1 Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, що має права юридичної особи, здійснює виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності з метою задоволення суспільства. Цілі: фінансові, економічні, організаційно-управлінські, внутрішньовиробничі, економічні, соціальні. Задачі підприємства: Одержання прибутків, його власникам, Створення робочих місць для населення, Охорона навколишнього середовища, Забезпечення підприємства заробітною платою, Забезпечення персоналу нормальними, прийнятними умовами праці, а споживачів — продукцією.

2) Правове (юридичне) середовище – це закони, які впливають на підприємництво. Основні елементи: господарське законодавство, податкове законодавство, інвестиційне, валютне і митне. Правове середовище функціонування підприємства є достатньо складним. Ступінь впливу його елементів визначається, насамперед, організаційно-правовою формою підприємства, галузевою належністю, видами діяльності, залежністю від іноземних постачальників або споживачів, обсягом товарообігу тощо.

3)Документи.1.Статут- це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими об’єктами господарювання та індивідуальну діяльність підприємства.2. Засновницький договір – це правовий акт, яким засновники закріплюють свій напрям зробити підприємство. Для створення малих приватних підприємств, які використовують індивідуальну форму організації бізнесу, необхідним є лише статут підприємства. Для відкритого, командитного та розширеного командитного товариства необхідний лише засновницький договір. Для всіх інших видів підприємств, особливо якщо засновниками виступають державні, кооперативні, спільні підприємства, різні асоціації та союзи, необхідні обидва документи. (Підприємство може бути утвор за таких умов: 1 за рішенням власника майна, за рішенням інших органів організації і громадян шляхом заснування нового або реорганізації діючого суб’єкта господарювання 2 шляхом примусового поділу підприємства відповідно до анти монопольного законодавства.

4) Статутний капітал — це сукупність в грошовому еквіваленті внесків засновників в майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначеними засновницькими документами. Джерелом формування статутного фонду державного підприємства є кошти, які належать державі. Вони виділяються або з державного бюджету, або за рахунок інших державних підприємств – у порядку внутрішньогалузевого і міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів – за розпорядженням державних органів, що виконують функції по управлінню держмайном (Фонд державного майна, міністерства і відомства України). Збільшення статутного фонду – це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори" з питань зміни статутного фонду товариства". Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Зменшення статутного фонду неможливе за наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому ж порядку, як і про збільшення.

5 Державна реєстрація підприємства є обов'язковою юридичною дією при його створенні, за якою підприємство офіційно вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його реєстрації. Державна реєстрація підприємства встановлена згідно вимог діючого чинного законодавства, де викладені умови і порядок реєстрації підприємств державним органом. Більш детально вони визначаються Положенням про порядок державної реєстрації підприємств, затвердженим Кабінетом міністрів України. Етапи створення і державної реєстрації підприємства. Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до державного реєстру підприємств країни. Днем включення до реєстру визначено день реєстрації підприємства. Зазначена дія має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права, згідно з якою воно починає функціонувати у господарсько-правовому полі як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа. o Запис у державному реєстрі про реєстрацію підприємства-це юридичний факт створення підприємства з правами юридичної особи. Відповідно до законодавства України підприємство визначається діючим, стає юридичною особою з дня його державної реєстрації, діяльність незареєстрованих не допускається. З іншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

6 Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом його реорганізації або ліквідації. У випадках( згідно з законодавством): .1.у зв’язку із закінченням строку на який він створювався.2. уразі досягнення мети якої було створ підприємство .3. уразі визнання його банкрутом .4. уразі скасування його держ реєстрації. На підставі рішення, прийнятого власником самостійно: за рішенням учасників або органа юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, тобто вищого органа товариства або керівника унітарного підприємства; після закінчення терміну, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої під час його створення.

7) Класифікація підприємств — це групування їх за певними ознаками.

За формою власності: Державна, Колективна, суспільна приватна, комунальна, іноземна, змішана

За розміром: 1 мале підприємство  (кількість працівників не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу - менше 500 тис. євро) 2 велике підприємство (кількість працівників більше 1000 осіб, а обсяг валового доходу - більше 5 млн. євро) 3 середнє підприємство

Залежно від способу утворення та формування статутного капіталу: унітарне, корпоративне.

Залежно від організаційно-правової форми: господарське товариство: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство, об'єднання підприємств: асоціація, концерн, консорціум, корпорація, холдинг, промислово-фінансова група.

За видом діяльності :сільськогосподарська Добувна, Переробна, Виробнича, Фінансова, Посередницька, Страхова.

8)Організаційно-правові форми підприємств: державні та комунальні унітарні підприємства; господарські товариства; виробничі кооперативи; підприємства споживчої кооперації, підприємства об'єднань громадян чи релігійних організацій; приватні підприємства; фермерські господарства.

http://pidruchniki.ws/12120124/pravo/organizatsiyno-pravovi_formi_pidpriyemstv

9) Акціонерне товариство — один з різновидів господарських товариств. Акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства ( акціонерів ). Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства. 1 Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал після реєстрації звітів про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій .2. Акціонерне товариство не має права приймати рішення про збільшення статутного капіталу шляхом публічного розміщення акцій, якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його статутного капіталу.

