46.Які вихідні пинципи критики чистого розуму Канта?

Критика чистого розуму

Кант відзначав, що від самого виникнення метафізики не було такої значної події для її подальшої долі, як критика її Давидом Юмом. Він не пролив світла на на цей вид знання, але викресав іскру, якою можна було запалити вогонь.

Юм виходив з одного, але дуже важливого поняття метафізики, а саме з поняття зв’язку причини і наслідку, він вимагав від розуму дати пояснення чому він такий зв’язок мислить, на якій підставі. Юм довів, що розум абсолютно не здатний мислити подібні зв’язки, і що все нібито апріорне пізнання є не що інше як буденний досвід, і жодна метафізика не є можливою. Юма не зрозуміли.

Кант визнає, що думки Юма стали тим, що пробудило його від догматичної дрімоти і спрямувало його дослідження в інше русло.

Дуже швидко Кант переконався, що поняття зв’язку причини і дії є не єдиним, через яке розсудок мислить собі a priori зв’язки між речами, і що власне вся метафізика складається з таких понять. Приступивши до їх дедукції, Кант переконався, що вони не виведені з досвіду, як вважав Юм, а виникли з чистого розсудку. Щоб пояснити ширшій публіці свої думки Кант після „Критики чистого розуму” пише Пролегомени.

Кант зазначає, що для Пролегоменів він склав спеціально план, і хто вважає і його не зрозумілим, то нехай подумає про те, що не всім обов’язково займатися метафізикою.

На думку Канта метафізика має справу з апріорними синтетичними положеннями і лише вони складають її мету, звичайно вона потребує й аналітичних суджень. (Поділ суджень на аналітичні й синтетичні є дуже важливим, догматичні філософи нехтували цим поділом. Натяк на поділ Кант знаходить у Локка ("Опыте о человеческом рассудке" в 9 параграфе третьей главы книги четвертой))

Як можливі апріорні синтетичні судження ? Від вирішення цього питання повністю залежить збереження чи крах метафізики. Метафізик претендує на нові поєднання, які не ґрунтуються на законі суперечності, і видаються абсолютно незалежними від будь-якого досвіду, як можна обґрунтувати такі претензії? Посилатися тут на достовірність як загальновизнану думку філософ не має права.

Вихідні принципи „Критики чистого розуму.

Перехід до критичного періоду звичайно датують 1770 роком, коли Кант захистив дисертацію „Форма й принципи чуттєвого та інтелігібельного світу”. Але потрібно було ще більше десятиліття, щоб з’явилася „Критика чистого розуму”.

У цій праці Кант зазначає, що людський розум в одному з видів свого пізнання (а це метафізика) має незвичайну долю: його хвилюють питання, яких він не може відкинути, але не може і дати відповіді на них. Тривалий час метафізика вважалася королевою всіх наук, тепер її почали часто критикувати. Метафізика пройшла шлях від догматизму до скептицизму, у новітні часи здавалося, що край усім суперечкам покладе Локк, але цього не сталося.

Кант каже, що інколи чути нарікання на поверховість способу мислення його епохи. Та це не так. Не заслуговують такого закиду передусім математика й природознавство, вони вибудувані на міцних засадах.

На часі постала потреба в критиці розумової спроможності стосовно всіх знань, до яких він може прагнути незалежно від усякого досвіду. Ця критика має дати відповідь чи можлива метафізика.

На відміну від метафізики надійним науковим шляхом у своєму розвитку вже дуже давно пішли логіка та математика. Природознавство на широкий шлях науки потрапило не так давно (Бекон, Галілей, Торрічеллі). Воно почало ґрунтуватися на емпіричних принципах, а новочасні природодослідники зрозуміли, що розум пізнає тільки те, що сам продукує за власним планом, і повинен йти попереду та змушувати природу відповідати на його запитання.

Метафізика, є цілком ізольованим спекулятивним розумовим пізнанням і не знайшла для себе надійного наукового шляху. Виникає питання чи взагалі можливий такий шлях?

Далі Кант висловлює припущення, що можливо варто спробувати вирішити завдання метафізики, припустивши, що не наші знання узгоджуються з предметом, а предмети повинні узгоджуватися із знаннями. Це схоже на те, що зробив Копернік в астрономії, у метафізиці теж можна зробити подібну спробу в тому, що стосується споглядання предметів.

Тільки критика може підрізати коріння матеріалізмові, фаталізмові, атеїзмові, безвір’ю, фантазуванню та марновірству, а також ідеалізмові та скептицизмові.

Різниця між чистим і емпіричним знанням

Безумовно, все наше знання починається з досвіду, тобто за часом жодне наше знання не передує досвіду. Але це не означає, що воно все походить від досвіду.

