28. Поняття втіленого буття в екзистенціалізмі ґ.Марселя

На думку Марселя, людина - це "втілене буття", яке, усвідомлюючи свою втіленість, відчуває містичний зв'язок духу з тілом. Людина являє собою єдність духу і тіла, або "втілене буття". Екзистенціальне філософування неминуче передбачає усвідомлення себе як втіленого, тілесного суб'єкта "в полоні" простору і часу. У людській екзистенції і тільки в ній Марсель шукає основи для релігійного розуміння буття. Для людини характерна онтологічна потреба - потреба бути. Це екзистенціальне буття досяжне через зосередженість, головна мета якої полягає в містичному осягненні Присутності Бога. За Марселем, єдиний вихід із замкнутого екзистенціального стану полягає в пізнанні Бога, відчутті свого зв'язку з Ним. Це пізнання відбувається не раціонально, а шляхом особистої містичної зустрічі з Богом. Марсель задається метою побудувати "конкретну онтологію", основою якої є проникнення в таємниці буття. Поняття Таємниці є те, що Марсель протиставляє раціональним поясненням християнства. У осягненні Таємниці буття і здобутті Присутності Бога полягає для людини можливість перемогти час і смерть. Окрема людина є буття-в-світі, хоча і кінцеве, минуще буття, з самого народження перебуває під загрозою страждання і смерті. Тому фундаментальною умовою людського буття є знаходження в ситуації: не в тій чи іншій окремій ситуації, а в ситуації у світі в цілому. Я з самого початку належу світу, беручи участь у бутті і будучи відкритим буттю, - стверджує Марсель. Суб'єкт-об'єктне відношення виникає на рівні рефлексії, проте первинно даними є не Я саме, як замкнуте Его, а Я самн у світі, як наявне в ситуації. ''Моє включення в просторово-часовий синтез, в Космос, відбувається через моє тіло'', говорить філософ. Я присутній у світі, як «втілений» в ньому. Але це зовсім не означає, що моє тіло є просто засіб, за допомогою якого я отримую відчуття з далекого мені світу. Тіло володіє якістю абсолютного посередника, крім якого ми не маємо ніякої інформації про навколишній світ. Явлений через тіло, цей світ виступає для нас як світ онтологічний, як те, що існує незалежно від нас. В акті трансцендування, протилежного онтологічному існуванню, здійснюється з'єднання людини з іншим світом, осягається залежність душі людини від Бога. Отже, фіксація конкретної єдності духовно-тілесних феноменів є відправною точкою метафізичних роздумів Марселя. «Бути» для нього - категорія, значуща лише в духовній сфері, в перспективі суб'єктивності. «Я» - це не «моє тіло», а «моє життя», не щось предметне, об'єктивне, пізнаване, а пережите, вольове, підкреслює мислитель. «Я» - це вираження вторинності тіла, на відміну від якого, душа є «чисте буття».

29. Насилля як ґрунт культури (р.Жерар)

В основі - теорія міметичного бажання. Людина - істота бажаюча. Бажання проте не знає чого бажати, воно бажає просто, бажає всього, буття як такого. Будь-яке бажання призводить до насильства, а поступово, насильство (заборона) стає привілейованим знаком бажання, самим об'єктом бажання. Де бажання - там і насильство, де насильство - там і бажання. Вершина насильства - жертвоприношення. Питання, яких торкаєтья Жирар такі: загально-теоретичне - як культурі вдається зберігати стабільність, керувати бажанням і насильством і конкретно-культурологічне - яку роль відіграє жертвоприношення. У міру розвитку міметичного конфлікту насильство охоплює всіх, всі відмінності стираються, всі стають братами-ворогами, насильство буде нескінченно зростати поки або всі не будуть знищені або його не вдасться кудись виплеснути, вивести з соціуму. Насильство треба направити в безпечне місце, відвести його. Потрібно вбити жертву. Механізм установчого насильства, «козла відпущення» - другий момент в теорії Жирара поряд з мімезисом бажання. Генезис культури за Жираром: кошмар взаємного насилля - установче насильство (вбивство жертви) - стабілізація соціуму. Так всякий порядок корениться на невинній крові. Священне - не що інше, як найбільш згубне насильство. Насильство все погубить, але й усе врятує - в жертвоприношенні. Релігія (тобто ВСЯ «традиційна» культура, язичництво) суть породження установчого насильства. Міф розповідає історію першої жертви; ритуал - актуалізує її благі наслідки. Жертвоприношення дійсно підтримують порядок, дійсно, якщо не принести жертву, порядок зруйнуватися, тільки порядок не космічний, а соціальний.