1 0) Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників підприємства, які отримали необхідну професійну підготовку й (або) мають досвід практичної роботи. До керівників відносять працівників, які перебувають на посадах керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів (директори, начальники, завідувачі, виконроби, майстри, головні спеціалісти – головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо). До спеціалістів належать працівники, які виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи (інженери, економісти, нормувальники, бухгалтери, адміністратори тощо). До категорії службовців належать працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування (агенти, касири, креслярі, секретарі, діловоди, статисти тощо). До якісних характеристик персоналу відносять його професійно-кваліфікаційний склад. Під професією розуміють вид трудової діяльності, який потребує оволодіння відповідним комплексом спеціальних знань та практичними навичками. Спеціальність являє собою більш вузький різновид трудової діяльності в межах професії. Кваліфікація відображає ступінь оволодіння працівниками певною спеціальністю і відображається у кваліфікаційних (тарифних) розрядах, категоріях. Тарифні розряди і категорії водночас є показниками, що характеризують рівень складності робіт. Персонал підприємства характеризується також за такими ознаками, як стать, вік працівників, стаж роботи тощо.

11) 11-12. Аналітична оцінка персоналу під-в Планування персоналу полягає в кількісному, якісному, часовому і просторовому визначенні потреби в персоналі, необхідному для досягнення цілей організації.  Метою планування персоналу є визначення його кількісного та якісного складу, що забезпечує розвиток підприємства, його економічне зростання в коротко-, середньо- та довгостроковий період. Планування персоналу може здійснюватися за такими напрямами: • планування, що ґрунтується на поділі праці відповідно до виробничого процесу; • індивідуальне планування — планування кар’єри співробітника, планування оновлення персоналу; • колективне планування — планування персоналу колективу, або окремих його груп. За короткострокового планування персоналу(до 1року)переважно приділяється увага його використанню, за середньо- і довгострокового — питанням набору, розвитку і звільнення працівників з роботи. Первісним етапом планування персоналу є планування потреби в ньому, тобто визначення якісної і кількісної потреби в персоналі, що обумовлена економічним станом підприємства. Планування потреби проводиться за категоріями персоналу: робітники, професіонали, фахівці та технічні службовці. Потреба в робітниках планується окремо для основного і допоміжного виробництв, за професіями, а також виходячи зі складності робіт — за кваліфікацією.  Визначення кількісної потреби у персоналі передбачає установлення вихідних даних для розрахунку та безпосередній розрахунок необхідної чисельності працівників на певний період часу, робочих місць, обсягу витрат. Додаткова потреба (абсолютний приріст чисельності) забезпечується за рахунок наймання молоді, яка закінчує професійні навчальні заклади, і набору нових співробітників. Підбір персоналу здійснюється як своїми силами, так і через служби зайнятості, а також незалежними кадровими центрами і фірмами. Підбір персоналу може здійснюватися на основі таких процедур: • аналіз поданих із заявою документів (свідоцтва, біографії, характеристики тощо); • співбесіди під час наймання (у довільній чи підготовленій заздалегідь формі); • психологічні тести; • оцінювання особистості через моделювання типових для відповідного робочого місця ситуацій. Нині важливим є планування вивільнення персоналу, що пов’язане з появою надлишку робочої сили порівняно із запланованою потребою в ній. Причини вивільнення можуть бути такі: • припинення виробництва через недоцільність існування підприємства; • тривалий спад зайнятості працівників; • характерні для усієї галузі процеси згортання виробництва; • обмежений або необмежений дефіцит капіталу; • нові напрями технічного розвитку; • зміни вимог до робочих місць; • зміни організаційної структури. Використання персоналу являє собою комплекс заходів, спрямованих на забезпечення умов для найефективнішої реалізації трудового потенціалу працівників. Воно повинно відповідати цілям організації, захищати інтереси працівників і забезпечувати дотримання законодавства про працю у процесі роботи. Основні принципи раціонального використання персоналу передбачають забезпечення: • раціональної зайнятості працівників; • стабільності та рівномірного навантаження працівників протягом робочого періоду  • відповідності трудового потенціалу працівника, його психофізіологічних даних вимогам робочих місць і виробництва за допомогою переходу з одного робочого місця на інше; • максимальної можливості виконання на робочому місці різних операцій, що забезпечує чергування навантажень на різні частини тіла та органи чуття людини. Раціональне використання персоналу означає насамперед досягнення кількісної та якісної збалансованості робочих місць і працівників, забезпечення умов і організації праці, що сприяють повній реалізації трудового потенціалу працівників.

