90. Романтизм як культурний рух першої половини хіх століття.

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 століття в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 століття охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.

Представники романтичної літератури:

у Франції — Віктор Гюго, Жорж Санд, Александр Дюма-батько;

у Німеччині — єнська школа (А. В. та Ф. Шлегелі, Новаліс, Ф. Шлеєрмахер, Л. Тік), гейдельберзький романтизм (Г. фон Клейст, брати Грімм), Генріх Гейне, Е. Т. А. Гофман;

в Англії — «озерна школа» (В. Вордсворт, С.Колрідж, Р. Сауті), «Лондонські романтики» (Ч. Лем, В. Хезлітт, Лі Хант), П. Б. Шеллі, В. Скотт, Дж. Байрон;

у США — В. Ірвінг, Г. В. Лонгфелло, Ф. Купер, Г. Мелвілл.

Європейські митці романтизму:

Ежен Делакруа, живопис і літографії

Теодор Жеріко

Франсіско Гойя, пізні твори

Айвазовський Іван Костянтинович

Вільям Тернер

Вільям Блейк

Каспар Давид Фрідріх

Романтизм у музиці:

Нікколо Паганіні

Фредерік Шопен

Ференц Ліст

Гектор Берліоз

Ріхард Вагнер

Шуберт

91. Наука хіх ст.

Перша половина XIX ст. стала періодом швидкого розвитку природничо-математичних наук. Пов'язано це було з новими потребами суспільства. Розгортання технічного прогресу вимагало розуміння законів механіки, властивостей матеріалів, що використовувалися у виробництві. Ці та багато інших завдань були вирішені вченими різних країн.

Чимало для розвитку хімії зробив французький учений Антуан-Лоран де Лавуазьє. Завдяки його працям хімія стала самостійним науковим напрямом. За дорученням Паризької академії наук Лавуазье брав участь у вирішенні суто технічних проблем, зокрема повітроплавання, громадської гігієни. За винайдення способу найкращого освітлення міських вулиць учений отримав золоту медаль академії. Вагомим був внесок Лавуазье у зростання виробництва та поліпшення якості пороху у Франції. Свої великі прибутки він частково витрачав на відкриття наукових лабораторій і проведення досліджень. У роки революції у Франції виступав за встановлення конституційної монархії. У 1794 р. за вироком революційного трибуналу Лавуазье було страчено.

Тогочасна Франція дала світові ще одного талановитого хіміка. Клод-Луї Бертоле встановив, що особливості хімічних реакцій залежать від маси і властивостей речовин, які взаємодіють, та від умов реакції. Праці Бертоле знайшли застосування у промисловому виробництві. Так, для виготовлення вибухових речовин і сірників досі використовують відкриту ним т. зв. бертолетову сіль. Він розробив і спосіб відбілювання полотна хлором, чим скористалася легка промисловість.

З ім'ям чеського природознавця Ґреюра Менделя пов'язують виникнення науки про спадковість. Учений відкрив закономірності передавання спадкових ознак і цим започаткував розвиток генетики, яка вивчає спадковість і мінливість організмів. Ідеї Менделя використовуються в селекції рослин, тварин і мікроорганізмів.

У другій половині XIX ст. природознавство поглибилося завдяки розвиткові мікробіології, імунології, ембріології, бактеріології. Чільними представниками цих наукових напрямів стали Роберт Кох у Німеччині, Ілля Мечников у Росії, Луї Пастер у Франції.

Своєрідним підсумком діяльності природознавців різних країн і винагородою за наполегливу працю стало відкриття у другій половині XIX ст. Дмитром Менделєєвим одного з фундаментальних законів природи, який отримав назву Періодичного закону Менделєєва.

Визначними центрами природознавчих досліджень у XIX ст. стали університети Берліна, Відня, Парижа, Петербурга. Основоположники нових наукових напрямів мали сподвижників та однодумців. Виникли наукові школи, до яких належало чимало талановитих учених.