70.Істина в науці і філософії.

Істина - це мета, до якої спрямовано пізнання, бо, як справедливо писав Ф. Бекон, знання - сила, але лише за неодмінної умови, що воно правдиве.

Істина є знання. Але всяке чи знання є істина? Знання про світ і навіть про окремі його фрагментах в силу ряду причин може включати в себе помилки,, а часом і свідоме перекручування істини, хоча ядро знань і становить, як уже зазначалося вище, адекватне відображення дійсності в свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій.Але що таке істина, істинне знання? Протягом усього розвитку філософії пропонується цілий ряд варіантів відповіді на це найважливіше питання теорії пізнання. Ще Аристотель запропонував його рішення, в основі якого лежить принцип кореспонденції: істина це відповідність знання об'єкту, дійсності.

Д. Берклі, а пізніше Мах і Авенаріус розглядали істину як результат збігу сприйнять більшості.

Нарешті, окремими гносеології як істинне розглядається знання, яке вписується в ту чи іншу систему знань. Іншими словами, в основу цієї концепції покладено принцип когерентності, тобто зводиться положень або до певних логічним установок, або до даних досвіду.

Існує ряд форм істини: буденна або життєва, наукова істина, художня правда, і істина моральна. У цілому ж форм істини майже стільки, скільки видів занять. Особливе місце серед них займає наукова істина, що характеризується низкою специфічних ознак. Перш за все це спрямованість на розкриття сутності на відміну від буденного істини. Крім того, наукову істину відрізняє системність, упорядкованість знання в її рамках і обгрунтованість, доказовість знання. Нарешті, наукову істину відрізняє повторюваність і загальнозначущої, інтерсуб'єктивність.

71. Онтологія і аксіологія. Поняття вартості

Аксіологія — філософське вчення про природу цінностей, їхнє місце в реальності та структурі ціннісного світу, тобто про зв’язок рі-зноманітних цінностей між собою, із соціальними і культурними факторами і структурою особистості. В античній і середньовічній філософії ціннісні (етико-естетичні й релігійні) характеристики включалися в саме поняття «реальність, істинного буття». Уся традиція ідеалістичного раціоналізму від Платона до Гегеля і Кроче відрізнялася нерозчленованістю онтології й аксіології, буття і цінності. Аксіологія як самостійна галузь філософського дослідження виникає тоді, коли поняття «буття» роздвоюється на два елементи: реальність і цінність як об’єкт різноманітних людських побажань і устремлінь. Головне завдання аксіології — показати як можливу цін-ність у загальній структурі буття і яке її відношення до «фактів» ре-альності.

Як ідеальні предмети, цінності не залежать від людських потреб і бажань. Персоналістськи-онтологічна теорія цінностей, найбільш відомим представником якої був М. Шелер, розглядає реальність ціннісного світу як таку, що гарантована «позачасовою аксіологічною сері-єю в Богові», недосконалим відображенням якої є структура людської особистості. Прагнення вивільнити аксіологію від релігійних передумов (Н. Гартман) породжує проблему незалежного існування сфери цінностей.

Таким чином, виходячи з вище наведеного визначення суті аксіології, можемо стверджувати, що система цінностей є тим фактором, який дає можливість характеризувати рівень розвитку (історичний, цивілізаційний, культурний, соціальний, політичний тощо) суспільства загалом, потенційні можливості його прогресування, стан сформованості суспільно-політичних ідеалів.

В аксіології, яка досліджує природу цінностей, існує декілька трактувань феномену цінностей. Зокрема, перший доводить, що цінностями виступають різні предмети, будь-які речі (як матеріальні, так і соціальні за своїм субстратом), тобто цінності насамперед як щось іманентне. Другий підхід (Н. Лапін, Н. Смелзер, Т. Парсонс і т.д.) акцентує свою увагу на цінностях як явищі трансцендентного характеру, що притаманне насамперед внутрішньому світові людини — прояв її психіки: погляди, уявлення, переконання, емоції і т.д. Третій підхід, який певним чином синтезує попередні два: «Відмінне від перших двох трактування цінностей — трактування їх як явищ особливої реальності, яка не зводиться винятково до фізичного чи то матеріального буття, чи то царства абстрактних інтелігібе-льних величин».