- •1.Поняття, структура та функції світогляду.
- •2.Світогляд і філософія.
- •3. Категоріальна структура світогляду.
- •4.Світогляд як форма духовно-практичного освоєння світу
- •5.Міфологія як історично перший тип світогляду.
- •6. Міфологія і філософія.
- •7.Філософія і наука.
- •8. Історичні типи світогляду та їх прояв у світоглядові сучасної людини.
- •9.Національне та загальнолюдське у світоглядові.
- •10.Поняття ментальності. Риси української ментальності та їх відображення у світоглядові.
- •11. Поняття наукового методу. Методи емпіричного і теоретичного пізнання.
- •12. Метод і методологія. Багаторівневість методологічного знання.
- •13. Зміна предмета філософії в процесі історичного розвитку.
- •14.Етапи розвитку світової філософії. Функції філософії.
- •Функції філософії
- •15.Метафізика – загальна теорія дійсності.
- •16. Основні терміни онтології.
- •17.Основні різновиди онтологій.
- •18.Спіритуалістичний монізм: погляди Платона.
- •19.Поміркований реалізм Аристотеля.
- •20.Онтологічний суб’єктивізм Берклі і г’юма
- •21.Абсолютний ідеалізм Гегеля
- •22.Зміна поглядів на духовну основу світу в ході розвитку філософії.
- •23. Матеріалістичний монізм: погляди Демокрита.
- •24. Механістичний матеріалізм 17 – 18 ст.
- •25.Діалектичний та історичний матеріалізм к.Маркса.
- •26. Зміна поглядів на матеріальну основу світу в ході розвитку філософію.
- •27.Плюралізм буття в новітній філософії.
- •28.Структура буття і її категоріальне вираження.
- •29.Просторово-часові характеристики буття.
- •30. Філософське поняття руху. Рух і розвиток.
- •31. Буття духовного. Свідомість і несвідоме. Проблеми її існування.
- •32.Свідомість і мова. Філософія мови Потебні.
- •33. Людина як об’єкт філософського аналізу.
- •34. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини
- •35. Філософія і наука про природу людини.
- •36. Антропологічні теорії про природу людини.
- •37. Соціологічні теорії про природу людини.
- •38. Психологічні теорії про людину
- •39.Екзистенціальні і історичні дихотомії людини.
- •40. Іманентність і трансцендентність людини
- •41. Самоцінність людського буття. Сенс життя
- •42. Суспільство як об’єкт філософського аналізу. Індивідоцентризмі соціоцентризм.
- •43. Природні основи суспільства. Значення території.
- •44. Економічні основи суспільства. Економічний вибір України.
- •Духовні основи суспільства. Роль ідеї в суспільстві.
- •Історико-філософські концепції української національної ідеї вітчизняних мислителів χιχ — XX ст.[5][ред. • ред. Код]
- •49.Ідея української держави: етапи розвитку і функції.
- •47.Структура суспільства. Типологія соціальних груп
- •48.Форми регуляції суспільних відносин.
- •50.Поняття і прикмети особи.
- •51.Свобода – сутність, прагнення і право особи. Поняття і структура свободи
- •52.Стадійні і цивілізаційні моделі історії.
- •53.Європа як філософське поняття. Україна і Європа.
- •54.Онтологія і гносеологія. Суб’єкт і об’єкт пізнання.
- •55.Проблема предмету пізнання:реалізм і пізнавальний ідеалізм.
- •56. Проблема джерел пізнання: сенсуалізм і раціоналізм.
- •57.Форми чуттєвого і раціонального пізнання.
- •58.Роль інтуїції в пізнанні.
- •59.Поняття знання і його види.
- •60. Поняття істини і фальші.
- •61. Класична і некласична теорії істини. Критерії істини.
- •Первинні істини[ред. • ред. Код]
- •Правильність[ред. • ред. Код]
- •Свідчення[ред. • ред. Код]
- •Критерії[ред. • ред. Код]
- •Авторитет[ред. • ред. Код]
- •Систематичність[ред. • ред. Код]
- •Загальний консенсус[ред. • ред. Код]
- •Несуперечливіть (проста)[ред. • ред. Код]
- •Несуперечливість (строга)[ред. • ред. Код]
- •Відповідність[ред. • ред. Код]
- •Звичай[ред. • ред. Код]
- •Емоції[ред. • ред. Код]
- •Практика[ред. • ред. Код]
- •62. Гносеологія і епістемологія. Наука як спеціалізована форма пізнання.
