74. Праця як вартість. Онтологічні і аксіологічні функції праці.

Основними категоріями соціології праці є характер праці, її зміст та умови, а також мотивація, адаптація, соціально-психологічний клімат тощо. Відповідно до цих показників виділяють такі види праці: суспільна і приватна, вільна і підневільна, «на себе» і «на когось», добровільна і примусова. За змістом розрізняють такі види праці: проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо. Проста праця — виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого інструктажу і немає потреби в спеціальному навчанні. Складна праця — кваліфікована праця, пов'язана із додатковими витратами на навчання робітника. Творча праця — передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативності. У репродуктивній праці значна частина функцій повторюється, тобто її особливістю є повторюваність засобів досягнення результатів. Фізичну працю характеризує безпосередня взаємодія людини із засобами праці, її залучення до технологічного процесу. Розумова праця характеризується інформаційними, логічними, творчими елементами і відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами праці. Ручна праця не потребує техніки, інструментів, приладів. Необхідна праця — праця, що створює необхідний продукт, тобто сукупність життєвих засобів, які потрібні для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися у суспільстві. Додаткова праця — праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, що перевищує усталені потреби безпосередніх виробників. Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголовніша з них — створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини. Друга функція — забезпечення матеріального добробуту працівника і його сім'ї, адже сама по собі людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами.

74. Г.Сковорода про “сродну працю” як самоствердження особи

Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянсь-кої академії, продовжував її талановитий вихованець, самобутній філософ Григорій Савович Сковорода (1722–1794), який замість земних благ свідомо обирає життя мандрівного філософа-проповідника. У його філософії особливого статусу набувають символи, де мікро космом виступає сама людина, макрокосмом є Всесвіт, а з’єднувальним символом виступає світ Біблії. У найбільш закінченому вигляді концепція «трьох світів» викладена в діалозі «Потоп змії-ний». Макрокосм — це природний світ відчутних, видимих речей і явищ. У людині, як і в усьому існуючому, є тілесне і духовне, тлінне і вічне, але істинним у ній є невидиме, а тілесне є лише «тінню» цього невидимого. Самопізнання (Богопізнання) для Сковороди — ключ до розкриття всіх таємниць, серце — основа всього, ключ до розв’язання таємниць, а без серця людина перетворюється на «опудало». Уся моральність людини повинна теж бути звернена на «серце». Звідси і вимога: «пізнай себе», «поглянь у себе», а від цього залежать пошуки та вірний вибір «сродної праці», праці за покликанням, є дійсним вираженням людини, її життєдіяльності і самоутвердження. У цьому плані реалізується принцип «пізнай себе» має своїм змістом пізнання своїх природних здібностей, нахилів до певного виду діяльності, свого покликання. Така праця є бажаною і виконується з насолодою. І, навпаки, коли людина займається пра-цею, до якої «не лежить серце», не бажає творчого пошуку в праці або займається тим, до чого її примусили, тоді вона зазнає лиха і бід. «Несродна» праця — головне джерело великого нещастя. Головне — пізнати в собі «справжню людину», а звідси: самопізнання і є універсальним способом перебудови самої людини і світу. Є у Сковороди і певні думки, уявлення про ідеальний суспільний устрій, про який він мріяв. Це його ідея «духовної республіки» з ідеальними відносинами між людьми, з дійсно людським способом життя, з пануванням любові, рівності, справедливості, добра і багатьох інших моральних якостей, які складають щастя людини, суспільства.