Знання, які існують незалежно від досвіду і навіть від усіх чуттєвих вражень Кант називає апріорними. Протилежними їм є емпіричні знання, які є цілковито можливі через досвід – тобто апостеріорі.

Отже, чисте знання є апріорним. Досвід лише навчає нас, що щось влаштоване так або інакше. З досвіду не виводяться ні необхідність ні загальність.

Якщо ми зустрічаємося з положенням, що мислиться разом із своєю необхідністю, то це є апріорне судження. Також досвід ніколи не дає своїм судженням істинної або строгої загальності – лише умовну й відносну ( через індукцію). Якщо судження мислиться в строгій загальності, тобто не допускає жодного винятку, то воно має апріорну значущість.

Необхідність і строга загальність суттєві ознаки апріорного знання.

Апріорними судженнями є всі положення математики, апріорним є твердження, що всі зміни повинні мати причину.

Деякі знання покидають поле всякого можливого досвіду і за допомогою понять, для яких у досвіді ніде не може бути дано відповідного об’єкта, розширюють, як видається, обсяг наших суджень поза всі межі досвіду. Саме до таких знань, що виходять поза чуттєвий світ належать метафізичні дослідження – а саме проблемами чистого розуму є Бог, свобода та безсмертя.

Догматизм метафізики виявляється в тому, що вона впевнено береться за ці проблеми, попередньо не перевіривши здатність чи нездатність розуму для їх вирішення.

Математика дає блискучий приклад як далеко можна просунутися вперед в апріорному пізнанні незалежно від досвіду, захоплений цим доказом могутності розуму потяг до розширення знань не має меж. Платон покинув чуттєвий світ, тому, що він ставить розсудку тісні бар’єри, і подався на крилах ідей потойбіч, у порожній простір чистого розсудку.

Різниця між аналітичними й синтетичними судженнями

У всіх судженнях, у яких мислиться відношення суб’єкта до предиката це відношення може бути двояким:

або предикат В належить до суб’єкта А, як щось таке, що приховано міститься в цьому понятті А - (аналітичні судження),

або ж В знаходиться цілком поза поняттям А, хоча і перебуває з ним у зв’язку – ( синтетичні судження).

Отже, аналітичні судження – це ті, у яких зв’язок предиката із суб’єктом мислиться через тотожність, вони є пояснювальними.

Синтетичні судження - приєднують до поняття суб’єкта предикат, що зовсім не мислився в ньому і не міг би бути видобутий з нього ніяким аналізом – вони є розширювальними судженнями. Усі емпіричні судження є синтетичними.

Кінцева мета нашого спекулятивного апріорного пізнання ґрунтується саме на синтетичних, тобто розширювальних засадах. Аналітичні судження хоча й надзвичайно важливі та потрібні, але вони слугують виключно для досягнення виразності понять.

Кант зазначає, що у всіх теоретичних науках розуму містяться апріорні синтетичні судження як принципи. Усі математичні судження є синтетичними, водночас вони є апріорними, а не емпіричними, бо є несуть у собі необхідність.

Природознавство (фізика) містить у собі як принципи, апріорні синтетичні судження.

Метафізика, принаймні відповідно до своєї мети, складається виключно з апріорних синтетичних положень.

Найголовнішим завданням чистого розуму Кант вважає дати відповідь на запитання: яким чином можливі синтетичні судження a priori ?

Від того якою буде відповідь на це запитання залежить доля метафізики. Д.Юм з усіх філософів найближче підступив до цього завдання, але йому здалося, що положення a priori зовсім не можливе; згідно його висновкам все, що ми називаємо метафізикою, має зводитися до голої химери – хибного сприйняття за розумове пізнання того, що насправді запозичене тільки з досвіду і силою звички набуло позірної необхідності.

Вирішення сформульованого вище завдання включає водночас можливість чистого вживання розуму у створенні та розбудові всіх наук, що містять апріорне теоретичне знання про предмети, тобто відповідь на питання:

як можлива чиста математика?

як можливе чисте природознавство?

яким чином можлива метафізика як природна схильність, і яким чином можлива метафізика як наука?

Тут потрібна особлива наука, яка може називатися критикою чистого розуму. Вона може слугувати для очищення нашого розуму та утримання його від помилок. Водночас таку науку Кант називає частиною трансцендентальної філософії.

За Кантом трансцендентальним є усяке пізнання, що займається не стільки предметами, скільки способом пізнання предмета.

Праця Канта „Критика чистого розуму” складається з двох великих частин:

Трансцендентальне вчення про елементи,

Трансцендентальна методологія.

Кожна з цих частин має свої підрозділи.