2. Навчальні практики та нетрадиційні форми організації навчання у внз

Практична підготовка студентів є невід'ємною складовою частиною навчального процесу.

Мета практики - закріплення теоретичних знань, які були отримані в процесі навчання, формування у студентів професійних умінь та навичок, оволодіння студентами сучасними методами, формами організації виробництва.

Практика студентів проводиться на базах практики, які забезпечують виконання програми відповідно до діючих державних та галузевих стандартів вищої освіти, в навчально-практичних центрах, створених на базі провідних навчальних закладів. Визначення баз практики здійснюється адміністрацією навчального закладу на підставі прямих договорів.

Відповідно до навчального плану в процесі підготовки молодшого спеціаліста (магістра) передбачається проведення трьох видів практик:

- навчальна;

- технологічна;

- переддипломна.

Навчальна практика. Завдання навчальної практики - ознайомлення студентів із специфікою майбутньої спеціальності, отримання первинних професійних умінь і навичок із загальнопрофесійних та спеціальних дисциплін. Практичне навчання здійснюється викладачами спеціальних дисциплін. Навчальні практики проводяться в навчальних та комп’ютерних лабораторіях із використанням сучасної техніки та економічних показників.

Технологічна практика. Мета технологічної практики - ознайомлення студентів-практикантів безпосередньо на підприємствах, в організаціях, установах з виробничим процесом і технологічним циклом виробництва, відпрацювання вмінь і навичок з робітничої професії та спеціальності, закріплення знань, отриманих при вивченні певного циклу теоретичних дисциплін та придбання первинного практичного досвіду.

Переддипломна практика – є завершальним етапом навчання і проводиться з метою узагальнення знань, практичних умінь та навичок на базі конкретного суб’єкта господарювання, оволодіння професійним досвідом та готовності майбутнього фахівця до самостійної трудової діяльності, збору матеріалів для дипломного проекту.

Мета практики – поглиблення та систематизація знань студентів шляхом рішення виробничо-ситуаційних та інших проблем різних галузей господарства залежно від спеціалізації студентів. Базами практики для всіх спеціальностей є діючі підприємства, фінансові установи та інші суб’єкти господарювання, які відповідають всім вимогам, забезпечені висококваліфікованими наставниками.

У період практики студенти на базі отриманих знань, практичних умінь і навичок вирішують ряд проблемних питань технологічного, фінансового, організаційного та іншого характеру. Керівниками даної практики є викладачі ВНЗ за участю керівників від бази практики.

Підведення підсумків практики. Після закінчення терміну практики студенти звітують про виконання програми практики. Форма звітності студента - подання письмового звіту, підписаного і оціненого безпосередньо керівником від бази практики, який подається керівнику практики від навчального закладу. Оформляється звіт за загальними вимогами, які встановлені стандартом для оформлення текстових документів. Звіт з практики оцінюється, оцінка вноситься в заліково-екзаменаційну відомість та залікову книжку студента за підписом голови практики. Види практики, їх мета, тривалість, термін проведення визначається навчальним планом.

Крім традиційних, у практиці педагогіки вищої школи за останні двадцять років великого розповсюдження та застосування набули й інші методи навчання, які ми називаємо нетрадиційними. Теоретичні та експериментальні дослідження різних авторів показують, що при використанні "нетрадиційних занять" можна досягнути значних позитивних результатів у формуванні загальнонавчальних умінь, пізнавальних інтересів студентів, створенні передумов для взаємодії суб'єктів навчання, у підвищенні успішності невстигаючих, бо такі форми навчання дозволяють враховувати індивідуальні особливості студента, його реальні навчальні можливості, створюють атмосферу "комфорту" в навчанні.

Серед них певної уваги заслуговують так звані "активні" методи навчання. Особливістю є спонукання студента та викладача до активності, обов'язкової взаємодії в процесі навчання студентів між собою чи з іншими суб'єктами НВП. Методи активного навчання використовуються для тренування та розвитку творчого мислення студентів, формування в них відповідних практичних умінь та навичок. Вони стимулюють і підвищують інтерес до занять, активізують та загострюють сприймання навчального матеріалу.

Виділяють такі основні методи активного навчання:

1. Ділова гра включає наявність ігрового моделювання та розподіл ролей між учасниками гри; наявність загальної мети всього ігрового колективу, досягнення якої забезпечується взаємодією учасників гри, підкоренням їх різнобічних інтересів цій загальній меті.

Диспут – прийом в діловій грі, що передбачає таку форму співробітництва учасників, яка використовується для вивчення двох різних точок зору з будь-якої проблеми з метою встановлення істини.

До диспуту готуються всі члени навчальної групи, вивчаючи літературу з проблеми, всі наявні точки зору фахівців. Під час диспуту на занятті група поділяється на дві підгрупи, які тримаються однієї з двох можливих точок зору. Погляди обох підгруп захищають у диспуті їх представники, члени кожної з них в разі необхідності здійснюють допомогу своїм представникам, доповнюють, або поглиблюють їх аргументи на користь своєї позиції та переконливо відкидають аргументи своїх опонентів.

