19.Ігровий елемент сучасної культури

Від останньої чверті XIX сторіччя ігри, уже в подобі спорту, сприймаються дедалі серйозніше. Правила стають усе суворіші й постійно вдосконалюються. Рекорди сягають такої височини (чи довжини, чи швидкості), яка доти вважалася неймовірною.

Спроба з'ясувати, чи є ігровий зміст у сум'ятті теперішнього життя, неминуче приведе нас до суперечливих висновків. У випадку зі спортом ми маємо справу із діяльністю, що номінально відома як гра, але піднесена до такого ступеня технічної організації та наукової досконалості, що тут справжньому духові гри загрожує загибель. Одначе на всупереч цій тенденції до надсерйозності виступають інші явища, які мають протилежну спрямованість.

...Технологія, реклама й пропаганда повсюдно підживлюють змаганнєвий рух і в безпрецедентних масштабах надають засоби для задоволення потреби в ньому. Звісно ж, комерційна конкуренція не належить до освячених предковічною традицією сакральних ігрових форм. Комерційне суперництво незабаром приводить до створення обов'язкових обмежувальних правил, власне торговельних звичаїв. Цілком природно, що до ділової конкуренції на досить ранній стадії домішався певний ігровий елемент. Цьому сприяла статистика.Статистика торгівлі й промислового виробництва просто не могла не внести спортивного елементу в економічне життя. Бізнес стає грою.

Перетворившись на елемент сучасної культури як "найпопулярніший вид пасивного відпочинку," комп'ютерна гра стала не тільки новим виміром гри як такої, не тільки новим видом мистецтва, а й набула якості симптому нової людини, життя якої протікає у кіберпросторі. Феномен гри полягає у тому, що саме поле являє собою досить невеликий прямокутник екрану, який оточує навколишній світ. Проте в умовах гри саме цей прямокутник важить найбільше, а великий світ, що його оточує, зникає; відбувається руйнування присутності у світі буденщини і народження у світі матеріалізованої уяви.

Позаекранний світ має свої закони, улюблений часовий та просторовий вимір. Створюючи альтернативну реальність, гра дає можливість гравцю діяти і навіть панувати у давно відомому, але традиційно незмінному світі літературних творів та фільмів, програючи - проживаючи життя персонажів і маючи змогу навіть змінити сюжет.

Отже, живучи нібито серйозним життям, людина має ілюзію протистояння грі, хоча насправді цілком підпорядковує себе дійству під назвою «бізнес» або «політика». Уникаючи визначення «гра», називаючи ці сфери діяльності серйозним життям, людина тим самим дозволяє собі грати нечесно, бути підлою чи аморальною, грати проти правил чи поза правилами. Порушення ж правил руйнує гру та виводить її поза межі культури.

20.Феноменологічна концепція кризи культури

21.Криза як забуття життєсвіту (Гусерль)

Основоположником феноменології був німецький філософ Е. Гуссерль, який з метою створення «філософії реальності» поклав у фундамент філософської будівлі «стабільні очевидності». Гусерль впевнений, що будувати будь-яку теорію можна тільки на безпосередніх даних.

Девіз феноменології - звернення до самих «речам», очищеним від словесних нагромаджень. Але для отримання цих «речей» необхідно провести «феноменологічну редукцію», залишивши за дужкою зовнішній світ. Як людина вважав Гусерль, філософ не може не вірити в реальність світу, але як філософ за точку відліку він повинен взяти щось інше.

Проблема не в існуванні світу, вважає італійський феноменолог Е. Пачі, проблема - в сенсі призначення світу для мене, а потім його осмислення для інших. Для зображення процесу феноменологічної редукції Гуссерль вводить поняття «епохе», під пресом якого залишається феноменологічний залишок, реальність якого очевидна - це свідомість. Саме воно є не тільки абсолютною реальністю, а й підставою цієї реальності. Елементи свідомості його явища, його «феномени» є граничними підставами буття. Саме вони складають його «життєвий світ».

Поняття «життєвий світ» - це кульмінаційний пункт феноменології Гуссерля. Цим поняттям Гуссерль знайшов єдине підставу культури, що покликана усунути кризу культури. Прояв цієї кризи Гуссерль бачив у трьох моментах:

1. Утиск творчого потенціалу свідомості гносеологічним формалізмом;

2. Дегуманізація науки, а стало бути, і всієї культури, складовою частиною якої є наука; криза філософії, її непідготовленість до вирішення проблем поставлених кризою культури, «безсилля сучасного раціоналізму», як пише Гуссерль у своїй фундаментальній роботі «Ідеї для чистої феноменології та для феноменологічної філософії»;

3. У суперечності між гуманітарним і природничо-науковим знанням знайдена єдина підстава культури, на думку Гуссерля, має стати «фокусом всієї сукупності духовно-культурних цінностей». Поняття "життєвий світ" у працях Е. Гуссерля зустрічалося навіть до 1920-х років, однак центральне місце воно займає в роботі "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія", що з'явилася на світ в 1938 р . Головну причину кризи філософ бачить в "забутті" ними "життєвого світу", який насправді є смисловим фундаментом будь-якого людського знання, в тому числі і знання природничого. Характерними рисами "життєвого світу" Гуссерль вважав такі: а) "життєвий світ" є підставою всіх наукових ідеалізації, б) він суб'єктивний, тобто дано людині в образі і контексті практики - у вигляді цілей, в) це - культурно-історичний світ, або образ світу, яким він виступає у свідомості різних людських спільнот на певних етапах історичного розвитку; г) "життєвий світ" релятивний; д) " життєвий світ "як проблемне поле не" тематизує "ні природною людською дослідною установкою, ні установкою об'єктивістської науки (внаслідок чого наука і випускає з уваги людини), е) він володіє апріорними структурними характеристиками (інваріантами), на основі яких формуються наукові абстракції і наукова методологія. У "Кризі" Гусерль говорить про "життєвий світ", що є смисловим фундаментом будь-якого людського знання, в тому числі і знання природничого. Саме забуття життєвого світу, абстрагування від нього підготувало кризу європейських наук.

Інший феноменолог нашого століття німецький філософ М. Шелер конкретизує викладену концепцію Гуссерля в області етики, де, рішуче критикуючи кантівську етику, знаходить іншу, ніж у Канта, підставу етики: не борг, а цінність, і дає ієрархію цих цінностей в якості фундаменту етичної культури.

Отже, феноменологічна концепція була спробою пояснити явище кризи в культурі і вказати засоби його подолання. Якщо коротко, суть цієї кризи феноменологи бачили в тому, що культурний простір виявився засміченим непрацюючими ідеями і концепціями для подолання яких потрібно було знайти адекватну методологію.