3. Дидактика вищої школи як галузь педагогічних знань

Дидактика (грец. «didaktikus»— навчаю) — один із розділів педагогіки, який вивчає закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань; визначає обсяг і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми навчання, вплив навчального процесу на особу.

   Вважається, що першим почав використовувати цей термін німецький педагог Вольфганг Ратке (1571 —1635), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання.    Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.

   Навчання — процес взаємодії викладача та студента, в результаті якого студент засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

  Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості.

   Викладання — організація та управління викладачем пізнавальної діяльності студентів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання студентів.

   Учіння — власна навчальна діяльність.

   Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини.

   Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань.

   Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).

Дидактична концепція (лат. conceptio - система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів) - система поглядів на процес навчання.

Кожна концепція складається з кількох напрямів, педагогічних теорій. Залежно від розуміння процесу навчання здійснено поділ концепцій на традиційну, педоцентричну і сучасну систему навчання. У традиційній системі стрижневу роль відіграє викладання (діяльність викладача), в педоцентричній – учіння (діяльність особи, що вивчає).

Сучасна дидактична система виходить з того, що обидві сторони - викладання й учіння - складають діяльність навчання.

Проблеми сучасної дидактики:

а) оптимізація навчально-виховного процесу в школах і ВУЗах;

б) інтенсифікація навчання (посилення, збільшення напруги, продуктивності, дієвості праці);

в) підвищення пізнавальної самостійності, творчої активності, ініціативи студентів; г) посилення між предметних і внутрішньо предметних зв'язків;

ґ) вдосконалення форм і методів навчання та інші.

4. Процес навчання, його функції та структура

Процес навчання – поняття, що відображає суттєві ознаки навчання і характеризує його модель (внутрішню будову).

Навчальний процес – поняття, що відображає узагальнені відмінності (час, конкретні умови) в протіканні навчання в різних типах освітніх установ.

 Функції процесу навчання

– Освітня функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання вміщують в себе факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу.

– Виховна функція передбачає формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, систему ідеалів. Виховна функція витікає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування викладача з студентами. Об’єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів і переконань.

– Розвивальна функція передбачає окрім формування знань і спеціальних умінь здійснення спеціальної роботи із загального розвитку студентів, їх мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей.

Складові компоненти процесу навчання: 

1) Цільовий компонент – усвідомлення викладачем й прийняття студентами цілі і завдань теми, розділу, навчальної дисципліни. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми з урахування особливостей студентів.

2) Стимулююче-мотиваційний компонент – використання системи прийомів із стимулювання в студентів зацікавленості, потреби у вирішенні поставлених перед ними навчальних завдань. Стимулювання повинно породжувати внутрішній процес виникнення в студентів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх етапах.

3) Змістовий компонент – визначається навчальною програмою і підручниками. Зміст конкретизується викладачем з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей студентів.

4) Операційно-дійовий компонент відображає процесуальну суть навчання і реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння.

5) Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль викладача за ходом вирішення поставлених завдань і самоконтроль студентів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків й екзаменів, опитування.

6) Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінку викладачами і самооцінку студентами досягнутих в процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх навчально-виховним завданням, знаходження причин тих чи інших прогалин в знаннях.

Методи навчання:

1)методи організації та управління процесом засвоєння знань;

2)методи здійснення навчальної діяльності;

3)методи стимулювання навчальної діяльності;

4)методи контролю та оцінювання навчальних досягнень студентів;

5)методи мотивації.

Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

До головних принципів навчання належать:

Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Викладача він зобов'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з іншими науками.

Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі.

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на заняттях життєвого досвіду студентів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі студентів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип свідомості й активності студентів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі студентів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.

Ефективність засвоєння знань студентами залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності викладача та студентів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Головними ознаками організаційних форм навчання є:

по-перше, певний зовнішній вияв функцій викладача й студентів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування лекції, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання викладача та ін.);

по-друге, діяльність викладача й студентів здійснюється в певних часових межах ; о-третє, склад студентів може бути постійним (група на занятті) або змінним

(групова робота за диференційованого навчання або при виконанні лабораторних робіт);

по-четверте, в організаційній формі навчання існує певний порядок спілкування викладача із студентами (на занятті викладач безпосередньо передає студентам навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований викладач чи спеціаліст);

по-п'яте, організаційна форма навчання безпосередньо не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями.

Форми організації навчального процесу

Навчальний процес у вищих навчальних закладах відповідно до Закону України «Про вищу освіту» здійснюється у таких формах: навчальні заняття; самостійна робота; практична підготовка; контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є: лекція; лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття; консультація.

Процес навчання — це динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) викладача та студентів, у ході якої здійснюється стимулювання та організація активної навчально-пізнавальної діяльності студентів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку і всебічної вихованості особистості.

Процес виховання — цілеспрямована динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) викладача, куратора і студента, у ході якої в різноманітних видах діяльності здійснюється самореалізація, самоствердження студента, формується його особистість.

Виховання — це багатогранний процес постійного духовного збагачення і оновлення тих, хто виховується, і тих, хто виховує (В. О. Сухомлинсъкий).

Спільні риси процесів навчання та виховання:

1. Обидва процеси реалізують освітню, виховну і розвиваючу функції в цілісному педагогічному процесі.

2. І процес навчання, і процес виховання припускає взаємодію суб'єктів, їх взаєморозвиток, взаємозміни, взаємокорекцію поведінки.

3. Дані процеси мають загальні структурні елементи (цілі, зміст, методи, форми, засоби, результати і т.п.).

4. Обидва процеси є цілеспрямованими.

5. Порівнювані процеси є спеціально організуючі.

6. Обидва процеси носять соціальний характер.

7. І процес навчання, і процес виховання є складними, багаточинниковими.

8. Реалізація даних педагогічних процесів вимагає достатньо високої професійної компетентності.

9. Формулювання деяких принципів мають схоже звучання.

10. Деякі методи є загальними для даних процесів, наприклад, бесіда, лекція і ін.

Відмінності:

1. Навчання вносить особливий внесок в реалізацію освітньої функції, виховання вносить особливий внесок в реалізацію виховної функції цілісного педагогічного процесу. 2. Об'єктом повчальних дій є переважно інтелектуальна сфера особи, а об'єктом виховуючих дій виступає її мотиваційна сфера.

3. Структурні елементи процесів навчання і виховання мають різне змістовне наповнення. Так, змістом навчання є переважно знання, уміння і навики, а змістом виховання - потреби, мотиви, інтереси, установки, ціннісні орієнтації, ідеали та ін.

4. Досягнення цілей навчання можливе за менший проміжок часу в порівнянні з процесом виховання.