інститутів трудового права - трудового договору, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці і навіть матеріальної відповідальності.

Регулювання відносин в інституті колективного договору переважно здійснюється на засадах диспозитивного методу, оскільки вони засновані на рівності, паритетності сторін.

У таких інститутах, як охорона праці, дисципліна праці, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю перевага надається імперативному методу.

Система трудового права - це об'єктивно необхідне поєднання норм трудового права з їх одночасним внутрішнім розподілом на взаємопов'язані та взаємодіючі правові інститути, що відображають реально існуючу систему відносин з участі у суспільній праці, а також пов'язані з нею наглядово-контрольні й процесуальні відносини.

Численні правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері трудового права, поділяються на дві великі групи. Одна з них поєднує інститути, що визначають принципові підходи до регулювання відносин у сфері праці, загальний порядок регулювання відносин, і становить Загальну частину трудового права. Інша група норм регулює окремі сторони суспільних відносин усередині загального масиву відносин, що становлять предмет трудового права. Вони утворять Особливу частину трудового права.

2. Переведення на іншу роботу(ст.. 32 кЗпП)

Переведення на iншу роботу на тому ж пiдприємствi, в установi, органiзацiї, а також переведення на роботу на iнше пiдприємство, в установу, органiзацiю або в iншу мiсцевiсть, хоча б разом з пiдприємством, установою, органiзацiєю, допускається тiльки за згодою працiвника, за винятком випадкiв, передбачених у статтi 33 цього Кодексу та в iнших випадках, передбачених законодавством.  Не вважається переведенням на iншу роботу i не потребує згоди працiвника перемiщення його на тому ж пiдприємствi, в установi, органiзацiї на iнше робоче мiсце, в iнший структурний пiдроздiл у тiй же мiсцевостi, доручення роботи на iншому механiзмi або агрегатi у межах спецiальностi, квалiфiкацiї чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права перемiщати працiвника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.  Переведення на іншу роботу здійснюються для досягнення різних цілей. Ініціаторами переведень є і роботодавці, і працівники, а іноді й треті особи (наприклад, батьки неповнолітнього працівника). Тому відсутній єдиний критерій для класифікації переведень.Більшість фахівців з трудового права класифікують переведення на іншу роботу залежно від строку, місця, ініціатора переведення, а також від його мети.За строком розрізняють: переведення без зазначення строку, тобто переведення на іншу постійну роботу, і переведення із зазначенням строку - тимчасові переведення. Залежно від місця можливі переведення на тому самому підприємстві, на інше підприємство, що знаходиться у тій самій місцевості, та на інше підприємство, що знаходиться в іншій місцевості. Залежно від ініціатора переведення виділяють переведення за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу, на прохання працівника, на вимогу третіх осіб; за метою - переведення, викликані необхідністю раціонального використання працівників і ліквідації складних виробничих ситуацій, та для створення працівникам полегшених умов праці.

Задача 1

ЗУ «Про зайнятість населення» ст. 2

Рішення Леонова або перейде на пенсію або зареєструється в центрі зайнятості, пропозиція і відмова від неї є правомірною.

П.1,2 ст. 40 Закону: пільги перших 60 днів – допомога 100%, 90 днів – 75%, 210 днів – 50%.

Може отримувати допомогу і працювати, але плата за них не здійснюється.

Білет №2

1. Джерела трудового права

У загальній теорії права джерела права розглядаються з двох позицій: формальної та матеріальної. У формальному аспекті -- це сукупність загальновідомих та внутрішньо структурованих форм встановлення і виразу нормотворчими органами загальнообов'язкових правил поведінки, що регулюють трудові та пов'язані з ними відносини.. Оскільки норми права створюються для реалізації в суспільних відносинах, на регулювання яких їх спрямовано, джерела трудового права матеріалізуються в конкретній мережі правовідносин, а отже, в матеріальному аспекті вони виявляються через відносини, що становлять предмет цієї галузі права. Між формальними і матеріальними джерелами трудового права знаходиться процес реалізації вимог, що містяться в них.

Ознаками джерел права, у тому числі трудового, у формальному аспекті є: формальна визначеність (тобто конкретне, чітке оформлення правових приписів, вираз їх зовнішньої форми з указівкою на відповідні права, обов'язки, наслідки невиконання); загальнообов'язковість (що означає незаперечність правових положень, беззаперечність здійснення з боку всіх суб'єктів права, гарантією чого виступають судові та інші державні органи, оскільки за правовою нормою стоїть держава з її можливістю застосування примусу); загальновідомість (яка досягається шляхом поінформування про зміст правила поведінки, сферу та межі дії відповідно до встановленого порядку оприлюднення правових приписів, доведення їх змісту до конкретних адресатів); внутрішня структурованість (як сукупність стійких зв'язків джерел права, що забезпечує їх цілісність, а також відповідну організацію правових положень, їх компонування).

При цьому одні джерела мають найвищу силу (Конституція), другі-вишу (закон), треті належать до актів нижчого рівня (указ, постанова та ін.). За юридичною силою джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні акти.

За сферою дії джерела трудового права поділяються на центральні та локальні. За національною належністю ними є міжнародні та національні акти. Джерела трудового права можуть бути також класифіковані за: а) формою акта (закони, постанови, укази, положення, інструкції та ін.); б) правотворчим органом (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, інші органи центральної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, роботодавець та ін.); в) видом суспільних відносин, які вони регулюють (трудові відносини, відносини щодо зайнятості та працевлаштування, відносини розгляду трудових спорів тощо) та за іншими підставами.