1.2. Характеристика основних видів національної безпеки
1.2.1. Рівні та види національної безпеки
Суть національної безпеки— у протидії і компенсації будь-яких деструктивних заворушень, що формуються всередині суспільства або за його межами, які шкодять потребам життєдіяльності і розвитку суспільства та особистості.
У зв'язку з цим у національній безпеці виділяють три рівні безпеки (рис. 1.2): особистості, суспільства і держави. їхнє місце і роль динамічні та визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх та зовнішніх загроз.
Безпека особистості — положення, при якому особистості не загрожує небезпека. Безпека особистості полягає у формуванні комплексу правових і моральних норм, суспільних інститутів та організацій, які дозволили б їй розвивати й реалізовувати соціально значимі здібності й потреби, не зазнаючи при цьому протидії держави й суспільства.
Безпека суспільства — наявність суспільних інститутів, норм, розвинених форм суспільної свідомості, які дозволяють реалізувати права та свободи усіх груп населення і протистояти діям, що ведуть до розколу суспільства (у тому числі і зі сторони держави).
Безпека держави — положення, при якому державі не загрожує небезпека. Досягається наявністю ефективного механізму управління і координації діяльності політичних сил та суспільних груп, а також активних інститутів (органів) їхнього захисту.
У критичні для нації періоди може домінувати безпека суспільства або держави. Як правило, авторитарні та тоталітарні режими, які постійно створюють такі критичні умови, висувають на передній план безпеку держави за рахунок безпеки особистості. Для демократичних суспільств найбільш цінними є свобода та безпека особистості. Для них безпека держави і суспільства не є самоціллю, а функцією забезпечення свободи і безпеки особистості.
У змістовному плані в національній безпеці розрізняють різноманітні галузі, структурні елементи, до яких, у першу чергу, відносяться: безпека політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна.
1.2.2. Політична безпека
Політична безпека [political security] — здатність і можливості нації та її державних інститутів самостійно вирішувати питання державного устрою, незалежно проводити внутрішню і зовнішню політику в інтересах особистості та суспільства.
Політична безпека передбачає наявність стійкого політичного суверенітету в межах міждержавних відносин і політичної стабільності суспільства, що досягається формуванням політичної системи, яка б забезпечувала баланс інтересів різноманітних соціальних груп з опорою на пріоритет особистості. Відсутність як першого, так і другого неминуче руйнує політичну безпеку країни.
Основні напрями забезпечення політичної безпеки:
■ створення дійових механізмів захисту прав громадян у країні та в світі;
■ запобігання та усунення спроб утручання у внутрішні справи держави;
■ входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;
уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;
побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності й правопорядку, створення необхідних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами;
забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування.