96.У культурі Франції XX століття прогресує гуманізм і реалізм.

У цей період Франція дала людству видатних композиторів Д. Мійо, А. Онегерра, письменників Л. Арагона, Р. Роллана, А. Франса, скульпторів А. Майоля, А. Бурделя, художників А. Марке, А. Матісса, а також стала батьківщиною багатьох формалістичних течій у літературі й мистецтві.Центром художнього життя Франції був Париж. Тут мешкали і працювали митці, що належали до різноманітних мистецьких шкіл.Один з художніх критиків у 1905 році, побачивши яскраві картини, які були виставлені в паризькому осінньому Салоні, обізвав їх дикунськими. Мистецьке спрямування, що представляли А. Дерен (1880 - 1954 рр.), М. Вламінак (1876 - 1958 рр.), А. Матісс (1869 - 1954 рр.) з того часу дістало назву фовізму (fauve (фр.) - дикий).У роботах фовістів відсутня дія, але присутній внутрішній зв'язок поз, зображених ліній і кольорів.Картина А. Матісса "Червоні риби" зберігається у Москві у Музеї ім. О. С. Пушкіна. Акваріум, круглий стіл, квіти, червоні рибки серед зелені за склом - усе дихає легким, радісним настроєм, насичене спокійною рівновагою, ясністю ліній, чудовою грою кольорів.Бажання вдихнути у мистецтво сонячну радість, молодість було характерним для Матісса. Він малював грацію й пластику людського тіла, інтер'єри з вікнами, які виходять у квітучі сади, пейзажі півдня, передавав звучання музики, чіткі ритми танцю. Художнику були цікаві загальне сприйняття життя, його барв і форм, а не конкретні деталі. Це видно на картинах А. Матісса "Музика", "Великий червоний інтер'єр", "Танець", "Блакитна ваза", "Азія", "Іспанський натюрморт". У роботах Матісса колір переважає серед зображальних засобів. Загальний емоційний тонус його картин створює декоративне трактування кольорів.Альберт Марке (1875 - 1947 рр.) в XX столітті став співцем французького пейзажу. Малював він краєвиди Парижу (площі, архітектурні ансамблі, квартали, набережну Сени). Також Марке любив малювати море з силуетами вітрильників.Відомий художник Фернан Леже (1881 - 1955 рр.) вбачав майбутнє образотворчого мистецтва у синтезі з архітектурою, а також у розвитку монументальних форм. В 1920-ті роки формується стиль митця. На творчість художника вплинуло знайомство з архітектором Ле Корбюзьє. Леже експериментує в галузі синтезу мистецтв, він виконує декоративні панно. До тем, що розкривають загальнолюдські ідеї митець звертається у циклі робот "Відпочинок. Слава Давіду". Герої його творів сповнені оптимізму, майстерності, життєвості.Пабло Пікассо (1881 - 1973 рр.) - видатний французький живописець, кераміст, графік, скульптор у розвитку мистецтва відіграв значну роль. Надзвичайно складна вся його творчість. Пікассо вважають засновником формалістичних напрямів. Про трагічне життя людини розповідають перші твори Пікассо ("Дівчинка на кулі", "Побачення", "Старий єврей з хлопчиком", " Жіночий портрет").Пікассо відчув небезпеку фашизму одним з перших. Відгуком на бомбардування фашистами маленького містечка Герніки, що в Іспанії, стала картина "Герніка"."Голуб миру" та численні плакати, які були присвячені конгресам захисників миру належать до відомих творів ПікассоВелика графічна спадщина свідчить про постійні пошуки художника. В ілюстраціях до творів Елюара, Бальзака, Овідія, циклах малюнків "Мінотавромахія", "Майстерня скульптора" він стає глибоким філософом і водночас тонким ліриком.Імена художників А. Фужерон та Б. Таслицький відомі за межами Франції.Актуальним є мистецтво Бориса Таслицького. Він звертається до образів сучасності ( цикл картин "Алжір-52").Реалістичною спрямованістю характеризується творчість Андре Фужерона. Його картини користувалися успіхом ("Слава Андре Ульє", "Парижанки на ринку" та інші).Цикл картин "Країна шахт" народжується під впливом подій у шахтарських районах. Відзначаються реалізмом, гострою спостережливістю полотна "Велосипедисти", "Молодий шахтар", "Діти вугільного краю", "Пенсіонер", "Сортувальниця".Продовжив традиції свого вчителя О. Родена скульптор Еміль-Антуан Бурдель (1861 - 1929 рр.). До найкращих зразків художньої культури підніс французьке монументальне мистецтво цей скульптор.Свій перший монумент Бурдель присвятив загиблим у війні 1870 - 1871 рр. (1893 - 1902 рр.), він славив в алегоричній формі Францію-матір, яка у важкий час підтримала своїх синів.Завдання й принципи монументальної скульптури Еміль-Антуан Бурдель втілив в Буенос-Айресі в кінному монументі політичному діячеві Аргентини, генералу Альвеару. Алегоричні постаті Свободи і Красномовства, Сили і Перемоги, вміщені на цоколі, розкривають стійкість духу людини, її красу. Цей монумент має величний характер. Поза генерала особливо ефектна, до дії він закликає народ. Бурдель за своє життя створив багато монументів - "Франція", "Мадонна Ельзаса", пам'ятник польському поету А. Міцкевичу в Парижі.Працював Бурдель і у галузі портрета. В його творчості особливе місце займали портрети видатних діячів культури. Твори Бурделя виявляють гуманістичне ставлення майстра до світу.

