1.2.6. Екологічна безпека

Екологічна безпека — це стан системи "природа-техніка-людина", який забезпечує збалансовану взаємодію природних, технічних та соціальних систем, формування природно-культурного середовища, яке відповідає санітарно-гігієнічним, естетичним і матеріальним потребам мешканців регіонів Землі при збереженні природно-ресурсного та екологічного потенціалу природних систем і здатності біосфери в цілому до саморегулювання. Важливою складовою екологічної безпеки є стан захищеності особистості, суспільства і держави від загроз, які створюються стихійними лихами і техногенними катастрофами.

Забезпечення безпеки в екологічній сфері передбачає:

• упровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;

• контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;

• зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

• упровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

• реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

■ недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

1.2.7. Науково-технологічна безпека

Науково-технологічна безпека характеризується станом фундаментальних, пошукових і прикладних наукових досліджень, які забезпечують стабільний розвиток науково-технічного, технологічного й соціально-економічного потенціалу держави на світовому рівні.

Забезпечення безпеки в науково-технологічній сфері передбачає:

• ужиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;

• виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;

• створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України.

1.2.8. Забезпечення безпеки в інформаційній сфері

Стрімке поширення інформаційних технологій призвело до початку перерозподілу у суспільстві реальної влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками. Інформаційні технології знаходять усе ширше застосування у таких сферах як фінансовий обіг і ринок цінних паперів, зв'язок, транспорт, високотехнологічні виробництва (особливо атомні, хімічні тощо), державні системи управління і т. ін. Будь-яка диверсія у наведених сферах життєдіяльності держави й суспільства може призвести до тяжких наслідків, паралізувати як ординарні, так і складні, "високі" системи управління, збройні сили і спеціальні служби, спровокувати руйнівні аварії на екологонебезпечних об'єктах.

Не слід залишати без уваги й вплив таких безпосередніх носіїв інформації як творчі колективи телебачення й радіомовлення, газет і журналів, інформаційних агентств, які влучно називають "четвертою владою".

Особливого значення вирішення проблеми інформаційної безпеки набувають у сучасних умовах глобалізації інформаційних процесів, а також в умовах бажання ряду розвинених держав досягти домінування у світі.

Забезпечення безпеки в інформаційній сфері передбачає:

• ужиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України у світовий інформаційний простір;

• виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;

• усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;

• розробка й упровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення й використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.