31

Лекція 1 Тема: Технологія виготовлення виробів, плетених гачком

Зміст

1. Плетення гачком як традиційна техніка художньої обробки матеріалів

2. Матеріали, інструменти та пристосування для плетення гачком.

3. Види візерунків плетених гачком (щільні, ажурні, філейні).

4. Елементи плетення гачком.

1. Плетення гачком як традиційна техніка художньої обробки матеріалів

Короткі історичні відомості про в’язання гачком.

Сучасним і старовинним водночас вважають вид декоративно-ужиткового мистецтва в’язання гачком, який полягає у виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у формі петель.

В'язання – це процес виготовлення виробів із суцільних ниток шляхом згинання їх у петлі й з'єднання одна з одною за допомогою інструментів ручним або машинним способом.

В’язання є невід’ємною частиною історико-культурної спадщини України поряд з ткацтвом, прядінням та вишивкою.

Єдиної точки зору щодо точного періоду зародження цього виду мистецтва немає, але археологічні знахідки свідчать про тривалий розвиток мистецтва в’язання та плетіння. Історія в’язання налічує декілька сотень років і є самобутнім явищем декоративно-ужиткового мистецтва України. Найдавніші в’язані пам’ятки важко датувати, адже їх аналіз ведеться на базі археологічних знахідок, архівних та історичних матеріалів. Ручне в’язання як техніка з’явилось раніше, ніж ткання, і стало основою виникнення таких ремесел, як прядіння, ткацтво та в’язання (трикотаж).

Опанування людиною поряд із полюванням новими методами отримання продуктів харчування – рибальством, птахоловством стало поштовхом до появи в’язаних виробів, адже виникла потреба в сітях, снастях, кошиках.

Первісним матеріалом для в’язання була кропива, кора, волокна рослин та шерсть тварин.

В’язані речі були знайдені у давніх похованнях Єгипту, Риму, Греції. Зокрема археологи встановили, що знайденій у гробниці Єгипту дитячій в'язаній туфельці більше чотирьох тисяч років. В одній із гробниць фараонів була знайдена дитяча в'язана шкарпетка. Великий палець вив'язаний окремо, оскільки у той час носили взуття, схоже на наше пляжне. У V ст. в'язання процвітає на Сході й біля IX ст. потрапляє до Європи, де донині панчохи (одяг для нижньої частини ніг, що у минулому використовувався як жінками, так і чоловіками) шили з полотна і тонкої шкіри. У Європі з'являються в'язані панчохи. Їх носили і королі, і їхня свита. У Іспанії лише з XVI ст. почали використовувати в'язані панчохи. Відомо, що англійський король Генріх VIII отримав звідти як дорогоцінний дар пару панчох ручної в'язки. Панчохи були необхідним предметом одягу в XVII і XVIII ст. У прохолодний період чоловіки надівали відразу до 12 пар панчох. Відомо, що тоді, як правило, в'язанням займалися чоловіки, а не жінки. У 1589 р. гальвертонський священик Уїльям Лі винайшов першу в'язальну машину, але англійська королева Єлизавета I відмовила йому в патенті, оскільки панчохи, зв'язані на цій машині, здалися їй товще зшитих з шовку, і порадила винахідникові заробляти гроші чесною працею. Лі перебрався до Франції і в м. Руане заснував першу механічну трикотажну майстерню.

Літературні джерела засвідчують існування в’язаних виробів уже в XI ст. Витвори пізніших часів (XIX—XX ст.) зберігаються у багатьох музейних колекціях.

В’язанням, як поширеним видом ремесла і художньої творчості, споконвіку займалися у домашніх умовах українські жінки й дівчата не лише у селянських, але й у міщанських родинах. Сировиною, з якої виготовляли в’язаний одяг, для бідніших верств населення слугували вовна, конопля та льон, для багатих – шовк, вовна найвищого ґатунку з використанням золотих і срібних ниток та дорогоцінного каміння для оздоблення.

Техніки ручного в’язання у західних областях України, зокрема на Гуцульщині, називали плетінням.

Українські жінки технікою в’язання виготовляли елементи народного вбрання (безрукавки, шапки, шкарпетки, рукавиці, панчохи, стрічки для оздоблення кептарів і кожухів тощо). У сьогоденні в’язані речі також досить популярні. Захоплюються в’язанням гачком не тільки жінки, але й чоловіки. Для багатьох із них в’язання стало основним хобі. Великою перевагою в’язаних виробів над тканими є те, що їх, якщо необхідно, можна розпустити і перев’язати.

Крім виготовлення в’язаних виробів на побутовому рівні, названим видом творчої праці займаються провідні народні майстри та художники-фахівці. Творчо переосмислюючи традиційні підходи до оздоблення народного вбрання, вони розробляють сучасні зразки оригінальних виробів, оздоблюють їх різнокольоровими китицями, крученими або плетеними шнурами та ін. Різноманітність фактури, кольору пряжі, її переплетень, способів оформлення і фасону – переваги в’язання гачком для створення унікальних виробів.

Шапки, берети, шарфи, рукавички, блузи, сукні, панчохи, шкарпетки, рукавички, каптури, кофти, капелюшки і багато інших в’язаних речей нашого гардероба дозволяють продемонструвати свою індивідуальність.

Вони зручні й міцні, практичні й елегантні, у них тепло і затишно. Фактура полотна, зв’язаного гачком, відрізняється своєрідним переплетенням, щільністю і малою здатністю до розтягування. Деталі, зв’язані гачком, надають особливий шарм багатьом речам. Досить часто гачком оздоблюють краї зв’язаних спицями виробів. Зв’язані гачком декоративні речі – серветки, скатертини, покривала та інші створюють тепло і затишок в оселях.