97. Західноєвропейська та американська літератури впродовж першої половини ХХ ст. розвивались під знаком двох світових війн, пов’язаної з ними кризи культури і моральних засад західного суспільства. Передчуття кризи з’явилося вже наприкінці ХІХ ст., визнаного золотою добою літератури. Про неї сигналізували деградація буржуазного ідеалу, заміна просвітницької концепції культури концепцією підприємницькою. На межі ХІХ—ХХ ст. у художнє письменство входить новий персонаж — «антигерой», філістер, позбавлений принципів дрібний «крамар», комерсант. Усі вони далекі від романтичного світосприйняття героїв ХІХ ст. Такими були герої англійського драматурга Дж.-Б. Шоу, американського прозаїка Т. Драйзера, французького романіста Р. Роллана, німецького — Т. Манна і багатьох інших. «Антигероєві» протистоять мрійники: митець — художник, музикант, скульптор, письменник; просто «маленька людина», здатна сприймати світ витончено-хворобливо, крізь призму самоаналізу, котрий здебільшого робить її жертвою сильної, жорстокої і безпринципної особистості диктатора. Ця тема хвилювала Ф. Кафку, Г. Ібсена, Г. Гессе і багатьох інших. Психологічна проза продовжувала традиції Ф. Достоєвського, якого вважав своїм учителем ідеолог культури занепаду і війни Ф. Ніцше. На питання Ф. Достоєвського про існування Господнє Ф. Ніцше зухвало заявляв про «смерть Бога», котра розв’язує руки злочину, адже якщо «Бог помер, значить, все дозволено» (Ф. Достоєвський). Та якщо Бога нема, хтось має зайняти його місце. На місце Бога Ф. Ніцше намагається поставити Людину, спроможну взяти на себе всі проблеми людства, — Надлюдину.В умовах радянського тоталітаризму впродовж багатьох десятиліть у літературознавстві панував погляд, згідно з яким у світовому художньому письменстві найбільш важливими та знаковими були митці, що поділяли соціалістичні переконання або принаймні симпатизували ідеалам соціалізму, підтримували комуністичний рух. В останні роки на пострадянському просторі превалює діаметрально протилежна тенденція: найбільшу популярність мають «антирадянські» письменники, автори антисоціалістичного спрямування.Справжні витвори мистецтва, у т. ч. й літератури, ніколи не вкладалися в політико-ідеологічні категорії. Література звернена до людського, певною мірою і до вселенського буття в його цілісності. Сприймати творчість «батьків модернізму» в зарубіжній літературі — М. Пруста, Д. Джойса чи Ф. Кафки в межах політико-ідеологічних категорій — значить, втратити найсуттєвіше в її творах. У такому разі варто оперувати «вічними» категоріями — Любові й Ненависті, Добра і Зла, Правди і Брехні тощо.Замість мистецтва, що реалістично відтворювало дійсність, на початку ХХ ст. з’явилося мистецтво, що вивчало та оспівувало винятково внутрішній світ художника, його рефлексуюче Я, котре ставало центром художнього всесвіту. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. на Заході сформувався новий напрям у мистецтві й літературі — модернізм. Модернізм (франц. moderne — сучасний) — сукупність мистецьких течій, які своїми естетичними програмами і творчою практикою заперечували реалізм, традиційні форми творчості, орієнтували на пошук нових естетичних принципів.Знамените «бачити, відчувати, виражати» братів Гонкурів — таке завдання митця, що опановував нові можливості відтворення світу зовнішнього в безкінечних вібраціях, мінливості, переливах, лексичній грі і світу внутрішнього, що оголював потік свідомості, емоційне, несвідоме з опорою на інтуїцію.У багатьох національних літературах тоді різноманітні модерністські напрями і течії були найбільш представницькими. Так, в російській літературі це був символізм. Символізм (франц. symbole — символ) — течія модернізму, у творчій практиці представників якої переважають інтуїтивне осягнення й асоціативне мислення.В основу поетики було покладено символ (звідси назва модерністського напряму), який розуміли як умовний знак, натяк на певну таємну сутність, протиставлену об’єктивному світові (К. Бальмонт, О. Блок, Ф. Сологуб, Д. Мережковський та ін.). У надрах символізму, а точніше — у перші роки XX ст. сформувалася літературна течія — акмеїзм. Акмеїзм (грец. akme — вершина) — модерністська течія, естетична програма якої заперечувала абстрактні форми, орієнтувалася на філігранну майстерність та формально-раціональні прийоми зображення.Репрезентувала його творчість група «Цех поетів» — М. Гумільова, С. Городецького, Анни Ахматової, О. Мандельштама та ін. Проголошуючи себе оновлювачами й реформаторами символізму з його надзвичайною метафоричною ускладненістю, акмеїсти пропагували класичну ясність і простоту, повернення до реального світу речей. Один з основних їхніх постулатів пов’язаний з утвердженням культу первіснобіологічного начала в людині, протиставленого соціальності сучасного світу. Звідси — інші варіанти назви цієї літературної течії: адамізм (від імені біблійної першої людини — Адама) тощо.Активно культивувався імпресіонізм як мистецтво передачі безпосередніх вражень. Імпресіонізм (франц. impression — враження) — мистецький напрям, найхарактерніші ознаки якого — витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, мінливості життєвих передчуттів і переживань.Ця модерністська течія виявилася передовсім у малярстві та літературі (назва походить від назви картини французького живописця К. Моне «Імпресія. Схід сонця», 1873), відзначалась ушляхетненим відтворенням особистісних переживань, миттєвих відчуттів, настроїв та емоційних вихлюпів. Для французького художнього письменства, зокрема для братів Ж. та Е. Гонкурів, А. Доде, Гі де Мопассана, П. Верлена, імпресіонізм став порубіжним явищем, з’єднувальною ланкою між класичним реалізмом другої половини XIX ст., з його вірою в можливість раціонального пізнання й пояснення світу, і періодом активного утвердження на переломі століть суб’єктивних стилів і напрямів, добою модернізму. Саме імпресіонізм від своїх вершинних досягнень С. Цвейга, А. Шніцлера (Австрія), С. Жеромського (Польща) був зразком нового, модерного.В історичному аспекті ХХ ст. найрадикальнішим відгалуженням модернізму літературознавці вважають авангардизм. Авангардизм (франц. avant-gardisme — передова сторона) — антитрадиційний напрям у літературі і мистецтві ХХ ст., зорієнтований на руйнування звичних художніх форм і канонів.Його представляли італійський футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, французький «новий роман», абстракціонізм, конструктивізм та ін. Щоправда, авангардистська література значно цікавіша в своїх теоретичних пошуках, ніж у реальних здобутках. Авангардисти безапеляційно заперечували традиції, афішували епатаж, що найбільше виявилося в поезії та драматургії. Категоричне заперечення унормованої естетики супроводжувалося вимогами негайно розмити її «береги», розчинити у речах або в соціальній дійсності.