83.Епоха Просвітництва в європейській культурі.Характеристика.

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального сус¬пільства. Інтелектуальні представники її проповідували со¬ціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і гро¬мадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "іс¬тинного" людського суспільства. Тим самим новітні посту¬лати спричинили надлам старої феодальної організації.

Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, зга¬дувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Про¬світництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784 р.).

За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несу¬чи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.

Характерними рисами Просвітництва є:

1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справед¬ливості", рівності.

Продовжуючи започатковану на рубежі XVII—XVIII ст. раціоналістичну систему в європейському культурному розвитку, Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той "архімедів важіль", за до¬помогою якого можна перевернути всю систему громад¬ського та духовного життя. Проголошене просвітителями царство розуму за своєю історичною сутністю було не чим іншим, як ідеалізованим здоровим глуздом буржуазії, кот¬ра готувала собі ідейні засади приходу до влади.

Проте, незважаючи на своє всевладдя, розум повинен був рахуватися з тим, що наявні умови (абсолютистська влада ще була досить сильною) не дозволяли здійснити практичне перетворення суспільства.

2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.

Визначальним моментом культурного життя епохи Про¬світництва була безмежна віра в перетворювальні можли¬вості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед усіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвит¬ку людства у руслі загального добра й справедливості. Слід зазначити, що Просвітництво розумілося ширше, ніж про¬сте розповсюдження знань і освіти, воно включало в себе моральне та громадянське виховання, а також утверджен¬ня "істинних" уявлень про світ, суспільство та людину — на противагу "хибним" ідеям старого світу. Постулати Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією 1789— 1794рр.

3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.

4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе по¬кликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

84. Стиль рококо в культурі Нового часу.

Рококо. Протягом перших трьох чвертей XVІІІ ст. поряд з бароко в західноєвропейському мистецтві поширився й інший стиль - рококо. Таку назву він отримав за манірність, навмисну «несхожість» виконаних у цьому стилі творів мистецтва на грубу, «не полаковану» натуру. Декоративна театральність, крихкість і умовність образів - це повна протилежність «легковажного» рококо складній урочистості бароко. Гасло естетики рококо - «мистецтво для насолоди» - виражало досить точно й красномовно світовідчуття дореволюційної аристократії, що жила «одним днем » за відомим девізом Людовика XV: «Після нас - хоч потоп». Архітектурний (точніше — декоративний) стиль рококо з'явився в Франції під часи регентства (1715—1723) і становив апогею при Людовіку XV, перейшов у інші країни Європи і панував у ній до1780-х років. Відкинувши холодну парадність,тяжелую і нудну бундючність мистецтва часів Людовіка XIV і італійського бароко, архітектура рококо прагне бути легкої, привітною, грайливою у що там що; вона піклується ні про органічне поєднання й розподілі частин споруди, про доцільність їхнього форм, а розпоряджається ними які з сваволею, доходить до капризу, уникає суворої симетричності, нескінченно варіює розчленовування і орнаментальні деталі не скупиться марнотратити останні. Живопис

Поява стилю рококо зумовлено змінами у філософії, смаки й у придворної життя. Ідейна основа стилю — вічна молодість і краса, галантне і меланхолійне витонченість, втеча від реальності, прагнення сховатися від реальності в пастушачої ідилії і сільських радощах. Стиль рококо зародився у Франції й поширився інших країнах: Італії, Німеччини, Росії, Чехії та інших. Це стосується і до малярства, і до інших видів мистецтва. У Росії її за доби рококо живопис європейського зразка входила у вжиток вперше, змінивши свою, російську традицію, іконопис. Це портретна живописАнтропова іРокотова.

У Італії найбільший представник на той час —ДжамбаттистаТьеполо (1696, Венеція — 1770, Мадрид). Значну увагу тоді приділялося фрескам, розписи стель, склепінь, стін. Була навіть особливу спеціалізацію серед художників —квадратурист. Він зображував ілюзорні архітектурні форми, служили обрамленням, або навіть тлом. І тут намальоване на площині з певної відстані здається скульптурою. Такі розписи є, наприклад, у вестибулі Зимового палацу.Видним художником є П'єтроЛонги. Його побутові сцени цілком відповідають характеру стилю рококо — затишні вітальні, свята, карнавали. Крім цього, у Італії цей час розвинулося й те напрям, яке повністю вписується до рамок стилю. Це —ведутизм, реалістичне і точне зображення міських видів, передусім Венеції. Тут переважає принцип точної передачі дійсності. Види Венеції пишуть Каналетто і ФранческоГварди. БернардоБеллотто працював й у Німеччини. Його пензля належать чудові види Дрездена та інших місць. Музика

У «чистому вигляді» музичний стиль рококо виявив себе у творчості «великих французькихклавесинистов» Франсуа Куперена («Великого») і Жана Філіппа Рамо (щонайменше великого, але не матимуть такої ж «титулу»). Цілком у тій манері працювали їх менш нині відомі сучасники: Луї КлодДакен, АнтуанФоркере, АндреКампра, ЖозефБоден деБуамортье, Луї НіколяКлерамбо,Марин Маре і ще. Своєю предтечею одностайно вони оголошували великого Жана-Батиста Люллі.

Для стилю рококо музикою характерні цілком ті ж риси, що у живопису та в архітектурі. Багатство дрібних звукових прикрас і завитків (про «>мелизмов», аналогічних звивистим лініях стилізованих раковин «>рокайлей»), переважання маленьких (ювелірно оброблених докладно) і камерних форм, відсутність яскравих протиставлень і драматичних ефектів, панування тієї ж, знайомих з картин Буші, тим гаслам і образів: грайливих, кокетливих і галантних. Та й саме собою інструмент, клавесин, який пережив за доби галантного стилю, і рококо свою найвищу точку розквіту і популярності