7.Визначення стійкості покриття до стирання (зношування)

метод А – визначення стійкості покриття до стирання падаючим кварцовим піском (застосовується для покриттів товщиною більше 60 мкм); Визнач. масу піску, необхідного для руйнування покриття та відшаровування його від підкладки при падінні на нього струменя піску. Стійкість покриття до стирання (Х) в кг/мкм: (m) - маса піску, кг, (h) – товщ. покриття у мікрометрах, Х = – (m/h).

метод Б – визначення стійкості покриття до стирання при терті шліфувальною шкіркою (застосовується для покриттів товщиною не менше 40 мм).

.

Рис. 6. Схема приладу типу УИЛ-2 для визначення міцності покриття до стирання шліфувальною шкуркою:

1 – столик; 2 – зразок; 3 – стрічкопротягувальний ролик; 4 – змінні вантажі; 5 – головка зі стрічкопротягувальним механізмом; 6 – стрічка шліфувальної шкурки; 7 – касета; 8 – пристрій для встановлення довжини ходу столика; 9 – шкала.

Стійкість покриття до стирання (втрату маси) М, г: М = К  (m₁ – m₂),

де К – поправковий коефіцієнт шліфувальної шкурки (визначається окремо);m₁ – маса зразка до стирання, г; m₂ – маса зразка після випробування, г.

Класифікація лакофарбових покриттів за додатковими ознаками передбачає поділ:

 за видом використаного розчинника або розріджувача (наприклад, води або летких органічних речовин);

 за прозорістю утворених плівок – на прозорі (лаки, оліфи) та непрозорі (фарби, емалі, ґрунтовки);

 за наявністю пігментів – пігментовані, непігментовані;

 за степенем блиску – глянсові, напівглянсові, напівматові, глибоко матові;

 за умовами сушіння – холодні і гарячі;

 за послідовністю нанесення шарів і типом покриття – просочувальні, ґрунтувальні, проміжні, покривні;

 за консистенцією – рідкі, в’язкі, пастоподібні.

Лакофарбові матеріали за складом (типом плівкотвірних речовин) поділяють на: полімерні, олійні (масляні), вапняні, цементні, силікатні, клейові тощо.

Ґрунтовки і шпатлівки позначаються відповідно “0” та “00”.

Маркування фарбових матеріалів (ГОСТ 24404) виконується з позначенням виду, природи плівкотвірного компонента та їхнього призначення. З цією метою для маркування використовується система позначень з літер і цифр, яка складається з п'яти груп знаків для пігментованих матеріалів (емалей, фарб, ґрунтовок, шпатлівок) та чотирьох груп знаків – для непігментованих (лаків).

Перша група знаків визначає вид лакофарбового покриття (подається у вигляді слова – лак, фарба, емаль, ґрунтовка, шпатлівка).

Друга група знаків визначає вид матеріалу за хімічним складом (подається у вигляді абревіатури):

на основі поліконденсаційних полімерів: УР – поліуретанові, АУ – алкідноуретанові, КО – кремнієорганічні, ГФ – гліфталеві, ПФ – пентафталеві, МО – меламінові, МЧ – сечовинні (карбамідні), ФЛ – фенольні, ЕП – епоксидні;

на основі полімеризаційних полімерів: АК – поліакрилатні, ВА – полівінілацетатні, ВС – на основі сополімерів вінілацетату, КЧ – каучукові, НП – нафтополімерні, ФП – фторопластові, ХВ – перхлорвінілові, ХС – на основі сополімерів вінілхлориду;

на основі органічних в’яжучих речовин : БТ – бітумні, КФ –каніфольні, МА – масляні, ШЛ – шеллачні та ін.;

на основі ефірів целюлози: АЦ – ацетилцелюлозні, НЦ – нітроцелюлозні, ЕЦ –етилцелюлозні та ін.

Для деяких матеріалів між 1 та 2 групами вводять додаткові позначення з літерами: Б – без леткого розчинника, В – водорозбавлювальні, ВД – воднодисперсійні, ОД – органодисперсійні, П – порошкові.

Третя група вказує на переважаючі умови експлуатації і призначення лакофарбового матеріалу (позначається цифрами від 1 до 9) (табл. 13.1).

Четверта група знаків – це реєстраційний номер фарби. Для масляних (олійних) фарб замість порядкового номера ставлять цифру, яка відповідає виду оліфи, що є основою для цієї фарби: 1 – натуральна оліфа, 2 – оліфа оксоль, 3 – гліфталева, 5 – комбінована.

П’ята група відповідає кольору лакофарбового матеріалу – емалі, фарби, ґрунтовки, шпатлівки. Позначається повним словом, наприклад, сіро-біла, блакитна та ін.

