3. Етика та психолого-педагогічна характеристика викладача

Педагогічне спілкування − це професійне спілкування викладача з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування та індивідуальним особливостям студента, постійно відчувати і підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні. Педагогічне спілкування як професійно-етичний феномен вимагає від викладача спеціальної підготовки не лише щодо технології взаємодії, а й морального досвіду, педагогічної мудрості в організації взаємин із студентами, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу. За своїм змістом і сферою функціонування воно може бути професійним і непрофесійним.

Прикметами сучасності у вищій школі є звернення до особистості викладача та студента, визнання їх суверенності і цінності, встановлення пріоритетів при розгляді соціальних процесів, в тому числі управління навчальним процесом. Протягом багатьох років під прапором боротьби з індивідуалізмом послідовно принижувалась людська і педагогічна індивідуальність. Навіть говорити про себе в першій особі було непристойним. Між тим сила педагогічного колективу - в багатстві його індивідуумів. Одного філософа якось запитали: “Що важливіше - колектив чи особистість?”.

“Зрозуміло, колектив, - відповів він, але тільки якщо він складається з особистостей, бо сума одиниць завжди одиниця або більше, а сума нулів завжди нуль”. Скромне на перший погляд “Ми” дає можливість ховатися за чужу спину, присвоювати собі чужі справи і уникати особистої відповідальності. Слухняність цінується вище від ініціативи та творчості. Педагогу-новатору, який об’єктивно не може не вступати у конфлікт з консервативним оточенням, керівники і колеги часто приписують негативні моральні якості: нескромність, кар’єризм, популізм, користолюбство. Така консервативна система задовольняє багатьох викладачів. Пізнавши на своєму чи чужому досвіді, що особиста ініціатива карається, педагоги часто обирають шлях найменшого спору. Все це призводить до педагогічного застою. Подолання психології соціальної інерції в першу чергу стосується закладів вищої школи.

Значна роль спілкування в педагогічній діяльності, в роботі викладача, звичайно, потребує від педагога професійного управління своєю комунікативною діяльністю. Це, в свою чергу, передбачає наявність у нього низки комунікативних умінь:

• уміння спілкуватися з людьми;

• уміння за допомогою створеної системи спілкування організовувати спільну зі студентами творчу діяльність;

• уміння цілеспрямовано організовувати спілкування й керувати ним.

Уміння спілкуватися - риса багатопланова, яка, на думку дослідників включає низку складових:

• комунікабельність - здатність відчувати: задоволення від процесу комунікації;

• бажання знаходитись серед інших людей;

• альтруїстичні тенденції.

А.В. Мудрук вважає, що на вміння спілкуватися впливають такі параметри особистості: особливості мислення, добре володіння мовленням, емпатія й спонтанність сприйняття, певні соціальні настанови (наприклад, інтерес до самого процесу спілкування, а не лише до його результату), комунікативні вміння - вміння орієнтуватися в часі серед партнерів, у стосунках, у ситуаціях.

Уміння спілкуватися має іншу природу, основу якої складають комунікативні й альтруїстичні емоції.

До комунікативних емоцій належать: бажання поділитися думками, переживаннями, почуття симпатії, поваги до учасників спілкування тощо

Саме наявність цих емоцій і потреби їх переживання свідчить про схильність до педагогічного спілкування.

До альтруїстичних емоцій належать: бажання приносити радість людям, із якими людина спілкується; співпереживання радості іншого тощо.

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей. соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:

1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність і цілеспрямованість, національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур, гуманізм і соціальний оптимізм, високий рівень відповідальності та працелюбність

2. Морально-психологічні якості: Чесність і ясність у взаєминах з людьми, високий рівень загальної психологічної культури, повага до професіоналізму інших і наукової спадщини, акуратність і охайність, дисциплінованість і вимогливість.

3. Науково-педагогічні якості: Науково-педагогічна творчість, професійна працездатність, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, педагогічне спрямування наукової ерудиції, педагогічна спостережливість, педагогічна уява та інтуїція, володіння педагогічною технікою, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях, висока культура мови та мовлення, володіння мімікою, тоном голосу, поставою , рухами і жестами.

4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання ,висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість. інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними, позитивна Я-концепція , емоційна стійкість, витримка й самовладання, саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво-важливих завдань, твердість характеру.

5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента, безумовне прийняття його як особистості, педагогічний оптимізм, проектування цілей навчання, прогнозування шляхів становлення майбутнього спеціаліста, конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати, організаторські та комунікативні здібності, духовний вплив на академічну групу і особистість студента.

Педагогічний такт в широкому розумінні – це професійна якість викладача, за допомогою якої він в кожному конкретному випадку застосовує до студентів найбільш ефективний спосіб виховного впливу. Педагогічний такт – це природна здатність викладача впливати на студентів;

Саме слово „такт" (від латинського tactus) - це форма людських взаємовідносин. Такт - необхідна умова успішного спілкування між людьми. Тактовна людина намагається вести себе в колективі так, щоб ні своїм зовнішнім виглядом, ні необережним словом не зіпсувати настрій навколишнім.

Педагогічний такт є формою реалізації педагогічної моралі в діяльності викладача, в якій збігаються думка і дія. Такт - це етична поведінка, що включає передбачення всіх об'єктивних наслідків вчинку і суб'єктивного його сприйняття; у такті виявляється пошук шляху до мети. Педагогічний такт – це завжди творчість і пошук.

В числі основних елементів педагогічного такту викладача, що становлять, можна назвати:

• пошана до студента і вимогливість до нього;

• розвиток самостійності у всіх видах діяльності і тверде педагогічне керівництво їх роботою;

• уважність до психічного стану студента, зрозумілість і послідовність вимог до нього;

• довіра до студентів і систематична перевірка їх навчальної роботи;

• уміння зацікавлено слухати співбесідника і співпереживати йому

• врівноваженість і самовладання, діловий тон в стосунках

• принциповість без впертості

• уважність і чуйність по відношенню до людей і так далі

• педагогічно виправдане поєднання ділового та емоційного характеру стосунків зі студентами та ін.

Педагогічний такт багато в чому залежить від особистих якостей педагога, його кругозору, культури, волі, цивільної позиції і професійної майстерності. Він є тією основою, на якій зростають довірчі стосунки між викладачами і студентами. Особливо виразно педагогічний такт виявляється в контрольно-оцінній діяльності педагога, де украй важливі особлива уважність і справедливість.

Отже, педагогічний такт - це спеціальні педагогічні вміння, за допомогою яких викладач в кожному конкретному випадку застосовує до студентів найбільш ефективні засоби виховання.

Такт — це також уміння стримувати свої почуття, якщо вони стоять на перешкоді загальній справі, не показувати неприязні.

Отже, щоб бути тактовним, треба навчитися керувати своїми почуттями, створювати такий психологічний стан, щоб можна було критично ставитись до себе, бути чуйним до студентів і навколишніх людей.

Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на студентів. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Оволодіти педагогічним тактом, не маючи педагогічної майстерності, неможливо. Педагогічний такт не засвоюється шляхом заучування, запам’ятовування чи тренування. Він є наслідком творчості викладача, показником гнучкості його розуму.