Авангард розпочався з «Першого маніфесту футуризму» (1909) італійця Ф. Марінетті, з пристрасних закликів «вирватися з прогнилої мушлі Здорового Глузду», наповнитись «відразою до Розуму», «раз і назавжди плюнути на Алтар Мистецтва й сміливо зробити крок у неозору далечінь інтуїтивного сприйняття!» («Технічний маніфест футуристичної літератури», 1912).Філософське та формотвірне новаторство авангардизму найповніше і найяскравіше було втілено в поезії італійських футуристів П. Буцці, Дж. Лучіні, Л. Фольгоре, К. Каррі та інших. Для їхньої творчості характерне захоплення звуконаслідуваннями, руйнуванням канонічного образу, сюжету, синтаксису з метою вираження «завихреного життя сталі, гордості, лихоманки та швидкості», застосування різноманітних шрифтів, шпалер, обгорткового паперу тощо. На відміну від експресіонізму та кубізму, представники яких досить мінорно, песимістично сприймали цивілізацію, футуризм привертав увагу мажорним тонусом, поривом у машинізоване майбутнє, задля якого руйнувалося минуле та сучасне.Крім Італії, футуризм найбільше поширився в Росії: егофутуризм І. Северянина («Пролог егофутуризму», 1911), Г. Іванова, П. Широкова та кубофутуризм Д. Бурлюка, В. Маяковського, В. Хлєбнікова та ін. Ще в 1914 р. М. Асєєв та Г. Петніков оприлюднили збірку «Літорей», а в 1916 р. В. Хлєбніков, Г. Петніков, М. Асєєв і Божидар опублікували в Харкові маніфест «Сурма марсіан», пронизаний передчуттям революції, ненависті до «дикого полону війни».Російські футуристи, як і італійські, відмежовувалися від минулого, скидали з «пароплава сучасності» Рафаеля та Пушкіна, проголошували себе єдиними представниками мистецтва майбутнього. Так, російськомовний поет із Криму Г. Петніков іменувався «головою Земної кулі», належав до організованого В. Хлєбніковим «Товариства 317». Товариство ставило перед собою утопічне завдання — зусиллями поетів, художників, учених, політичних діячів домогтися всесвітнього братерства народів, говорити від імені всіх чесних людей планети. Та вже незабаром Г. Петніков від утопічних декларацій і закликів остаточно перейде на позиції поезії більшовизму. Поступово російський футуризм видозмінювався у запрограмоване ним квазімистецтво. І все-таки належним до нього авторам удалося розкрити драматизм особистості, яку історичні обставини відчужують від світоглядних, моральних, естетичних основ буття і яка неспроможна повністю прийняти нову дійсність.Вираженням абсолютного бунту творчої особистості митця став сюрреалізм («надреалізм»). Сюрреалізм (франц. surrеalisme — надреалізм) — авангардистська течія, представники якої наголошували на важливості у творчій практиці підсвідомого та несвідомого, використовували прийоми автоматичного письма, правила випадковості, сновидіння тощо.Цей напрям був проголошений його ідеологом А. Бретоном у «Маніфесті сюрреалізму», в якому висловлювалися сподівання на відкриття шляху звільнення мистецтва від знедуховленої дійсності крізь призму «надреального», спроможного не тільки оновити художню діяльність, а й життя. Вперше термін «сюрреалізм» використав французький поет Г. Аполлінер в одному із своїх творів, вкладаючи в нього значення «нового реалізму». Вплив сюрреалізму доволі відчутний у ранній творчості Л. Арагона та П. Елюара, малярських полотнах С. Далі. Естетичну платформу цієї течії поділяли чеський поет В. Незвал, іспанський лірик Ф.-Г. Лорка та ін. Проте в 30-ті роки вони відійшли від сюрреалізму, а сама течія припинила своє існування.Експерименти авангардистів не завжди були вдалими. І все ж італійські та російські футуристи, німецькі експресіоністи, французькі сюрреалісти зробили помітний внесок в оновлення й збагачення зображувально-виражальних засобів мистецтва. Зокрема, поети-футуристи, розвиваючи тонічне віршування, збагатили систему версифікації, знайшли нові поетичні структури і жанри, омолодили кров поезії свіжою лексикою та оригінальними метафорами.Упродовж наступних десятиліть усі шокуючі експерименти авангардизму стали нормою. Напади на ідеали та форми традиційного мистецтва починалися з молодечого виклику, зі спроби матеріалізувати ідею, зробити її такою самою наочною та реальною, як запах квашеної капусти чи смаженої картоплі (молодий конструктивіст М. Ушаков нарочито оспівував не цвітіння троянди, а картоплі: «На понизовье картофель цвел, // Губерния пахла патокой...»). Проте всі спроби розчинити літературу в реальному житті виявилися безперспективними, бо за певною гранню спрощення форми, застосування «автоматичного письма» літературне слово втрачає свій естетичний вплив і навіть комунікативне значення. А література, яка є насамперед осмисленням і перетворенням у художніх образах реальної дійсності, просто розпадається, перестає існувати. Отже, спроби авангардистів перетворити літературу на чисту практику з плином часу утворюють своєрідну традицію нігілістичного заперечення, а тотальне заперечення не може бути плідною основою для творчості, воно веде «в Нікуди».Модернізм утверджувався на Заході у боротьбі з реалізмом. Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — напрям у літературі та мистецтві, основні засади якого зводились до об’єктивного розкриття явищ дійсності, впливу соціально-історичних обставин на духовний світ, характер особистості.Прихильники реалізму прагнули зберегти класичну літературу ХІХ ст. (передовсім Стендаля, Г. Флобера, О. де Бальзака, Ч. Діккенса, В. Теккерея, Ф. Достоєвського, Л. Толстого) як еталон. Однак уже німецький драматург Б. Брехт порушує питання про зміну характеру реалізму, про право митця-реаліста використовувати будь-які художні засоби у своїй творчості. Авторитет реалістичного прозописьма, насамперед у царині романістики, підтримали у першій половині ХХ ст. Т. Манн, Дж. Голсуорсі, Р. Роллан, Максим Горький, Т. Драйзер та багато інших письменників. Усупереч розмовам про занепад роману, які виникли з певного часу, він усе-таки був основним літературним жанром усього ХХ ст. Зарубіжний роман першої його половини — твір поліфонічний, що єднає в монолітну художню цілість розвиток сюжету, в якому розгортаються й переплітаються долі героїв з авторськими філософськими роздумами над безліччю актуальних проблем життя. Постійний розвиток і видозміна, здатність зберігати й розширювати можливості художнього пізнання світу — ознаки життєздатності жанру, а не його приреченості. З’являються нові жанрові різновиди роману: роман-казка, або казкова історія людства («Острів пінгвінів» Анатоля Франса); роман-ріка («Жан-Крістоф» Р. Роллана); інтелектуальний роман («Чарівна гора» Т. Манна); філософсько-сатиричний роман («Вірнопідданий» Г. Манна, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова); модерністський роман («Улісс» Дж. Джойса) тощо.