12) Планування потреби в персоналі: Планування персоналу як система комплексних рішень дозволяє: забезпечити організацію необхідним персоналом; підібрати людей, здатних вирішувати поставлені цілі, формувати нові підходи до їх рішення; забезпечити необхідний рівень кваліфікації робітників; забезпечити активну участь робітників в діяльності організації. Існує декілька етапів в процесі планування потреби в персоналі: визначення типів потреби в персоналі; визначення цілі планування; визначення виду планування потреби в персоналі; визначення методу планування потреби в персоналі.Типи: Нормативна — загальна кількість робочих місць (з вказівкою ступеня і міри їх завантаження — на повний робочий день, на неповний робочий день, по мірі необхідності) в умовах роботи організації на повну потужність. Чиста (на період). — кількість заповнюваних місць, необхідних при планованому завантаженні на протязі періоду (місяця, кварталу, року). Валова (на період) — кількість робітників (штатних і нештатних), необхідних організації для забезпечення її роботи на протязі періоду при запланованому навантаженні. Цілі планування: 1.Забезпечення виробничого (в широкому смислі) процесу організації персоналом з врахуванням необхідної чисельності і якості. 2.Ефективна організація роботи з персоналом як в короткостроковому (комплектування персоналу), так і в довгостроковому (розвиток персоналу) аспектах.

13) Кадрова політика — сукупність правил і норм, цілей і уявлень, які визначають напрямок і зміст роботи з персоналом. Через кадрову політику здійснюється реалізація цілей і завдань управління персоналом, тому її вважають ядром системи управління персоналом. Кадрова політика формується керівництвом організації, реалізується кадровою службою в процесі виконання її працівниками своїх функцій. Вона знаходить своє відображення в наступних нормативних документах: Правилах внутрішнього розпорядку; Колективному договорі. Система підготовки кадрів в Україні відображає загальносвітові тенденції. Наша держава використовує програмні документи ЮНЕСКО щодо розвитку системи підготовки кадрів, доповідь Міжнародної комісії про освіту для ХХІ століття «Освіта: схований скарб», заключну доповідь Всесвітньої конференції з вищої освіти ЮНЕСКО, що відбулася в жовтні 1998 р. в Парижі. До речі, в останньому документі викладені основні принципи, на основі яких можна було б побудувати процес здійснення реформ і розвитку системи підготовки кадрів у відповідності з потребами ХХІ століття

14) Продуктивність праці  — це показник трудової працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої за одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції. Методи: Натуральний метод вимірювання П.п. базується на обліку роботи в натуральному вираженні (тоннах, метрах, м3) за одиницю часу – місяць, рік, зміну, годину. Трудовий метод вимірювання П.п. полягає в обчисленні витрат праці, затрачених на одиницю продукції. Показник, що обчислюється таким чином, характеризується трудомісткістю робіт і є оберненою величиною натурального показника. Вартісний метод вимірювання П.п. полягає в тому, що для розрахунків приймають весь обсяг товарної (валової) продукції підприємства, що виготовлена (реалізована) за одиницю часу. Метод умовних одиниць застосовується для вимірювання П.п., коли випускається дек. видів продукції. Для цього методу використовуються умовно натуральні одиниці, що забезпечують зведення всієї різноманітності видів продукції до одного умовного, виходячи з певних властивостей продукції.

15) Заробітна плата— винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Згідно з чинним законодавством для обліку, аналізу та планування витрати на оплату праці поділяють на:— основну заробітну плату; —додаткову заробітну плату; —інші заохочувальні та компенсаційні витрати. Функція заробітної плати – це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів головних суб’єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників і роботодавців. Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тем, що вона має виконувати такі основні функції: відтворювальну, стимулюючу, оптимізаційну, регулювальну, соціальну. http://studentam.net.ua/content/view/4694/132/ . Шляхи: - максимальному залученні до підвищення ефективності виробництва наявних людських ресурсів підприємства, що дасть змогу заощадити фінансові ресурси, які використовуються для сплати стороннім підприємствам (організаціям, установам); - застосуванні більш гнучких форм оплати праці, які об'єктивно відбивають витрачені зусилля працівника; - встановленні найбільш доцільної системи оплати праці для кожної категорії промислово-виробничого персоналу; - виборі ефективних форм матеріального стимулювання працівників як за категоріями, так і за досягнення ними відповідних показників фінансово-господарської діяльності; - обґрунтуванні формування    та       розподілення компенсаційної частки ФОП (ФОПдод) на засадах підвищення стимулюючого значення основної заробітної плати; - максимальному наближенні розміру заробітної плати до якості продукції, що виробляється, на всіх етапах процесу виробництва (зокрема, працівників служб відділу технічного контролю підприємства); - підвищенні  ступеню забезпечення   "прозорості" процесу заохочення працівників за економію наявних ресурсів підприємства на засадах вдосконалення колективно-договірного регулювання; - стимулюванні до підвищення рівня кваліфікації працівниками з метою комплектації підприємства високоякісним кадровим потенціалом.

