35. Поняття і значення застави

Застава – це засіб забезпечення виконання зобов’язання, який встановлює речеве право заставодержателя на предмет застави. Значення – гарантування виконання зобов’язання боржником.

36. Заставне право.

Заставне право – це один з основних способів забезпечення виконання зобов'язань, які являють собою комплекс правомочностей (повноважень) кредитора майна, виділеного боржником як забезпечення виконання своїх зобов'язань. Кредитор як володілець заставного права на майно називається зас-таводержцем (заставодержателем), а боржник, який надає в заставу майно, що йому належить на праві власності, - заставодавцем.

37. Поняття і види зобов’язань.

зобов'язання(obligatio) - це такі юридичні відносини між двома особами, коли одна особа - боржник -зобов'язана вчинити або утриматися від вчинення певної дії, а інша - кредитор - має право вимагати від першої виконання покладеного на неї обов'язку, що випливає з договору або з інших підстав на свою користь.

Види: зобов’язання ніби з договорів, зобов’язання ніби з деліктів, зобов’язання ніби з приватних деліктів.

38. Види договорів, умови їх дійсності.

Договори діляться на контракти та пакти. Контракти в свою чергу на вербальні, літеральні, реальні, консенсуальні; односторонні і двосторонні. Також договори діляться на договори суворого права та доброї волі.

Умови дійсності: 1) згода сторін та прояв волі; 2) визначення дій, що складають предмет договору, визначення зобов’язання; 3) ці дії можливо здійснити людині; 4) законність договору по меті і змісту; 5) договорі мав бути визначеним по змісту; 6) договір мав представляти та містити інтереси кредитора; 7) місце, умова і строк.

39. Порядок укладення та зміст договорів.

Порядок:

1. Оферта(propositio)- оголошення сторони, яка бажає укласти певний договір, про свій намір вступити в зобов'язально-правові відносини з іншою особою для досягнення якоїсь мети

2. Акцепт - прийняття пропозиції укласти договір. Якщо договір- не консесуальний, то окрім цього виконувалася ще одна форма(письмовий контракт) або у крайньому разі(напр. коли реальний контракт) передати річ, яка була предметом договору.

Зміст: головна правова формою, за допомогою якої встановлювалися та закріплювалися господарські зв'язки всезростаючої промисловості і торгівлі.

40. Відповідальність за невиконання договорів

Відповідальність за невиконання договорів наступала виключно за умови винності боржника. 1) якщо договір має тільки інтереси кредитора, то боржник відповідає за умисел.

2) якщо містилися інтереси обох сторін, то боржник відповідає як за dolus так і за culpa.

3) по деяким договорам відповідальність обмежена ступенем дбайливого ставлення до речі;

4) якщо на боржнику є зобов’язання особливої охорони речі, то він відповідає і за випадкову смерть речі;

5) відповідальність судновласників і співвласників постоялих дворів і сараїв має специфіку, адже вони відповідають і за «випадок».

41. Вербальні та літеральні контракти.

Вербальні - контракти, для дійсності яких достатньо було проголосити сторонам слів, що свідчать про їхню договірну волю. види вербальних договорів – стимуляції.

Літеральні – контракти, для дійсності яких достатньо було вчинити дії, що створили погоджений сторонами запис (розписку, запис в борговій книзі тощо).

42. Реальні та консенсуальні контракти.

Реальні – укладання безпосередньо передачею речі, без супроводження ні словесними формулами, ні записами; для дійсності достатньо було посвідчити добровільну передачу речі, і відповідно, її прийняття.

Консенсуальні – укладання неформальною згодою; для їх дійсності достатньо було посвідчити факт згоди у змісті зобов’язання.

43. Договір займу.

Mutuum (займ) – договір, по якому одна сторона (наймодавець надає іншій (боржнику) грошову суму чи певну кількість родових речей у власність із зобов’язанням боржника повернути через певний строк те, що отримав у повному розмірі. Крім того можуть нараховуватись проценти. (1, 6 чи 8 у різні історичні періоди). але проценти на проценти не нараховуються.

44. Історичні форми застави (fiducia, pignus, hypoteca).

fiducia - шляхом манципації або уступки права боржник передавав кредитору в забезпечення боргу певну річ на праві власності, але передавав з тим, щоб після сплати боргу вона була реманципована. Якщо борг не буде сплачений, обов'язок за угодою для кредитора відпадає і він стає остаточним власником речі. Кредитор міг зали­шити річ в себе або продати і коли одержить за неї ціну, більшу, ніж борг, надлишок повертати боржнику не зобов'язаний. Якщо борг було сплачено, а кредитор не бажав річ повертати, то боржник не мав ніякого позову, проте кредитор вважався безчесним.

Pignus – неформальна, ручна застава. Боржник просто (без манципації або поступки правом) передавав кредитору якусь річ із своїх речей не у власність, а лише у просте володіння (точніше - у держання, але з володарським захистом). Уся забезпечувальна сила такої застави полягала тільки в тому, що кредитор міг утримувати річ у себе, поки борг не буде сплачений.

