52.Розкрийте зміст ,,Науки логіки,, Гегеля.

Наука логіки. Методологічні принципи побудови системи

- вчення про буття, якість, кількість, міра.

- вчення про сутність, сутність, явище, дійсність.

- вчення про поняття, суб’єктивне поняття, об’єкт, ідея.

У розвитому вигляді зміст філософської системи Гегеля, стиснуто викладене в «Енциклопедії філософських наук» (1817). Гегель вважає, що в основі всіх явищ природи й суспільства лежить абсолют, духовний і розумний початок — Абсолютна Ідея, світовий розум, світовий дух і т.п. Це начало активним і діяльним, причому діяльність його полягає в мисленні, а точніше — у самопізнанні.

Гегель приходить до висновку, що світ істинно пізнається лише думкою, і це тому, що сам світ є думкою. Уся реальність ґрунтується на логічних законах. Першопричиною всього є Абсолютна Ідея. Ця Абсолютна Ідея розвиває себе за правилами діалектичної тріади: теза-антитеза-синтез.

Гегель критикує формальну логіку і натомість пропонує діалектичну логіку.

В логічному мисленні виділяє три ступені:

розсудочний – на цьому рівні зміст знання розчленований, сторони суперечностей утримується у відокремленості.

негативно-діалектичний- це розвиток розсудочного моменту - на цьому ступені протилежності вже не лише фіксуються, але і прослідковуються як такі, що переходять одна в одну. Це негативний розум бо він ще не усвідомлює тотожність протилежностей.

спекулятивний (позитивно-діалетичний)- усвідомлюється тотожність протилежностей. Думка розглядається як тотожність мислення й буття.

Історія руху думки, за Гегелем, це процес пізнання Абсолютним Духом свого власного змісту.

Абстрактне в мисленні завжди на початку, конкретне в кінці.

Усі конечні речі це ті речі, наявне буття яких відмінне від його поняття. Тільки в Богові буття співпадає з поняттям. Тотожність буття і мислення можна осягнути лише через спекулятивне мислення.

У своєму розвитку Абсолютна Ідея проходить три етапи:

1) розвиток ідеї в її власному лоні, у «стихії чистого мислення» — «Логіка», де ідея розкриває свій зміст у системі взаємно зв'язаних і таких, що переходять одна в одну логічних категорій;

2) розвиток ідеї у формі «інобуття», тобто у формі природи — «Філософія природи». Природа служить лише зовнішнім проявам саморозвитку логічних категорій;

3) розвиток ідеї у свідомості, праві, моральності, всесвітній історії, тобто в «дусі» — «Філософія духу». На цьому етапі Абсолютна Ідея повертається до самої себе й осягає свій зміст у різних видах людської свідомості й діяльності.

НАУКА ЛОГІКИ відкривається попереднім поняттям, де, по-перше; розглядаються три відношення думки до об'єктивності: метафізика, емпіризм і критична філософія (як два різновиди другого відношення); безпосереднє знання.

По-друге, дається визначення логіки як науки про мислення (але не тільки про формальне), його визначеннях і законах, формулюється положення про збіг діалектики, Логіки й теорії пізнання, дається поділ Логіки на три вчення (про буття, про сутність, про поняття).

Гегель неодноразово підкреслював, що його Логіку не можна змішувати зі звичайною, тобто зі створеної Аристотелем формальною логікою. У цьому зв'язку, говорячи про «логічне» (мислення взагалі), він виділяє три сторони (моменти) «усякого логічно реального»: а) абстрактна, або розумова (розсудок); б) діалектична, або негативно-розумна; в) позитивно-розумна, діалектика як Логіка й теорія пізнання.

Характеризуючи ці моменти (сторони), Гегель пише, що мислення як розум не йде далі нерухомої визначеності і таку обмежену абстракцію вважає такою, що володіє самостійним існуванням. А якщо ця «нерухома визначеність» абсолютизується, то отримуємо догматизм.

Інакше кажучи, розсудок— важливий необхідний момент мислення, він як «нерухоме мислення», що відволікається від розвитку й взаємозв'язку явищ, необхідний завжди. Але його можливості не можна перебільшувати, видавати його за все мислення в цілому.