16) "Про оплату праці", організація оплати праці здійснюється на підставі:- законодавчих та інших нормативних актів;- Генеральної угоди на державному рівні;- галузевих, регіональних угод;- колективних договорів;- трудових договорів. Суб'єктами організації оплати праці є:- органи державної влади та місцевого самоврядування;- власники, об'єднання власників або їх представницькі органи;- профспілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи;- працівники. Основною вимогою до організації оплати праці на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зменшенні її витрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.

17) Форми заробітної плати. Заробітна плата існує у двох основних формах: погодинній і відрядній. Погодинна заробітна плата — оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Водночас при встановленні ставки заробітної плати враховують умови праці, її безпеку та інші чинники. Відрядна, або поштучна, заробітна плата - оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед них. За сучасних умов цю форму застосовують у галузях з великим обсягом ручної праці. Системи заробітної плати. В економіці розвинутих країн світу існують такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні та колективні. За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою. Наприклад, в автомобільній промисловості США передбачено від 14 до 18 розрядів. Тарифні системи оплати та посадові оклади службовців й інженерно-технічних працівників розробляють на основі оцінки різних трудових характеристик. Зокрема враховують такі фактори, як кваліфікація виконавця (освіта, досвід роботи, професійна підготовка); розумові та фізичні зусилля; його відповідальність за матеріали, устаткування тощо; умови праці (важкі, непривабливі та ін.). Застосування преміальної системи ґрунтується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати. Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив беруть найменший можливий обсяг виробітку, який поширюється на більшість робітників. Колективна система заробітної плати. Одна із поширених систем колективної оплати праці у США — система Скенлона. Представники адміністрації та профспілок заздалегідь визначають норматив частки витрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Якщо підприємство працює і наявна економія витрат, то на суму такої економії утворюється спеціальний фонд, з якого 25% зараховується у резерв для можливих перевитрат фірми на робочу силу у майбутньому, а із суми, що лишається, виплачують премії (25% — адміністрації, 75% — робітникам). Премії розподіляють між робітниками відповідно до тарифних ставок.

18)Відрядна форма. Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів. Виділяють такі системи відрядної заробітної плати: 1). пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням обсягу виробки і збільшенням заробітної плати 2).відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму — за розцінками вищими й зростаючими 3) відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку 4)відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія5)акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь обсяг робіт за акордними розцінками 6)колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника залежить від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади згідно з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом

19) Погодинна форма: Останні десятиріччя характеризуються все ширшим застосуванням погодинної заробітної плати і відповідним скороченням відрядної внаслідок зростання механізації та автоматизації виробництва. У Великобританії, США, Німеччині і Франції 60-70% промислових робітників отримують погодинну заробітну плату.

20) До фонду основної заробітної плати включаються: 1)Заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) за підрядними розцінками, тарифними ставками (окладами) робітників та посадовими окладами, незалежно від форм систем оплати праці, прийнятих на підприємстві. 2)Суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадках, коли вони є основною заробітною платою. 3)Суми авторського гонорару працівника мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення та інших підприємств і (або) оплата їх праці, що здійснюється за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на даному підприємстві. До фонду додаткової заробітної плати входять: 1)Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством: 2)кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу кваліфікаційну майстерність; 3)за якість водіям автомобілів, робітникам локомотивних бригад, трактористам-машиністам, робітникам провідних професій та іншим категоріям працівників тих галузей народного господарства, в яких введено такі надбавки та доплати за звання майстра і класи кваліфікації; 4)бригадирам з числа робітників, не звільненим від основної роботи, за керівництво бригадами; 5)персональні надбавки; 6)керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливих завдань на строк їх виконання; 7)за знання іноземної мови; 8)за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконаних робіт; 9)доплати до середнього заробітку у випадках, передбачених законодавством;

21) Доплати та надбавки до заробітної плати: сутність і класифікація. Доплати та надбавки — це самостійний елемент заробітної плати з погляду її структури. Водночас вони є складовою тарифної системи. Остання в класичному розумінні є інструментом диференціації та регулювання рівня заробітної плати різних груп і категорій працівників залежно від кваліфікаційного рівня, складності виконуваних робіт, їх відповідальності, а також умов та інтенсивності праці, специфічних особливостей підприємства. З огляду на функціональне призначення доплати та надбавки є тим елементом тарифної системи, за допомогою якого компенсують суттєві відхилення від умов роботи, які визнаються нормальними й безпосередньо не враховуються в тарифних ставках і посадових окладах. Перша відмінність доплат і надбавок від тарифу — необов’язковість, оскільки відповідні відхилення можуть бути, а можуть і не бути. Друга відмінність — рухливість, диференціація залежно від співвідношення фактичних і нормативних умов роботи. Третя відмінність доплат і надбавок — непостійність. Їх нараховують доти, доки фактичні умови роботи відхилятимуться від нормальних.