Hypoteca – найбільш розвинута форма римської застави. Залишала предмет і у володінні, і у власності боржника. Це давало йому змогу володіти, користуватися заставленою річчю, одержувати з неї доходи і швидше погасити свої борги. Кредитору надавалося лише право у випадку невиконання зобов'язання вимагати заставлену річ, у кого б вона на цей час не знаходилася, продати її і з вирученої суми покрити борг, а решту грошей по­вернути боржникові.

45. Договір купівлі-продажу.

Зміст договору купівлі-продажу у подвійній дії: одна сторона отримує річ у власність, а інша отримає у власність певну грошову суму. Ознаки: двосторонній договір, консенсуальний, має бути конкретна річ з відповідним рівнем якості та чітко визначена кількість грошей.

46. Договори найму речей та послуг.

Це такий договір, зміст якого полягає в тому, що одна сторона ( наймодавець) передає іншій річ чи послугу у користування на певний строк, а сам отримує як компенсацію певну грошову суму чи інші речі у власність. Ознаки: двосторонній, консенсуальний.

47. Договір поруки.

Це безоплатне виконання послуг чи роботи однієї сторони (виконавця) на користь іншої (поручителя). Ознаки – односторонній. Предметом може бути виконання послуг чи роботи, що 1) реальних; 2) законних, 3) моральних, 4) поручитель має мати господарську користь.

48. Безіменні контракти.

Число контрактів було постійним і не могло бути поширеним. Через це контракти, що з’явились пізніше, утворили окрему групу – безіменні контракти. До них належали: 1) обмін речовими правами і речами, 2) здійснення дій в обмін на річ чи речові права, 3) надання речей за дії, 4) обмін діями. Вони мали деформалізований характер та за своєю сутністю наближені до пактів.

49. Договір міни.

Обмін правами власності на дві різні речі, що належать різним власникам. Зміст та обов’яязки сторін схожі з купівлею-продажем, проте евікція надається обом сторонам. Для дійсності договору достатньо виконання зобов’язання хоча б однією стороною.

50. Поняття і види пактів.

Пакти – неформальні домовленості, що за загальним правилом не мають позовного захисту. З часом деякі з них отримали визнання шляхом додання їх до умов контракту, захист в преторському едикті (преторські пакти), у імператорському законодавстві. Це дало підставу розділити пакти на так звані «вдягнені» та «голі», тобто ті , що мають позовний захист і навпаки.

51. Преторські пакти.

Це пакти: 1) підтвердження боргу, 2) обіцянка банкіра сплатити обумовлену угодою суму з рахунку клієнта на користь 3 особи, 3) угода з власниками отелів і кораблів про збереження речей, 4) угода з третейським суддею про здійсн ним своїї повноважень.

52. Ведення чужих справ без доручення.

Це зобов’язання ніби з контракту, ознаки: 1) об’єкт ведення є дійсно справою 3 особи, і гестор це усвідомлює, 2) вітсутність між хазяїном і гестором будь-яких зобов’язань з контракту щодо ведення справи, 3) гестор повинен мати намір покласти всі витрати на особу, в інтересах якої діяв, 4) гестор не отримує жодної винагороди, 5) госп. користь хазяїна.

53. Зобов’язання з безпідставного збагачення.

Під безпідставним збагаченням римляни розуміли перехід одного майна або будь-яких його частин (грошової суми, речей, прав тощо) від однієї особи до іншої без достатніх правових підстав. Правовими підставами збагачення були передбачені законами юридичні факти, як, наприклад, укладення контрактів купівлі-продажу, дарування тощо. У разі помилкового платежу або інших дій, що не ґрунтувалися на законі та волі сторін, проти неналежного кредитора надавався кондикційний позов (condictio). Така норма ґрунтувалося на розумінні того, що безпідставне виконання існотно погіршує становище того, хто його здійснив. «Відповідає вимогам природи, щоб ніхто не збагачувався за рахунок погіршення становища іншого» (D. 50.17.206).

Залежно від предмета кондикційні позови поділялися на: condictio certae pecuniae (позов про повернення певної грошової суми), condictio certae rei (позов про повернення певної речі), condictio incerti (позов про повернення іншого безпідставного збагачення).

Основними видами позовів з безпідставного збагачення були: condictio indebiti (позов про повернення неналежно сплаченого), condictio causa data causa non secuta (позов про повернення надання, мети якого не досягнуто), condictio ex causa furtiva (позов про повернення отриманого внаслідок крадіжки), condictio ob turpem causam (позов про повернення переданого на порочних підставах), condictio sine causa (позов про повернення переданого без належної підстави) та ін.

Condictio indebiti (позов про повернення неналежно сплаченого). У разі помилкової сплати неіснуючого боргу уявний кредитор зобов’язаний був повернути все отримане особі, що сплатила. Condictio indebiti — це позов, що надавався для здійснення вимоги про повернення помилково сплаченого (Gai 3.91). Щоб отримати такий позов, потрібні були дві умови: відсутність боргу та помилка обох сторін в існуванні боргу. Якщо неіснуючий борг виконується свідомо, то вимагати його повернення не можна