Найцікавіші зрушення в історії зарубіжної літератури першої половини ХХ ст. відбулися якраз під знаком модернізму. Довго будучи дивним літературним явищем, модернізм поступово завойовував прихильність читачів та критичне визнання науковців, а вже із 60-х років ХХ ст. твори письменників-модерністів почали вивчати в університетських курсах літератури, а тексти М. Пруста, Дж. Джойса, Ф. Кафки, А. Камю та багатьох інших друкувати без купюр.

98. Сюрреалізм - модерністський напрямок у мистецтві ХХ століття, що проголосив джерелом мистецтва сферу підсвідомості, а його методом розриви логічних зв'язків, замінених суб'єктивними асоціаціями. Головними рисами сюрреалізму є протиприродність сполучення, що лякає, предметів і явищ, яким надається видима вірогідністьСюрреалізм виник у Парижі в 20-х роках. У цей час навколо письменника і теоретика мистецтва Андре Бретона групується ряд однодумців - це художники Жан Арп, Макс Ернст, літератори і поети – Луї Арагон, Поль Елюар, Пилип Супо й ін. Вони не просто створювали новий стиль у мистецтві і літературі, вони, у першу чергу, прагнули переробити світ і змінити життя. Вони були упевнені в тім, що несвідоме і нерозумний початок уособлює собою ту вищу істину, що повинна бути затверджена на землі.Свої збори ці люди називали терміном sommeils - що означає "сни наяву". Під час своїх "снів наяву" сюрреалісти (як вони себе назвали, запозичивши слово в Гійома Апполінера) займалися дивними речами - вони грали. Їх цікавили випадкові несвідомі смислові сполучення, що виникають у ході ігор типу "буриме": вони по черзі складали фразу, нічого не знаючи про частини, написаних іншими учасниками гри. Так один раз народилася фраза " вишуканий труп буде пити молоде вино". Метою цих ігор було тренування відключення свідомості і логічних зв'язків. У такий спосіб з безодні викликалися глибинні підсвідомі хаотичні сили. Передумови виникнення сюрреалізму. Дадаізм