22) Сума витрат на оплату праці передбачає розрахунок фонду оплати праці. Фонд оплати праці (ФОП) — основний економічний показник з оплати праці, що широко використовується у господарській практиці, статистичній звітності, економічному аналізі. Він охоплює:— фонд основної заробітної плати;— фонд додаткової заробітної плати персоналу підприємства;— інші заохочувальні та компенсаційні виплати, крім тих які законодавчо не належать до ФОП (наприклад, допомога з тимчасової непрацездатності, вихідна допомога тощо). ----Формування фонду оплати праці підприємства відбувається на основі чинних законодавчих вимог до процесу оплати праці та з урахуванням економічної доцільності здійснення підприємством витрат на персонал. Формуванню фонду оплати праці передує вивчення основних показників і тенденцій діяльності підприємства, стратегії розвитку з метою визначення граничної суми можливих витрат підприємства на персонал і, зокрема, витрат на оплату праці; вивчення ринку праці, його насиченості й можливості залучення персоналу певних категорій, ринкового рівня оплати праці, урахування доцільності утримання існуючого або залучення до роботи нового персоналу тощо.

23) Під терміном "основні фонди" розуміють матеріальні засоби, що використовуються у виробничій діяльності підприємства впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів віддати їх вводу до експлуатації, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношуванням. характерними особливостями основних фондів є: 1. Використання їх у натуральному вигляді впродовж тривалого часу. 2. Схильність до зношування, яка виявляється у поступовій втраті можливої подальшої експлуатації у зв'язку з старінням, закінченням резерву потужності (матеріальне зношування) або з втратою доцільності паралельної експлуатації у зв'язку з виникненням основних фондів, що мають якісніші характеристики (моральне зношування). 3. Специфічний характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства, і відповідно вартість продукції (робіт, послуг).

http://pidruchniki.ws/10290228/ekonomika/materialni_resursi_torgovih_pidpriyemstv

24)Вартісна оцінка. Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників госпо­дарської діяльності підприємства за певний період. В Україні передбачено єдині способи оцінки основних фондів (капіталу) - такі, як первісна, відновна і залишкова вартості. Первісна вартість - це вартість капіталу (фондів) в момент його створення або придбання. Відновна вартість основного капіталу - це вартість його відтворення у сучасних умовах. Залишкова вартість являє собою різницю між первісною вартістю основного капіталу і сумою його спрацювання. http://economic.lviv.ua/m-ske-gospodarstvo/ots-nka-osnovnikh-fond-v.html

25) Для визначення повної відновної вартості основних фондів використовується два методи - індексний і прямої оцінки. Індексний метод передбачає індексацію балансової вартості окремих об'єктів із застосуванням індексів зміни вартості основних засобів, диференційованих за типами будівель і споруд, видами машин та устаткування, транспортних засобів тощо, за регіонами, періодами виготовлення (придбання). За базу береться повна балансова вартість окремих об'єктів основних засобів, яка визначається за результатами їхньої інвентаризації станом на 1 січня відповідного року. Метод прямої оцінки відновної вартості основних фондів є точнішим і дає змогу усунути всі погрішності, що накопичилися в результаті переоцінок, які раніше проводилися, за допомогою середньо груповіх індексів. Відновна вартість основних засобів при даному методі визначається шляхом прямого перерахунку вартості окремих об'єктів за документально підтвердженими ринковими цінами на нові об'єкти, що існують на 1 січня відповідного року. При переоцінюванні устаткування, призначеного до установки, і незавершених об'єктів методом прямого перерахунку додатково враховується їхнє фізичне і моральне зношення. Земельні ділянки й об'єкти природокористування переоцінюванню не підлягають.

26) Амортизація це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення. Відповідно до П(С)БО 7 амортизація основних засобів нараховується із застосуванням наступних методів:- прямолінійного;- зменшення залишкової вартості;- прискореного зменшення залишкової вартості;- кумулятивного;- виробничого (метод суми одиниць продукції);- норм і методів нарахування амортизації основних засобів, передбачених податковим законодавством. Методи нарахування амортизації, запропоновані в П(С)БО 7, можна умовно розбити на два види:- методи амортизації, використання основних засобів, що базуються на часі, тобто перші чотири у переліку;- метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації. http://pidruchniki.ws/imag/buhoblik_audit/drob_opmbiz/image002.jpg

27)Наступним етапом аналізу є оцінка технічного стану засобів праці. До показників, що характеризують технічний стан основних фондів, відносять: коефіцієнт оновлення, коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності. Коефіцієнт зносу визначається за даними першого розділу активу балансу на початок і кінець звітного періоду як відношення величини зносу до первісної вартості основних фондів. Коефіцієнт придатності визначається, як різниця між одиницею та коефіцієнтом зносу або як відношення залишкової вартості основних фондів до первісної вартості основних фондів. Зменшення коефіцієнта зносу і відповідне збільшення коефіцієнту придатності свідчить про покращення технічного стану основних фондів. Технічний рівень виробництва залежить від строків функціонування основних фондів, в першу чергу машин та обладнання. Аналіз вікового складу виробничого обладнання передбачає його групування по таких інтервалах: до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 20 років, понад 20 років Узагальненим показником, що характеризує віковий склад виробничого обладнання, є середній строк його експлуатації, який визначається за середньою арифметичною зваженою. Оптимальним строком експлуатації вважається термін до 7 років.