Оскільки розум бере речі і їхні поняття, які виражають їх, як щось стійке, незмінне, то логікою розсудку є формальна логіка, яку Гегель вважав дуже важливою й потрібною в межах її компетенції.

Діалектичний момент є зняття кінцевими визначеннями самих себе і їх «перехід у свою протилежність». Історично цей момент виступає у двох формах — скептицизм і софістика. У цьому розумінні діалектика — принцип усякого руху й життя.

Позитивно-розумне мислення осягає єдність визначень у їхніх протилежностях, є те стверджувальне, яке міститься в їхніх розв’язках і переходах.

Отже, Логіка Гегеля — це цілісна система категорій, яка розвивається від абстрактного до конкретного, органічне єдність усіх трьох моментів логічного (мислення), але при визначальному значенні третього моменту.

За Гегелем основою світу є Абсолютна Ідея. Спочатку вона виступає у вигляді чистих логічних сутностей, це система категорій, що саморозвиваються, її досліджує діалектична логіка.

Вчення про буття. Вчення про буття починається з найзагальної й абстрактної категорії — категорії буття, протилежністю якої є категорія «ніщо», а їхнім синтезом — категорія «становлення».

(БУТТЯ - НІЩО - СТАНОВЛЕННЯ)

теза атитеза синтез

Уся гегелівська логіка розгортається між цими двома полюсами — «буття» і «ніщо». Усі інші категорії — це посередні ланки розгортання даних полюсів.

Становлення в Гегеля має три аспекти: як синонім категорії «розвиток»; як вираження процесу створення передумов предмета, що виникає на їхній основі; як характеристика початкового етапу уже виниклого предмета.

Найважливіші категорії цього вчення - якість, кількість, міра (єдність якості й кількості) і стрибок.

За допомогою цих категорій Гегель вперше у світовій філософії розробив один із найважливіших законів діалектики — закон взаємопереходу кількісних (поступових, безперервних) і якісних (перерви безперервності, стрибки) змін.

Через категорії: якість, кількість, міра Гегель виходить на сутність.

Буття-це становлення, розвиток.

Гегель зазначає, що історія філософії починається з елеатів, зокрема Парменіда, який розуміє абсолютне як буття і каже “Лише буття є, а небуття немає”. Логіка теж повинна починатися з буття.

Гегель зазначає, що буття часто уявляють собі як абсолютне багатство, а ніщо, навпаки, як абсолютну бідність. Але якщо, розглядати весь світ, і казати “все є” – і не казати нічого більше, то ми упускаємо все визначене, і маємо замість абсолютної повноти абсолютну порожнечу. Ніщо теж не визначене. Буття і ніщо – це просто порожні абстракції

Істину як буття, так і ніщо виявляє її єдність – становлення.

Становлення у Гегеля є таких видів:

- логічне,

- життя як становлення,

- дух, як становлення.

Принцип становлення застосовний лише для царства духу; природа не розвивається у часі, а лише урізноманітнюється у просторі.

Результатом становлення виявляється НАЯВНЕ БУТТЯ – це буття вже з певною визначеністю. Воно конечне й обмежене. Його визначеність є якість.

Серед категорій якості Гегель розрізняє : дещо, інше, для-себе-буття.

Через поняття для-себе-буття Гегель приходить до категорії кількості.

Єдність якості й кількості утворюють міру.

Вчення про сутність. Головною проблемою цього вчення є проблема протиріччя і зв'язаних із нею, як правило, парних категорій, — сутність і явище, тотожність і відмінність, підстава, зміст і форма, необхідність і випадковість, причина й дія, взаємодія й ін.

Кредо Гегеля в цьому питанні таке: «Протиріччя — корінь усякого руху й життєвості: лише оскільки щось має в собі самому протиріччя, воно рухається, має імпульс і діяльність».

От чому, іронізував Гегель, «смішно говорити, що протиріччя не можна мислити». Мислення повинне виражати реальні протиріччя предмета. Більш того, як він вважав, присутність у мисленні протиріччя — критерій його істини, відсутність протиріччя — критерій омани.