В деяких випадках для уточнення специфічних властивостей лакофарбового покриття після порядкового номера ставлять літерний індекс, наприклад В – високов’язкий, М – матовий, Н – з наповнювачем, ПМ – напівматовий, ПГ – низької горючості.

Приклади позначення: Емаль ХВ-16 сіро-біла – перхлорвінілова емаль (ХВ) для атмосферостійких покриттів (1), реєстраційний номер (6), колір – сіро-білий.

Масляні фарби (ГОСТ 10503) – це суспензії пігментів (або пігментів і наповнювачів) в різних оліфах з додаванням сикативу, а в разі потреби добавок, які запобігають утворенню щільного осаду. Масляні фарби виготовляють на заводах розтиранням оліфи з пігментами в спеціальних машинах (фарботерках). При розтиранні утворюється однорідна суспензія, в якій кожна частинка пігменту або наповнювача має оболонку з адсорбованої на її поверхні зв’язуючої речовини. Розрізняють густотерті і рідкотерті масляні фарби. Густотерті фарби виготовляють у вигляді паст (що містять 15...25% оліфи) і доводять до робочої в’язкості додаванням оліфи безпосередньо перед застосуванням. Рідкотерті масляні фарби випускають готовими до використання з вмістом оліфи 40...50%. До таких фарб відносять титанові та цинкові білила.

Масляні фарби не змінюють власний об’єм у процесі твердіння, характеризуються стійкістю і довговічністю. Перевагою масляних фарб є високий ступінь наповнення, висока покривна здатність, а недоліком – тривалий час висихання. Їх часто застосовують як ґрунтовки.

Діапазон застосування масляних фарб дуже широкий – зовнішнє та внутрішнє фарбування по деревині, металу, бетону та штукатурці. Але частіше їх використовують для захисту сталевих конструкцій від корозії, для зберігання віконних рам та інших дерев’яних елементів від зволоження, а також для фарбування поверхонь, які піддаються стиранню і частому промиванню водою (підлоги, нижні частини стін коридорів громадських будівель, металеві ворота шлюзів і т.п.).

На нашому ринку представлений величезний асортимент фарб для внутрішніх робіт. Частка українських фарб зараз невелика і складає близько 10-15 %. Вітчизняні продукти на ринок поставляють: ДЛКЗ (ТМ «ЯСКРАВО»), «Композит-Сервіс (ТМ «КОМПОЗИТ») », «Лакма», «Олімпік-фарба», «Тім-колор», «Зебра». Крім того, є фарби спільних підприємств — «Поліфарб» (Голландія-Україна), Triora (Італія-Україна). Свої виробництва на території України відкрили ТМ SNIEZKA і JOBI. Велика частка експорту, ймовірно, пов'язана з тим, що багато вітчизняних підприємств довгий час випускали лише масляну продукцію, тоді як ринок вимагав сучасних екологічно чистих вододисперсійних фарб. Їх частка в загальному об'ємі продажів зараз складає близько 60-65 %, хоча виробники розходяться в пайовій оцінці ринку. Вже декілька років основною тенденцією ринку є скорочення споживання фарб на розчинниках і зростання споживання фарб на водній основі. Найближчими роками така тенденція зберігатиметься. На сьогоднішній день 30 % об'єму ринку займають водоемульсивні фарби. Українські виробники фарб на розчинниках починають активно виходити на ринок водоемульсивних фарб. Активно росте середній ціновий сегмент і попит на продукцію преміум-класса. Сьогодні найбільший попит у споживача мають фасадні фарби — більше 60 % від загального об'єму фарб і інтерьерниє — близько 40 %. Поступово збільшується об'єм виробництва вітчизняних фарб (минулого року зростання склало 7,8 %), йде модернізація виробництва. Серед фарб, що імпортуються, можна назвати продукцію таких торгових марок: CAPAROL, DUFA (концерн Meffert), FEIDAL, PINOTEX, STO (Німеччина), SADOLIN (концерн Akzo Nobel), OIKOS (Італія), TIKKURILA, BECKERS, VIVACOLOR (Швеція), HELIOS (Словенія), ESKARO (Естонія), MARSHALl (Туреччина) і др. Практично всі названі виробники мають в своєму асортименті величезну палітру фарб для інтерьерних робіт, різних за колірною гамою, декоративними ефектами, призначенням і т. д. Зазвичай «наші» фарби дешевші, але, як показує практика, для досягнення однакового ефекту фарбу «простіше» доводиться наносити в декілька шарів, а дорожча наноситься в одін-два шаруючи. У такому разі різниця у вартості матеріалів для обробки приміщення у результаті практично нівелюється.