Значення цієї події:

• підняло авторитет великого князя

• зміцнило міжнародні зв’язки

• сприяло об’єднанню розрізнених слов’янських племен в єдину державу

• дало поштовх для розвитку культури, науки, моралі Київської Русі.

У 1051 р. Ярослав Мудрий призначив київським митрополитом (русина) Іларіона. Тим самим була послаблена залежність Русі від візантійського імператора.

Господарювання. Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально-економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Замість вузьколезового наральника частіше застосовувався наральник із широким трикутним лезом. Його використання підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Невеликі жорна для помелу зерна замінювалися масивними. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.

Землеробство було провідною галуззю господарювання, застосовувалася 2-3-пільна система. Відбувся перехід від двопільної до парової системи з трипільною сівозміною. Земля ділилася на три частини: на одній сіяли ярові, на другій — озимі, а третя — відпочивала («лежала під паром»), завдяки чому відновлювалась родючість ґрунтів. Щороку ділянки змінювалися. На той час існувала вирубна (лісові місцевості) і перелогова (степ і лісостеп) системи землеробства. Основними знаряддями праці були: плуг, борони, заступи, серпи, коси. Вирощувалися пшениця, жито, просо, ячмінь, овес. Крім зернових, вирощували також бобові та технічні культури. Значного розвитку досягло скотарство, особливо у степовій смузі. Розводили велику і малу рогату худобу, свиней, коней тощо.Важливе місце у господарстві Київської Русі займало ремесло. Існувало понад 60 видів ремісничих спеціальностей. Найважливішою галуззю була чорна металургія. Значного рівня досягли також інші ремесла — ювелірне, гончарство, ткацтво та деревообробне виробництво.

Ювелірне мистецтво. Руські майстри володіли багатьма складними техніками виготовлення прикрас. Як наприклад, скань — вироби з крученого, срібного або золотого дроту, зернь — маленькі золоті чи срібні зерна накладалися на малюнок і припаювалися, перегородчата емаль — склоподібною масою різних кольорів покривали підготовлені ділянки, створюючи красиві й довговічні прикраси, що збереглися і до наших днів, хоча сама техніка втрачена назавжди.Колтами називалися старовинні жіночі прикраси у вигляді підвіски, що впліталася жінкам у коси.

Залізо обробка.Вироби руських ковалів цінувалися на Русі і за її межами. Хитромудрі висячі замки з ключами складної форми мали неабиякий попит у сусідніх країнах, де їх називали “руськими замками “.

Гончарство. Гончарі виготовляли посуд, який у Київській Русі був дерев'яний і глиняний. З ІХ ст. глиняний посуд виготовляли на гончарному крузі. На своїх виробах гончарі ставили клеймо – ромби, зірки, інколи робили написи.

Бондарство — вид деревообробного промислу, пов'язаний з виготовленням місткостей — бочок, діжок, барил, цебер тощо.

Не втратили свого значення промисли, особливо мисливство, рибальство і бортництво.

Значного розвитку набула торгівля. Вироби ремісників обмінювали на сіль, господарську продукцію. Була певна спеціалізація деяких районів: з Прикарпаття везли сіль, з півдня — хліб, худобу, з півночі — хутро. Поступово внутрішня торгівля концентрувалася у містах. Значного розвитку досягла зовнішня торгівля. Експортували хліб, худобу, сіль, хутра, вироби ремісників, Імпортували: тканину, вино, прянощі тощо. Через територію Київської Русі проходило три найважливіші торгівельні шляхи: “із варяг у греки”, “соляний”, “залозний”.

Торгівля:

1. Зовнішня і внутрішня;

2. Валютою була гривня – від голови(гриви) тварини;

3. Торгові шляхи – морські, річкові і сухопутні.

Торгові шляхи:

• шлях із варя́гів у гре́ки («Грецький шлях») — назва основного водного торгового шляху Київської Русі, що зв'язував північні райони країни з південними руськими землями і скандинавські країни з Візантійською імперією;

• « Соляний » - це шлях (згадуваний літописом під 1170 р.), яким привозили сіль з Криму до Києва;

• «Шовковий» шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм;

• «Залозний» - цей торговельний шлях проходив з Європи через Кавказ до арабського сходу. Згадується в літописах під 1168 і 1170 рр.

Судочинство в Київській Русі.

З прийняттям християнства змінився й характер судочинства. Достатньо сказати, що Володимир Хреститель відмінив смертну кару. Суспільство зрозуміло необхідність жити за гуманними законами. На слов’янському ґрунті насаджувалася нова, висока духовність, нова міра світу й людини, відчуття святості й цінності життя.

За синів Ярослава Мудрого, у другій половині ХІ ст., був складений перший звід законів Київської держави – „Руська правда” (слово „правда” у Древній Русі мало ще значення – устав, закон). Це були закони щодо поділу спадщини, покарання злодіїв, убивць і т.д. У „Руській правді” позначилися і соціальні розходження: для знатті і для простих селян покарання були різними, „Церковні люди” – священики, їхні сім’ї й загалом ті, що жили при монастирях та церквах, підлягали суду єпископа. „Руська Правда”, як і чимало інших книг, дійшла до нас завдяки монастирям, у яких часто зберігалися великі бібліотеки.

«Руська Правда». Ще виразнішим кроком до деперсоніфікації влади великого князя стала поява з ініціативи Ярослава Мудрого першого писаного зводу законів – «Руської Правди». Згідно з Новгородським літописом, Ярослав, утвердившись на київському престолі, відправив додому загін новгородців, на який спирався, здобуваючи Київ, зі словами: "По се грамоте ходите, якоже списах вамь, такоже держите". Далі в літописі під заголовком "А се єсть правда руская" вміщений текст так званої Правди Ярослава з 18 статей, яка визначала способи покарання різних злочинів проти особи - від кровної помсти за вбивство до штрафів за "обиду". Ще за життя Ярослава Мудрого ці статті були доповнені двома княжими уставами про нормування збору судових штрафів за "обиду" та крадіжки, а невдовзі після його смерті його сини прийняли важливе доповнення, замінивши кровну помсту викупом. Врешті, додатки першої чверті XII ст., що регулювали кредитно-боргові зобов'язання, остаточно оформили загальний звід законів, відомий під назвою “Пространна Руська Правда”. Її норми застосовувались на всій території Київської Русі і після її розпаду: старе "руське право" почало витіснятися у Галичині лише з 30-х рр. XV ст., на українських та білоруських землях Великого князівства Литовського - у 40-60-х рр. XV ст., а на території Московського Великого князівства після затвердження Судебника 1497 р.