28) Рівень технічної оснащеності підприємства визначає ефективність виготовлення продукції основним виробництвом, обумовлює можливість ритмічності її випуску з заданими споживчими властивостями. Показники ефективності використання основних фондів При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:1) узагальнюючі;2) конкретні. До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:- фондовіддачу;- фондомісткість;- фондоозброєність праці;- рентабельність основних фондів;- коефіцієнт введення основних виробничих фондів;- коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів. Під фондовіддачею (fB) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках (ВП) одиницею основних виробничих фондів (ФСР). Її можна розрахувати за формулою Фондомісткість (fм) представляє собою показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні виробничі фонди підприємству для випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Його можна обчислити за формулою

29)Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства/ Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є такі: • Екстенсивний, до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих фондів. • Інтенсивний, до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу. Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних активів підприємства:? поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства;? удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;? зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;? підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці. Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

30) Виробнича потужність  — розрахунковий, максимально можливий річний (добовий) випуск продукції або обсяг переробки сировини в номенклатурі і асортименті, що передбачається на плановий період при повному використанні виробничого обладнання і площ з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро - та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

31)Оборотні кошти - це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх неперервного обігу. У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: - грошову – виробничу - товарну Грошова - підготовча, де гроші перетворюються у виробничі запаси. Виробнича безпосередній процес виробництва. Де результатом є випуск готової продукції. Товарна - авансова оборотні кошти виступають у вигляді готової продукції. основні джерела їхнього формування: О власні; О залучені. 1.До власних джерел фінансування оборотних коштів підприємства відносять: статутний фонд (капітал); > відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; ^ цільове фінансування і цільові надходження (з бюджету..) Діюче підприємство фінансує оборотні кошти за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, надходжень від емісії цінних паперів, стійких пасивів - засоби цільового призначення, що постійно знаходяться в господарському обороті підприємства, але йому не належать.  2.Власних джерел формування оборотних коштів недостатньо. Підприємство може використовувати для задоволення потреби в додаткових коштах за рахунок залучення фінансових ресурсів, а саме: Комерційний кредит постає у формі відстрочки платежу.

32)Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці. До оборотних засобів підприємства відносяться: 1/виробничі запаси – предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів; 2/незавершене виробництво – це продукція, яка не пройшла всіх стацій обробки; 3/витрати майбутніх періодів – витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому…….Поруч з оборотними фондами існують фонди обігу, тобто ті, які функціонують у сфері обігу (реалізації продукції). До фондів обігу належать: 1/готова продукція на складах підприємства; 2/готова продукція яка відвантажена і знаходиться в дорозі; 3/грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках;4/грошові кошти у незавершених розрахунках; 5/готівка в касі……Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства складають його оборотні засоби (або оборотні кошти).