Журі, до складу якого входять студенти (слухачі), дає оцінку диспуту, яка передбачає аналіз його результатів, особливостей спільної навчально-пізнавальної діяльності підгруп, індивідуальної діяльності представників підгруп. Підсумки спільної діяльності учасників диспуту, в тому числі і журі, підводить організатор (викладач).

2. Розігрування ролей (імітаційні ігри) є простішим методом порівняно з діловою грою, що потребує менших затрат часу та засобів на розробку та впровадження. Взаємодія учасників ігрового заняття може здійснюватися, зокрема, у вигляді дискусій.

Дискусія – це такий прийом в діловій імітаційній грі, коли за проблемою, що обговорюється, ініціативно висловлюються всі учасники. Організаційним моментом дискусії, який визначає її змістовність й послідовність, є розробка плану обговорення проблеми. Попереднє ознайомлення з планом дозволяє студентам (слухачам) спланувати свою діяльність у дискусії, визначити співвідношення розумових й предметних дій, прогнозувати можливий результат діяльності.

3. Аналізу конкретних ситуацій як нетрадиційному методу навчання властиві: наявність складної задачі чи проблеми, формулювання викладачем контрольних запитань з даної проблеми, обговорення можливих варіантів її вирішення.

Характерологічною ознакою аналізу конкретної ситуації є:

- колективне вироблення рішень;

- багатоальтернативність рішень;

- єдина ціль групи при виробітку рішень;

- наявність системи групової оцінки діяльності тих, кого навчають;

- наявність керованої емоційної напруги тих, кого навчають.

4. Метод активного програмового навчання характеризується однією специфічною рисою – поінформованістю викладача у правильному чи найоптимальнішому вирішенні поставленої перед студентами проблеми.

5. Що стосується методу ігрового проектування, то при його використанні відсутнє наперед відоме вирішення поставленої перед студентами задачі. На відміну від методу аналізу ситуацій для даного методу, процес проектно-конструкторського вироблення варіантів вирішення, їх захисту та обговорення може тривати кілька тижнів.

В принципі методи активного програмового навчання та ігрового проектування можуть розглядатися як різновидності методу аналізу ситуацій. Їх виділення пов'язане з суттєвими відмінностями призначення, областей використання та масштабу ситуацій, що розглядаються.

6. Стажування як метод навчання полягає в тому, щоб студент у ролі стажиста займав певну посаду. Хоча і під контролем, він повинен самостійно діяти, тобто приймати рішення, взаємодіяти з іншими посадовими особами.

7. Проблемна лекція – містить у собі проблемні, дискусійні твердження, варіанти вирішення яких досягаються обов'язковим обговоренням їх між усіма присутніми. Цьому передує монолог викладача, в якому він вводить слухачів у проблему, вказує на можливі підходи до її аналізу на матеріалі співставлення різних факторів та теорій і знайомить з деякими умовами та прецендентами її розв'язання, створюючи тим самим грунт для проблематизації зовнішнього діалогу.

8. Метод "мозкової атаки" – спосіб колективного продукування ідей, який формує вміння зосереджувати увагу на якійсь вузькій меті. Використовуючи метод мозкової атаки, студенти працюють як "генератори ідей", при цьому вони не стримуються необхідністю обгрунтування своїх позицій та позбавлені критики, адже за цих умов немає "начальників" і "підлеглих", є лише експерти в кожній групі студентів, які фіксують, оцінюють та вибирають кращі ідеї.

До нетрадиційних методів навчання відносять ще й навчальні модулі, які дедалі ширше використовуються в практиці педагогіки вищих навчальних закладів. Відомі різні підходи трактування модулів. Навчальним модулем вважають метод навчання, що активізує самостійну пізнавальну діяльність студентів, служить її поетапній організації, регулюванню, контролю та оцінці. Навчальний модуль поділяють на п'ять складових частин: структурно-логічні схеми (виділяють основні блоки знань по темі, що вивчається); навчальну карту (встановлюється ієрархія елементів, що вивчаються); вибіркові тести для контролю (чи самоконтролю); задачі аналітичного чи графічного змісту (для контролю чи самоконтролю на більш високому рівні (на рівні умінь та навичок) та лабораторні роботи дослідницького характеру, що сприяють становленню та закріпленню знань з теорії. Дидактики вважають, що перехід до модульного навчання означає корінне перетворення системи навчання.

До методів навчання, в процесі яких проявляється та оцінюється індивідуальна діяльність студентів, відносимо поза аудиторну діяльність, яка реалізується за допомогою самостійних дій, які вимагають розумових, вольових або фізичних зусиль і завершується конкретними результатами.

Поза аудиторна робота студентів в широкому розумінні включає в себе як самостійну пізнавальну діяльність, так і такі ефективні форми: систематична робота студентів у педагогічних гуртках і клубах, проблемних групах; організація і проведення диспутів, науково-практичних і читацьких конференцій; участь студентів у педагогічних конкурсах і олімпіадах; випуск журналів та газет. Так, наприклад, підготовча робота по організації та проведенню поза аудиторних заходів (вечорів, диспутів, бесід, конкурсів тощо) допомагає студентам набувати просвітницьких умінь: вміння провести бесіду, лекцію, доповідь, педагогічну інформацію, диспут, дискусію з актуальних проблем педагогіки та психології.