12. Архітектура, малярство, графіка, граверство, скульптура хіv – хvі ст. Розвиток українського друкарства. Києво-Печерська лавра як центр культурно-просвітницької діяльності.

Архітектура 14-16 ст. в Україні Забудова міст. У загальній картині еволюції архітектури та будівництва на українських землях час від середини XV до середини XVI ст. не становить окремого замкнутого в собі періоду. Містобудування, що виразно занепало на українських землях після інтенсивного розвитку в середині — другій половині XIII ст., у рамках розглядуваного періоду пожвавлюється, особливо з першої половини XVI ст. Цьому сприяла стабілізація внутрішньої ситуації. Започатковується формування мережі приватних міст, розвиток якої припадає вже на наступний період історії. У плануванні містобудівельних ансамблів впродовж століття не сталося істотних змін. Надалі виступають як утверджені ще за княжої доби вільні принципи планування, визначувані насамперед особливостями рельєфу конкретної місцевості, так і розпланування мішаного типу, на західноукраїнських землях нерідко з регулярним, характерним для планування міст на Магдебурзькому праві ядром, та вільним розташуванням передмість. Утвердження на українських землях нової еліти й активне будівництво резиденційних укріплень привело до того, що нерідко вони стали відігравати важливу роль у планувальній структурі міст. Міська забудова розвивалася в рамках усталених містобудівних структур й у більшості своїй продовжувала залишатися дерев’яною. В окремих західноукраїнських містах з сильною патриціанською верхівкою німецького походження й тісними зв’язками з німецькими теренами значного поширення набули фахверкові конструкції верхніх поверхів при мурованих нижніх. Такий характер мала, зокрема, забудова Львова перед пожежею 3 червня 1527 р. Дерев’яні конструкції каркасів будинків стали поживою полум’я — для його зменшення гармати з міських мурів були повернуті на місто й розстрілювали конструкції верхніх поверхів будинків.

В XIV-XVI ст. церковне малярство в українських і білоруських землях стояло так високо, що з ним не могли конкурувати західньоевропейські мистці. Казімір Великий та Ягайло доручали «руським» майстрам розписувати в Польщі найголовніші катедри, як ґнезненську катедру і вислицьку колегію. Залишилися фрески савдомирської катедри з руськими написами і композиціями в староруській традиції. Крім того збереглися фрески каплиці св. Духа у вавельській катедрі Кракова, уфундованій Казіміром Яґайловичем і закінченій 1470 року. Дуже високо стоїть малярство у Львові.: Поруч з іконописним малярством квітне і світське: портрети К: Корнякта, В. Лянґішівни та багатьох львівських міщан. З XIV ст. графіка відбиває вже ґотицький натуралізм, який приносить живіше трактування сюжету. Рукописи, а згодом друковані книжки прикрашали заставками, кінцівками, великими орнаментовими літерами, здебільшого плетінковим орнаментом, часто багатим на фарби, серед яких переважали — чорна та червона. Поступово візантійський орнамент заступає західньо-европейський ґотицький, а пізніше — ренесансовий. Початок книгодрукування у Львові внаслідок старання друкаря Івана Федорова слід вважати величезною подією в історії культури українського наро¬ду. Друкування книг на Україні відкрило нову важливу сторінку в дальшому розвитку українського письменства. Воно також було одним з діючих ідейних знарядь у боротьбі з польсько-шляхетським пануванням та наступом като¬лицької реакції на Україні. Львівський «Апостол» дуже подібний до свого московського попередника, що вийшов на десять років раніше. Він мав такий же формат, як московський, такі ж початкові літери. Проте помітні й певні відмінності в оформленні та прикрасах львівського «Апостола» від московського у візерунках, орнаменті, що прикрашають книжку, у деяких деталях малюнка образа апостола Луки на титульній сторінці тощо. Наприкінці книги львівського видання вміщено герб міста Львова, герб Федорова. Цей герб був своєрідним книжковим фірмовим знаком друкаря. З того часу він почав з'являтись на всіх виданнях Івана Федорова. Герб являв собою зігнуту лінію, вершина якої нагадує стрілу. По обидва боки цієї лінії зображені ініціали друкаря «І.Ф.». Гербом міста Львова, як відомо, донедавна було зображення лева на фоні зубчастого укріплення львівського замкового муру. Києва-Печерська лавра була заснована вихідцем з м. Любичі на Чернігівщині Антонієм. Для створення і розквіту монастиря в перші десятиліття його існування багато зробили видатні діячі православної віри Нікон, Феодосій, Варлаам, Стефан, Микола Святоша та ін.

Уже в перші десятиліття свого існування Печерський монастир став відомим не тільки як один з центрів православ'я, але і як центр літописання, мистецтва, медицини. Як відомо, з Києво-Печерським монастирем пов'язаний початок літописання. Першим відомим літопесцем був Іларіон. Він являться автором першого древнього київського літописного своду 30-их років XI ст.. Між 1037-1050 рр. він написав „Слово про закон і благодать", яке донесло до нас ідеї миру і дружби між народами. Вже в 60-их роках XI ст. Іларіон почав збирати матеріал для літопису, який завершив близько 1073р. Червоною ниткою проходить ньому ідея незалежності древньоруської церкви від Константинопольської.

Видатним літописцем цього монастиря був Нестор Літописець, який близько 1113р. Завершив свою геніальну „Повесть временних лет"- твір, „... отразившие в себе и идеологию верхов феодального общества, и народные воззрения на русскую историю, народные о ней думы и народные чаяния, произведение эпическое и лирическое одновременно".

У першій третині XIII ст. в монастирі був створений унікальний твір - „Києво-Печерсикий Патерик" - оригінальний пам'ятник літератури Київської Русі. Автором його були ченці Печерського монастиря. „Патерик" прославляв святих отців Антонія, Феодосія, Миколу Святошу та інших сподвижників, літописців, художників, лікарів, пропагує ідею єдності Руської землі.