1. Роль римського права в історії розвитку права.

1)Увесь правовий розвиток Західної Європи та інших континентів відбувався під знаком римського права аж до наших часів.

2) Багатовікове вивчення римського права формувало юридичне мислення За­хідної Європи і створювало сильний клас юристів, керівників та дійових помічників у будь-якій законодавчій діяльності.

3) римська цивілістика залишається неперевершеною для сучасного правотворення, практичного застосування цивільного права.

4) глибина теоретичних узагальнень і висновків видатних римських юристів, їх мистецтво глибокого наукового аналізу, практичне застосування своїх вис­новків, оцінок та тлумачень є прикладом і для сучасних юристів.

2. Предмет “Основ римського цивільного права”.

Предметом є римське публічне і римське приватне право.

3. Поняття та види джерел права.

Джерела права (Гай) – закони (plebiscita), сенатусконсульти, конституції імператорів, едикти магістратів, відповіді юристів( responsa prudentum) + звичаєве право.

4. Кодифікація римського права.

Грегоріана(пізніше -кодекс Гермогеніана,295 р), Феодосія(1 пол 5 ст), Юстиніана – 539 (534 – нова редакція),

5. Цивільне право (ius civile) і преторське право (ius honorarium).

В об'єктивному розумінні цивільне право є сукупністю норм, виданих законодавчою владою й абсолютно обов'язкових як для громадян, так і для магістратів, при цьому обов'язкових аж до їх скасування. Преторське право, навпаки, - це сукупність норм, виданих магістратською владою, дійсних de jure тільки на один рік, і для самих органів цієї влади тільки відносно обов'язкових.

У суб'єктивному розумінні цивільне право - це безпосереднє владне ставлення до речі чи особи. Для здійснення цього ставлення шляхом позову не було потреби вдаватися до будь-якої активної допомоги преторської влади треба лише, щоб ця влада не накладала вето. Особа, яка володіє цивільним правом, звертається до претора за одержанням преторської формули лише як до органу, через який повинен пройти будь-який процес. Позов такої особи є прямий наслідок, пряма функція її права: вона має позов, тому що має право.

Зовсім інший характер має преторське суб'єктивне право. Не володіючи цивільним правом, особа прагнула від претора мати захист своїх інтересів і тому потребувла активного втручання преторської влади. Якщо претор у своє­му едикті для того чи іншого випадку обіцяв дати такий захист у вигляді інтердикту або позову, то цією обіцянкою він тільки зобов'язував сам себе, але жодних гарантій щодо її здійснення зацікавлена особа не одержувала. Якщо претор не виконував своєї обіцянки, не давав позову, то у претендента (у наве­деному вище прикладі, - У дочки) не залишиться нічого. Усе преторське право базується тільки на обіцянці дати позов і на дійсному виконанні цієї обіцянки. Отже, преторське право є наслідком позову; особа має право тому, що їй дається позов, а не позов дається тому, що має право.

6. Національне римське право (ius quiritum) і право народів (ius gentium).

Терміном jus quiritium, насамперед позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян - квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Jus quiritium неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та іноземцями (так званими перегринами), які приїжджали до Риму, - з іншого. А тим часом потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

Зав'язуються різноманітні ділові відносини з перегринами та між перегринами. Разом з тим виникає потреба нормувати ці відносини. І римляни створюють для них особливу магістратуру - претор для прегринів. Так само, як і претор міський, він, вступаючи.на посаду, видає едикт, в якому визначає правила своєї юрисдикції, і цей едикт стає основою особливого цив­ільного правопорядку, який регулює відносини римлян з прегринами і перегринів між собою. Норми цього правопорядку запозичуються із загальних звичаїв міжнародного торгового обороту, тобто із звичаїв, що складаються в торгівлі, в якій беруть участь ділові люди різних країн і національностей. За своїм матеріальним змістом це є право загальнонародне, чому римляни і нази­вають його правом народів - jus gentium.