33)Матеріальні ресурси – це складова виробничих ресурсів, які беруть участь у процесі господарської діяльності протягом одного виробничого циклу, при цьому повністю змінюють свою форму та переносять свою вартість на витрати підприємства. Конкретний склад матеріальних запасів кожного підприємства визначається характером його виробничої діяльності, належністю до певної галузевої групи, видами продукції, що випускається, Але при всій різноманітності матеріалів, що використовуються, вони складають основу виробничого процесу, в них вкладена більша частина оборотних засобів. У вирішенні питання про повноцінне забезпечення підприємства необхідними матеріальними ресурсами та ефективне їх використання, яких вимагає нормальний хід виробничого процесу, велике значення має економічний аналіз Мета аналізу ефективного використання матеріальних ресурсів полягає в одержанні найбільш інформативних ключових параметрів, які дають об’єктивну й точну оцінку наявності в підприємства різних видів матеріальних ресурсів з погляду забезпечення його конкурентоспроможності, уможливлюють оцінку ефективності управлінських рішень щодо формування портфеля замовлень на матеріальні ресурси, виявлення резервів підвищення ефективності використання ресурсів, розробку заходів для їх мобілізації. Завдання аналізу наступні: • оцінка забезпеченості виробництва матеріалами та аналіз матеріально-технічного постачання; • аналіз використання матеріалів у виробництві; • визначення впливу забезпеченості матеріалами та ефективності їх використання на обсяг виробництва. Зміст економічного аналізу матеріальних ресурсів в першу чергу вимагає вивчення забезпеченості підприємства матеріалами. В процесі забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами в першу чергу перевіряють якість плану матеріально-технічного постачання. Перевірку реальності плану починають з вивчення норм і нормативів, що покладені в основу розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах. Потім перевіряється відповідність плану постачання потребам виробництва продукції й утворення необхідних запасів виходячи з прогресивних норм витрати матеріалів. Важливою умовою безперебійної роботи підприємства є повна забезпеченість потреби в матеріальних ресурсах джерелами покриття. Вони можуть бути зовнішніми і внутрішніми. До зовнішніх джерел відносяться матеріальні ресурси, що надходять від постачальників відповідно до укладених договорів. Внутрішні джерела – це скорочення відходів сировини, використання вторинної сировини, власне виготовлення матеріалів і напівфабрикатів, економія матеріалів у результаті впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Реальна потреба в завезенні матеріальних ресурсів з боку – це різниця між загальною потребою у визначеному виді матеріалу і сумою власних внутрішніх джерел її покриття. В процесі аналізу забезпеченості підприємства матеріалами вирішуються такі завдання: • перевіряється правильність розрахунку реальної потреби в матеріалах; • здійснюється оцінка забезпеченості планової потреби договорами, укладеними з постачальниками; • здійснюється оцінка ступеня виконання договорів; • аналізується відповідність фактичного надходження матеріалів з реальною потребою в них; • визначається вплив забезпеченості підприємства матеріалами на обсяг продукції. Аналіз ефективності використання матеріалів здійснюється за допомогою системи загальних та індивідуальних показників. Основні показники ефективності використання матеріальних ресурсів наступні: • матеріаловіддача, яка розраховується як відношення вартості товарної продукції до суми матеріальних витрат і характеризує вихід продукції з кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів; • матеріаломісткість продукції (розраховується як відношення суми всіх матеріальних витрат до вартості товарної продукції). • рівень використання матеріальних ресурсів за структурою випуску продукції (розраховується як відношення суми матеріальних витрат до собівартості продукції і характеризує питому вазу матеріальних витрат у собівартості продукції). • коефіцієнт споживання матеріалів (розраховується як відношення фактичних матеріальних витрат до планових, перерахованих на фактичний обсяг випуску та асортимент продукції, і характеризує рівень ефективності фактичного витрачання матеріальних ресурсів. • часткові показники матеріаломісткості – металомісткість, паливомісткість, сировинномісткість, енергомісткість, питома матеріаломісткість – характеризують рівень використання окремих груп чи видів матеріальних ресурсів. Аналіз цих показників необхідно здійснюється в такій послідовності: • вивчається динаміка показників; • визначається сума економії матеріалів внаслідок зниження матеріаломісткості або сума перевитрат в результаті підвищення матеріаломісткості. • розраховується вплив зміни ефективності використання матеріалів на обсяг продукції; • визначаються резерви підвищення ефективності використання матеріалів і резерви можливого збільшення обсягу продукції, внаслідок більш ефективного використання матеріалів. • 2.1 Нормування матеріальних запасів • Норматив оборотних засобів — це їх мінімальний плановий розмір, необхідний для нормального функціонування підприємства. • Норматив оборотних засобів у виробничих запасах: • Виробничий запас = поточний запас + страховий запас + технологічний запас + транспортний запас. •  • , (2.1) •  • Qр - річний обсяг виробництва, шт.; • Д - кількість календарних днів у плановому періоді, дн; • qн - норма витрати матеріалу на 1 виріб, кг/вироб; • Ц - ціна матеріалу, грн. • Тп - проміжок між 2 постачаннями, дн.; • Тстрах – страховий запас, дн.; • Поточний запас досягає максимальної величини в момент постачання даного матеріалу, потім він поступово скорочується і до моменту наступної постачання стає рівним нулю. Тому при розрахунку оборотних засобів по поточному запасі приймається не вся його величина, а тільки половина. • У залежності від призначення запасу і необхідності підготовки матеріальних ресурсів до використання у виробництві, розрізняють транспортний, підготовчий, поточний, страховий (чи гарантійний) і технологічний запас. • Транспортний запас створюється на підприємствах на ті постачання, по яких виникає розрив між термінами надходження платіжних документів і матеріалів. У цілому по промисловості він повинний складати 1—2 дні. • Підготовчий запас складається з часу, необхідного для приймання, складування і лабораторного аналізу якості матеріалів, що надійшли. Визначається шляхом розрахунків чи за фактичним часом за звітний період, скоректований на умови, що змінюються, (механізація вантажно-розвантажувальних робіт, удосконалювання методів контролю й ін.). • Поточний запас — основний вид запасу, що необхідний для безперебійного забезпечення виробництва в період між двома черговими постачаннями. • Величина поточного запасу в днях визначається звичайно в межах половини середнього інтервалу між постачаннями. • Нормування страхового (гарантійного) запасу в днях здійснюється двома способами: • а) по середньому відхиленню фактичних термінів постачання від планових; • б) за часом, необхідному для термінового оформлення замовлення і доставки матеріальних ресурсів від постачальника до споживача. • Технологічний запас необхідний на час підготовки прибулих матеріальних ресурсів до виробничого споживання. Якщо для цього не потрібно спеціальних операцій по попередній технологічній обробці матеріалів, технологічний запас приймається рівним одному дню. • При необхідності технологічної підготовки запас матеріальних ресурсів для цього встановлюється за умови, що інтервал постачання менш 90 днів. • Крім цього, у ряді випадків створюються сезонні запаси, утворення яких обумовлене або сезонним характером заготівлі ресурсів (цукрового буряка), або умовами завезення (водяним шляхом). • Норма виробничого запасу при сезонних постачаннях визначається кількістю днів від дати початку нагромадження матеріальних ресурсів у пункті відправлення до дати надходження його першої партії до споживача.

