- •Українська культура як суспільно-історичне явище. Основні періоди формування та розвитку української культури.
- •Історичні передумови виникнення української культури. Найдавніші культури на території України. Особливості трипільської культури.
- •Культура стародавніх слов’ян. Побут, звичаї, релігійні вірування, міфологія, мистецтво, писемність східнослов’янських племен.
- •Найдавніші пам'ятки мистецтва кіммерійсько-скіфсько-сарматської доби на території України.
- •Культура Київської Русі: освіта, наукові знання, література, літописання, архітектура, монументальний живопис, мистецтво оздоблення книг, художнє ремесло.
- •6. Джерела формування давньоруської культури. Особливості культури та мистецтва Київської Русі за часів правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
- •7. Культура Галицько-Волинської держави.
- •8. Запровадження християнства у Київській Русі та його вплив на розвиток культури.
- •9. Поява козацтва та його роль у розвитку української культури. Запорозька Січ як соціокультурний феномен (XV – перша половина xvіі ст.).
- •10. Історичні умови і особливості формування української культури в умовах литовсько-польського поневолення у XIV-XVII ст. Вплив гуманістичних та реформаційних ідей. Український ренесанс.
- •11. Розвиток ідей ренесансу в Україні. Братства та їх роль у розвитку української культури. Полемічна література.
- •12. Архітектура, малярство, графіка, граверство, скульптура хіv – хvі ст. Розвиток українського друкарства. Києво-Печерська лавра як центр культурно-просвітницької діяльності.
- •13. Розвиток освіти та наукових знань в Україні у XVI –xviіі ст. Києво-Могилянська академія, її роль у культурному розвитку України.
- •15. Українське бароко, його особливості та здобутки у розвитку архітектури, образотворчого мистецтва, літератури, музичної і театральної культури.
- •16. Кирило-Мефодіївське братство, громадівський рух, їх вплив на розвиток української культури у хіх ст.
- •17. Передумови українського національного відродження у хіх ст., його основні етапи та характерні риси. Український романтизм як важливий чинник національного відродження.
- •18. Вплив реалізму на розвиток української культури у хіх ст. Література, театр, музика, живопис, архітектура, пошуки національного стилю.
- •19. Українська література хіх - початку хх ст.: основні тенденції розвитку.
- •20. Національно-культурний рух у західноукраїнських землях хіх – початку хх ст.
- •21. Досягнення і втрати української культури 30-х років хх ст. “Розстріляне відродження”.
- •22. Політика українізації, головні напрями її здійснення в Україні, наслідки для розвитку культури (20-30-ті рр. Хх ст.).
- •23. Відродження української культури в період Національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Особливості культурного руху доби Центральної Ради, унр, Української Держави п. Скоропадського.
- •24. Українська культура в роки Другої світової війни.
- •25. Театральне мистецтво та кіно в усрр. (л. Курбас, о. Довженко, театр “Березіль”, драматургія м. Куліша).
- •26. Розвиток української культури у 50-80-ті роки хх століття. Дисиденство. «Шістдесятники» у боротьбі за національно-культурне відродженняУкраїни.
- •27. Розвиток українського кіномистецтва у 60-80-ті рр. Хх ст.
- •28. Національно-державне відродження та культура України на сучасному етапі. Розвиток української культури в контексті сучасних течій та напрямків світової художньої культури.
- •29. Українська література та мистецтво наприкінці хх - на початку ххі ст.
- •30. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці хх – на початку ххі ст. Болонський процес і Україна.
16. Кирило-Мефодіївське братство, громадівський рух, їх вплив на розвиток української культури у хіх ст.
Кири́ло-Мефо́діївське товариство (Україно-слов'янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.
Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів»[1].
Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш. Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України
Таємне товариство у складі 12 українських інтелігентів — Україно-Слов'янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство) було створене наприкінці 1845 — на початку 1846 року в Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.
Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».
Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.
Кирило-Мефодіївське братство діяло до кінця березня 1847 р. З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Реальна діяльність членів товариства зводилася до зустрічей на квартирах М. Гулака або М. Костомарова, де велися наукові диспути, обговорювалися програмні документи, а також до приватних бесід із молоддю, інтелігентами, дрібним чиновництвом. Однак, члени братства також вели й активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.)