34. Слух і досвід Іншого

Концепція Чужого у філософії Б.Вальденфельса

Насамперед Чуже є для нас чимось повсякденним, давно знайомим. До цього належить множинність чужих мов, з якої виокремлюється рідна; цурання дитини, коли вона навчається відрізняти знайомі образи від чужих; клінічний феномен відчуження від власного тіла, внаслідок чого власна рука переживається як безживна річ, та ще багато іншого. Але немає радикально Чужого, яке підточує буття як таке в його цілісності, є лише відносно Чуже, пов’язане з певними місцями. Місце Чужого до того ж виявляється як місце особливого ґатунку. Не можна вписати в певну мережу місць, у якій ми вільно рухаємося, оскільки це місце не досягається лише переступанням якогось порогу, а отже повністю воно ніколи не досягається[4].

У спробі визначити місце іншого в досвіді ми робимо перший важливий крок разом із Гусерлем. Його теорія досвіду Чужого, незважаючи на певну недосконалість, радикальніша від багатьох теорій комунікації та мови, які виходять із уже наявного чи прихованого порозуміння і, зрештою, з наперед даного підґрунтя спільноти. Такі теорії передбачають те, що саме і викликає питання, а саме контраст між Своїм і Чужим без того, щоб те чи те було даним. В “Картезінських медитаціях”, які спираються на “Паризькі доповіді” 1929 року і які відразу справили вплив у Франції, Гусерль визначає сутність Чужого як “можливість підтвердження доступності первинно недоступного”[5].Тож Гусерль наполягає на тому, що Чужість визначається через спосіб її доступності. Як усе, що є, Чуже також не може бути відокремлене від способу даності та доступності, а отже від певної умісцевленості. Парадокс Гусерлевого визначення Чужого полягає в тому, що доступність виявляється доступністю недоступного. Місце Чужого в досвіді, строго кажучи, є не-місцем. Як Гусерлева природна віра сприйняття досвід Чужого як досвід далекого передує протиставленню так і ні. Чуже не являє собою дефіцит, як усе те, що хоча ще не є знаним, але чекає на пізнання і може бути пізнаним. Ми радше маємо справу з певним видом тілесної відсутності. Чуже схоже на минуле, яке можна знайти лише у відтворенні або пригадуванні.

Чужість, яка визначається способом своєї доступності й не передбачає із самого початку надійну територію Свого, «свою сферу», ми зустрічаємо не лише в інших, вона починається у своєму домі як чужість мене самого або як чужість нас самих. Як на будь-який досвід, також на досвід самого себе накладаються певні обмеження. Фройд та інші після нього поклали кінець думкам про те, що я є господарем у своєму домі. Відоме твердження Римбауда «Je est un autre», дослівно «Я є іншим», в перехрещенні першої та третьої особи вказує на те, що є не лише alter ego, а також іншість ego, яка таврує Чужість. Я не можна беззастережно титулувати першою особою, оскільки воно розщеплюється на I та me, je та moi. «Я» висловлення ніколи не збігається з «Я» висловленого.

Можна сказати, що Чуже являє собою подвійну подію, в якій ми самі беремо участь так само, як Інший; проте ця участь відбувається не pari passu, а в такий спосіб, що ми починаємо не із самого себе, а з домагання Іншого. В такому разі чужість мене самого не є окультною формою свойості, яку слід було б приписати підвалу – Я, вона полягає радше у присутності Іншого всередині мене, яка розгортається пліч-о-пліч із відсутністю мене самого для мене самого. Те, що Своє ніколи не може бути схопленим у чистій формі, не означає, що Свого немає, адже той факт, що витоки не схоплюються як чисті витоки, не означає, що їх немає. Досвід Чужого є і залишається формою досвіду, але саме у парадоксальній формі вихідної недоступності, відсутньої присутності.

Якщо йдеться про досвід Чужого, то ми маємо думати не лише про тимчасові зсуви чужості та розкидані острови чужості, як стверджує Гусерль, сам життєсвіт розділяється на рідний світ і чужий світ, як у соціальній царині розходяться своя група і чужа група[6]. Чужий світ не є просто прикметою моменту. Так, машина, в якій я їду, не обов’язково має належати мені; вона може бути взятою в оренду або вкраденою. Місце, в кому я зараз перебуваю, не обов’язково є моєю батьківщиною, а мова, якою я зараз говорю, не обов’язково має бути моєю рідною мовою. Понад такими миттєвими станами чужості своїсть і чужість набувають тривалих форм. Оскільки кожний порядок діяльності або життя підпорядковується специфічним селекціям і виключенням, він утворює певні умови доступності та недоступності, тобто також свойості та чужості.

Перетворення на Чуже може відбуватися в різних напрямах. Із цього виникають різні вектори чужості. Перетворення на Чуже може полягати в тому, що я у Ми-групі переживаю Інших як Чужих, або в тому, що я сам себе відчуваю Чужим стосовно Інших. Чуже як таке, що у своїй недоступності є доступним, не слід розуміти як такий собі невизначений Х, що очікує на своє визначення. Чуже показує себе, тікаючи від нас. Воно заскочує і занепокоює нас ще до того, як ми впускаємо його або намагаємося від нього захиститися. Досвід Чужого, який виникає із самого початку виявляє амбівалентність; він водночас постає як привабливий і загрозливий. Він є загрозливим, оскільки Чуже конкурує зі Своїм, загрожує підкорити його; привабливим – тому, що Чуже збуджує можливості, які тією чи іншою мірою є виключеними порядками власного життя. В обох випадках Чуже уникає впорядкування.