- •63.Прикмети наукової раціональності.
- •64. Рівні наукового пізнання і критерій їх розрізнення.
- •65. Виникнення філософії: Індія, Китай, Греція.
- •66. Особливості формування та основні етапи розвитку української філософії.
- •67. Форми наукового пізнання .
- •68.Мова і Філософія
- •Загальні положення[ред. • ред. Код]
- •69. Культура і філософія
- •70.Істина в науці і філософії.
- •71. Онтологія і аксіологія. Поняття вартості
- •72.Основні теорії вартостей
- •73. Структура вартостей. Ієрархія вартостей.
- •74. Праця як вартість. Онтологічні і аксіологічні функції праці.
- •74. Г.Сковорода про “сродну працю” як самоствердження особи
- •76.Істина, добро, краса як вартості.
- •77. Культура як здійснення вартостей. Основні теорії культури.
- •78. Негативні стереотипи сприйняття української культури і шляхи їх подолання.
- •79.Структура культури. Повнота культури.
- •80. Культура і нація. Проблема малоросійства в культурі: Маланюк.
- •81. Культура і цивілізація. І. Мірчук про критерії розрізнення культури і цивілізації.
19.Поміркований реалізм Аристотеля.
Філософія Аристотеля ґрунтується на природознавстві. Вважає, що подвоєння світу на ідеї і речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав формою, притаманне самим речам. Всі ж речі становлять єдність пасивної матерії й активної форми. Сама форма є принципом активності, рухомості речей. У неживому світі формою є їх принцип побудови(«кулястість» кулі), в живому – душа. Найвищою сутністю є чиста форма, або форма форм, вічний двигун(божество).
А справедливо вважають батьком формальної логіки, відкрив основні її закони, створив вчення про правила умовиводів. Йому належить перша в історії філософії систематизація категорій.
Арістотелівський реалізм. Аристотель стверджував, що форми (універсалії) існують в одиничних речах (партікуляріях). Через партікуляріі ми можемо з допомогою мислення пізнати універсалії, але самі універсалії не існують незалежно від речей. Згідно Аристотелю, немає універсалії "справедливість", яка існувала б незалежно від того, чи існує справедливий чоловік (справедливе суспільство), чи ні. Справедливість не має незалежного існування, але існує тільки в справедливих людей і справедливих суспільствах.
Ця позиція є формою "реалізму", так як її прихильники стверджують, що універсалії існують, є "реальними". Однак вони не говорять, що універсалії володіють вищою формою існування, ніж партікуляріі, і що універсалії існують незалежно від партікуляріі.
Аристотель (прибл. 384 – 322 рр. до н. е.), бувши учнем і другом Платона, стає в опозицію до його концепції подвоєння світу на “світ ідей та світ речей”. Аристотель вважав, що ідеї не існують поза світом речей, тобто вони не мають самостійного онтологічного статусу. Згідно з Аристотелем, єдиною реальністю, а отже, об’єктом філософського пізнання може бути тільки світ тілесних речей, сама об’єктивна дійсність. За Аристотелем, “буття” і те, що ми називаємо “сутністю”, не може існувати інакше, як одиничне, окреме, яке дане людині у відчуттях. Аристотель вважає, що сутність буття кожної речі становить їх форма, яку він ще іменує як “першу сутність”: Якщо форма є першим структурним принципом оформлення буття, то другим є матерія. Її Арістотель трактує в широкому розумінні як “те, з чого складається річ”, а також те, «з чого щось виникає». Взагалі Аристотель називає чотири причини існування: формальну (творчу), матеріальну, дійову (причину руху і спокою), фінальну (яка виражає мету, призначення речі).
У вченні про рушійну першопричину буття Аристотель джерелом і причиною руху й будь-якої зміни називає Першорушія, який в нього постає Богом.
Політичне вчення Аристотеля викладено у трактаті “Політика” в якому стверджує, що держава є спільнотою вільних і рівних людей. Схильність до особливого суспільного об’єднання, яким і є держава є внутрішньою потребою людини й закладена в самій її природі. Аристотель визначав людину як “політичну істоту”, тому що спосіб її буття, а також її сутність зумовлені суспільними факторами, а саме життям у державі.