Тим часом у Парижі Сюрреалістична група А.Бретона об'єдналася з групою художника Андре Массона, що прагнув створювати картини і малюнки, звільнені від контролю свідомості. А.Массон розробляв оригінальні прийоми психотехніки, покликані відключити "раціо" і черпати образи зі сфери підсвідомого. У результаті цього злиття в 1924 р. з'явився "Перший маніфест сюрреалізму", написаний Андре Бретоном і переведений на всі європейські мови, був також заснований журнал "Сюрреалістична революція" ("La Revolution surrealiste"). З цього часу сюрреалізм став дійсно інтернаціональним рухом, що проявився в живописі, скульптурі, літературі , театрі, кіномистецтві. Десятиліття з 1925 р. (перша загальна виставка сюрреалістів) по 1936 р. ("Інтернаціональна сюрреалістична виставка" у Лондоні , експозиція "Фантастичне мистецтво, дада і сюрреалізм" у Нью-Йорку й інші) ознаменувалося тріумфальним ходом сюрреалізму по світових столицях. Важливе місце займає передуючий сюрреалізму плин - дадаїзм. Дадаїзм чи мистецтво дада (це слівце - не то дитячий белькіт, не то - марення хворого, не то шаманське заклинання) - це зухвала, епатуюча "антитворчість", що виникла в обстановці жаху і розчарування художників перед обличчям катастрофи - світової війни, європейських революцій. Це плин у 1916-1918 р. бентежило спокій Швейцарії, а потім прокотилося по Австрії, Франції і Німеччині. Дадаїзм у принципі відкидав усяку позитивну естетичну програму і пропонував "антиестетику". Для дадаїстів усі "розумне, добре, вічне" потерпіло крах, світ виявився божевільним, підлим, ефемерним.