При цьому мова, зрозуміло, не йде про так звані формально-логічні протиріччя (плутанина, непослідовність мислення), які, звичайно ж, повинні усуватися з мислення (у реальності їхній немає). Протиріччя, будучи джерелом саморозвитку, саме розвивається, є процес. Основні етапи його розгортання: тотожність, розходження, підстава, де протиріччя знаходить розв’язок. Розв’язок одного протиріччя є одночасно виникненням іншого протиріччя.

Якість, кількість, міра, за Гегелем є різними станами деякого субстрату. Субстрат є сутністю

Сутність не знаходиться поза явищем. Вона не може існувати сама по собі. Сутність являється. Сутність є те, що існує, існування є явище. Явища це вираження певних сутностей.

Дійсність це перетворена в безпосередню єдність сутність і існування. Дійсність це не лише здійснена можливість, але і подальші можливості розвитку. ДІЙСНІСТЬ ПОВИННА ВІДПОВІДАТИ ПОНЯТТЮ.

Вчення про поняття. Поняття, відповідно до Гегеля — не просто одна з форм мислення й результат абстрагуючої діяльності розуму. Це абсолютна творча міць, яка породжує все наявне. У цьому розділі розглядається діалектика основних форм мислення — поняття (у вузькому розумінні), судження й умовиводи, співвідношення одиничного, особливого і загального (із виділенням двох його видів — абстрактного й конкретного як «єдності різноманітного»).

Розглядаючи категорію «об'єкт», німецький філософ розрізняє такі його якісно різні рівні, як механізм, хімізм, телеологізм. Це означало певний підрив механіцизму і метафізичного способу мислення, що панували в той час. Цікаві ідеї Гегеля про взаємозв'язок життя й пізнання, пізнання й воління (практичної діяльності) і ряд інших.

Поняття, у Гегеля, це абсолютна творча сила, яка породжує все наявне, всі конкретні предмети.

Гегелівське вчення про поняття розпадається на три частини:

- вчення про суб’єктивне поняття: поняття, судження, умовивід,(вчення про суб’єктивне поняття, за задумом Гегеля, це логіка у звичному розумінні слова.)

- вчення про об’єктивне поняття: механізм-хімізм-телеологія,

- вчення про ідею: ідея є процес, вона проходить у своєму розвитку три ступені: ідея як життя, ідея як пізнання (теоретична та практична), Абсолютна Ідея.

ІДЕЯ

Ідея - це істина в собі і для себе, абсолютна єдність поняття й об’єктивності.

Ідеальний зміст ідеї є поняття, її реальний зміст –розкриття самого поняття у формі зовнішнього наявного буття.

ІСТИНА-ЦЕ ВІДПОВІДНІСТЬ ОБ’ЄКТИВНОСТІ ПОНЯТТЮ. ПРЕДМЕТИ Є ІСТИННИМИ ЛИШЕ ТОДІ КОЛИ ВОНИ Є ТИМ,ЧИМ ПОВИННІ БУТИ, ТОБТО КОЛИ ЇХ РЕАЛЬНІСТЬ ВІДПОВІДАЄ ЇХ ПОНЯТТЮ.

Одиничне буття є лише якоюсь стороною ідеї. Одиничне не відповідає своєму поняттю, воно є конечним. Жива істота вмирає тому, що вона є суперечністю: в собі вона є всезагальним, рід, проте безпосередньо існує лише як одиничне.

Філософія, на думку Гегеля, ставила й ставить собі за мету мисленне пізнання ідеї.

Інтелект розглядає світ лише так, як він є. Воля - прагне до того, щоб зробити світ тим, чим він повинен бути.

Справжню сутність світу становить в-собі й для-себе суще поняття, і світ, таким чином, сам є ідея.

Абсолютна Ідея – це єдність практичної й теоретичної ідеї ( єдність ідеї життя та ідеї пізнання)

Життя це лише в собі суща ідея, пізнання – для себе суща ідея. Єдність і істина їх обох є в собі і для себе суща Абсолютна Ідея.

Єдиною реальністю виявляється дух.