32. Аналіз факторів «норма», «ціна».

Норма –це величина, що виражає відношення між будь-чим. наприклад:

Норми в економічній сфері можуть функціонувати на рівні формально-правової надбудови як законоположення та постанови держави, офіційні правові документи (закони, вказівки, накази) щодо регулювання економічних відносин у країні. Для того щоб ці норми вийшли з розряду декларативних, вони повинні стати елементом повсякденних соціально-економічних практик, тобто успішно функціонувати на рівні масової поведінки суб'єктів економічного процесу.

Ціна́ — фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару. Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару.

У випадку, коли одиниця даного товару обмінюється на певну кількість іншого товару, кількість стає товарною ціною даного товару.

Величину співвідношень (пропорцію) при добровільному обміні товарів називають вартістю. Тому ціна є вартістю одиниці товару, вираженої в грошах, або грошовою вартістю одиниці товару, або грошовим вираженням вартості.

33. Аналіз витрат на обслуговування виробництва. Інші комплексні витрати.

Витрати на обслуговування виробництва та управління ведуться за статтею «Загальновиробничі витрати», у котрій виокремлюють: витрати на утримання й експлуатацію обладнання та цехові витрати.

Аналізуючи витрати на обслуговування виробництва, необхідно враховувати комплексний характер формування цих витрат, об’єднання в їхньому складі різних за зв’язком із обсягом виробництва витрат, особливості їх включення в собівартість товарної і окремих видів продукції.

Кожна з названих статей складається із окремих елементів, що обумовило необхідність планування та облік цих витрат за статтями кошторису і подвійного відображення у звітності як самостійних статей калькуляції і кошторису витрат.

У процесі аналізу вивчають динаміку і напрямок зміни витрат на обслуговування, виконання кошторису з кожного виду витрат, визначають відхилення від кошторису і причини відхилень, підраховують непродуктивні витрати, перевіряють обґрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією та незавершеним виробництвом, окремими видами продукції і розробляють заходи для використання резервів.

Динаміку витрат аналізують, зіставляючи фактичні та планові витрати в абсолютній сумі і на одну гривню обсягу виробництва продукції за кожним видом витрат протягом кількох звітних періодів. Для перевірки обґрунтованості зміни динаміки витрат залежно від зміни обсягу виробництва і визначення економії або перевитрати під впливом цього фактора необхідно визначити частку умовно-постійних і умовно-змінних витрат. Для цього застосовують засоби: вищої і нижчої точок обсягу виробництва, графічний, найменших квадратів та інші, які базуються на вивченні статистичних даних про обсяг виробництва і витрати на нього.

У складі витрат на обслуговування виробництва та управління найбільшу питому вагу мають витрати на утримання та експлуатацію обладнання. За економічним змістом ці витрати є основними, а за зв’язками з обсягом виробництва вони здебільшого є змінними. Аналізу цих витрат перешкоджає над мірне укрупнення статей кошторису, об’єднання в них умовно-змінних та умовно-постійних витрат, брак науково обґрунтованих нормативів витрат.

Для виявлення економії або перевитрат фактичні витрати за кожною статтею порівнюють із плановими, а також із плановими, перерахованими на фактичний обсяг продукції. Умовно-змінні витрати порівнюють з фактичними в динаміці за кілька звітних періодів і в такий спосіб, оцінюють динаміку зміни витрат, абсолютну й відносну економію або перевитрату, виявляють резерви зниження витрат.

Обсяг витрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості одиниці продукції прямо залежить не лише від кошторису та його виконання, а й від застосованої методики їх розподілу. Ці витрати розподіляють пропорційно кошторисним (нормативним) ставкам, верстато-машино-годинам роботи обладнання, техніко-економічним коефіцієнтам; витратам на обробіток, основній заробітній платі робітників-виробничників.

Порівнювання розрахунків розподілу витрат на обслуговування та управління, виконаних різними способами, дає можливість вибрати найоптимальніший варіант, перевірити відповідність бази розподілу галузевим інструкціям, підрахувати вплив факторів на відхилення від плану щодо кожної калькуляційної статті в собівартості продукції.

З інших комплексних витрат виділяють такі самостійні статті: втрати від браку, витрати на підготовку й освоєння нової продукції, нової технології, техніки; витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування продукції, науково-дослідні роботи.

На статті «Втрати від браку» ураховують вартість остаточно забракованих деталей, вузлів та виробів, вартість сировини та матеріалів, зіпсованих за налагодження обладнання понад встановлені норми, витрати на виправлення браку й витрати на гарантійний ремонт, що перевищують установлені норми (за відрахуванням вартості браку за ціною його можливого використання), утримання з осіб-винуватців браку і постачальників згідно з претензіями за постачання недоброякісних матеріалів. Так, для нашого умовного підприємства загальні втрати від браку (див. табл. 12.12) становили 34 тис. грн.

Аналіз статті «Втрати від браку» проводять, зіставляючи вартість остаточно забракованих виробів чи деталей, витрат на виправлення браку, суми повернень і утримань із втратами від браку за кілька звітних періодів в абсолютних сумах і у відсотках до собівартості товарної продукції; визначають динаміку, напрямок зміни форм браку і його складових частин.

Джерелами аналізу є дані аналітичного обліку та позаоблікова інформація.

Причини браку виявляють на підставі актів, повідомлень, відомостей на брак, рекламацій споживачів, звітів майстерень гарантійного ремонту, звітів відділів технічного контролю щодо якості матеріалів та ін. Скорочення браку у виробництві є резервом зниження собівартості та збільшення випуску продукції.

Аналіз усіх інших комплексних статей проводять, порівнюючи фактичні витрати з плановими, а також із плановими, перерахованими на фактичний обсяг реалізації. У такий спосіб визначають абсолютне й відносне відхилення (економію чи переви-трату). Джерелами аналізу є аналітичні розрахунки кошторису, облікові бухгалтерські дані, показники плану. Проте скорочення витрат не завжди є резервом зниження собівартості продукції.