Програма дадаїстів полягала в руйнуванні будь-якого стилю, будь-якої естетики за допомогою "божевілля". Головним видом діяльності дадаїстів стало абсурдизоване видовище, войовнича "антихудожність", що, зокрема, виразилася у використанні предметів фабричного виробництва в художніх композиціях. Наприклад, виставка живопису і графіки дадаїстів у Парижі в 1921 р. відбувалася в темряві, глядачі при вході обсипалися лайками, улаштовувачі виставки нявкали, грали в догонялки, зрідка запалювали сірника і т.п. Бунт дадаїстів був недовгим і до середини 20-х років вичерпав себе. Дадаїсти першими поклалися на Випадок як на головний робочий інструмент. Художники стали кидати на полотно фарби, надаючи барвистій речовині і силі кидка самим утворювати ірраціональні конфігурації.

Сам творець розглядався при цьому як знаряддя, маріонетка якихось світових сил. Сюрреалістичне відношення до несвідомого, до стихії хаосу прямо виростає з дадаїстського "посіву". Однак спрямованість творчої активності в сюрреалістів була іншою : не просто руйнівної, а творчої, але через руйнування.Отже, по-думці Макса Ернста (одного з основоположників сюрреалізму) - одним з перших революційних актів сюрреалізму було те, що він наполягав на чисто пасивній ролі так називаного автора в механізмі поетичного натхнення і викривав усілякий контроль з боку розуму, моралі і естетичних розумінь. Щоб звільнитися від "контролю розуму" сюрреалісти застосовували два види прийомів. Це були чисто механічні методи "полювання за випадковістю" (наприклад, підкладали під лист папера шорсткуваті поверхні і натирали папір сухими фарбами, одержуючи при цьому фантастичні конфігурації, що нагадували зарості фантастичного лісу - техніка "фроттажа").

Ведучі майстри не могли задовольнитися такими примітивними методами. Вони домагалися і внутрішньої, особистісної ірраціональності, відключення розуму на рівні психічного життя. Для цього практикувалися своєрідні форми зорового самогіпнозу. "Заворожлива" сила, як відомо, виявляється при тривалому спостереженні мов полум'я, руху хмар і т.п.

Перехід від "механічних" прийомів до "психічних" (чи психоаналітичним) поступово захопив усіх ведучих майстрів сюрреалізму.Андре Массон сформулював три умови несвідомої творчості:

1 - звільнити свідомість від раціональних зв'язків і досягти стану, близького до трансу,

2 - цілком підкоритися неконтрольованим і внерозумним внутрішнім імпульсам,

3 - працювати по можливості швидко, не затримуючи для осмислення зробленого.

Під цими рекомендаціями міг би підписатися і Сальвадор Далі.Сам Далі покладав великі надії на звільняючу силу сну, тому приймався за полотно відразу ж після ранкового пробудження, коли мозок ще цілком не звільнився від образів несвідомого. Іноді він уставав серед ночі, щоб працювати.По суті справи, метод Далі відповідає одному з фрейдовських прийомів психоаналізу: записування сновидінь якомога швидше після пробудження (вважається, що зволікання приносить із собою перекручування образів сну під впливом свідомості).Для розуміння філософії сюрреалізму необхідно зупинитися на філософії несвідомого, тобто на ідеях Зиґмунда Фрейда у відношенні мистецтва.