34 Оборотні кошти (оборотний капітал) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку До оборотних активів належать: запаси, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, витрати майбутніх періодів тощо.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Унаслідок прискорення оборотності грошових коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з Прискорення оборотності оборотних активів на стадії виробництва досягається також за рахунок скорочення виробничого циклу. У сфері обертання прискорити обіг оборотних активів можливо шляхом прискорення реалізації продукції, розрахунків за реалізовану продукцію та надані послуги, недопущення створення дебіторської заборгованості

35 Напрямки підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства:

- визначення потреби підприємства в оборотних коштах;

- визначення наявності власних оборотних коштів і приведення їх обсягів до оптимального значення;

- вживання заходів щодо прискореного повернення підприємству сум дебіторської заборгованості;

- припинення виконання робіт для неплатоспроможних замовників;

- визначення оптимального обсягу виробництва продукції з урахуванням рівня беззбитковості виробництва;

- скорочення управлінських та усунення непродуктивних витрат;

- впровадження прогресивних методів управління виробництвом;

- поступове збільшення обсягу статутного капіталу підприємства для фінансування власних оборотних коштів.

джерелами оборотних коштів підприємства:

- обґрунтоване встановлення норм і нормативів праці;

- встановлення прямих постійних взаємозв'язків з постачальниками;

- зменшення вартості застосовуваних у виробництві сировини і матеріалів на основі придбання їх за оптовими цінами чи заміни дешевшими аналогами;

- економія на нормах витрат сировини і матеріалів завдяки впровадженню прогресивних технологій у виробництво;

- вторинне використання відходів у виробництві;

- уніфікація рецептури виробництва продукції;

- інтенсифікація виробничих процесів (скорочення тривалості виробничого циклу);

- перехід до безперервного здійснення виробничих процесів;

- прискорення обробки партій постачання матеріальних ресурсів;

- прискорення процесів збуту продукції при застосуванні прогресивних маркетингових технологій.

36 Поняття нематеріальних ресурсів, їх види та характеристика

Нематеріальні ресурси - невід'ємна складова потенціалу підприємства, призначена для забезпечення економічної користі протягом тривалого періоду часу, яка не має уречевленої форми.

Часто на практиці термін "нематеріальні ресурси" використовують для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність - особливий вид власності, який охоплює всі права, що поширюються на літературні, художні, наукові твори, виконавську діяльність акторів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі, винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо

в складі об'єктів інтелектуальної власності виділяють наступні групи:

- об'єкти промислової власності;

- об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами;

- нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Докладна класифікація об'єктів інтелектуальної власності наведена на рис. 7.1.

Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології, об'єктами якого можуть бути продукт (пристрій) і спосіб.

Корисна модель - це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, об'єктом якої можуть бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

37 Нематеріальні активи— Активи, які не мають фізичної дотикової форми, наприклад, захист, забезпечений страховкою, або ціна фірми (гудвіл).

Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат звітного періоду, в якому їх здійснено:

витрати на дослідження, витрати на підготовку і перепідготовку кадрів, витрати на рекламу і просування продукції на ринку, витрати на створення, реорганізацію та переміщенння підприємства або його частини, витрати на підвищення ділової репутації підприємства, вартість видань і витрати на створення торгових марок

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням і доведенням до стану, придатного для використання.

Первісну вартість нематеріальних активів збільшують на суму витрат, пов'язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їхніх можливостей і терміну використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.

38 Інвестиції Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентноздатності продукції, зміцнення позиції на ринку в значній мірі визначається ефективністю здійснених ним інвестицій.

Інвестиції являють собою усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту  Процес вкладання капіталу називається інвестуванням, а юридичні і фізичні особи, що його здійснюють –інвесторами.

З метою проведення обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками Залежно від об’єкта вкладання коштів розрізняють реальні та фінансові інвестиції:

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називаються виробничими інвестиціями або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції – це вкладення капіталу для придбання різних цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними і місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.